Ігор Старий. Коли вівці з’їли вовка
- 25-10-2022, 22:58
- 228
7 Клас , Правління князів: походи й реформи 7 клас Васильків 2020
Ігор Старий
Коли вівці з’їли вовка
Рюрик із малим Ігорем, мініатюра з Радзивіллівського літопису
Упокоївся Олег Віщий. Владу успадкував Ігор. Нібито син Рюрика, народжений бути правителем, змалечку лишився сиротою. Тож і виховував його Олег, який, можливо, доводився йому дядьком. Та й правити від його імені в Новгороді почав, став регентом до його повноліття. Вочевидь, тобі надокучили загадки, легенди та припущення. Однак така наша історія. Руський князь Ігор теж належить до тих правителів, про яких ми фантазуємо більше, ніж достеменно знаємо.
Чи правда, що Ігор був сином Рюрика, який колись правив у Новгороді? Наші східні сусіди, росіяни, переконані, що так! Така думка має право на існування, в історії ще й не такі дива трапляються.
Але є й інші теорії. Навіть більш вірогідні. Зрештою, Рюрик таки справді міг бути реальною особою, варягом-правителем, батьком Ігоря. А Новгородів тоді існувало кілька (ти вже знаєш про це), і хтозна, який саме мав на увазі Нестор. Імовірно, колись розкриються таємниці, а поки залишається лишень здогадуватися.
Є припущення, що Ігор — онук Рюрика, а не син, як про це говорять. А, може, один із воєвод Олега. Або, взагалі, нащадок Аскольда чи просто чоловік Ольги, яка була, дуже вже вірогідно, княжого роду... Надто багато версій, надто багато припущень...
Здогадки, здогадки, здогадки... — вони усюди. І там, де йдеться про початок життя князя, і там, де потрібно точно визначити межі його правління. У чому ж проблема? Як пише Нестор у «Повісті...», Ігор народився десь наприкінці IX століття (приблизно у 878 році). Княгиня Ольга, що була його дружиною, — десь на початку X століття (близько 903 року). А син Святослав — аж у 938 році! Ігорю мало б виповнитися 60 років! (І це в Середньовіччі, коли більшість навіть не доживала до таких літ.) Чи це можливо? Якщо врахувати, що історія називає Ігоря Старим, то чому б і ні. Була ж причина, з якої це прізвисько з’явилося? І все ж більш видається, що дідусь-літописець, вірогідніше, знову щось наплутав.
Та й це ще не кінець хронологічної головоломки. Літопис «пише», що Олег помер 912 року. Активну діяльність Ігор розпочав десь аж у 940-х роках, після народження спадкоємця Святослава. Отут і постає запитання: чим він займався майже ЗО років? І знову відповіді немає... Є дані, нібито князь придушив повстання деревлян у 914 році, та вони не точні. У 912—913 роках руси здійснили невдалий похід на Каспій (про що йшлося в попередній оповіді), дослідники мають сумніви щодо того, хто ж його очолював — Ігор чи Олег (дата смерті якого теж дискусійна).
Здогадки, хоча й ваблять, але втомлюють. Поговорімо мовою фактів. Князя Ігоря, без перебільшення, можна вважати наслідувачем «морської» військової політики попередників Аскольда та Олега. У період його правління саме флот став надто важливим, адже перетворився на головний «інструмент» міжнародних стосунків.
Окрім того, Ігор міг собі дозволити «з легкістю» покидати країну у справах. Замість себе залишав біля державного керма вельми обізнану дружину — княгиню Ольгу.
Морські походи Ігоря Рюриковича мали широкий розголос. Про них писали його сучасники — візантійські хроністи, зокрема Симеон Логотет, та арабський Аль Масуді. За їхніми розповідями, 941 року він розпочав військовий конфлікт із Візантією. Причини його залишилися невідомими, хоча, припустимо, теж були економічними. Дослідники вважають, що імперія знову почала тіснити Русь у питаннях торгівлі, намагаючись закріпитися на узбережжі Чорного моря, а воно вважалося руським. Нам достеменно відомо про два походи Ігоря на Царгород: у 941 та 944 роках.
Похід 941 року... Князь готувався до нього, обдумував, зважував, мав сподівання, що досягне успіху. Так хотілося. Знав, що ромеїв «немає вдома». На війну подалися. Подобалася чоловікам така розвага в Середньовіччі. І вирішив Ігор цим скористатися. Та візантійське військо, попереджене херсонеським стратегом, встигло повернутися вчасно. Крім того, у битві супротивники застосували «грецький вогонь», який був дивовижею для слов’ян. Руський флот спалили вщент. Присоромленими поверталися невдахи додому. Та не поразку оплакували, а до реваншу взялися готуватися.
