§ 26. ІСТОРІЯ РІДНОГО КРАЮ

У якому регіоні України ви живете? Чи відомо вам про якісь історичні події доби Середньовіччя, що стосуються вашого краю? Якщо так, то які саме?

1. Закарпаття під владою Угорщини

Наприкінці IX — на початку X ст. через Верецький перевал і Трансільванію в межах слов’янських князівств, які займали територію навколо Ужгорода й Боржавського городища, почали просуватися угорські племена. Місцеве слов’янське населення на чолі з князем Лаборцем, який, за легендою, заснував Ужгородський замок, чинило їм опір. Під час цієї боротьби загинули князь і вся його дружина. Після важкого переходу угорці зупинилися біля Мукачевого, а потім почали просуватися далі на південь, у Придунайську низовину. Угорські племена не змогли повністю поширити владу на закарпатські землі, які ще в першій половині XI ст. входили до складу Русі-України.

Верхня Миколаївська церква. 1428 р. Закарпаття. Сучасне фото

Використовуючи усобиці, що виникли в Київській державі після смерті Володимира Великого в 1015 р., король Стефан І намагався приєднати Закарпаття до Угорщини, а згодом його син Емеріх почав титулуватися «князем русинів». Політична роздробленість Київської держави була однією з причин загарбання угорцями в ХІ—ХІІ ст. Закарпаття.

Угорські королі перетворили захоплені закарпатські землі на свій домен і роздавали тут маєтки своїм васалам, на військову підтримку яких опиралися. Одночасно королі відбирали землі в тих, хто виступав проти їхньої влади. За цих обставин окремі частини Закарпаття нерідко переходили з рук у руки.

Домен — землі, що належали особисто королю.

Наприкінці XIV ст. на Закарпаття разом із великою дружиною переселився подільський князь Федір Коріятович. Він був далеким родичем угорського короля Сигізмунда, і той назначив його управителем (наджупаном) Берегівського округу. Правління Федора Коріятовича було часом посилення слов’янських впливів і зміцнення зв’язків Закарпаття з іншими українськими землями.

У часи його правління на Закарпатті спостерігається помітний розвиток торгівлі та дрібного ремесла. Крім того, було засновано православний монастир біля Мукачевого, який до середини XVII ст. був одним з осередків боротьби проти католицизму. Православна церковна організація з центром у Мукачевому допомогла українському населенню зберегти свою самобутність, не дала йому розчинитися серед угорців, німців, словаків і волохів, які колонізували Закарпаття.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Федір Коріятович і Мукачівський замок «Паланок»

Окрасою стародавнього міста Мукачевого є його замок. Він розташований на стрімкій горі. У народі кажуть, що вона насипана важкою людською працею (від «мук», які терпіли споруджувані гори, поселення нібито й отримало назву Мукачеве). Насправді ж учені з’ясували, що ця гора вулканічного походження. Коли розпочали спорудження фортеці, достеменно невідомо. Згідно з грамотою від 1321 р., першим її комендантом був Томаш — наджупан Бережського й Уґочанського комітатів.

У 1393 р. подільський князь Федір Коріятович почав розбудовувати Мукачівський замок, перетворивши його на свою резиденцію. Керуючись латинським прислів’ям: «Хочеш миру — готуйся до війни», він перебудував і зміцнив замок: завіз туди 60 діжок гарматного пороху й 164 гармати різних калібрів. Навколо Замкової гори, що підносилася над містом на 68 м, викопали рів, оточили його зсередини дубовим частоколом — паланком. За ним жили майстри, які обслуговували замок, а на випадок облоги — брали участь у його обороні. Коріятович дозволив на правому березі річки Латориці заснувати православний монастир, бібліотека якого складалась із 6000 книжок.

Князь не мав нащадків, тому після його смерті в 1414 р. угорський король Сигізмунд знову заволодів замком. Однак пам’ять про Федора Коріятовича живе — удячні нащадки спорудили йому пам’ятник на території замку-музею.

