У східних літописах є згадки про будівництво турками-сельджуками мечеті в Судаку. Відомо, наприклад, що на початку 1220-х років анатолійські торгівці поскаржилися сельджуцькому султану Ала-ед-Діну Кейкубаду на очільника Судака, який тоді, напередодні монгольського завоювання, залежав від половецьких ханів-язичників. Султан вислав армію, розгромив половців і змусив їх відшкодувати збитки скривдженим купцям. Він ще й велів збудувати в зайнятому місті мечеть, а потім повернувся додому. Деякі дослідники вважали, що судацький «храм з аркадою» і є тією самою мечеттю Кейкубада. Проте в XIV і XV ст. сельджуцькими орнаментами прикрашали й кримськотатарські мечеті, і закладні плити генуезьких фортець, і вірменські монастирі, і палац правителів кримської Готії на Манґупі без участі турок-сельджуків.

Хтось з істориків вважав, що споруда - християнський храм, перероблений на мечеть. Інші - що це сельджуцька мечеть, переоблаштована генуезцями на католицький храм. Треті припускали, що це взагалі не культова будівля, а якась генуезька громадська споруда. Різьблений орнамент, вважали вони, спочатку прикрашав не міхраб, а велике вікно чи вхідні двері, що відкривалися саме в напрямку консульського замку.

Виявилося, що будівля належить не до XIII, а до XIV ст. - отже, версія, що її побудував Ала-ед-Дін Кейкубад не підтвердилася. Але з’ясувалося також і те, що цю споруду будували саме як мечеть.

XIV ст. в історії Судака було сповнене бурхливих подій. За багате портове місто точилася завзята боротьба між двома італійськими морськими республіками - Венецією і Генуєю. Перемогу здобула Генуя, і в 1380-х роках Золота Орда визнала за генуезцями право володіти Судаком, його морським портом і 18-ма селами в судацьких околицях.

Мечеть, про яку йдеться, нині перебуває на території фортеці, за мурами. Проте в XIV ст. генуезька фортеця в Судаку займала лише вершину Кріпосної скелі, а нижній ряд її стін ще не охоплював підніжжя гори. Вочевидь, коли мечеть починали будувати, її фундаменти закладали за межами фортеці, у багатонаціональних житлових кварталах, що стояли впритул до генуезьких укріплень. Однак у 1409 році фортецю було розширено: будівля мечеті опинилася всередині укріплення. За договорами Орди з Генуєю, мусульмани в генуезьких володіннях мали власні суди та власного представника в генуезькій адміністрації, але мати мечеть всередині генуезьких фортець їм заборонялося. Тож, імовірно, після розширення фортеці мечеть, ще недобудовану, передали чи продали генуезцям. Саме тому орнаменти на колонах і вході не завершені. Напевно, генуезцям довелося самим завершувати будівництво, залучивши до цього місцевих майстрів: так могло з’явитися парадне сельджуцьке різьблення з латинським написом про завершення будівельних робіт у січні 1423 року.

Невідомо, як саме італійці використовували приміщення: чи як католицький храм або каплицю, чи як зал для громадських зібрань. Інтер’єр було прикрашено фресками в італійському стилі із зображеннями святих, але в Італії такі розписи робили як у храмах, так і в громадських спорудах.

У 1475 році місто знов перейшло з рук у руки: цього разу його господарями стали турки-османи. Будівлю почали використовувати як мечеть.

З легенд і переказів