Господарство, суспільний устрій та вірування слов’ян
- 29-10-2022, 19:42
- 386
7 Клас , Історія України 7 клас Власов, Панарін 2020
§ 2. Господарство, суспільний устрій та вірування слов’ян
• Господарство й ремесла
Східні слов’яни на теренах України населяли Лісостеп і Полісся, де здавна розвивалися землеробство й скотарство. Цим заняттям сприяли помірний клімат, родючі ґрунти, трав’янисті луки й велика кількість річок. У лісостеповій частині України розвивалося орне землеробство. На Поліссі для збільшення площі орних земель вирубували й випалювали ділянки лісу. Такий спосіб обробітку ґрунту називають підсікою (вогнево-підсічною системою землеробства). За давніших часів наші предки використовували орні ділянки землі доти, доки не вичерпувалася їхня родючість. У цьому суть перелогового землеробства. Згодом перейшли до двопілля, коли засівають одне поле, а інше лишають «відпочивати» - на пар.
Вогнево-підсічна система обробітку землі
Двопільна система обробітку землі
Вирощували просо, ячмінь, пшеницю, жито, овес, льон і коноплі. З городини - горох, ріпу, редьку, цибулю й часник. Розводили велику рогату худобу, овець, свиней. Помічниками в господарствах були воли й коні. Полювання й бджільництво давало змогу нашим предкам отримувати не лише додаткові харчі, а й хутро, мед і віск - товари, які продавали сусіднім народам.
Серед ремесел найрозвиненішим було ковальство, насамперед - виготовлення залізних знарядь праці. Глиняний посуд слов’яни аж до Х-ХІ ст. виготовляли без гончарного круга. Поширеними були ткацтво, прядіння, оброблення шкіри, каменю, дерева, кістки. Для господарських потреб майстрували сани, вози, човни тощо.
• Житло
Роздивіться реконструкцію. 1. Кого і що зображено? Якими ремеслами зайняті мешканці поселення? З якими винаходами людства вони знайомі? 2. Поміркуйте, з чим було пов’язане виникнення саме таких занять і ремесел у слов’ян. 3. Використовуючи зображення, складіть розповідь про побут і господарське життя мешканців слов’янського поселення.
Слов’янське поселення. Сучасна реконструкція
Наші предки жили в неукріплених селищах, розташованих групами на відстані 0,5-3 км одне від одного. У такому селищі було здебільшого півтора-два десятки жител. Основним будівельним матеріалом слугувало дерево. Житла заглиблювали в землю на 30-80 см, іноді й більше, тому їх називають напівземлянками. Такі споруди взимку швидше нагрівалися й довше тримали тепло, а влітку - зберігали прохолоду.
• Торгівля
Археологи знаходять чимало підтверджень розвитку торгівлі у слов’ян. Це й численні монети різних народів, і цілі ремісничі осередки, які спеціалізувалися на виготовленні певної продукції, - гончарного посуду, металевих виробів. Таке масове виробництво підтверджує: товари виготовляли на продаж. Слов’яни торгували з населенням Подунав’я, Центральної Європи й Балтії. У них та мешканців римських і візантійських провінцій купували посуд, вироби зі скла, бронзи, срібла й золота, вино, олію. Вивозили ж хутро, мед, віск, шкури, зерно.
Слов’яни жили як окремі племена, що їх очолювали обрані громадою вожді. Вождів обирали з-поміж вихідців із найзаможніших сімей. Саме за вождями закріплювалася верховна влада. Вожді також розподіляли надлишок виробленої продукції, організовували оборону під час воєнних дій, споряджали військо. Згодом влада вождів стала спадковою.
Коли з’являлася потреба боронитися від сильного ворога, слов’янські племена об’єднувалися у великі військові союзи (союзи племен).
Розповідаючи про східних слов’ян, літописець не вживав терміни «племінні об’єднання» або «союзи племен», а послуговувався словом «княжіння», тобто володіння князя. «А по сих братах почав рід їхній держати княжіння в полян. А в деревлян було княжіння своє...», - читаємо на сторінках «Повісті минулих літ». Тож іще в переддержавні часи слов’янських правителів стали називати князями. За умов постійних нападів кочовиків вплив військових вождів-князів посилювався, натомість значення народних зборів (віча), що зазвичай вирішували найважливіші суспільно-політичні питання, поступово зменшувалося. Слов’янські князі мали віддане оточення - воїнів-дружинників. До дружин відбирали вихідців із шанованих, близьких до князя родин. Основним заняттям дружинників була служба в князівському війську, за що вони отримували щедру винагороду. Тож, на відміну від давніших часів, коли воїнами за потреби ставали всі дорослі чоловіки племені - землероби й ремісники, - дружинники були професійними вояками.
У VIII-IX ст. поступово в окрему верству виділилася племінна верхівка - військова знать (князі, дружинники). Вона зосередила владу у племінному об’єднанні в своїх руках. Князі прагнули передавати владу нащадкам, створюючи місцеві династії.
ОРГАНИ ВЛАДИ У СЛОВ’ЯН
Князь (вождь) - зосереджував у своїх руках верховну владу та командував військом.