Мукачівський замок «Паланок». Сучасне фото

2. Буковина в складі Молдовського князівства

Землі сучасної Буковини були заселені з найдавніших часів. З IV ст. на Буковині виникають східнослов'янські поселення. У X ст. візантійський імператор Константан Багрянородний згадує про племена тиверців над Дністром, які на півдні межували з уличами.

Наприкінці X ст. Буковина ввійшла до складу Русі-України. У часи феодальної роздробленості ці землі входили до складу Теребовлянського князівства. Воно займало центральну й південну частину нинішньої Тернопільщини й простягалося далеко на південь: уключало Покуття, сучасну Буковину й землі в пониззі Дністра. З 1141 р. Теребовлянське князівство ввійшло до складу Галицького, а з 1199 р. — великої та могутньої Галицько-Волинської держави.

Після монгольської навали південноукраїнські землі, зокрема й Буковина, увійшли до складу Золотої Орди. На початку XIV ст. на території нинішньої Буковини виникла автономна територіальна одиниця під назвою Шипинська земля. Ці землі залишалися під владою золотоординських ханів. Однак у 1345 р. угорські війська розгромили ординців і вигнали їх із правобережжя Дністра. Шипинською землею й територією нинішньої Молдови почали управляти намісники угорських королів.

У 1359 р. молдовські феодали підняли повстання проти угорського короля й домоглися незалежності Молдовії. До новоутвореної держави відійшла й Шипинська земля, яка займала досить велику територію. Грамота 1433 р. визначає її кордони так: на заході межувала з підвладними Польщі українськими землями по річці Колочин (сучасна межа Чернівеччини й Івано-Франківщини), а на півночі сягала Дністра.

У складі Молдовії Шипинська земля була автономною. Після ліквідації її автономії в середині XV ст. зникає й назва Шипинська земля. Натомість уживається термін «Буковина». Таку назву пояснюють тим, що на цій території були поширені букові ліси. У документах, які збереглися до нашого часу, ця назва вперше трапляється в грамоті молдовського господаря (князя) Романа І від 30 березня 1392 р.

У XIV—XV ст. в Шипинській землі з’являються нові поселення, розвиваються скотарство й землеробство, залізообробна й добувна галузі. Однак життя не було безпечним — нападали як польсько-шляхетські війська, так і кримські татари. Літописці вказують, що нападники «попліниша множество пліна без числа, чоловік же і скот, от Нистра і до Прута, і до Хотина». Частіше загрожувала й Османська імперія.

Замкова башта. Фрагмент. Тернопільщина. XV ст.

У 1514 р. Молдовія разом із Буковиною потрапила під владу турецьких султанів. Так, буковинські землі зазнавали подвійного гніту. Під владою Османської імперії Буковина перебувала до 1774 р.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Заснування м. Хотина фахівці вважають наслідком включення території між Карпатами й Дністром до складу Русі-України наприкінці X ст., коли Володимир Великий остаточно підкорив племінні княжіння хорватів і тиверців. Одним із центрів князівської влади став Хотинський замок, споруджений на скелястому двадцяти метровому мисі, розташованому між каньйонами річок. Замок контролював єдину дорогу до переправи на Дністрі. Перші укріплення замку були дерев’яно-земляними. Назва міста походила від слов’янського імені Хотин (Хотін), що означало «бажаний», «жаданий» і було поширене в ХІ—ХІІ ст.

Хотинська фортеця. Сучасне фото

Хотин входив до складу Теребовлянського, потім Галицького, а з 1199 р. — Галицько-Волинського князівства. Князь Данило Галицький і його син Лев Данилович споруджували кам’яні замки, мури яких могли витримувати удари стінобитної техніки, що була на озброєнні монголів. Очевидно, тоді перебудували й Хотинський замок. На місці дерев’яно-земляних укріплень був збудований кам’яний мур заввишки 7,5 м. Тут археологи виявили уламки плінфи та штукатурки з фресковим розписом і кириличними літерами, характерними для XIII ст.

