Князь Ярослав Осмомисл, скульпторка Теодозія Бриж, місто Володимир-Волинський, Волинська область

Велика слава князя принесла чимало користі рідній йому землі. Але чому ж він Осмомисл? Завдяки унікальному розумові, умів бачити те, чого інші не помічали, міркувати про те, до чого іншим важко було додуматися. Він знав, як боронити свій люд без кровопролитних війн, охороняти уділ у такі способи, про які ніхто й не чув. Тобто «осмомисл» — це людина, що мислить одразу вісьмома (осьмома) думками. Припускають ще й інше походження прізвиська. Нібито Ярослав знав вісім іноземних мов, тобто мав різних вісім думок-«мислів».

На відміну від конкурентів, він увійшов в історію як «книжник». У часи Середньовіччя правителі здебільшого воювали безперестанку. Ті ж, які відмовлялися, заслуговували неслави «слабаків». Однак про галицького князя такого ніхто говорити не смів. Навіть навпаки — літописці, які підтверджували його мирну політику, жодним словом не обмовлялися про його «вразливість». Князь неустанно вчився, і це давало йому перевагу над войовничими, але неосвіченими супротивниками. На жаль, прикарпатський володар нічого не міг їм протиставити в боях (через хворобу його коліно не згиналося), проте в дипломатичних «іграх» рівних йому не було.

Як уже зазначалося, князь Ярослав Осмомисл був сином Володимирка Володаревича та угорської принцеси. У 1149 році батько, який шукав союзників проти волинських правителів, одружив свого єдиного спадкоємця з Ольгою, донькою суздальського князя Юрія Довгорукого. Шлюб виявився невдалим і нещасливим. Подружжя не підтримувало одне одного. Співжиття з суздальською княгинею принесло галичанину чимало неприємностей, хоча з погляду Середньовіччя їх «союз» видавався успішним. Дружина народила двох доньок. Одну засватали за польського князя. Другу, яка в українській літературі відома як Ярославна, — за новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича. Дещо пізніше на світ з’явився син Володимир — законний спадкоємець.

Отож Ярослав правив однією з найпотужніших «провінцій» Русі-України. Він продовжував політику попередників та водночас захищався від зазіхань волинських князів і великого київського Ізяслава Мстиславовича. Бажаючи контролювати соляний промисел, той приступив до Передкарпаття. Вирішальна битва відбулася 1154 року поблизу міста Теребовля. Перемогу здобули галичани, тоді як військо нападника втекло. Після упокоєння князя Ізяслава, що сталося того ж року, вдалося встановити такий-сякий мир.

Залишаючись «мирним», Ярослав Осмомисл зумів розширити межі своїх володінь, приєднати простори між річкою Дністер і Карпатами, пониззя річки Дунай. Великим успіхом стало впокорення бунтівного міста Берладь, де тривалий час гуртувалися опоненти Ростиславовичів. Нові території заселяли й освоювали, тобто колонізували. Князь сформував чи не найкращу армію. Навіть відомий військовою вдачею Роман Мстиславович, який планував приєднати Галицькі землі до Волинських, наважився на перший «об’єднавчий» похід лише після смерті галицького монарха. Про його збройні сили згадував автор «Слова про похід Ігорів»: «Підпер гори Угорські своїми залізними полками, заступивши королеві дорогу». Князь мирно жив із сусідами, зокрема уклав договір із Польщею, скріпивши його шлюбом своєї доньки з польським князем. Припускають, що налагодив добрі стосунки з імператором Священної Римської імперії — Фрідріхом І Барбароссою.

Інтуїція та вміння домовлятися не зраджували нащадкові Ярослава Мудрого. У 1164 році укладено візантійсько-угорський мир, спрямований, зокрема, проти Галицького князівства. Князь Ярослав Осмомисл вирішив діяти на випередження. Він підтримав вигіднішого претендента на посаду — Андроніка І Комніна, двоюрідного брата правлячого імператора. Цікаво, що той був сином ромейського правителя та руської княжни і не тільки знав руську мову, а виявляв особливе ставлення до маминої батьківщини. Там і шукав прихистку в скрутний момент. Галицький Осмомисл прийняв утікача. Згодом той віддячить мирною угодою, а на згадку про відвідини Галича прикрасить власні палати розписами з побачених у далекій Прикарпатській землі: зображеннями сцен полювання, прудких коней, пораненого зубра, інших тварин.

Із Півднем Ярослава поєднували й інші вчинки. Наприклад, в істориків віддавна викликала неабияку зацікавленість нотатка творця «Слова...»: «Стріляєш... на султанів у далеких землях». Запис дуже дивний, адже князь не покидав власних теренів. Це можна пояснити хіба лишень участю галичан у хрестових походах. Імператор Фрідріх І Барбаросса проводив тривалу підготовку до третього Хрестового походу в Святу Землю. Припускають, що галицькі воїни разом з угорськими могли брати участь у виправах або ж щонайменше мали наміри таке робити. Версія може виявитися слушною, бо взаємини зі Священною Римською імперією мали вигляд приязних. Принаймні коли Володимира, сина Ярослава Осмомисла, бояри скинули з престолу, Фрідріх І Барбаросса подбав про його повернення.

Отож галицький князь, направду, був найвпливовішим із-поміж багатьох діячів Русі-України. Його князівство розвивалося цілісно. Проте, якщо із зовнішніми загрозами він давав раду, то із внутрішніми складалося не все однозначно.

Досягнувши чималих успіхів як державець, своє подружнє життя він не наладив. Суздальська княгиня Ольга виховувалася в значно суворіших умовах. Вона не сприймала те європейське середовище, що панувало при дворі. До того ж, шлюб уклали їхні батьки з політичних мотивів, тому глибоких почуттів до жінки в чоловіка, звісно, не виникало.

Одного разу Ярослав Осмомисл зустрів молоду красуню — Настю з боярського роду Чагровичів. Спалахнуло почуття настільки взаємне та щире, що князь відважився розійтися зі своєю законною дружиною і розпочав відкрито жити разом із коханою. Бояри злякалися посилення впливу Чагровичів і підняли бунт. Вони боялися, що наближеній до володаря родині дістануться найвпливовіші посади та привілеї. Тому ув’язнили Ярослава, а Настю звинуватили в чаклунстві та вирішили спалити на вогнищі.

Галицький правитель всіляко опирався. Він намагався врятуватися, покликав на допомогу польські та волинські війська. Тоді бунтівні бояри попросили миру. Натомість все-таки зажадали від князя клятви, що він надалі житиме із шлюбною дружиною і не переслідуватиме вбивць коханої. Попри болючу втрату, він із болем у серці погодився на умови заради державного спокою. Так через звичайнісіньку заздрість знищили справжні почуття.

Князь Ярослав Осмомисл приділяв велику увагу розвиткові культури. За нього укріплювали міста й села. Завдяки його ініціативі й підтримці зводили храми. Зокрема в 1153-1157 роках постав Успенський собор в Галичі. Працювали переписувачі книжок. Князівство процвітало.

Помираючи, він заповів престол Олегові, сину від коханої Насті. А Володимирові, сину від Ольги, залишив город Перемишль. Озлоблені бояри, які так щиро присягали, прогнали бажаного батьком спадкоємця. У Галицькій землі почалася колотнеча, якою охоче скористалися сусіди.

Вір, але перевір