Монгольське завоювання

Падіння Русі

Монгольське військо, малюнок-реконструкція

Друга половина XII — перша половина XIII століття стали трагічними для колись могутньої Русі-України. Постійні князівські чвари підточували її сили, а жорстокі східні завойовники — монголи — остаточно поховали будь-які надії на відродження. Руські князі знехтували уроками нещасливої битви біля Калки. Відразу ж після відходу степовиків вони повернулися до своїх звичних «занять»: взаємних образ, конфліктів і суперництва. Тоді вони не усвідомлювали, що мають справу з ворогом значно небезпечнішим, аніж половці.

Завдяки умінням підкорених китайських інженерів воїни Джучидів (нащадків Чингісхана) здобували неприступні міста. Залізна дисципліна робила їхні удари смертельними. Окрім того, монголи мали ще кілька козирів: всевидячу розвідку та чисельну перевагу. Вони чудово розуміли, що таке Русь, тоді як Рюриковичі не знали про степовиків майже нічого! Просуваючись безкраїми просторами на захід, вони приєднували до лав свого війська підкорених кипчаків (половців, які кочували тоді в Північному Причорномор’ї). Це давало їм змогу «кидати» в битви понад 10-20 тисяч кіннотників. Для середньовічної Європи така кількість вишколених бійців була нереальною!

Верховне монгольське божество — Тенгрі (Всемогутнє Небо) — «заповідало» Чингісханові взяти під владу та опіку іноземні народи аж до «Західного моря», тобто Атлантичного океану. У 1237 році на шляху до цього омріяного плану його нащадки зіштовхнулися з Руссю. Землі Рязанщини та Володимиро-Суздальщини захопили швидко й легко, однак після цього суворому Бату (Батиєві) (1208-1255) та його воєначальникам довелося відійти в степ, щоби приборкати повстання на Кавказі та в Поволжі. Лише 1239 року вони повернулися. Водночас боротьба за старшинство серед руських князів тривала, і навіть перед загрозою нового вторгнення вони не могли примиритися.

Хан Бату, погруддя, місто Сьогьот, Туреччина

Хан Бату, гравюра, Китай

1. Дізнайся з допомогою пошукового застосунку «Ґуґл» особливості військової тактики та озброєння монгольського війська. Як діяли монголи, беручи міста в облогу? Чому в монгольському війську переважала кіннота? Чому в боях монголи часто використовували луки? 3. Чому після перемоги біля річки Калка монгольська армія відразу ж не рушила на Русь-Україну? 4. Прочитай напис під погруддям хана Бату. За допомогою логіки та відомостей з інтернету з’ясуй, що означають роки: володарювання Altinordu Devleti (Верховного Правителя) чи існування держави Золота Орда?

У місті Київ правив Михайло Всеволодович, який марно намагався знайти підтримку серед нащадків польської династії П’ястів. Коли ситуація стала катастрофічною, він та його син Ростислав відмовилися від Галича. Натомість Данило Романович віддав їм місто Луцьк і визнав сеньйорат князя Михайла. А той побоявся виступити проти монголів, стратив їх посланців, коли ті до нього прибули, і втік. Доля столиці Русі-України опинилася в руках князя Данила. Він залишив керувати обороною вірного воєводу — тисяцького Дмитра.

Середньовічний Київ, діорама, Національний музей історії України

Монголи у воєнному поході, історична реконструкція, фрагмент світлини, джерело: Onetwo1 / СС BY-SA 3.0 / Wikipedia

Моці для оборони міста бракувало, тому довелося шукати нових союзників. Не зважаючи на попередні чвари та постійні війни, князь Данило переступив через свою гордість і вирушив до угорського короля. Але Бела IV не зміг здолати свій гонор! Він не погодився на шлюб доньки з княжичем Левом Даниловичем і, вочевидь, не вбачав із боку монголів серйозної небезпеки.

Тим часом події розгорталися стрімко. На початку вересня 1240 року завойовники впритул підійшли до Києва. Вражені його красою, вони, однак, воювали жорстоко. Тисяцький Дмитро три місяці вперто боронив киян, але поміч так і не надійшла. 6 грудня 1240 року руську столицю здолали. Останні оборонці мужньо відбивалися в Десятинній церкві, вона завалилася і поховала їх під уламками. Хоробрий воєвода потрапив у полон. Хан Бату зберіг йому життя, але примусив служити собі — показувати шлях монгольському військові углиб Волинської і Галицької земель.

Захоплення Києва монголами, 1240 р., гравюра з «Оксфордської ілюстрованої енциклопедії», 2002 р.

Галицько-Волинський літопис про захоплення міста Київ ханом Бату:

«...[Кияни] тим часом захопили в них татарина, на ім’я Товрула, і той розповів їм про всю силу їх. Се були брати його, Батия, сильні воєводи: Урдюй, Байдар, Бирюй, Кайдан, Бечак, Менгу і Куюк, — який потім вернувся, довідавшись про смерть ханову, і став ханом, — але він був не із його, [Батия], роду. А першими його воєводами були Себідяй-богатир і Бурондай-богатир, що взяв Булгарську землю і Суздальську. І інших було без числа воєвод, що їх ми не списали тут.

І поставив Батий пороки під город коло воріт Лядських, — бо тут підступили були дебрі, — і пороки безперестану били день і ніч. Вибили вони стіни, і вийшли городяни на розбиті стіни, і було тут видіти, як ламалися списи і розколювалися щити, [а] стріли затьмарили світ переможеним, і Дмитро поранений був. Вийшли татари на стіни і сиділи там того дня й ночі, а городяни зробили ще друге укріплення навколо [церкви] святої Богородиці [Десятинної]».

1. Порівняй літописну оповідь про те, як Київ здобули монголи, і текст «Штурм Києва ханом Бату (Батиєм)», складений на основі досліджень учених-істориків, що його пропонуємо нижче. Якими джерелами, крім писемних, послуговувалися науковці? Чому треба використовувати різні джерела? Як результати археологічних розкопок доповнюють письмові відомості? 2. Описуючи останні хвилини оборони міста Київ від монголів, літописець зафіксував, що кияни стовпилися на стінах Десятинної церкви, і та, не витримавши ваги людей, обвалилася. Чи правдоподібна така версія? Вислови свої припущення про причини руйнування храму. Знайди підтвердження в інтернеті. 3. Як відомо, обороною Києва проти монголів керував тисяцький Дмитро, якого настановив Данило Романович. Чи можна князя, як і його батька, називати «самодержцем Русі»? Поясни свої міркування. 4. Чому хан Бату зберіг життя тисяцькому Дмитрові, який, очевидно, знищив немало ворогів під час оборони Києва? Чи знаєш ти схожі приклади благородства з боку переможців?

Штурм міста Київ ханом Бату (Батиєм):

«...Галицький літописець, сучасник подій... так описав появу біля Києва незліченного ворожого війська, яке розкинуло намети й кибитки біля стін давньої столиці, розмістивши там же ж стада коней та верблюдів: "У той же рік прийшов Батий до Києва [з великою силою] многим-множеством сили своєї і окружив город. І обступила [Київ] сила татарська, і був город в облозі великій. І пробував Батий коло города, а вої його облягали город. І не було чути [нічого] од звуків скрипіння теліг його, ревіння безлічі верблюдів його і од звуків іржання стад коней його, і сповнена була земля Руськая ворогами”.

...Історичні джерела по-різному визначали тривалість облоги Києва величезною ордою кочовиків. Галицький літописець, розповідь якого найдокладніша й вирізняється емоційністю, чомусь обминув це. Суздальський літопис називав лише день падіння — 6 грудня 1240 року. За повідомленнями північноруських джерел, облога Києва тривала десять тижнів і чотири дні. Ці дані підтвердив католицький місіонер Джованні дель Плано Карпіні, який побував у місті невдовзі після того, як його спустошили загарбники. Він написав, що Київ узяли після довгої облоги. На думку фахівців, війська не могли за короткий час подолати міцні міські укріплення, що не мали рівних у руському оборонному зодчестві.

Вивчивши оборонні споруди Києва, ворог виявив їх найвразливіше місце: з півдня, там, де стояли Лядські ворота "города Ярослава”. До цієї брами (розташована в районі сучасного майдану Незалежності) прилягала Хрещатицька долина, що густо заросла лісом ("дебрями”). Загарбникам під прикриттям пересіченої та лісистої місцевості вдалося зібрати тут значні сили, пустити в хід тарани й метальні машини.

Цілком імовірно, що завойовники таранами розбивали брами, а величезними каменями, випущеними з катапульт і баліст, збивали бруствери ("заборола”), за якими перебували захисники Києва. Коли монголам удалося видертися на вал, кияни продовжували стояти насмерть на залишках укріплень. У рукопашному бою вороги тяжко поранили тисяцького Дмитра, який керував обороною міста, але нападники були скинуті з валу. Ворожим полчищам, знесиленим мужнім опором героїчних оборонців, довелося відступити. Кияни отримали перепочинок. Його використали для посилення останньої оборонної лінії — валів "города Володимира”. Очевидно, за добу зуміли укріпити найуразливіші місця давнього київського дитинця...

Вранці загарбники знову пішли на приступ. Долаючи опір зранених і втомлених захисників міста, вони увірвались у "город Володимира”. Запеклі бої тривали за кожну вулицю, кожен двір і будинок. Археологи виявили на руїнах згорілих жител багато кістяків городян, які полягли в ті дні. В одному з жител зовсім недавно знайдено останки знищеної руками завойовників київської сім’ї із десяти осіб. Тут виявлено кістяки чоловіків, жінок і дітей.

Захисники міста зайняли оборону в останній своїй цитаделі — міцному кам’яному храмі Богородиці. Тут ховалися багато дорослих та дітей, вони мали зі собою домашні пожитки. Навряд чи літописець зрозумів причини катастрофи, що спіткала киян у церкві: кам’яний склепистий храм не міг упасти тільки від ваги людей, які зібралися в ньому. Найімовірніше, стіни були розбиті тими самими "пороками”, якими войовничі кочовики зруйнували укріплення "города Ярослава” та "города Володимира”.

Масове поховання киян, загиблих у 1240 р., світлина розкопок Вікентія Хвойки

Трагедію людей у Десятинному храмі розкрив тайник, який розкопали археологи, виявивши чотири останки людей. Також у ньому лежали два заступи, за допомогою яких намагалися прокопати вихід із-під церкви до схилу гори. А ще на дні тайника знайшли два дерев’яні відра й мотузки — за їх допомогою землю витягали нагору. Але в цей час споруда завалилась і поховала під руїнами всіх, хто перебував у ній, зокрема і в тайнику.

Розлючені небаченим досі впертим опором, воїни Батия, нарешті захопивши місто, жорстоко розправились із його жителями. Літопис розповідав, що "Люди тим часом вибігли і на церкву, і на склепіння церковне з пожитками своїми, [і] од тягаря повалилися з ними стіни церковні, і так укріплення було взяте [татарськими] воями. Дмитра ж вивели [до Батия], пораненого, але вони не вбили його через мужність його”. Повідомлення руських книжників підтвердили матеріали археологічних розкопок. У різних місцях Києва знайдено братські могили його героїчних захисників. Одна з них, в якій виявлено близько двох тисяч кістяків, виявлена на Подолі. Це жертви розправи, що її вчинили ординці. В іншій могилі, знайденій біля валів "города Володимира”, кістяки лежали суцільним шаром завтовшки півметра й довжиною понад 14 метрів. Очевидно, тут для могили використали рів, який укріплював київський дитинець, куди монголи скинули тіла загиблих.

Речі з тайника, територія Десятинної церкви, місто Київ, XIII ст.

Про масове знищення киян, з якими розправилися полчища Батия, свідчать записи Плано Карпіні: "Вони (татари) пішли проти Русі й зробили великі спустошення на землі Русі, зруйнували міста та фортеці й убили людей, обложили Київ, який був столицею Русі, взяли його і знищили жителів міста; звідси, коли ми їхали через їхню землю, ми знаходили незліченні голови та кістяки загиблих, що лежали на полі”. Лише незначній частині жителів Києва вдалося врятуватися від смерті й рабства, в яке загарбники гнали все доросле населення, особливо ремісників.

На багато років історичний центр Києва, який автори літописів називали "Горою” (Верхнім містом), залишився лежати в руїнах. Але навіть у руїнах палаци й храми руської столиці захоплювали своєю досконалістю і красою.

...Загалом, незважаючи на страшні руйнування, Київ не загинув. Одразу після "Батиєвого погрому” в місті почало відроджуватися життя.

«Штурм Києва Батиєм. Грудень 1240», художник Сергій Позняк

Князь Данило не встиг зібрати сильного війська. Зрештою, набирати не було особливо з кого. Уже 1241 року монголи ударили на Волинь, перебили мешканців міста Володимир, понищили Луцьк та інші. Вистояли лише Холм, Данилів та Кременець — ті, що мали потужні кам’яні укріплення. Цікаво, що літописець не зауважив пограбування Галицького князівства, хоча вже влітку 1241 року ординці напали на Угорщину. Можливо, у цьому є заслуга тисяцького Дмитра, який планував якнайшвидше відвести завойовників подалі від рідних теренів.

Брати Романовичі змушені були вдовольнитися згарищами. Деякі міста, як от Дорогичин, відмовилися впускати їх. Підняли голову галицькі бояри, які знову-таки стали володіти цілими волостями, зокрема, їх цікавили соляні копальні. Князь Ростислав Михайлович, заручившись підтримкою Бели IV, оголосив про претензії на Підкарпаття. Монгольські ж посланці, які прибули до Данила, змушували його до поїздки в Золоту Орду й присяги на вірність ханові Бату. Сини Романові опинилися в скрутному становищі. Батьківський спадок, здавалося, зібрано, навіть Київ на короткий час перейшов до них. Як же складно було раз у раз усе втрачати! Однак завдяки залізній витримці, військовим талантам та наполегливій праці темні хмари поступово розсіювалися.

Князь Данило швидко заволодів Галичем й ув’язнив бояр-недоброзичливців. Двірський (управитель двору) Андрій із військом підійшов до Перемишля, вибив звідти прихильників Угорщини. (З ув’язненими він розправлявся жорстко. Серед інших, подейкують, стратив перемишльського єпископа і знаменитого співця Митусу, який начебто через погорду відмовився служити.) Видобування солі поступово теж підпорядковували княжій скарбниці. У цей же час Василько активно відновлював волинську батьківщину.

Тим часом монголи продовжили переможний похід аж до Адріатичного моря. Лише смерть верховного правителя зупинила їх. Ненаситні Джучиди наввипередки поспішали повернутися до столичного міста Каракорум, щоби посперечатися за головний престол Монгольської імперії. Улітку 1242 року Бату перебрався аж до річки Волга, де очолив власну державу — Золоту Орду з осідком у місті Сарай. Здавалося, завойовники на певний час втратили Галицьку і Волинську землі з поля зору. Це дало змогу Данилові Романовичу спрямувати зусилля проти головних конкурентів — князя Ростислава Михайловича та угорського короля Бели IV.

Фома Сплітський (ХIII ст.) про прихід монголів до Європи:

«...На п’ятий рік правління Бели, сина Андрія, короля Угорщини, на другий рік правління Ґарґана, народ татар згубний до земель Угорщини наблизився. Бо багато років тому чутки про цей народ і жах перед ним поширилися по всьому світу, ординці прийшли із земель східних, нищачи території, через які проходили, до самого кордону русів. Однак завдяки потужному спротиву, який організували руси, не змогли просунутися далі. Багато битв було в ординців із народами русів, і багато втрат з обох сторін, на тривалий час відігнали степовиків руси».

1. Деякі історики стверджують, що Галицько-Волинське князівство стало своєрідним щитом, який захистив країни Європи від монгольського спустошення. Наскільки справедливе таке твердження? Доведи фактами. 2. Пригадай найбільші руські міста, які чинили спротив монголам. Що, на твою думку, допомогло їм у боротьбі?

Угорський правитель, незважаючи на розгром, який учинили його державі монголи, усе ще жадав Галичини. В 1244 році він видав доньку Анну за князя Ростислава, чим скріпив обопільний політичний союз. Зять отримав землі на Закарпатті (зокрема, околиці сучасного українського міста Берегово), звідки міг вербувати людей для майбутньої війни. Усе йшло до вирішальної битви, яка мала остаточно вирішити, чи зможе князь Данило утримати свої землі.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Перший український король 7 клас Васильків 2020", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)