Замок відігравав роль одного з важливих форпостів Галицько-Волинського князівства в Середньому Подністров’ї. У 40-х роках XIV ст. Хотин потрапив до складу Угорського королівства, а в 1359 р. — Молдовського князівства. Його правителі приділяли неабияку увагу Хотинському замку, який був значно зміцнений у другій половині XIV ст. і розширений у другій половині XV ст. Упродовж XV—XVI ст. Хотинська фортеця була резиденцією молдовських господарів.

Завдяки міцній твердині й вигідному розташуванню Хотин став центром ремісництва й торгівлі, які, у свою чергу, сприяли розквіту культури й економіки міста. Про це свідчить і рукописне Хотинське Євангеліє XIV ст. У Хотині в ті часи відбувалися найбільші в Молдовському князівстві ярмарки, на які приїздили купці з різних європейських країн. Місто було важливим митним пунктом. Ще й нині можна побачити будинок старої хотинської митниці.

3. Завоювання Московською державою Чернігово-Сіверських земель

Після монгольської навали частина населення великих міст Північно-Східної Русі (Залісся) — Ростова, Суздаля, Владимира та інших — переселяється на віддалені околиці. Там з’являються нові невеликі князівства: Тверське, Костромське, Московське. За підтримки Золотої Орди московські князі значно розширили межі своїх володінь.

Після розгрому московськими військами Новгородської боярської республіки та приєднання її обширних земель до складу Московії князь Іван III у 1485 р. почав титулувати себе «Великим князем усієї Русі». Так Московська держава заявила свої права на землі колишньої Русі-України. Розпочинаються багаторічні війни Москви проти Литовсько-Руської держави за білоруські й українські землі.

У 1500 р. спалахнула чергова московсько-литовська війна. Московити здобули Брянськ, Стародуб, Гомель, Любеч. У бою на річці Вєдроші 14 липня 1501 р. та восени 1501 р. під Мстиславлем литовці зазнали поразки. Однак похід московських військ у 1502 р. під Смоленськ склався невдало. У 1503 р. в Москві було укладено перемир'я, за яким Литва на сто років утратила Чернігово-Сіверські землі з Черніговом, Стародубом, Новгородом-Сіверським, Брянськом та іншими містами.

4. Давньоукраїнські міста

На карті сучасної України є чимало населених пунктів, що не змінили свою назву протягом тривалого часу. А є й такі давні міста та селища, сучасна назва яких відрізняється від стародавньої. Наведемо кілька коротких нарисів про поселення, що згадуються на сторінках підручника.

Ви можете доповнити ці відомості, склавши власні розповіді про інші давні гради, городки, остроги, городища, фортеці. Отже, вирушаймо в мандрівку в часі й просторі давніми містами.

БЕРЕСТОВЕ — це була заміська резиденція великого князя київського Володимира Святославича. Про палац у Берестові згадують у літописах Х—ХІІ ст., зокрема Нестор Літописець. Саме тут і помер Володимир Великий. Після нього в Берестові мешкали інші київські князі — Ярослав Мудрий, Святослав Ярославич, Всеволод Ярославич і Володимир Мономах. Тут затверджували державні акти, приймали іноземних послів. У 1091 р. князівський палац спалили половці, у 1113 р. кияни його відбудували, та все ж до наших часів палац не зберігся.

Церква Спаса на Берестові. 1113—1125 рр. Сучасне фото

Окрасою княжого села була церква Спаса на Берестові, зведена в 1072 р. У ній було поховано князя Юрія Довгорукого. Ця архітектурна пам’ятка попри те, що її перебудовували неодноразово, збереглася до нашого часу.

БІЛА ЦЕРКВА (ЮР’ЇВ) — місто, засноване Ярославом Мудрим у 1032 р. на високому скелястому березі річки Росі.

Мешканці Юр’єва жили, постійно очікуючи нападів із степу. І недарма: чимало руйнувань пережило місто, але воно вперто поставало з попелу згарищ. Так, у 1103 р. Юр’їв, зруйнований половцями, відбудували.

Значно пізніше місто було зруйноване монгольськими завойовниками. До початку XIV ст. зберігалася стара назва міста — Юр’їв. А вже в 1362 р. польсько-литовська хроніка згадує його під новою назвою — Біла Церква.

БІЛГОРОД

Літопис «Повість минулих літ» засвідчує, що місто Білгород закладене князем Володимиром у 992 р.

На сучасній карті біля Києва не знайдемо міста під назвою Білгород. Натомість є село Білогородка, розташоване на правому березі Ірпеня. Будинки древлянського міста давно зникли, а вали збереглися — величезні, високі й такі широкі, що по верху їх колись ішла дорога. Наймогутніший і найкрутіший вал дитинця розташований з південної сторони.

Залишки валів дитинця в м. Білгороді

Значення цієї історичної пам’ятки дуже велике: по-перше, це єдина древлянська фортеця X ст., що збереглася досі майже цілком, із валами. По-друге, це єдина руська фортеця X ст., що в такому вигляді дійшла до наших днів. Фортець тієї епохи такого стану збереження немає більше жодної на всій території Русі-України. По-третє, це найбільша зі збережених руських фортець тієї епохи. Показово, що площа так званого «міста Володимира» в Києві, тобто побудованої Володимиром Великим київської фортеці, становила максимум 11 гектарів. А укріплення Білгорода охоплювали понад 110 гектарів.

З падінням Києва в 1240 р. зникли майже всі чинники, що спричинили появу та розквіт Білгорода, і це місто вже ніколи не підвелося з руїн.

ВАСИЛЬКІВ (ВАСИЛІВ) — місто на березі річки Стугни, що на Київщині. Серед цікавих місць — розкопаний скіфський курган (VI—V ст. до н. е.), залишки Змієвих валів, фортечні вали XI ст. Васильків — місто дивне й давнє. Літописи стверджують, що заснував поселення в X ст. київський князь Володимир Святославич. Назва міста походить від князевого християнського імені — Василій. Саме в 988 р. з його волі тут було збудовано фортецю для захисту Києва з півдня. У XII ст. Василів був центром удільного князівства. Подальша історія міста береже пам’ять про монгольську навалу, відродження з попелища, часи Козаччини, Руїни.

Собор Антонія і Феодосія Печерських. Середина XVIII ст. Сучасне фото

Сьогодні Васильків найперше славиться своїми храмами. І найзначніший із них — собор Антонія і Феодосія Печерських (1756—1758). Це шедевр козацького бароко роботи Степана Ковніра (1695—1786), який будував храм. Допомагав йому скульптор С. Тальянець, створюючи фронтони й капітелі святині.

ВИШГОРОД

Історії цього невеликого містечка під Києвом може позаздрити будь-яке велике місто. Як стверджують археологи, уже в другій половині І тис. на цьому місці було ранньослов'янське поселення. Перша ж літописна згадка про Вишгород датується 946 р. і пов’язана з підкоренням княгинею Ольгою древлянської землі. Від тих часів і протягом усього періоду Русі-України літописи 38 разів згадували про це місто як про військову фортецю чи княжу резиденцію, політичний осередок чи церковно-релігійний центр.

Вишгород був добре захищений природними рубежами й штучними укріпленнями: зі сходу стрімкими схилами Дніпра, з півночі й півдня — ярами, із заходу — високим земляним валом. Фортифікаційні укріплення довершували потужні стіни, утворюючи оборонний пояс навколо міста. У Вишгороді були розвинені всі основні галузі ремесла, але найбільше — видобуток і обробка заліза, ювелірна справа, гончарство та будівництво.

ВОЛОДИМИР (ВОЛОДИМИР-ВОЛИНСЬКИЙ) — районний центр Волинської області. У 988 р. на землях волинян і бужан, на правому березі річці Луги, Володимир Великий заклав місто й нарік його своїм іменем. Князь усіляко переймався розбудовою міста — від нападу ворогів воно було оточене фортечними валами. Дбаючи про розвиток науки й культури, князь відкрив у Володимирі школу, збудував храми та монастирі, де переписували книги та складали літописи. Згодом це місто стало столицею Волинського князівства, а пізніше — і Галицько-Волинської держави. У місті протягом трьох століть було побудовано понад 20 дерев’яних і кам’яних храмів.

Свято-Василівська церква. XIII cт. Сучасне фото

У 1160 р. князь Мстислав Ізяславич збудував у місті шедевр світової архітектури — Успенський собор. У 1325 р. місто Володимир отримало магдебурзьке право. Після 1341 р., коли столицю князівства перенесли до Луцька, Володимир утратив політичне значення, ставши затишним повітовим містечком.

ГАЛИЧ (ДАВНІЙ) — давньоруське місто на території сучасної Івано-Франківської області. Назва міста дала назву регіону — Галичина.

Герб давнього Галича

У минулому це місто було великим економічним і культурним центром Русі на березі річки Лукви, на місці сучасного с. Крилоса Галицького району Івано-Франківської обл. Уперше згаданий в Іпатіївському літописі в 1140 р., з 1144 р. — центр Галицького князівства, у 1199 р. — друге за величиною місто Галицько-Волинського князівства. Значного розквіту досяг у другій половині XII ст. за князювання Ярослава Осмомисла й Романа Мстиславича, а також його сина Данила Романовича. Саме там було укладено першу половину Галицько-Волинського літопису.

У 1241 р. Галич зруйнували монголи. Місто занепало й утратило своє значення. Столиця Галицько-Волинського князівства була перенесена в Холм, а давній Галич залишився центром Галицької єпархії. На початку XIV ст. за 5 км на північ від зруйнованого давнього Галича на річці Дністер був заснований сучасний Галич, де діє Національний заповідник «Давній Галич».

ГЛУХІВ — місто в Сумській області, розташоване на річці Есмані. Уперше це місто згадане в Іпатіївському літописі в 1152 р., але деякі історичні джерела згадують про місто ще в 992 р., коли було створено Чернігівську єпархію, а князь Володимир наказав ставити міста на берегах Десни, Остра й інших річок.

Печатка м. Глухова

Першим відомим князем у Глухові був син чернігівського князя Михайла Всеволодовича — Симеон Михайлович. Глухів у 1239 р. був захоплений монголами. У 1352 р. його спіткала велика біда — моровиця цілком винищила населення міста. Глухів відроджувався дуже повільно.

У 1618 р. місто потрапило під владу Польщі. Подальша історія Глухова надзвичайно насичена значними подіями й славетними іменами. Із Глуховим пов’язані події Національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, імена гетьманів Дем’яна Многогрішного, Івана Скоропадського, Павла Полуботка, Кирила Розумовського, композиторів Максима Березовського та Дмитра Бортнянського, великого українського філософа й поета Григорія Сковороди.

ЖИТОМИР — одне з найдавніших міст України. Ще з часів середньовіччя й досі Житомир був і є адміністративним центром регіону.

Поблизу міста археологи виявили поселення й кургани епохи бронзи, раннього залізного віку. У межах міста розкопано також могильники VII ст. та залишки староруського городища Х—ХІІІ ст.

У 1444 р. Житомир одержав магдебурзьке право. Місто росло, будувалося, розвивалися ремесла й торгівля. Його центром був замок. У 40-х роках XVI ст. він був перемурований та укріплений за проектом місцевого зодчого Семена Бабинського. Міцні стіни твердині були оточені оборонним ровом, заповненим водою.

Після Люблінської унії 1569 р. Житомир потрапив під владу польських магнатів.

КОРОСТЕНЬ (ІСКОРОСТЕНЬ)

У давнину це місто було столицею племені древлян.

Після поділу Русі в результаті феодальної роздробленості Іскоростень залишався під владою київських князів. Із 1243 р. тут хазяйнують монголи. Після перемог над Тевтонським орденом, потіснивши монгол, великий князь литовський приєднує ці землі до Великого князівства Литовського. Пізніше дарує їх одному зі своїх лицарів за вірну службу.

У наш час це гарний районний центр Житомирської області України. Через місто протікає річка Уж. Коростень славиться цінними породами природного граніту й вишуканою неповторною порцеляною.

ЛЬВІВ — обласний центр на заході України. Історичну частину Львова занесено до переліку об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО.

