§ 11. Політичне й соціально-економічне життя давньоукраїнських князівств у середині ХІІ — першій половині ХІІІ ст.

• Покажіть в історичному атласі, де жили племена полян, сіверян, дулібів і хорватів.

1. Русь-Україна у ХІІ-ХІІІ ст.

У першій половині ХІІ ст. на території сучасної України існувало п’ять земель-князівств — Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське, Волинське та Галицьке. їхні кордони часто збігалися з межами колишніх племінних союзів полян, сіверян, дулібів і хорватів. Проте процес дроблення тривав, і вже наприкінці ХІІ—ХІІІ ст. в кожному з цих князівств з’являлися менші князівські уділи. Розвивалась економіка окремих князівств, зростала кількість міст, збільшувалася чисельність населення. Сучасні вчені оцінюють кількість мешканців Русі-України у ХІІ — першій половині ХІІІ ст. в 5-7 млн осіб.

Окрім слов’янського населення, на землях сучасної України проживали й інші народи: тюрки, греки, євреї, а в Криму — караїми, готи, вірмени.

Південноукраїнські степи й більшу частину Криму займали половці. Ці тюркомовні кочівники, які прийшли зі сходу, в ХІ ст. завдали поразки й поглинули інших кочівників — печенігів і торків. Половці не мали єдиної держави, а становили групу орд (племен), на чолі яких стояли спадкові зверхники — хани. У період дроблення вони брали участь у князівських міжусобицях, почастішали їхні самостійні набіги на Русь-Україну.

Половці перервали шляхи сполучення Києва та Чернігова з Тмутороканським князівством. З кінця ХІ ст. про нього вже немає згадок у руських літописах. Тмуторокань і південь Криму потрапили під владу Візантії.

2. Київське князівство

Київське князівство знаходилося в Середній Наддніпрянщині. Землі лісової та лісостепової зони були найбагатшими в державі. Окрім родючого чорнозему, що забезпечував розвиток землеробства, було достатньо деревини та корисних копалин, які широко використовували в ремісництві. Річки — Дніпро, Десна, Прип’ять, Південний Буг — з’єднували Київське князівство з іншими землями держави, а також з іноземними торговими ринками. На півдні Київське князівство межувало із землями половців-кочівників. Половці часто робили набіги на Київську землю, грабували й руйнували її. Тому були побудовані оборонні системи, що мали захищати від ворогів.

На той час у князівстві існувало майже 80 міст. Серед них — Канів, Черкаси, Овруч, Житомир, Вишгород, Білгород, Чорнобиль, Мозир та ін. Великі міста, як правило, знаходились у лісостеповій зоні, а вздовж південних кордонів будували міста-фортеці.

Київ був столицею князівства й залишався найбільшим економічним і культурним центром усієї Східної Європи. Тут знаходилися двори бояр і купців, великі ремісничі майстерні. Населення Києва того часу становило майже 50 тис. осіб. Упродовж ХІІ — першої половини ХІІІ ст. Київ залишався одним із центрів внутрішньої та зовнішньої торгівлі. На ринкових майданах міста можна було зустріти купців з різних земель Русі-України, а також Чехії, Німеччини, Скандинавії, Польщі, Угорщини, Візантії та інших країн. Київські ремісники, як і раніше, славилися майстерністю в обробці різних металів, вишуканістю створених ними ювелірних, гончарних і скляних виробів. Тутешні майстри першими починали застосовувати різноманітні технологічні новинки, які потім поширювалися на інші землі. Водночас місто було міцною фортецею, за якою населення ховалося від набігів ворогів.

Київ залишався також церковним і релігійним центром. Тут було багато церков і монастирів (найбільший із них — Києво-Печерський монастир), знаходилася резиденція митрополита — глави православної церкви Русі-України.

Могутня влада київського князя, що поширювалася на всі руські землі, відійшла в минуле. Однак думка про те, хто володіє Києвом, той володіє всією державою, не давала спокою багатьом амбітним князям. На відміну від інших князівств, які перетворилися на спадкові вотчини удільних князів, Київ протягом ХІІ — першої половини ХІІІ ст. постійно перебував у центрі політичної та військової боротьби князів різних династій. Так, наприклад, ростово-суздальський князь Юрій Довгорукий тричі захоплював Київ, і щоразу влада недовго перебувала в його руках.

Під час князювання в Києві Мстислава Ізяславича, князя київського та волинського, відбулася трагічна подія для міста. Суздальський князь Андрій Боголюбський, на відміну від Ю. Довгорукого, не прагнув стати київським князем. Він прийшов у Південну Русь, щоб знищити конкурента. Вирішив відібрати в Мстислава київський престол. Організував коаліцію1 із дванадцяти князів і в 1169 р. напав на Київ. Два місяці жителі й воїни обороняли обложений ворогом Київ, але сили були нерівні. Андрій Боголюбський увійшов у стольний град, пограбував і спустошив його як ворожу столицю. До того ж захопив і спалив дощенту Вишгород, знищив церкви й вивіз у Суздаль, а згодом у Владимир святиню — ікону Божої Матері, яку, за легендою, написав святий апостол лука.

Протягом ХІІ — першої половини ХІІІ ст. здійснювалися кілька спроб об’єднати Русь-Україну навколо Києва, однак жодна з них не завершилась успішно.

Ікона Вишгородської (Владимирської) Божої Матері

1 Коаліція — об’єднання, союз для досягнення спільної мети.

УДІЛЬНІ КНЯЗІВСТВА на ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ (друга третина XII ст. — перша третина XIII ст.)

3. Переяславське князівство

Переяславське князівство було невеликим і складалось із земель, розташованих на лівому березі Дніпра. Князівство на півдні межувало з половецькими степами. Жодна з давньоруських земель не зазнавала стільки нападів і спустошень, як Переяславська. Місцеві жителі постійно мусили боронитися від частих нападів кочівників. З цією метою вздовж кордонів було збудовано земляні вали й укріплені фортеці. Князі Переяславського князівства брали активну участь у походах проти половців. Серед них вирізнялися нащадки Володимира Мономаха — син Ярополк і внук Володимир Глібович.

Переяславські землі здавна перебували в політичній залежності від Києва, а переяславський князь нерідко був сином або молодшим братом київського князя.

Саме місто Переяслав було одним з найбільших південноруських міст, яке мало величезне оборонне значення для всієї держави. Крім того, Переяслав був великим економічним центром з високорозвинутими ремеслами й торгівлею.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Мініатюра з Радзивіллівського літопису

Місто Переяслав було засноване ще Володимиром Святославичем. За переказами, у 992 р. на річці Трубежі зійшлися руські воїни та печеніги. Печенізький богатир викликав на поєдинок русича. Усі боялися кремезного печеніга, але серед руського війська був киянин Кожум’яка, який прославився тим, що міг руками зупинити розлюченого бика. Він і виступив проти печеніга. Коли богатирі зійшлися, Кожум’яка задушив ворога й виграв поєдинок. Кочівники побоялися вступати в бій із військом, у якого є такі богатирі, і залишили поле бою. На цьому місці й був заснований Переяслав. Місто мало захищати Русь-Україну від південних кочівників.

На території Переяславського князівства було порівняно небагато міст, найбільше — на річці Сулі, яка слугувала південно-східним кордоном Русі-України. Усі вони, як правило, мали оборонне значення і були фортецями. Водночас такі міста, як лубни та Воїнь, були великими торгово-ремісничими центрами. Окрім ремісників і торговців, у містах завжди мешкало багато воїнів.

З іменем переяславського князя Володимира Глібовича пов’язана перша літописна згадка назви «Україна». Розповідаючи про смерть доблесного князя в 1187 р., літописець писав, що плакали по ньому не лише переяславці: «...за ним же Україна багато потужила».

ЦІКАВО ЗНАТИ

Україна: окраїна чи країна?

Щодо назви «Україна» досі йдуть суперечки. Дехто вважає, що вона походить від слова окраїна, тобто околиця. Переяславщина разом з Київщиною та Чернігівщиною була первісним ядром, центром Русі-України, такою її вважали літописці. Держав, що могли б назвати Україну своєю окраїною (Литви на півночі чи Московії на сході), у ХІІ ст. ще не існувало. Польща на заході складалась із кількох князівств, які також не могли претендувати на Україну як свою окраїну.

Імовірно, що назва «Україна», або, як писав Т. Шевченко, «Вкраїна», складається з двох слів: у або в (тобто «усередині») і країна.

ДАВНЬОУКРАЇНСЬКІ МІСТА

Переяславське Посулля. Для нього були характерними здебільшого остроги та городки, за винятком Воїня (града). До вузлових укріплень належали й Горошин, Лукомль, Лубно, Лохвиця, Ромен, Прилук, Пирятин. Сторожа цих укріплень-фортець мала вчасно повідомити князів про напад кочівників, а стіни — прихистити в лиху годину мешканців навколишніх поселень (власне, це й зумовлювало величину укріплення).

Великий порубіжний град був розташований на території сучасного села Свиридівки. Можливо, саме тут був загадковий Римів, про котрий часто згадано в літописі, але місце розташування якого достеменно не встановлено й досі. До значних городків Посулля належали також Коснятин і Велика Буримка.

4. Чернігово-Сіверське князівство

На лівому березі Дніпра було розташоване велике та могутнє Чернігово-Сіверське князівство. Його землі займали нинішні території Північно-Східної України, Південно-Східної Білорусі та частину Західної Росії. Кордоном між Чернігівським і Київським князівствами був Дніпро. Північно-східні володіння князівства доходили до Москви. На південному сході Чернігівські землі межували з половецьким степом, що змушувало місцевих князів часто воювати з половцями. З іншого боку, чернігівські князі неодноразово вступали з ними в союзи, заручалися їхньою підтримкою в міжусобних сутичках і навіть родичалися.

Чернігівське удільне князівство сформувалося ще в середині ХІ ст., коли Ярослав Мудрий посадив там свого сина Святослава. Новгород-Сіверське князівство було утворене за рішенням любецького з’їзду. Політичний розвиток Чернігівського та Новгород-Сіверського князівств у ХІІ — першій половині ХІІІ ст. був пов’язаний із діяльністю синів Святослава Ярославича. Олегові дісталося Новгород-Сіверське, а Давиду — Чернігівське князівство. У 1094 р. внук Ярослава Мудрого Олег Святославич з половецькою ордою напав на Чернігів і захопив його. Ціною такого союзу було розграбування половцями Чернігівської землі. Дружиною Олега Святославича, прозваного Гориславичем, була донька половецького хана Осалука.

Формально новгород-сіверські князі підпорядковувалися Чернігову, але насправді вони досить часто проводили самостійну політику. Якщо чернігівські князі династії Давидовичів орієнтувалися на Київ, то новгород-сіверські князі династії Ольговичів прагнули відокремлення від Києва, тому вступали в союзи з його політичними противниками. Землі князівств часто ставали ареною міжусобних сутичок і до середини ХІІІ ст. розпалися на численні дрібні уділи.

На Чернігівській землі в літописах згадано 46 міст. Найбільшими з них були: Чернігів, Новгород-Сіверський, Путивль, Курськ, Рильськ. Найбільші міста стояли на річці Десні.

Борисоглібський собор. м. Чернігів. Сучасне фото

Чернігів був важливим політичним та економічним центром Русі-України. Місто захищали дві лінії оборонних валів. Його оточували села, феодальні замки, боярські та князівські садиби. У місті перехрещувалося багато доріг, що мали військове й економічне значення. Так, з Києвом Чернігів з’єднували дві дороги. Важливе значення мали шляхи на північ — до любеча й Стародуба. З міста також виходив шлях, що вів у степ за межі держави. Усе це сприяло тому, що Чернігів став важливим центром торгівлі та ремесла. Тут виготовляли зброю, ювелірні вироби, знаряддя праці, вироби з дерева та багато іншого. Про економічне зростання Чернігова свідчить також інтенсивне будівництво, яке проводилося впродовж ХІІ — на початку ХІІІ ст. Тут було споруджено один з найкращих соборів на той час — Борисоглібський. Михайлівська та Благовіщенська церкви, оздоблені різнокольоровими полив’яними плитками, мозаїками, фігурною плінфою1, свідчили про високу майстерність місцевих майстрів. Викликала захоплення сучасників струнка, прикрашена орнаментами, викладеними з цегли, П’ятницька церква.

