УСС розгорнула активну діяльність серед студентства, вимагаючи від владних органів забезпечення гуртожитками усіх охочих, виплати гарантованих стипендій усім студентам у розмірі, не нижчому від прожиткового мінімуму, запровадження прямих, з участю представників студентів, виборів ректорів, деканів та інших посадовців тощо. Поряд з цим висувалися вимоги деполітизації навчального процесу, — скасування партійних і комсомольських комітетів у вищих навчальних закладах, передачу функцій комсомольських комітетів асоціаціям молодіжних організацій, ліквідацію обов’язкового викладання марксизму-ленінізму і державних іспитів з цієї дисципліни.

Однією з важливих форм впливу неформальних громадських об’єднань на суспільні процеси в республіці стала так звана «мітингова демократія». У 1988 р. у Львові, Києві і Хмельницькому відбулися перші в Україні за радянських часів несанкціоновані владою масові збори. 26 квітня 1988 р. в річницю Чорнобильської катастрофи в Києві пройшла перша незалежна екологічна демонстрація. Політичних гасел її учасники не висували, але міліція розігнала демонстрантів, а найактивніших заарештувала. 13 червня під час установчих зборів Товариства української мови у Львові відбувся перший в Україні багатотисячний політичний мітинг.

Політичний мітинг в Калуші під синьо-жовтими прапорами. 1989 р.

13 листопада в Києві організували перший масовий мітинг, присвячений екологічним проблемам. У ньому взяло участь близько 20 тис. осіб.

Усього до травня 1989 р., за офіційними даними, в Україні було подано 279 заяв на проведення вуличних зборів й організовано 72 несанкціоновані мітинги. Цей період отримав назву «мітингова демократія».

• Чому 1989 р. називають періодом «мітингової демократії»?

4. Виникнення і початок діяльності Народного руху України

У 1988 р. в Україні, як і в республіках Балтії, стала набувати популярності ідея створення нового масового громадського об’єднання у вигляді народного фронту на підтримку «перебудови». Появу такої організації започаткувала створена київською організацією Спілки письменників України «Ініціативна група сприяння перебудові», очолювана І. Драчем. Навесні 1989 р. в областях республіки стали утворюватися регіональні осередки Руху.

8-10 вересня 1989 р. у Києві відбувся установчий з’їзд Народного руху України за перебудову. На нього прибули 1109 делегатів від 1247 первинних груп. Близько половини учасників з’їзду представляли західні області республіки. Головою Руху на з’їзді обрано письменника І. Драча.

На з’їзді схвалили програму Народного руху. У ній новостворена організація характеризувалася як «масовий громадсько-політичний рух республіки, що виступає за «докорінне оновлення суспільства». Головною метою діяльності визначалася побудова демократичного і гуманного суспільства, досягнення справжнього народовладдя, добробуту народу, умов для гідного життя людини. Разом з цим Рух заявляв, що виступає за відродження і всебічний розвиток української нації при одночасному забезпеченні національно-культурних потреб усіх етнічних груп населення республіки. Стосовно державного майбутнього України, то у зв’язку з його різним баченням учасниками з’їзду в програму включили компромісне формулювання про створення суверенної Української держави, котра будуватиме стосунки з іншими республіками СРСР на основі нового союзного договору. Заявлялося також про необхідність досягнення економічної самостійності України.

Перша велика громадська акція, організована Народним рухом, відбулася 21 січня 1990 р., коли проводили масштабний захід «Українська хвиля» — «живий ланцюг» начесть відзначення Акта злуки УНР та ЗУHP 22 січня 1919 р. Сотні тисяч громадян вийшли в цей день у визначений час, взявшись за руки, на трасу Львів—Київ. Завдяки цій акції мільйони громадян вперше дізналися про приховуваний за радянських часів акт возз’єднання українських земель у роки національно-визвольних змагань 1917-1921 рр.

Установчий з’їзд Народного руху України за перебудову. Вересень 1989 р.

«Живий ланцюг» в Калуші. 1990 р.

У жовтні 1990 р. відбулися Другі Всеукраїнські збори Народного руху. На цей час членами згаданої організації були 633 тис. громадян республіки, а про її підтримку заявляли 5 млн осіб. Учасники з’їзду схвалили документи, в яких заявили, що «запобігти національній катастрофі неможливо без зміни політичної системи, усунення монополії Комуністичної партії й утвердження політичного й економічного плюралізму». У зв’язку з цим із назви Народного руху України усунули слова «за перебудову» як свідчення підтримки ним офіційного курсу КПРС. Своєю головною метою Рух проголосив відтепер боротьбу за здобуття ненасильницькими методами незалежності України і створення демократичної республіки.

• Коли виник Народний рух України за перебудову? Яку мету діяльності він проголошував?

5. Початок та проблеми релігійного відродження

На середину 1980-х рр. в Україні легально діяли близько 4 тис. релігійних громад (парафій), що представляли Російську православну церкву (РПЦ). Близько половини з них існувало в західних областях, де рівень релігійності був вищим за інші. Утворилися вони на місці греко-католицьких парафій, ліквідованих у 1946 р.

Зрушення у ставленні до церкви започаткував лист Папи Римського до М. Горбачова з проханням про легалізацію Української греко-католицької церкви. Відчувши можливість відновити свою діяльність, греко-католицькі громади західних областей України стали надавати до органів влади прохання про реєстрацію. Усього у 1988 р. надійшло 38 заявок. Однак керівництво республіки не поспішало їх задовольняти.

У травні 1989 р. шестеро греко-католицьких єпископів і священиків розпочали в центрі Москви голодування, протестуючи проти небажання української влади розмовляти з ними. Кардинал УГКЦ М. Любачівський, що перебував в еміграції, закликав вірних підтримати цю акцію. Близько 150 тис. західноукраїнських греко-католиків відгукнулися на цей заклик і взяли участь у церковних службах в краю. Це продемонструвало владі реальну підтримку УГКЦ в республіці.

23 січня 1990 р. у Львові відбувся собор УГКЦ, що проголосив рішення псевдособору 1946 р. недійсним і відновив діяльність Української греко-католицької церкви. У березні 1991 р. до України повернувся кардинал УГКЦ М. Любачівський. На початок 1991 р. в республіці було зареєстровано 2001 греко-католицьку громаду.

У лютому 1989 р. в Києві утворився Ініціативний комітет відновленої Української автокефальної православної церкви. Однак його діяльність не спиралася на таку народну підтримку, як у греко-католиків. До того ж додавався опір цій ідеї як світської влади, так і влади РПЦ в Україні. У серпні 1989 р. у Львові утворилася перша в Україні громада УАПЦ з вірян, котрі вийшли з підпорядкування РПЦ. Поступово кількість автокефальних громад в республіці зростала — у січні 1990 р. їх вже налічувалося понад 200, а на початок 1991 р. — 939.

Марш за легалізацію УГКЦ у Львові. Липень 1989 р.

У січні 1990 р. РПЦ, враховуючи політичну і релігійну ситуацію в Україні, пішла на поступки своїм громадам в республіці. Вона дозволила їм виділитися в окрему адміністративну одиницю, підпорядковану РПЦ — Українську православну церкву (УПЦ). Однак надати УПЦ автокефалію, тобто право обирати свого владику на власних церковних соборах, Московський патріархат відмовився.

Також зросла кількість прихильників й інших конфесій. Легалізували свою діяльність і протестантські церкви. У 1990 р. відновили діяльність Союз баптистів України, Всеукраїнський Союз християн віри євангельської (п’ятидесятників), Українська уніонна конфедерація адвентистів сьомого дня тощо.

Не оминуло релігійне відродження і прихильників ісламу (найбільше їх прихильників було на Сході України та в Криму).

• Які церкви відродили свою діяльність в Україні наприкінці 1980-х рр.?

Висновки

• Лібералізація суспільного життя сприяла активізації національного руху в Україні. Важливим кроком у подоланні русифікації та її наслідків стало ухвалення Закону «Про мови в Українській РСР».
• Завдяки гласності почали розкриватися невідомі й замовчувані сторінки розвитку радянського суспільства та історії України. У цей час в республіці з’являються численні неформальні організації. їхня діяльність сприяла пробудженню політичної активності населення України. Непересічне значення для суспільно-політичної ситуації в республіці мала поява Народного руху України за перебудову. З часом ця неформальна організація, започаткована київськими письменниками, перетворилася на масове громадське об’єднання, що відіграло важливу роль у виникненні незалежної України і розбудові її державності.
• Активізація національного руху в «перебудові» яскраво виявилась у релігійному житті. Складовою тогочасного українського відродження стала боротьба за відновлення Української греко-католицької і Української автокефальної православної церков.

Запитання і завдання

• 1. Обговоріть у групах. Ситуацію з українською мовою в республіці представники тогочасної творчої інтелігенції України називали «мовним Чорнобилем» або «духовним Чорнобилем». Поясніть, як ви це розумієте. Наведіть факти, що підтверджують вашу думку.
• 2. Як відбувалася боротьба за зміну становища української мови?
• 3. Охарактеризуйте перебіг боротьби за подолання «білих плям» в історії України.
• 4. Який статус закріплювався за українською мовою Законом «Про мови в Українській РСР»?
• 5. Охарактеризуйте виникнення і початок діяльності Народного руху України.
• 6. Як відбувалося релігійне відродження в республіці в цей період? Які були його причини?
• 7. Чому відновленню УГКЦ та УАПЦ в республіці чинили опір як радянська влада, так і РПЦ?
• 8. Що зумовило поширення протестантських церков?
• 9. Складіть розгорнутий план «Здобутки українського національного руху в період «перебудови».