Печатка м. Львова

Місто засноване князем Данилом Галицьким і назване на честь його сина — Лева. Першу згадку про Львів знаходимо в Галицько-Волинському літописі (1256 р.).

Львів у добу Середньовіччя невпинно зростав і забудовувався. На початку XV ст. в ньому налічувалося майже 10 тис. мешканців. Основою економічного розвитку були торгівля й ремесло. Широко відомими були вироби місцевих ремісників, об’єднаних у цехи.

Львів багатий на архітектурні пам’ятки. Серед них — церква св. Миколая (XIII ст.). Одна зі своєрідних споруд Львова — вірменський собор Успіння Пресвятої Богородиці (Вірменська церква), збудований ще в 1363—1370 рр. переселенцями зі стародавньої вірменської столиці Ані.

МАЛИН — давньоруське місто на Житомирщині. На території міста збереглися залишки давньоруського городища, заснованого на межі VIII—IX ст. як пункт укріплення одного зі східнослов’янських племен — древлян. Деякі науковці вважають, що його побудував князь Мал Древлянський. Усередині X ст. поселення на березі річки Ірш було зруйноване. У 1569 р. після підписання Люблінської унії Малин увійшов до складу Польщі.

ОВРУЧ

Стародавнє волинське місто Овруч уперше згадується ще до хрещення Русі (946 р.). Відоме в літописах під назвами Вручай, Вручий, Овручев. У XII ст. був резиденцією князя Рюрика Ростиславича. Окремі рештки укріплень цього періоду збереглися й до наших днів. Знищений монголами, Овруч відродився на початку XIV ст., коли ввійшов до Галицько-Волинського князівства, уже мав свою фортецю. З 1356 р. входив до складу Великого князівства Литовського.

Починаючи з XVI ст. Овруч був під владою Речі Посполитої, а згодом і Російської імперії.

ОЛЕШШЯ (ОЛЕШШЯ — ОЛЕШКИ — ЦЮРУПИНСЬК)

В XI—XIII ст. на березі Пудової протоки в пониззі Дніпра стояло ранньослов’янське місто-порт Олешшя, що було «морськими воротами» Русі. У 1711—1728 рр. в урочищі Олешки на річці Конці була розміщена козацька Олешківська Січ на території тодішнього Кримського ханства. У 1784 р. тут було засноване поселення Олешки, яке в 1790 р. ввійшло до складу Чорноморського козацького війська, а з 1802 р. отримало статус міста й стало центром Дніпровського повіту Таврійської губернії. У 1928 р. Олешків перейменували на Цюрупинськ. Нині це невелике місто поблизу Херсона.

ПЕРЕЯСЛАВСЬКЕ ПОСУЛЛЯ

Для нього були характерними здебільшого остроги та городки, за винятком Воїня (його можна віднести до градів). До вузлових укріплень належали й Горошин, Лукомль, Лубно, Лохвиця, Ромен, Прилук, Пирятин. Сторожа цих укріплень-фортець мала вчасно повідомити князів про напад кочовиків, а стіни — прихистити в лиху годину мешканців навколишніх поселень (власне, це й зумовлювало розмір укріплення).

Тихі береги р. Сули. Полтавщина

Великий порубіжний град був розташований на території сучасного села Свиридівки. Можливо, саме тут був загадковий Римів, про який часто згадує літопис, але місце розташування якого достеменно не встановлено й досі. До значних городків Посулля належали також Коснятин, Велика Буримка.

ТЕРЕБОВЛЬ (нині ТЕРЕБОВЛЯ) — райцентр Тернопільської області на річці Гнізній. Археологічні матеріали свідчать, що тут існувало слов’янське поселення з першої половини IX ст. За розміщенням воно було подібне до сучасних великих міст — мегаполісів. Навколо центральної частини (пагорба з потужними укріпленнями) розташовувалися декілька поселень, які нараховували від 18 до 23 садиб. Місто вперше згадане в Іпатіївському літописі в 1097 р.

Герб м. Теребовля

скачать dle 11.0фильмы бесплатно