5. Галицько-Волинські землі як вотчина київських князів

Галицько-Волинські землі займали територію від Карпат і Дністровсько-Дунайського Причорномор’я на південному заході до литви й Полоцької землі на півночі. На заході вони межували з Польщею та Угорщиною, на сході — з Київським князівством і Турово-Пінською землею.

На той час, коли тут поширилася влада київських князів, уже були міста, розвивалося сільське господарство та ремесла. З X ст. київські князі розглядали ці землі як свою вотчину. Однак, як засвідчили подальші події, міцної опори серед місцевих бояр київські володарі не мали. Після смерті Ярослава Мудрого Галицькі землі дісталися його внукові Ростиславу Володимировичу. Волинь залишалася під безпосередньою владою київських князів до середини ХІІ ст.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Досі серед істориків залишається спірною проблема визначення кількості жителів давньої Русі-України. Київські князі не проводили загального перепису населення (принаймні такі випадки невідомі).

Податками обкладали мешканців держави з розрахунку на «дими», тобто на житла, або на «плуг» — кількість оброблюваної землі.

Сучасні вчені-демографи, використовуючи дані археології, географії, кліматології, ботаніки й інших наук, визначають приблизну кількість населення держави від 4,5 млн осіб на межі Х й ХІ ст. до майже 6,7 млн осіб напередодні монгольської навали.

Для порівняння: населення всієї Східної Європи (Польщі, Угорщини, Русі-України, литовських та інших племен) наприкінці Х ст. — на початку ХІ ст. становило приблизно 9 млн осіб.

Волинське князівство. Волинська земля отримала свою назву від її давнього центру — м. Волиня на річці Бузі. Але в X ст. київський князь Володимир Великий заснував нове стольне місто — Володимир.

Найбільшими волинськими містами були любомль, Каменець, Червен, Белз, луцьк, Крем’янець.

1 Плінфа — тонка плитчаста цегла, яка слугувала старовинним будівельним матеріалом.

ДАВНЬОУКРАЇНСЬКІ МІСТА

Успенський собор (Мстиславів храм). м. Володимир-Волинський. Сучасне фото

Володимир (Володимир-Волинський) — районний центр Волинської області. У 988 р. на землях волинян і бужан, на правому березі річки Луги, Володимир Великий заклав місто й нарік його своїм іменем. Князь усіляко переймався розбудовою міста: від нападу ворогів воно було оточене фортечними валами. Дбаючи про розвиток науки й культури, князь відкрив у Володимирі школу, збудував храми та монастирі, де переписували книги та складали літописи. Згодом це місто стало столицею Волинського князівства, а пізніше — і Галицько-Волинської держави. У місті протягом трьох століть було побудовано понад 20 дерев’яних і кам’яних храмів. У 1160 р. князь Мстислав Ізяславич збудував у місті шедевр світової архітектури — Успенський собор. У 1325 р. місто Володимир отримало магдебурзьке право. Після 1341 р., коли столицю князівства перенесли до Луцька, Володимир утратив політичне значення, ставши затишним повітовим містечком.

У період роздробленості на Волині утвердилася династія Мономаховичів-Ізяславичів. її засновником став онук Мономаха, син Мстислава Великого, Ізяслав Мстиславич, який князював у Володимирі в 1136-1154 рр.

Після смерті Ізяслава сини почали ділити спадщину. Спочатку відокремилися Володимирське та луцьке князівства, які з часом поділилися на кілька волостей.

Галицьке князівство. Підкарпатські князівства остаточно вийшли з-під влади Києва в 1097 р. згідно з рішенням любецького з’їзду князів. З’їзд офіційно визнав ці землі вотчиною правнуків Ярослава Мудрого — братів Рюрика, Володаря та Василька Ростиславичів. Син Володаря Володимирко (1141-1153) об’єднав усе Підкарпаття під своєю владою і в тривалій війні з київським князем зумів остаточно тут закріпитися.

У 1144 р. Володимирко переніс столицю з Перемишля, що стояв на самому кордоні, до міста Галича на Дністрі (неподалік сучасного Галича). Відтоді підкарпатські землі почали називати Галицьким князівством. Місто мало міцну фортецю, оточену складною системою земляних валів і ровів. На околицях давнього Галича були поклади солі, що сприяло перетворенню міста на ремісничий та торговельний центр. Тут були ювелірні, гончарні, ковальські й склоробні майстерні.

Церква Святого Пантелеймона. с. Шевченкове, Івано-Франківська обл. Сучасне фото

ГАЛИЦЬКА Й ВОЛИНСЬКА ЗЕМЛІ в другій половині XII ст.

Найбільшої могутності Галицьке князівство досягло за правління сина Володимирка й Софії Угорської Ярослава Осмомисла (1153-1187). Його прозвали Осмомислом за гострий розум і володіння вісьмома іноземними мовами. Ярославові володіння простягались уздовж Дністра далеко на південь. Навіть землі в нижній течії Дністра й Дунаю опинились у залежності від Галича. Зросло значення Дністра в міжнародній торгівлі, а це, у свою чергу, сприяло розвиткові міст князівства. Основні з них — Перемишль, Звенигород, Теребовль, Галич. Навколо Перемишля були збудовані міста-фортеці любачів, Ярослав, Сянок. Вони займали важливі стратегічні позиції на західних кордонах Галицької землі.

У давньому Галичі князь заснував єпископську кафедру. За Ярослава Осмомисла на горі Крилос виростає нова святиня Галицького князівства — Успенський собор, а також пишно оздоблений фресками та мозаїкою, мурований палац із двірською церквою, великим ринковим майданом, заселеним боярами, купцями й ремісниками. Підступи до міста охороняли оборонні вали з ровами та вежі.

ДАВНЬОУКРАЇНСЬКІ МІСТА

Герб м. Теребовля

Теребовль (нині Теребовля) — райцентр Тернопільської області на річці Гнізній. Археологічні матеріали свідчать, що тут існувало слов’янське поселення з першої половини ІХ ст.

За розміщенням воно було подібне до сучасних великих міст — мегаполісів. Навколо центральної частини (пагорба з укріпленнями) були розміщені кілька поселень, які нараховували від 18 до 23 садиб. Місто вперше згадано в Іпатіївському літописі в 1097 р.

Успенський собор став науково-освітнім і культурним центром Галицького князівства. Тут був створений Галицько-Волинський літопис та інші писемні пам’ятки ХІІ—ХІІІ ст.

Під час розкопок фундаменту собору було знайдено княжий саркофаг Ярослава Осмомисла. Єдиним наземним білокам’яним храмом княжого Галича, що зберігся з ХІІ ст., є церква Св. Пантелеймона над Дністром.

Галицький князь мав вплив на міжнародні справи, підтримував дипломатичні відносини з Візантією і Священною Римською імперією. Ярослав Осмомисл мав дружні відносини з Польщею та Угорщиною. Він був одружений з дочкою суздальського князя Юрія Довгорукого Ольгою.

У Галицькому князівстві були добре розвинуті землеробство й торгівля, розвивалися різні ремесла в багатьох містах. Однак найважливішою галуззю економіки, яка приносила величезні прибутки князям і боярам, було добування і продаж солі. Окрім того, через Галицьку землю проходили міжнародні торговельні шляхи із Західної Європи до Києва й далі на Схід, а також із Скандинавії та Прибалтики на Балкани, до Константинополя. Мито, узяте з купців, також поповнювало княжу казну та боярські комори.

Галицький бронзовий водолій. ХІІ-ХІІІ ст.

Галицькі бояри були нащадками правлячої верстви Хорватії — племінного союзу, який підкорив Володимир Великий. Вони залишалися найбагатшими й наймогутнішими в Русі-Україні. їхнє економічне становище часто визначало незалежну політику щодо свого князя. Ярославові Осмомислу, як свого часу й Володимиркові, часто доводилося вести боротьбу з місцевим боярством, яке не хотіло миритись із втратою свого впливу на державні справи.

ПАМ’ЯТКИ АРХІТЕКТУРИ

Історики протягом багатьох століть сперечалися, де ж саме знаходився Успенський собор, адже в самому місті Галичі не було жодних ознак цієї видатної архітектурної пам’ятки. І лише в 1930-х роках археологи досягли величезного успіху: знайшли фундамент Успенського собору поблизу сучасного Галича — у селі Крилосі.

Фундамент Успенського собору на Крилоській горі, що прикрашав давньоукраїнське м. Галич (сучасне с. Крилос). Тут був похований Ярослав Осмомисл. Нині на цьому місці споруджено пам’ятний знак.

