§ 25. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ у другій половині XIV—XV ст.

Пригадайте найвидатнішу, на вашу думку, архітектурну пам’ятку, побудовану до монгольської навали. Чи збереглася вона до наших днів?

1. Особливості розвитку української культури

У XIV—XV ст. розвиток культури на українських землях мав свої особливості. У першу чергу це було пов’язано з тим, що українці не мали власної держави, їхні землі були роз’єднані й перебували в складі інших держав, які не дбали про розвиток української культури. У цей період українським землям продовжували дошкуляти турецько-кримські набіги. Під час цих нападів у вогні пожеж знищувалися церкви, монастирі, школи й інші освітні та благодійні заклади, горіли бібліотеки й архіви. Це затримувало розвиток освіти й культури в цілому. В українських містах збільшується кількість іноземних колоністів, що, з одного боку, спричиняє поступове витіснення з великих міст руської (староукраїнської) мови, культури, православної церкви, а з іншого — приносить із собою здобутки західноєвропейської культури, освіти, науки, технічні досягнення.

2. Освіта. Юрій із Дрогобича

За цих умов єдиним осередком української національної самобутності, духовності й культури залишалася православна церква. Православні церкви та монастирі й надалі були центрами освіти. У школах, що діяли при монастирях, церквах, благодійних установах і маєтках, навчалися діти не лише феодалів і багатого міщанства, а й селян і ремісників. Підручниками були церковні книги, а вчителями — духовенство. Вивчали азбуку та склади, потім — читання, ще пізніше — арифметику. Навчалися церковних співів і письма.

Наприкінці XIV ст. на українських землях при католицьких монастирях і костелах починають відкривати латинські школи. Знання латини, що була в ті часи мовою науки, відкриває українській молоді шлях до європейської освіти. Українська молодь дедалі частіше їде здобувати вищу освіту в європейські університети. Найдавніші європейські університети діяли в Болоньї (Північна Італія) та Парижі. За їх зразком створювали інші університети в усій Європі, а науковці та студенти мандрували між ними, демонструючи, що для науки державних кордонів нe існує.

У 1347 р. був відкритий університет у Празі, у якому навчалися вихідці з Великого князівства Литовського. У Празі при університеті був створений спеціальний литовський колегіум.

Коли в 1364 р. відкрився Краківський університет, то багато українців почали там здобувати вищу освіту. Більшість із них була синами ремісників і походила з великих міст. Українська молодь із Галичини й Волині навчалась у Краківському університеті від його заснування, а студенти з Лівобережної України та кияни з’явилися там уже в першій половині XV ст. В університетських документах згадується, що студентів-русинів (українців) у Кракові надзвичайно багато, що вони уважні до наук і найдисциплінованіші, напрочуд рідко порушують статут навчального закладу.

Українці не лише навчалися в європейських університетах, а й робили наукову кар’єру. Особливо відзначився Юрій Котермак із Дрогобича (пізніше названий Юрієм Дрогобичем). Життя на чужині для українців не було легким. 6 лютого 1478 р. Юрій Дрогобич писав у листі до краківського знайомого Миколи Чепеля: «Мені судилося бути бідним, постійно в клопоті й злиднях. Невеликий заробіток, який щодня здобуваю, дістається ціною постійної праці й величезних зусиль... Багато міг би я осягнути в науці, якби не мусів турбуватися про найнеобхідніше». Та матеріальні перешкоди не завадили українцеві здобути європейську славу. Адже відомо: якщо людина талановита, працьовита й наполеглива, вона обов’язково досягне успіху.

У 70-х роках XV ст. Юрій Дрогобич здобув у Кракові вчені ступені бакалавра та магістра. Згодом він прибув до Болоньї, здобув ступінь доктора й викладав там астрономію та медицину, а в 1481 р. був обраний ректором цього університету. У 1483 р. в Римі вийшла друком його книжка «Прогностик» — про розташування небесних тіл. У праці з точністю до години було передбачено затемнення місяця, визначено географічну довготу багатьох міст, у тому числі вперше рідного Дрогобича, а також Москви й Вільно. Це перша відома друкована праця українського автора. Протягом 1488—1494 рр. Юрій Дрогобич працював професором медицини Краківського університету та здобув титул «королівського лікаря».