Використання «грецького вогню», мініатюра з мадридського списку «Хроніки» Іоанна Скилиці
Року 944 знову рушив Ігор на стольний Царгород. Перемогу він ніби здобув. Нові торговельні угоди нібито й підписав, але що то були за угоди! Обмеження для купців — більші, ніж за князювання Олега, та ще й такі важливі, пов’язані з «Великим шовковим шляхом». Крім того, Візантії діставалися кримські володіння. Руському правителеві це сумнівно чи подобалось. Тож, повертаючись у Київ, він думав про наступний похід на Царгород.
Флот і мореплавання — задоволення не з дешевих. Та ще й нові угоди з візантійцями урізали прибутки... Добре, що попередник Ігоря сусідні племена підкорив, поназавойовував йому, так би мовити, «підлеглих», яких можна і даниною обкласти. Тільки їздити і збирати податки залишалося. «А якщо замало буде, то можна й вдруге навідатися», — думав князь, який настільки захопився заморськими кампаніями, що геть зв’язок із рідним народом втратив. Але де там! Є таке прислів’я: «Що сильніше гіляку гнеш, то скоріше вона ламається». Украй доречне прислів’я, якщо говорити про руського князя. А знаєш чому?
«Збирають данину», художник Микола Реріх, 1908 р.
Щороку, переважно взимку (коли не воювалося), князь зі своєю дружиною данину збирали: в полюддя ходили. Тобто вимаганням займалися. Настав час, коли деревляни мали платити. А вони, хлопці лісові, не простими зростали, волю любили. Недобре їм у київській залежності було. Ще князю Олегу надокучали, бунтували... Хоча в 945 році данину Києву, тобто Ігорю, чемно всю віддали. Але князю видалося того недостатньо. Вирішив повернутися і ще «дозбирати».
Чи то справді так грошей бракувало, чи то деревляни надто заможно жили, на його думку, — хтозна, але вирішив київський правитель, що все-таки замало. Такого нахабства «підлеглі» не стерпіли. Підняли повстання, яке мало не переросло в національно-визвольну війну від узурпаторів. Ось що писав Нестор про пояснення деревлян: «Як внадиться вовк між вівці, то повиносить усе стадо, поки його не уб’ють. Так буде і з нами, як його не вб’ємо, то нас вигубить».
Очолив непокірних їхній князь, Мал. За іншими даними, він називався Ніскиня. І вчинили деревляни жорстоку розправу над Ігорем. Зігнули два міцні деревця, прив’язали князя за ноги... Та й відпустили... Жахлива смерть. Таки допік їм столичний. Поховали, щоправда, його з почестями, ще й курган насипали... Шляхетно повстанці тоді поводилися.
Князь Мал із підлеглими поміркували добре та й самі вирішили до влади братися. Тим паче, що Русь без правителя залишилася. Хто тепер їм, могутнім, які самого Ігоря здолали, стане на заваді? Хіба княгиня Ольга, вдова Ігорева, з малим Святославом? Але чи тендітна жінка могла стати перепоною у винятково чоловічому світі, де все вирішувалося збройно?
Пам’ятник князю Малу, скульптор Ігор Зарічний, місто Коростень, Житомирська область
Лиха доля спіткала Ігоря. Ігнорування потреб свого люду його занапастило. Як багато правителів припускалися чи припускаються тих самих помилок... Провидіння безжально карає за непорядні вчинки. Бо свій народ, його добробут — то перше і найважливіше, чим має перейматися справжній володар-пастир.
А ти на чиєму боці в протистоянні Ігор vs Мал? Хто, на твою думку, мав рацію? Поясни чому. Як гадаєш, чим закінчиться історія протистояння київських та іскоростенських князів?
Ігор збирає данину з деревлян, мініатюра з Радзивіллівського літопису
Вір, але перевір
«Грецький вогонь» — горюча суміш, що її застосовували у військових цілях у Середньовіччі. Уперше вжита візантійцями в морських битвах. Точний її склад невідомий. Прототип такого «вогню» з’явився, імовірно, в 424 році до нашої ери в битві поблизу міста Деліум: тоді з порожнистої колоди випускали суміш сирої нафти, сірки й олії. А, власне, його «грецький» варіант «зброї» 673 року винайшов інженер та архітектор Каллінік із міста Геліополь.
Установка являла собою мідну трубу — сифон, через який із гуркотом вивергали рідку мішанину. Імовірно, максимальна далекобійність сифонів сягала 25 метрів, тому спочатку вогонь використовували тільки на флоті, де він виявився страшною загрозою повільним і незграбним дерев’яним кораблям. Крім того, за свідченням сучасників, полум’я не можна було згасити, оскільки воно продовжувало горіти навіть на поверхні води. Після масового застосування вогнепальної зброї «грецький вогонь» утратив військове значення, і про нього поступово забули.
«Поховання ярла (вождя) вікінгів», художник Карл Шмідт
Прочитай оповідь, свідчення, розглянь мапу, що вище, зображення картини, фрагмента скульптури. Зістав відомості про князя Ігоря. Які факти збігаються? Які різняться? Поясни причини розбіжностей. Яку з описаних версій ти вважаєш правдоподібною?
Коментарі (0)