Тут під час розкопок були знайдені останки Ярослава Осмомисла. Пощастило це зробити українському археологу Я. Пастернакові. У буремні роки Другої світової війни вчений, щоб зберегти останки князя для нащадків, заховав їх з допомогою львівських археологів у соборі Св. Юрія. Про це мало хто знав, тому тривалий час останки вважали втраченими. Згодом, знайшовши безцінну історичну реліквію, дослідники реконструювали зовнішність Ярослава Осмомисла (за методом М. Герасимова).

ЦІКАВО ЗНАТИ

Свого сина Ярослава князь Володимирко одружив з Ольгою, дочкою Юрія Довгорукого. Замінивши на галицькому престолі в 1153 р. свого батька, Ярослав, прозваний Осмомислом, продовжив політичні відносини з Юрієм Довгоруким. Оскільки шлюб мав політичне підґрунтя, то і Ярослав, й Ольга не були щасливими в подружньому житті. Навіть народження дітей не зміцнило шлюб. Згодом Ольга Юріївна дізналася, що в Ярослава є кохана жінка — донька боярина Настя — і маленький син. Ольга Юріївна потай виїхала до міста Червена.

Ярослав Осмомисл

Тим часом галицькі бояри змусили Ярослава Осмомисла відступитися від Насті, звинуватили її в чаклунстві й спалили. Бояри вимагали від Ярослава залагодити стосунки з дружиною. Проте ображена Ольга Юріївна втекла до Луцька, а згодом — до Торчеська, Чернігова, Суздаля, урешті — до Владимира на Клязьмі, де княжив її брат Михайло. Лише тут зуміла заховатися дружина Ярослава: постриглася в черниці й під іменем Єфросинії пішла в монастир.

ДАВНЬОУКРАЇНСЬКІ МІСТА

Герб давньоруського міста Галича

Галич — давньоруське місто на території сучасної Івано-Франківської області. Назва міста дала назву регіону — Галичина.

У минулому це місто було великим економічним і культурним центром Русі-України на березі річки Лукви, на місці сучасного с. Крилоса Галицького району Івано-Франківської області. Уперше його згадано в Іпатіївському літописі в 1140 р., з 1144 р. — центр Галицького князівства, у 1199 р. — друге за величиною місто Галицько-Волинського князівства. Значного розквіту досягло в другій половині ХІІ ст. за князювання Ярослава Осмомисла й Романа Мстиславича, а також його сина Данила Романовича.

У 1241 р. Галич зруйнували монголи. Місто занепало й утратило своє значення. Столиця Галицько-Волинського князівства була перенесена в Холм, а давній Галич залишився центром Галицької церковної єпархії. На початку XIV ст. за 5 км на північ від зруйнованого давнього Галича на річці Дністрі був заснований сучасний Галич, де діє Національний заповідник «Давній Галич».

Завдання та запитання

• 1. Покажіть на карті (с. 82) або в історичному атласі князівства, на які розпалася Русь-Україна, та їхні столиці.
• 2. Хто став засновником династії Мономаховичів-Ізяславичів?
• 3. Що відбулося в 1169 р. в Києві?
• 4. Коли Галич став столицею Галицького князівства?
• 5. Перекажіть легенду про заснування міста Переяслава.
• 6. Назвіть причини політичного дроблення Русі-України.
• 7. Покажіть на карті (с. 82) або в історичному атласі найбільші міста Волинського князівства.
• 8. Замалюйте на контурній карті територію Галицького князівства; підпишіть назви сусідніх держав.
• 9. Що залишилося спільним в удільних князівствах Русі-України, у чому проявлявся їхній статус незалежності?
• 10. Які особливості виокремлення Волинського та Галицького князівств зі складу Русі-України?
• 11*. Поясніть, чому галицькі бояри були найбагатшими й наймогутнішими серед усіх руських бояр.
• 12. Яка пам’ятка культури Галицького князівства є найвизначнішою? Опишіть її.
• 13. Охарактеризуйте діяльність князя Ярослава Осмомисла.
• 14. За допомогою фактів, наведених у підручнику, доведіть, що період роздробленості був часом економічного й культурного розквіту Волинських і Галицьких земель.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Історія України 7 клас Свідерський, Романишин 2020", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)