Дружина - збройні загони, що становили постійне військо князя.
Віче - загальні збори громадян міст у слов’ян для розгляду громадських справ. У вічі зазвичай брав участь князь і боярська знать.
Знать оселялася у великих племінних центрах, городищах - укріплених поселеннях-фортецях, які з часом перетворювалися на міста. Найбільше відоме сьогодні городище - Зимнівське - було нещодавно знайдене археологами неподалік Володимира-Волинського (Волинська обл.). Городище, імовірно, було центром дулібського племінного союзу. У VII ст. він об’єднав мешканців Дніпровського Правобережжя - полян, деревлян, хорватів, уличів, тиверців.
Роздивіться малюнок-реконструкцію Зимнівського городища. 1. Поміркуйте, чому Зимнівське городище розташоване на пагорбі? 2. Як гадаєте, чому мешканці городища укріплювали поселення двома лініями оборони? 3. Хто мешкав в укріпленому городищі, а хто за його межами? Відповідь обґрунтуйте.
Зимнівське городище племінного союзу дулібів. Сучасна реконструкція
Згуртувавшись у міжплемінний союз, східнослов’янські племена - предки українців - намагалися захиститися від нападів кочовиків. Літописець розповідає про дулібів, зокрема у зв’язку з походами на слов’янські землі кочовиків аварів. Проте дулібському об’єднанню не судилося стати державою. Коли воно розпалося, центр державотворення з Волині перемістився в Середнє Подніпров’я, до Києва.
ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ
На основі археологічних даних у XX ст. було розшифровано праслов’янський календар. Визначено, що місяць у наших предків тривав близько 25-28 днів. В основі календаря лежав сонячно-місячний цикл. Календарем послуговувалися племена антів і склавинів. Загалом у слов’ян не існувало поняття «нового року». Наші предки були землеробами, тому рік для них визначав цикл сільськогосподарських робіт. Кінець і початок календарного року, тобто календарне коло, починалося в березні, коли прокидалася природа. Цей період люди відзначали як початок Нового літа - Новоліття. Роки рахували літами. У давніх писемних джерелах усі історичні події вели від «літа такого-то року». Звідси слова: літопис, літописець, літочислення.
Давньослов’янский календар
• Звичаї, традиції та світоглядні уявлення слов’ян
У писемних джерелах візантійського походження збереглися свідчення про зовнішній вигляд та звичаї слов’ян. У працях Маврикія Стратега та Прокопія Кесарійського читаємо, що слов’яни зазвичай були високі на зріст, міцні тілом, надзвичайно сильні, легко переносили спеку й холод, дощ, брак їжі. Вони мали білий колір обличчя, волосся не русяве і не чорне, а рудувате.
Слов’яни були дуже привітними, волелюбними, з повагою ставилися до жінок і шанували гостей. У походах витривалі, у боях - хоробрі. Племена слов’ян були схожі між собою мовою, способом життя, звичаями; надзвичайно цінували свободу, не давали нікому себе підкорити, їх не можна було примусити до рабства, - зазначають візантійські джерела.
ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ
Маврикій Стратег засвідчував, що слов’яни перевершували у військовій справі «усіх людей». Вони не носили панцирів, зі зброї використовували щити, бойові сокири й списи. Особливо мужньо витримували перебування у воді, лежачи на дні річки та дихаючи через очеретину. Використовували дерев’яні луки з невеликими стрілами, змоченими спеціальною сильною отрутою. Поранений слов’янською стрілою мав вчасно прийняти протиотруту, інакше на нього чекала смерть.
Слов’янський воїн. Сучасна реконструкція
Словничок
Язичництво - релігійні вірування, що передбачали поклоніння силам природи, тваринам та рослинам, а також віру в існування людиноподібних істот: русалок, берегинь та ін.
Східні слов’яни були язичниками. У слов’янському світогляді існувала трищаблева побудова світу богів (небесний, світ між небом і землею, підземний), де на кожному рівні розміщувалися боги, що конкурували між собою.
На чолі найвищого, небесного світу стояли боги Сварог і Стрибог. Похмурий Стрибог уособлював темні буремні сили, які могли обернутися як добром, так і злом для людей. Натомість Сварога пов’язували з ясним, спокійним, доброзичливим до людей небом. На середньому рівні богів, тобто між небом і землею, розташовувались сини цих богів - Дажбог, син Сварога, та Перун, бог громовиці, син Стрибога. Дажбог був богом сонячного світла, а також вважався покровителем хліборобства. Сивобородий переможець демонів Перун-громовик їздив небом на колісниці. Слідом його колеса на небі була блискавка, грім - звук його колісниці, а колесо - сонячний диск. Перун у праслов’ян був покровителем воїнів і з часом перетворився на улюбленого бога.
Дружиною Сварога, а також богинею родючості, рукоділля й мистецтва слов’яни вважали Мокош.
Однією з головних постатей нижнього світу був Велес - господар підземного царства. Велес вважався противником Перуна, провідником душ померлих до потойбіччя. Зі змінами у господарстві та суспільно-політичному житті слов’ян змінився і культ Велеса, його стали вважати богом скотарства, торгівлі й ремесел.
КРАЩЕ ОДИН РАЗ ПОБАЧИТИ
Цю статую було знайдено в 1848 р. біля села Личківці (Тернопільська область) у річці Збруч. Стовп поділений на три горизонтальні яруси, які відображали уявлення слов’ян про будову Всесвіту. На нижньому ярусі - бог підземного світу, що тримає на руках землю, на середньому - земля з людьми, на верхньому, найширшому - небо, заселене богами. На передній грані стовпа зображена Велика Богиня з рогом тура у руці. Вона уособлювала родючість, тому її зображали з дитиною під серцем. Ліворуч від неї - бог воїнів з однолезним мечем - такі були поширені у Русі-Україні в X ст. - і конем біля ніг. Можливо, це Перун. Збруцький ідол - видатна пам’ятка давньослов’янської культури. З 1851 р. статуя зберігається в Краківському археологічному музеї (Польща).
Збруцький ідол. Сучасне фото
Підземний світ населяли напівбожественні істоти - Домовик, Лісовик, Водяник, Мара, Вій, упирі, русалки, мавки.
Для вшанування богів слов’яни споруджували святилища - капища. Зазвичай вони стояли просто неба, у центрі розташовували жертовники та масивний стовп, на якому стояв ідол. На святилищах-капищах порядкували служителі язичницьких обрядів - волхви. Їх вважали знавцями таємниць природи, посередниками у спілкуванні з богами.
Давньослов’янське капище. Сучасна реконструкція
1. Порівняйте опис звичаїв східнослов’янських племен у літописі та візантійських джерелах (Маврикій Стратег на с. 18). У чому відмінність? 2. До якого зі слов’янських племен прихильніше ставиться автор джерела? Як ви гадаєте, чому?
«[Усі племена] мали ж свої обичаї, і закони предків своїх, і заповіти, кожне - свій норов. Так, поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер, і до матерів своїх, а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали. І весільний звичай мали вони: не ходив жених по молоду, а приводили [її] ввечері; а на завтра приносили [для її родини те], що за неї дадуть.
Поховальний обряд у давніх слов’ян
А деревляни жили подібно до звірів, жили по-скотськи: і вбивали вони один одного, [і] їли все нечисте, і весіль у них не було, а умикали вони дівчат коло води. А радимичі, і в’ятичі, і сіверяни один обичай мали: жили вони в лісі, як ото всякий звір, їли все нечисте, і срамослів’я [було] в них перед батьками і перед невістками. І сходилися вони на ігрища, на пляси і на всякі бісівські пісні, і тут умикали жінок собі, з якою ото хто умовився. Мали ж вони по дві і по три жони. А коли хто вмирав - чинили вони тризну над ним, а потім розводили великий вогонь і, поклавши на вогонь мерця, спалювали [його]. А після цього, зібравши кості, вкладали [їх] у невеликий посуд і ставили на придорожньому стовпі, як [це] роблять в’ятичі й нині. Сей же обичай держали і кривичі, й інші погани, не відаючи закону Божого, бо творили вони самі собі закон».
«Повість минулих літ»
ПІДСУМОВУЮЧИ ВИВЧЕНЕ
Я ВЖЕ ЦЕ ЗНАЮ
• Основу господарства давніх слов’ян становили землеробство і скотарство. Наші предки освоїли перелогову, двопільну і вогнево-підсічну системи обробітку землі.
• З-поміж ремесел особливо була розвинена обробка металів, зокрема ковальство. Слов’яни також виготовляли ліпний глиняний посуд.
• У суспільно-політичному житті слов’ян тривалий час панувала демократія, де найважливіші питання племені вирішувало віче. Проте у VI—VII ст. дедалі більшу роль почали відігравати вождь (князь) і дружина, що почали зосереджувати владу в своїх руках.
• Писемні свідчення візантійських і давньоруських джерел описують наших предків як волелюбних, хоробрих і схильних до демократії.
• Давні слов’яни були язичниками й вірили у богів, що уособлювали сили природи. Для поклоніння своїм божествам слов’яни споруджували святилища-капища.
ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ
1. Поміркуйте, як природні й кліматичні умови вплинули на заняття та вірування східних слов’ян на теренах України?
2. Яка із систем обробітку землі, що їх застосовували слов’яни (перелогова, двопілля, вогнево-підсічна), була найбільш ефективною? Чому?
3. Що характерне для суспільного та господарського життя східних слов’ян на території України у VIII-IX ст.?
4. Пригадайте, що таке рід, плем’я, держава. Доведіть, що у VIII—IX ст. східнослов’янські племінні княжіння були додержавними об’єднаннями, які заклали основу першої східнослов’янської держави - Русі-України?
5. Використовуючи писемні свідчення про зовнішній вигляд і звичаї слов’ян, складіть портрет-реконструкцію.
6. Використовуючи додаткову літературу та інтернет-ресурси, підготуйте розповідь про одного чи кількох слов’янських богів.
Коментарі (0)