Святослав

Святославова велика авантюра

Плакав стольний город. Померла велика княгиня, «і ридали по ній плачем великим син її, і внуки її, і всі люди». Померла мудра і вміла правителька... Минув час спокою й упевненості... Про вдачу її сина, Святослава Ігорьовича, добре знали. Ще за життя матері володарювати почав. Тому розуміли руси, яким буде його правління. Відважний і безстрашний, понад усе любив вояцьку справу. Не прищепила йому мати любові до державництва. Чи то сама надто займалася впорядкуванням країни, робота ж то нелегка, тим паче для «лише» жінки?

Князь Святослав Ігорьович, скульптор Анатолій Кущ, бронза, 55x54x44 см, 2003 р.

Чи, можливо, син дуже схожий на батька був і все про заморські багатства марив? Хтозна... Напівсиротою ріс. Його оточення — суворі і мовчазні материні дружинники. Певно, йому видавалося, що саме такими мають бути справжні воїни. Таке вже воно справжнє «чоловіче» покликання. Як губка, всмоктував бойові навички, звитяжність і мрію про славу. Що поробиш, хлопчисько є хлопчисько, ще й, вочевидь, із норманськими генами. Він — гідний син своїх предків, а вони — варяги — ніколи прихильністю до державної справи не відзначалися. Зброя, війна та пошуки пригод — ось їхні «боги». Таким виховували Святослава. І навіть якщо не народився він вікінгом по крові, як стверджують деякі дослідники, то все ж піклувалися ним нормани. Його наставником і названим батьком був воєвода Свенельд, який, очевидно, мав неабиякий вплив на формування хлопця, у винятково чоловічих манерах. Усе його княжіння — велика авантюра. Сповнена звитяг, блискучих перемог і завершена безглуздою загибеллю. Чи справді було так? Що ж, знову мандруй писаними рядками.

Князь Святослав Хоробрий, модель пам’ятника, скульптор Анатолій Кущ, гіпс, 2000 р.

Уродився майбутній правитель року 938, як оповідає той самий Нестор. Рано осиротів. Батько, князь Ігор, загинув страшною смертю. Мати, велика княгиня, здійснила неймовірне — втримала владу, придушила деревлянське повстання і виборола життя та право на престол для свого сина. Так і ріс Святослав, під надійною опікою матері та її варязької дружини.

Розпочав правління князь-воїн ще маленьким. Як оповідає легенда, в дні Ольжиної помсти деревлянам, у 946 році, саме малий Святослав розпочав борню, за традицією метнувши спис у бік ворогів. На тому його участь, певне, завершилася, але запам’яталася.

Виріс Святослав. Законної влади йому хотілося. Але матір, Ольга, якраз увійшла в смак великокнязівства. Та й, зрештою, хіба для батьків діти виростають?.. Хай там як складалося, але джерела повідомляють, що вже з 954 року в княжій сім’ї почалися «розбірки», хто ж в ній голова, а заодно й у країні теж. До привселюдних сварок не дійшло, усе так і закінчилося грюканням дверей, мабуть. Згодом, орієнтовно наприкінці 50-х років X століття, Святослав таки став одноосібним правителем, відправивши матір на заслужений відпочинок.

Але спокою Ольга, попри те, не мала. Мало того, що за внуками доглядати мусила, то ще й країну пильнувати доводилось. Адже не сиділося синові вдома. Не даремно ж Завойовником в історію увійшов.

«Князь Святослав», художник Володимир Форостецький

«Іду на ви», скульптор Анатолій Кущ, бронза, 87x75x40 см, 2003 р.

У 964 році Святослав здійснив свій перший похід на землі слов’янського племені в’ятичів, які платили данину хозарам. В’ятичі заселяли лісисте межиріччя Оки і Волги. Уважається, що князь завоював їх і приєднав до Русі. У твоїй уяві вже малюються люта січ, брязкіт зброї, крики, плач беззахисних... Але все виявилося набагато спокійніше: в’ятичі перестали платити данину хозарам, а почали давати великому володарю київському. Такі вони, руські завоювання.

У 964—966 роках Святослав продовжував воювати між річками Ока і Волга. Завдав поразки могутньому Хозарському каганату. Узяв штурмом його фортецю Саркел, розташовану на перешийку річок Дон та Волга. За «Повістю минулих літ», відбулося це 965 року. Історики неможуть дійти згоди щодо «північно-східної» кампанії. Чи справді вона тривала тоді, коли вказував Нестор, чи її справді очолив Святослав? Дехто уважає, що такого походу зовсім не відбулося. Але саме з ним пов’язують легендарний вислів князя, якому судилося стати крилатим: «Іду на ви!» — таке собі попередження про оголошення війни. За різними джерелами, після захоплення каганату руси пішли на Північний Кавказ та Тмуторокань.

А потім надумав князь із Візантією потягатися. Мабуть, хотів невигідні русам торгові угоди поправити. Спочатку місто Херсонес у них відбив, адже той закривав шлях купцям у Чорне море, що тоді називали Руським, «бо ним тільки Русь плаває». Військові приготування не тримали в таємниці, і, довідавшись про них, ромеї взялися діяти на випередження. Але не силою зброї, а дипломатією, хитрощами і грошима. Тобто відкупитися вони вирішили від Святослава. А заодно і «жарини чужими руками розгребти» надумали. Підмовили Завойовника проти Болгарії виступити, бо та віддавна і доволі успішно конкурувала з Візантійською імперією.

Руський владоможець аргументи візантійців вислухав та й пристав на їхню пропозицію, підкріплену багатими подарунками. І в 967 році рушив на Дунай. Його поява стала несподіванкою для болгар. Руси разом із союзниками — печенігами та угорцями — утворили неймовірно боєздатне військо. Висадилися вони поблизу міста Переяславець. (Болгарський історик Васіл Ніколов Златарскій визначав його місцезнаходження у провінції Добруджа, біля річки Дунай, нижче за течією від поселення Чернавода.) Нападники з легкістю перемогли ошелешених болгар, а князю припало до вподоби дунайське містечко. Осів він там.

Ромеї швидко усвідомили свою помилку, що не так сталося, як гадалося. Перехитрили самі себе. Руський володар розширив територію своєї держави, наблизився до кордонів імперії. Ба більше, столицю надумав переносити, з Києва в Переяславець. Оцінивши стратегічне значення захопленого міста, натхненний могутнім попередником Олегом, вирішив південніше переселитися.

Щоб відволікти завойовника від болгарських справ, візантійці йому новий клопіт влаштували. Намовили вони печенігів, недавніх союзників князя, скористатися його відсутністю і стольний град захопити. Здобич там обіцяла бути чималою. Крім того, найімовірніше, візантійські підбурювання (ох, і любили вони ці «штуки») в комплекті з «невеликою» передплатою додавалися. Що б там не писали, але взяли таки печеніги в облогу Київ, розмірковуючи, що місто незахищене лишилося. Чи то знов княгиню Ольгу недооцінили «сильні» чоловіки, чи вирішили, що вона з роками керівні навички втратила. Не взяли її присутність до уваги. А «жіночка» таки показала, що ще є «порох у порохівницях». Зуміла організувати оборону столиці та й степовиків в оману ввела, мовляв, князь розгадав їхні плани і ось-ось прибуде. Планів Святослав їхніх, звісно, не знав, але так швидко примчав на захист родини та киян, що добряче тоді печенігам на горіхи дісталося.

Князь Святослав Хоробрий, скульптор Анатолій Кущ, бронза, 80x66x44 см, 2003 р.

«Святослав у бою», скульптор Анатолій Кущ, бронза, 50x49x20 см, 2003 р.

Напевно, змусила така скрутна ситуація Святослава замислитися. Мама вже не молода. Хто ж стане його підтримкою і надійним тилом, коли відійде у вічність княгиня? На кого сподіватися в скруті можна? Тільки на найрідніших. Тому здійснив правитель першу адміністративну реформу, яку повною мірою використають його наступники. Він розділив Русь між своїми синами. Старшому Ярополку дістався стольний Київ, Олегу — неспокійні деревляни, Володимиру, позашлюбному синові — далекий і непривітний Новгород. Великий князь, звичайно ж, був чоловіком розумним, але все ж видається, що провів нововведення з легкої руки своєї матері, яка до останнього подиху вболівала за сина й країну. Зрештою, внутрішня політика — родзинка саме Ольги. Як мовилося вище, померла вона в 969 році. Поховав її син так, як бажала, — за християнським звичаєм.

Сумував князь за матір’ю страшенно: вони виявилися яскравою правлячою парою: мати й син. Розраду шукав в улюбленій справі — військовій. Та й нагода з’явилася, як ніколи, вчасно. Болгарська знать оцінила «толерантність» руса (не ліз він у їхні «особисті» справи) та й не прийняла нового правителя, дружнього візантійцям. Князя Святослава чекала. Окрім того, у Візантії стався переворот. Виваженого і хитрого Никифора II Фоку, який віддавав перевагу дипломатії, замінив відважний і войовничий Іоанн І Цимісхій, який полюбляв інші методи. Отож Хоробрий отримав гідного суперника, такого самого войовничого і зухвалого, як він.

Діючи на випередження, його військо (яке вже продемонструвало надзвичайну мобільність, коли поверталося рятувати Київ) вдерлося до Візантії навесні 970 року. Руси осадили місто-фортецю Аркадіополь, що у Фракії. Неподалік відбулася перша битва, у якій візантійці зазнали нищівної поразки, а Святослав рушив далі, в Македонію. Можливо, імператор Іоанн І Цимісхий і бачив себе великим полководцем (зрештою, таки згодом ним став), але з досвідченим супротивником він явно не міг змагатися. Поки що. Довелося вдатися до перевірених способів — підкупу й хитрощів.

Наступного 971 року візантійські війська, очолювані імператором, вторглися в Болгарію й узяли в облогу місто Доростол, де перебував князь Святослав. Захист міста видався епічним. Скидався, як мінімум, на сюжет бойовика. Але все ж русів подолали. Відходив князь із Придунав’я почесно, але його очікувала небезпечна дорога додому володіннями печенігів. Не дослухався норовистий вихованець поради свого наставника Свенельда. Не захотів іти в обхід. Гадав, що зуміє перехитрити кочовиків. Але того разу щастя відвернулося... Нам його загибель видається безглуздою, а йому — звитяжцеві, мабуть, ні. Полягти в запеклому бою, полягти разом із побратимами, але не осоромитися — мрія майже кожного середньовічного воїна.

Зістав мапу і схему. Поміркуй, куди в 972 році пролягав маршрут Святослава від міста Доростол? Де обірвався життєвий шлях князя? Які знаєш версії про це місце?

Як бачиш, завоював князь чимало за свій короткий вік. Отримав епічне прізвисько Хоробрий, або ж Завойовник, або ж «запорожець на престолі». Як кому більше до вподоби. То що ж виходить? Любив походи і війну понад усе? Провів, воюючи, більшу частину життя?

Не забуваймо, чий він син — княгині Ольги. Невже і справді, маючи одне дитя, знищивши заради нього деревлян, мати не займалася його вихованням? Не в’яжеться. То в чому річ? Пригадуєш нашу детективну історію? Крім скрупульозного пошуку доказів і свідчень, які дуже важливі, вона передбачає й уміння мислити, особливо критично, уміння уявити себе в ролях учасників події, уміння знайти їхні мотиви.

Мотив — це найважливіше в людській поведінці! Мотив дає ключі до відповідей. То ж які мотиви спонукали Святослава до військових походів? Воював та й воював! Ішли туди, де більше, брали те, що легше, краще, дорожче, та й раді були. А нащадки ще й відважними їх за це прозвали. Хоча сьогодні ми такі дії, очевидно, по-іншому трактуємо. Виходить, що князь Святослав був грабіж..., перепрошуємо, збирачем данини, підприємцем. Істина не завжди очевидна, не завжди зрозуміла, не завжди досяжна... Але її пошук такий захопливий. Тож, щоб хоч трохи наблизитися до мотивів походів Святослава, вмикаймо логіку і розгляньмо схематичну мапу.

Центром тогочасного світу вважалася могутня і багата Візантія. Як раніше усі «дороги вели до Риму», так пізніше усі дороги вели до Константинополя. Ці дороги—торговельні шляхи. Хто ними володів, той завжди мав достаток. Бо мито — тодішнє надійне джерело прибутків. Народи бунтують, держави руйнуються, а комерційне колесо тихо котиться поміж життєві перипетії. Саме мито з купівлі-продажу становило основу добробуту Києвичів і Рюриковичів. Саме тому князь Олег своєю столицею обрав Київ.

А Святослав вирішив мислити глобальніше. Не вистачало йому одного торговельного шляху. Монополістом хотів стати. Для цього ще на початку свого правління захопив східні «пункти пропуску», розгромивши Хозарський каганат. Далі захопив місто Херсонес (воно й так було, як піщина в оці), посунувши візантійців із Північного Причорномор’я. Залишився тільки західний напрямок річкою Дунай, який, урешті, теж столичним Києвом контролювався. Досягнув князь своєї мети: опанував Чорним морем.

От чому так відчайдушно намагалися візантійці Святослава з Дунаю посунути... Адже, тримаючи в руках ключі від торговельних шляхів, він диктував би свої умови. І, мабуть, не руси до візантійців, а візантійці до русів угоди приїжджали б підписувати!

Отже, князь Святослав великодержавним мужем був, про могутність Русі дбав? Хотів свою державу величною зробити, у віках прославити? Так? Воно то так, але трохи не так. Дбав, у походи ходив, зумів у своїх руках чорноморські маршрути зосередити, але про кого дбав? Чим мав займатися справжній правитель? Правильно! Про добробут підданих думати, а ще — забезпечувати законність і захист. Шпиталі та школи облаштовувати — кажучи сучасною мовою. Щось не дуже простежувалося таке в діяльності руського володаря.

А його спроба перенести столицю? Так, вона була вкрай правильною: столиця і центральна митниця — два в одному. Зручно! Але ж знову запитання: для кого зручно? Якби столицю перенесли в Переяславець-на-Дунаї, то, очевидно, зросли би, передусім, прибутки князя. Простіше їх одержувати було б. Але що сталося б із державою? Чи відбулась би вона взагалі? Чи не відійшла б у середньовічну пітьму? Чи не постало би питання її існування?

Добре, що історія не має умовного часу і відповідей на питання «Якби?..» Ми можемо лише здогадуватися чи фантазувати...

Мовою джерел

«Повість минулих літ» про князя Святослава:

«...Коли князь Святослав виріс і змужнів, став він воїв збирати, багатьох і хоробрих, бо й сам був хоробрий і легкий. Ходячи, яко пардус, багато воєн він чинив. Возів же за собою він не возив, ні котла [не брав], ні м’яса [не] варив, але, потонку нарізавши конину або звірину, або воловину, [і] на вуглях спікши, [це] він їв. Навіть шатра він [не] мав, а пітник слав і сідло [клав] у головах. Такими ж і всі інші вої його були. І посилав він до [інших] земель [послів], кажучи: "Хочу на вас іти"».

«Князь Святослав Хоробрий», серія «Державотворці», скульптор Анатолій Кущ, гіпс, 64x49 см, 2000 р.

Віднайди на зображенні барельєфу ознаки, які вказують, що центральна постать — то Святослав. Яких ворогів він перемагає? Як ти оцінюєш правління князя?

Вір, але перевір

«Батько» української історії Михайло Грушевський називав князя Святослава «запорожцем на престолі». Очевидно, науковець мав на увазі зовнішній вигляд володаря русів. «Стиль» його портрета і вбрання описували візантійські джерела: «Показався і Святослав, що приплив на річці на скіфському човні. Він сидів на веслах і веслував разом із наближеними, нічим не відрізняючись від них. Ось якою була його зовнішність: середнього зросту, не надто високого і не дуже низького, з кошлатими бровами і ясно-синіми очима, ніс короткий, борода оголена [мало волосся], з густим, дуже довгим волоссям над верхньою губою. Голова в нього була зовсім гола, але з одного боку її звисало пасмо волосся — ознака знатності роду. Міцна потилиця, широкі груди та всі інші частини тіла були цілком співмірні, однак виглядав він похмурим і диким. В одне вухо його була вдіта золота сережка; вона була прикрашена карбункулом, обрамленим двома перлинами. Одежа його була біла і відрізнялася від одежі його наближених тільки чистотою. Сидячи в човні на лавці для веслярів, він поговорив трохи з імператором про умови миру і поїхав».

Пам’ятна монета «Святослав», серія «Княжа Україна», художники Таран Володимир, Харук Олександр, Харук Сергій, Козаченко Віталій; скульптори Іваненко Святослав, Дем’яненко Володимир, срібло, 2002 р.

Уяви, що на реверсі монети затерлися написи, натомість залишився лишень відтиск. За якими ознаками ти визначиш, хто зображений: запорозький козак чи руський князь?

Вір, але перевір

У сучасника князя Святослава, арабського географа Абу-ль-Касіма Ібн-Хаукаля, є цікава розповідь. У ній ідеться про русів, які після розгрому Хозарського каганату здійснили похід до Візантії, а потім через Середземне море — до іспанської Андалузії, у сучасні Піренеї, край Середземномор’я! Щоправда, хроніст не пояснював, військовий був це похід чи торговельний. Є також великі сумніви, чи особисто Святослав брав участь у цій експедиції, проте згадка про її імовірність свідчить про достатньо високий рівень розвитку кораблебудування в Русі-Україні.

«Останній бій Святослава», фрагмент діорами, художник Микола Овечкін

Прочитай оповідь, свідчення, розглянь зображення картин, скульптур, монети. Зістав відомості про князя Святослава. Які факти збігаються? Які різняться? Поясни причини розбіжностей.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Правління князів: походи й реформи 7 клас Васильків 2020", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)