Узагальнення до курсу. «Історія Русі-України в контексті епохи Середніх віків»

Русь-Україна вийшла на політичну арену після вдалих військових походів на Візантію. Після запровадження християнства вона заявила про себе тодішньому світові високою культурою, мистецтвом, умілою дипломатією, що ставило її на один щабель з європейськими державами.

Рівноправну участь у політичному житті країн Європи та Близького Сходу засвідчують укладені київськими князями мирні й союзні угоди з Візантійською та Німецькою імперіями, Польщею, Угорщиною, Литвою, Швецією і Норвегією. Відносини між державами досить часто скріплювалися династичними шлюбами.

Русь-Україна відігравала важливу роль у міжнародній торгівлі. Її центром був Київ. Тут перехрещувалися торговельні шляхи, що вели з Візантії на Північ — у Скандинавію, а також ті, що вели з Центральної і Західної Європи на Схід — до Арабського халіфату й далі — в Індію та Китай. Через Русь-Україну йшли не лише транзитні товари. Вироби руських ремісників також поширювалися по світу.

Русь-Україна стала важливою віхою української та світової історії. Її внесок у середньовічне політичне, економічне, суспільне й культурне життя важко переоцінити.

Серцевиною Русі-України були українські землі. Сам термін «Русь» початково означав територію навколо Києва, Чернігова, Переяслава. Тому природно звучить назва цієї першої української держави — Русь-Україна.

Після роздроблення величезної держави на українських землях домінуючі позиції зайняло Галицько-Волинське князівство. Воно успадкувало не лише значну територію, а й релігію, культуру, мистецтво, правову систему та державний устрій Русі-України. Це була друга в хронологічному порядку українська князівська держава. У Галицько-Волинському князівстві правили Рюриковичі — нащадки легендарного Рюрика й Володимира Мономаха.

Межуючи з європейськими країнами, Галицько-Волинське князівство (королівство Руське) підтримувало з ними тісні економічні, культурні та династичні зв’язки. Князь Данило був урочисто коронований як король Русі. Корону йому надіслав Папа Римський.

Міжцерковні відносини, що існували в королівстві Руському, а згодом у Литовсько-Руській державі, дають приклад міжконфесійної толерантності в епоху Середньовіччя.

Захищаючи захід Європи від кочівників, Русь-Україна зазнала величезних спустошень від походів монголів, а після розпаду Золотої Орди — від набігів кримських татар. Боротьба з кочівниками призвела до фізичного винищення значної частини руської еліти — бояр і князів, величезних демографічних втрат серед городян і селян.

Галицько-Волинська держава, як і Русь-Україна, залишилася своєрідним мостом, що з’єднував Західну Європу та Схід.

У Галицько-Волинській державі почали запроваджувати магдебурзьке право — міське самоврядування та цехову організацію ремесла. Це були європейські форми суспільного життя, про які не знали в інших частинах колишньої Русі-України.

Після смерті останнього галицько-волинського князя Юрія ІІ Болеслава більшу частину тодішніх українських земель успадкував родич галицько-волинських князів — литовський князь Любарт.

Велике князівство Литовське, Руське й Жемайтійське на 90 відсотків складалося з українських і білоруських земель. Це була, по суті, українсько-білоруська держава за етнічним і культурним наповненням. Руська мова була тут офіційною, продовжувала діяти «Руська правда», православна церква не зазнавала утисків. Лише замість правлячої династії Рюриковичів прийшли Гедиміновичі, які швидко перейняли мову, культуру й віру місцевого населення. Українські князівства в складі Литовсько-Руського князівства користувалися правами широкої автономії. На Київщині й Новгород-Сіверщині навіть карбували власні монети. Руські пани й шляхта займали значне місце в житті Великого князівства Литовського.

Велике князівство Литовське нерідко порівнюють із франками в Галлії раннього Середньовіччя. Панівна політична еліта, маючи вплив на державному й соціальному рівні, перейняла мову та культуру підлеглих. У той же час литовці, маючи індивідуальну форму господарювання, відрізнялися від східних слов’ян, де практикувалось общинне землеволодіння. Під їхнім впливом у Русі-Україні поширюється індивідуальна сімейна власність на землю. Це стало основною відмінністю між суспільствами України та Московії.

Зміни в становищі українських земель розпочалися після укладення Кревської унії, яка стала першим кроком до об’єднання Литви та Польщі. В Україні посилилися польські й католицькі впливи.

Наприкінці XV ст. на українські й білоруські землі Литовсько-Руської держави почало зазіхати Велике князівство Московське. Його володарі заявили претензії на територіальну спадщину Русі-України. Розпочалися багатолітні виснажливі війни з кінця XV до другої половини XVI ст.

Через Литву й Польщу українці мали зв’язок із загальноєвропейськими політичними, економічними й культурними процесами. Здібна молодь здобувала освіту в Краківському університеті та Литовській колегії Празького університету. Дехто навчався в Сорбонні, Падуї, Оксфорді та Болоньї. Найвідомішим є Юрій Котермак із Дрогобича. Краків став центром вищої освіти для української молоді. Саме звідти прийшли в Україну й перші надруковані книги кириличним шрифтом.

Отже, і після монгольської навали українські землі продовжували бути частиною загальноєвропейського історичного простору.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно