Успенський собор у Володимирі-Волинському – волинська перлина
- 25-10-2022, 23:26
- 239
7 Клас , Величні собори України епохи Середньовіччя 7 клас Секиринський
Успенський собор у Володимирі-Волинському – волинська перлина
Зі стародавнього Чернігова вирушаємо на захід, до давньої столиці славетного Волинського князівства - міста Володимир-Волинський. Старовинний кам’яний храм привертає увагу кожного, хто відвідує це тисячолітнє місто. Білі, з ледь бірюзовим відтінком, високі стіни приваблюють оригінальністю і довершеністю. Це - Свято-Успенський кафедральний собор.
Між колись повноводими річками Лугою і Смочею, неподалік від того місця, де вони зливалися, в давнину височіли два мальовничих пагорби. На одному з них красувався княжий замок, оточений високими земляними валами, а на другому - величний кам’яний храм.
З легенд і переказів
У Никонівському літописі описано, як у літо 6668 (1160 року) волинський князь Мстислав Ізяславич «розписав святу церкву у Володимирі і прикрасив її дивними святими й дорогими іконами та книгами, і речами багатьма дивними, і священним посудом золотим і срібним з бісером, і каменем дорогим». Мабуть, йдеться про щойно побудований храм.
Саме тому дослідники вважають, що спорудили Успенський собор у 1156-1160 рр., за князювання Мстислава Ізяславича, правнука Володимира Мономаха.
За взірець стали чернігівські та київські храми, зокрема Кирилівська церква, від якої Успенський собор відрізнявся деталями та розміром - він став найбільшою з тогочасних церковних споруд.
Архітектор розповідає
Собор був хрестово-купольним, ділився на три нефи з трьома апсидами, мабуть, мав один купол. Довжина храму - до 34 м, ширина 20,5 м, висота 18,5 м. Товщина стін 1,5-1,7 м. Стіни змурували з цегли, на її залишках знайшли князівські знаки у вигляді двозубця. Підлогу виклали поливними керамічними плитами, стіни оздобили фресковим розписом. Рештки розпису видно на стіні центральної апсиди. Фасад прикрашали пілястри та напівколони.
Успенський собор. 1892 рік
Проект реконструкції Адріана Прахова
Успенським храм назвали не випадково. У другій половині XII ст. так назвали соборну церкву Києво-Печерської лаври, і саме тому в центральних містах інших князівств почали зводити храми, присвячені Успінню Богородиці.
Нащадки Мстислава, які княжили у Волинському князівстві, дбали про збагачення храму, вважаючи собор родовою святинею.
Окрім релігійного, собор мав державне значення. У ньому складали присягу піддані князів. Тут приймали важливі історичні рішення, підписували і скріплювали клятвою на Євангелії міждержавні угоди, коронували волинських князів. Тоді стольний град Володимир викликав захват серед сучасників. Як свідчить Іпатіївський літопис, коли 1231 року до міста наблизився з військом угорський король Андрій, його так вразили краса і могутність Володимира, що він вигукнув: «І в німецькій землі я такої фортеці не бачив. Бо стояли озброєні воїни, і виблискували щити і військо, як сонце». Король так і не наважився наступати на укріплене місто.
На початку 1241 року військо хана Батия, спустошивши волинські міста, підійшло до Володимира. Дружинники та містини мужньо оборонялися, а потім зачинилися в церквах. Та ворог був безжальним. Церква Успіння Богородиці, як і інші храми міста, була заповнена тілами загиблих захисників міста.
Галицький князь Данило Романович багато років намагався протистояти Орді. Вірним прибічником князя був його молодший брат - волинський князь Василько Романович. У 1259 році на Волинь і Галичину вдерлося монгольське військо під проводом жорстокого і безжального Бурундая. Хан вимагав, щоб його зустріли з почестями і зруйнували укріплення міста. Князь Василько змушений був наказати, щоб підпалили дерев’яні оборонні стіни. Постраждали укріплення, але не місто. Успенський собор не зруйнували.
Князя Василька поважали й любили піддані. У 1269 році, коли він помер, «поклали його в церкві святої Богородиці», - свідчить літописець.
Пам’ятник королю Данилі Галицькому
Наступником Василька став його син Володимир - князь добрий, набожний і високоосвічений, який правив двадцять років. Галицько-Волинський літопис розповідає, що «Володимир Василькович був книжник великий і філософ, якого не було у всій землі і після нього не буде». Він постійно дбав про соборну церкву, де покоїлися його предки, озолотивши ікони і прикрасивши їх коштовним камінням. Коли князь захворів, то подарував церквам краю 36 рукописних книжок.
Будучи бездітним, перед смертю князь Володимир вибрав собі наступника - двоюрідного брата Мстислава Даниловича, князя Луцького. Володимир помер у 1288 році. Тіло його поховали поруч із батьком - Васильком Романовичем - в Успенському соборі.
Князь Мстислав почав княжити 1289 року. Літопис каже, що він зробив Успенську церкву настільки «дивною і славною всім навколишнім краям, подібної якій не було у всій північній землі від сходу до заходу».
Славилося Галицько-Волинське князівство, та з XIV ст. почало занепадати. Православна святиня і горіла, і відбудовувалася та поступово трансформувалася у форму католицького костелу.
Понад три століття, попри війни і лихоліття, зберігав давній храм велич і славу. Але й на нього чекали руйнування, проте жителі міста відбудували храм.
У XIV ст. Волинь стала частиною Великого князівства Литовського. Почався поступовий тиск держави на українське православ’я.
У 1593 році єпископську кафедру у Володимирі очолив Іпатій Потій. Він разом з Луцьким єпископом Кирилом Терлецьким ініціював укладення Берестейської унії: закликав до поновлення єдності з Римом за умов збереження православного обряду і прирівняння духовенства у правах з католицьким.
В історії храму, який понад чотириста років був православним, настав період двохсотлітнього уніатського панування. Собор став кафедрою уніатських єпископів і митрополитів. Правда, єпископи греко-католицької церкви дбали про старовинну будівлю, поступово перебудовуючи її.
Згодом Успенський собор набув рис ренесансу.
У 1683 році пожежа спопелила весь Володимир. Разом із містом палав і собор, потріскалися стіни і куполи, потім впали склепіння.
У 1715 році собор згорів знову, і нову перебудову взяв на себе уніатський київський митрополіт, єпископ Володимирсько-Берестейський Лев Кишка.
Та найбільша реконструкція, яка докорінно змінила зовнішній вигляд Успенського собору з православного храму на католицький костел, почалася 1753 року. Її автором, найвірогідніше, був високоосвічений єзуїт-архітектор Павло Гіжицький, автор бернардинського костелу в Луцьку, сучасного Свято-Троїцького кафедрального собору.
Архітектор розповідає
Хрещато-баневий дах собору змінили на дах класичної католицької базиліки; у чотирьох місцях стіни знизили наполовину; у стінах прорубали нові і розширили старі вікна; із західного боку прибудували новий фасад і дві вежі. Здавалося, що спорудили нову будівлю, тобто вже костел у стилі пізнього бароко. Архітектори вважають, що прибудований фасад був схожий на браму в грецькому місті Мілет (III ст. до н. е.). Очевидно, майстри взяли за взірець будівлю, схожу на мілетську. Було також покладено нову підлогу з кам’яних плит. На горішньому місці було зведено підвищення з величним балдахіном, який підтримували дві позолочені колони.
Запитання і завдання
- Розгляньте і порівняйте зображення. Чи є в архітекторів підстави стверджувати, що цей фасад був схожий на браму у грецькому місті Мілет?
Головний фасад церкви до перебудови. Обмірне креслення 1886 року
Брама ум. Мілет
Численні перебудови порушили стійкість масивної споруди. Коли 1782 року останній з уніатських єпископів Симеон Млодський розпорядився прорубати з північного боку новий вхід до проповідницької кафедри, один із шести стовпів обрушився, впала і частина склепіння. Храм став аварійним, богослужіння припинили. Майно перенесли в домову Успенську церкву, влаштовану 1765 року в трапезній єпископського замку, де воно зберігалося до 17 серпня 1812 року. Тоді церкву пограбував загін армії Наполеона.
Коли в 1793 році, внаслідок поділу земель Речі Посполитої, Волинь приєднали до Російської імперії, в краї почали відновлювати православну церкву. У 1802 році надійшла пропозиція «колишню уніатську кам’яну церкву разом із будовами, які належать їй, передати в казенне відомство». Врятував храм тодішній єпископ Волинський і Житомирський Варлаам. Однак спроби відновити собор були невдалими через брак коштів. Там розмістили склад, а в прибудові утримували худобу.
Після кількох чергових обвалів храм залишили напризволяще просто неба. Майже сотню років храм стояв у руїнах.
Тільки в останні роки XIX ст. нарешті постало питання про відбудову собору. Якраз наближалося 900-річчя запровадження християнства на Русі (1888 рік). Успенський собор вирішили реставрувати саме у православних «візантійських» формах.
У 1886 році була створена спеціальна комісія. Руїни храму доручили дослідити відомим ученим, серед яких були професори Володимир Антонович і Адріан Прахов та секретар Київської археологічної комісії Орест Левицький.
Було очевидно, що тут протягом століть було поховано чимало князів, державних мужів, багатих і знатних людей Волині.
Після детального дослідження руїн собору прийняли рішення відновити його в первісному вигляді. Звичайно, повної точності гарантувати ніхто не міг. Але будівничі мали зразки численних церковних будівель часів середньовічної Русі-України. Встановили збір коштів у всіх церквах тодішньої імперії. Протягом кількох років було зібрано 127 550 рублів.
Будували швидко. Налагодили виробництво плитчастої цегли, яка повторювала форму старовинної плінфи. Підбирали спеціальні розчини для її укладки. На початку 1900 року відбудову храму закінчили. Влітку виконали внутрішнє оздоблення і спорудили дзвіницю, а у вересні в урочистій обстановці на куполі собору встановили великий позолочений хрест.
Успенський собор після реставрації 1900 року
Щоправда, дехто вважає, повністю відновити первісний вигляд собору не вдалося.
Війни і революції у XX ст. дивом оминули Успенський собор. Ще привабливішим став він нині, у роки, коли Україна здобула незалежність і стали відроджуватися славні традиції нашого народу, духовність і віра.
Успенський собор. Брама
Успенський собор. Дзвіниця
Церковній громаді було передано навколишні будівлі, зокрема єпископські палати, у яких раніше був краєзнавчий музей.
Через віки відродженим з руїн, оновленим і величним увійшов Мстиславів храм у XXI ст., але й донині приховує багато віковічних таємниць, які, мабуть, уже ніколи не будуть розгадані.
Інтер’єр Успенського собору
Свято-Успенський катедральний собор
Запитання і завдання
- 1. Обговоріть у класі, як ви розумієте цитату за текстом роману Олеся Гончара «Собор»: «Дорожіть днем - ось що я вам скажу, молоді! Дорожіть миттю, секундою! Живіть так, щоб встигли зоставити слід після себе путящий. Живе не той, хто чадить. Живе - хто іскрить!... Зоставте ж слід...».
- 2. Про який слід писав Олесь Гончар?
- 3. Хто, на вашу думку, з покровителів Успенського собору (упродовж його існування) «зоставили слід після себе путящий»?
- 4. Національним банком України у 2015 році випущено пам’ятну монету номіналом 5 гривень, присвячену пам’ятці давньоруської архітектури - Успенському собору у Володимирі-Волинському. За електронними адресами в мережі Інтернет знайдіть зображення монети і розкажіть, що на ній зображено.
- 5. Розгляньте ілюстрацію на с. 61. Розкажіть, що насамперед привернуло вашу увагу в інтер’єрі собору. Чому?
Пам’ятна монета номіналом 5 гривень, випущена НБУ
Коментарі (0)