ЦІКАВО ЗНАТИ

Енциклопедична довідка про Юрія Дрогобича

Дрогобич Юрій (Котермак Юрій з Дрогобича) (бл. 1450—1494) — український учений і освітній діяч, перший український доктор медицини. Народився в Дрогобичі в незнатній родині. Наприкінці 1468 р. або на початку 1469 р. вступив до Ягеллонського університету (Краків), де здобув наукові ступені бакалавра (1470 р.) і магістра (1473 р.). Пізніше вчився медицини та вільних мистецтв в університеті Болоньї, де став доктором філософії (бл. 1478 р.) і медицини (бл. 1482 р.). У 1478—1479 рр. і 1480—1482 рр. читав у Болоньї лекції з астрономії, а на 1481—1482 рр. був обраний ректором. Підтримував тісні зв’язки з визначними італійськими вченими-гуманістами. З 1487 р. — професор Ягеллонського університету.

Пам’ятник Ю. Дрогобичу. Скульптор Т. Бриж. 1999 р. м. Дрогобич

7 лютого 1483 р. у Римі видано книжку Ю. Дрогобича «Прогностична оцінка поточного 1483 року», у якій, крім астрологічних прогнозів, було вміщено наукові відомості з географії, астрономії, метеорології, зроблено спробу визначити, у межах яких географічних довгот розташовані міста Вільнюс, Львів, Дрогобич тощо. У книжці автор зазначав, що населенню християнських країн загрожували «великі небезпеки... у зв’язку з пригнобленням князями й панами». Висловив упевненість у здатності людського розуму пізнати закономірності світу. У бібліотеках Парижа збереглися копії двох астрологічних трактатів Ю. Дрогобича, а в Баварській державній бібліотеці в Мюнхені — його прогноз на 1478 р., переписаний німецьким гуманістом Г. Шеделем. Ці праці свідчили про ґрунтовну обізнаність Юрія Дрогобича з античною та середньовічною літературою.

Прочитайте енциклопедичні відомості про Юрія Дрогобича. Які з них свідчать, що він, хоча й прожив усе життя поза межами українських земель, не зрікся батьківщини?

3. Архітектура й містобудування

Протягом XIV—XV ст. архітектура в Україні здебільшого ґрунтувалася на традиціях давньоруської епохи. Але в містах Західної України зводили церкви, у яких поєднувався візантійський стиль з елементами західноєвропейського готичного стилю. Тоді ж формувався й власне український стиль дерев’яних трибанних і п’ятибанних церков. Тривали неспокійні часи, і церкви та монастирі, що стояли поза межами укріплень, у випадку загрози від кримських нападів часто відігравали роль фортець. Для них були характерні міцні кам’яні стіни та високі вузькі вікна, що нагадували бійниці.

Постійна загроза з півдня від кримських ханів, феодальні усобиці стимулюють будівництво оборонних споруд. З того часу до нас дійшли переважно муровані оборонні споруди на західних землях: Мукачівський замок (Закарпаття), Олеський замок (Львівська обл.), Острозький замок (Рівненська обл.), замки в Бучачі й Теребовлі (Тернопільська обл.), фортеця в м. Білгороді-Дністровському (Одеська обл.). З появою артилерії замки почали будувати повністю з каменю, підсилюючи їх мурованими вежами та бійницями.

Руїни Бучацького замку. Тернопільська обл. Сучасне фото

Олеський замок на Львівщині. м. Олесько. XIV cт. Сучасне фото

У містобудуванні зберігаються традиційні прийоми Х—ХІІІ ст. Поряд із цим у XІV—XV ст. починає широко застосовуватися регулярне (геометрично правильне) планування. Так, у містах, що здобули магдебурзьке право, у центрі розміщувався чотирикутний торговий осередок — ринок із ратушею (з нім. ратуша — будинок для ради), що стояла посередині. Від ринку в різні боки відходили прямі вулиці. Міста були обнесені оборонними мурами, які з винайденням вогнепальної зброї посилюються вежами, а також глибокими ровами й високими валами.

4. Малярство та книжкова мініатюра

У XIV—XV ст. на українських землях відновлюються старі й створюються нові художні центри й художні осередки. З історичних джерел відомо, що українські митці за часів короля Ягайла та його спадкоємців — Ягеллонів — виконували ряд монументальних розписів у Польщі: у Кракові, Любліні, Вислиці, Сандомирі. У 1418 р. на замовлення Ягайла розмальовано фресками Замкову капелу в Любліні. Цю роботу виконувала група художників на чолі з майстром Андрієм, волинянином за походженням.

Видатним твором українського живопису наприкінці XIV ст. є ікона «Юрій Змієборець» із с. Звиженя Львівської області. Юрій зображений юним воїном на коні. Він сильним ударом ратища проколює змія. У зображенні замку й одягу Юрія чітко простежуються впливи готичного стилю, що панував тоді в Європі. Також помітні традиційні риси українського живопису — збереження декоративної площинності й обов’язкова умовність, через яку житіє святого ніколи не ототожнювалося з життям пересічної людини.

Наприкінці XV ст. написано ікону «Богородиця Одигітрія», що походить із села Красова біля Львова. На ній зображено молоду матір із світлим красивим обличчям, сповненим гідності, великої моральної сили й водночас туги. У зображенні облич Богородиці та її сина Ісуса помітний відхід від візантійських норм, де зображення образів мало бути схематичним, без передачі об’єму та зміни відтінків.

Продовжує розвиватися мистецтво книжкової мініатюри. У XIV—XV ст. традиційний візантійський орнамент доповнюється готичними західноєвропейськими ознаками. У книжковій графіці того періоду домінує рослинний орнамент, багатий на фарби, серед яких усе ж таки переважають чорна та червона.

Юрій Змієборець. Ікона XIV ст.

Богородиця Одигітрія. Ікона XV ст.

Зберігся Київський Псалтир 1397 р., який належить до найвизначніших пам’яток українського книжкового мистецтва середньовічної доби. Він має 302 ілюстрації. На жаль, крім переписувача, протодиякона Спиридонія, який залишив у рукописі свій автограф, творців унікальних прикрас книги ми не знаємо. Високу художню цінність мають Галицьке Євангеліє XIV cт. та «Житіє Бориса і Гліба». Мініатюрами на історичну тематику прикрашений Радзивіллівський літопис XV cт., створений на Волині.

Псалтир — одна з біблійних книг Старого Заповіту, що складається зі 150 псалмів.

Друга половина XV cт. в історії української культури була багато в чому перехідною добою. З одного боку, розвивалися традиційні форми мистецтва й літератури, успадковані від Київської та Галицько-Волинської держав. З іншого — дедалі більше українців входили в русло загальноєвропейських: культурно-освітніх рухів. Ознайомлення з досягненнями західної науки готувало ґрунт для поєднання в майбутньому обох течій — традиційної русько-візантійської та новітньої європейської.

Юрій Дрогобич (Котермак), книжкова мініатюра, ікони, Псалтир.

Завдання та запитання

1. Ректором якого університету був обраний Юрій Дрогобич?

2. Назвіть перші книги, надруковані кирилицею в краківській друкарні.

3. Події якого хронологічного періоду висвітлюються в «Короткому Київському літописі»?

4. Накресліть у зошиті план середньовічного міста, яке здобуло магдебурзьке право.

5. Зробіть на контурній карті позначки, де до нашого часу збереглися оборонні споруди — замки та фортеці.

6. Складіть порівняльну таблицю першодруків у різних народів.

7. Складіть історичний портрет Юрія Дрогобича, у якому зазначте його наукову та викладацьку діяльність.

8. Охарактеризуйте розвиток освіти в Україні в XIV—XV ст., зазначаючи, які школи й де існували, яким предметам навчали.

9. Проаналізуйте й обговоріть у групах питання про те, що позитивно, а що негативно впливало на розвиток культури в XIV—XV ст.

10*. У Європі збереглося в доброму стані багато пам’яток середньовіччя. Чому, на вашу думку, в Україні таких пам’яток залишилося значно менше? Що потрібно зробити для збереження того, що залишилося?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно