Галицькі бояри змусили до вигнання Романову дружину Ганну й малих синів — чотирирічного Данила та дворічного Василька. Князями бояри хотіли бачити онуків Ярослава Осмомисла, синів його дочки Ярославни та сіверського князя Ігоря Святославича.

Бояри сподівалися, що князі із Сіверської землі будуть слухняними знаряддями в їхніх руках, але ті прагнули мати реальну владу. Дії галицького боярства зумовили глибоку політичну кризу, що протягом десятків років послаблювала Волинські та Галицькі землі.

У 1214 р. польський і угорський королі домовилися про поділ володінь Романа Мстиславича: Галич — угорцям, Перемишль, Берестейську землю, частину Холмщини — полякам, Володимир було повернуто Романовичам. Та угорсько-польський союз виявився неміцним, колишні союзники пересварилися. На початку 1219 р. у Галичі, вибивши угорську залогу, утвердився новгородський князь Мстислав Удалий.

Досягнувши повноліття, Данило Романович розпочав боротьбу за повернення князівського столу. У 20-х роках XIII ст. Данило спільно з молодшим братом Васильком зібрали під своєю владою всю Волинь, відвоювавши загарбані польським королем землі. Боротьба закінчилася перемогою князя Данила Романовича в 1238 р. — він вигнав з Галича чернігівських князів і сів на батьківський престол.