УЗАГАЛЬНЕННЯ ДО КУРСУ. СЕРЕДНЬОВІЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ ТА ЇЇ ВНЕСОК У ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКУ СПАДЩИНУ

Київська держава вийшла на політичну арену після вдалих військових походів на Візантію. Після запровадження християнства вона заявила про себе тодішньому світові своєю високою культурою, мистецтвом, умілою дипломатією, що ставило її на один щабель з європейськими державами.

Рівноправну участь у політичному житті країн Європи та Близького Сходу засвідчують укладені київськими князями мирні й союзні угоди з Візантійською та Німецькою імперіями, Польщею, Угорщиною, Литвою, Швецією та Норвегією. Відносини між державами досить часто скріплювалися династичними шлюбами.

Русь-Україна відігравала важливу роль у міжнародній торгівлі. Її центром був Київ. Тут перехрещувалися торговельні шляхи, що вели з Візантії на Північ — у Скандинавію, а також ті, що вели з Центральної та Західної Європи на Схід — до Арабського халіфату й далі в Індію та Китай. Через Русь ішли не лише транзитні товари. Вироби руських ремісників також розходилися по світу.

Русь-Україна стала важливою віхою української та світової історії. Її внесок у середньовічне політичне, економічне, суспільне й культурне життя важко переоцінити.

Серцевиною Русі-України були українські землі. Сам термін «Русь» початково означав територію навколо Києва, Чернігова, Переяслава. Тому природно звучить назва цієї першої української держави — Русь-Україна.

Після роздроблення величезної держави на українських землях утворилося Галицько-Волинське князівство. Воно успадкувало не лише значну територію, а й релігію, культуру, мистецтво, правову систему та державний устрій Київської держави. Це була друга в хронологічному порядку українська князівська держава. У Галицько-Волинському князівстві правили Рюриковичі — нащадки легендарного Рюрика й Володимира Мономаха.

Межуючи з європейськими країнами, Галицько-Волинське князівство підтримувало з ними тісні економічні, культурні та династичні зв’язки. У західних хроніках нашу країну називали Руським королівством. Князь Данило був урочисто коронований як король Русі. Корону йому надіслав найвищий церковний авторитет середньовічної Європи — Папа Римський.

Руське королівство та його володарі були, як писав польський король, «непоборним щитом» Європи проти жорстокого монгольського племені. Захищаючи захід Європи від кочовиків, Київська держава зазнала величезних спустошень від походів монголів, а після розпаду Золотої Орди — від набігів кримських татар. Боротьба з кочовиками призвела до фізичного винищення значної частини руської еліти — бояр і князів, величезних демографічних утрат серед городян і селян.

Галицько-Волинська держава, як і Русь-Україна, залишилася своєрідним мостом, що з’єднував Західну Європу та Схід.

У Галицько-Волинській державі почало запроваджуватися магдебурзьке право — міське самоврядування та цехова організація ремесла. Це були європейські форми суспільного життя, яких не знали інші частини колишньої Русі-України.

Після смерті останнього Галицько-Волинського князя Юрія II Болеслава більшу частину тодішніх українських земель успадкував родич Галицько-Волинських князів — литовський князь Любарт.

Велике князівство Литовське, Руське й Жемайтійське, або Литовсько-Руська держава, на 90 % складалося з українських і білоруських земель. Це була, по суті, українсько-білоруська держава за етнічним і культурним наповненням. Руська мова була тут офіційною, продовжувала діяти «Руська правда», православна церква не зазнавала утисків. Лише замість правлячої династії Рюриковичів прийшли Гедиміновичі, які швидко перейняли мову, культуру й віру місцевого населення. Українські князівства в складі Литовсько-Руського князівства користувалися правами широкої автономії. На Київщині й Новгород-Сіверщині навіть карбували власні монети. Руські пани й шляхта займали значне місце в житті Великого князівства Литовського.

Зміни в становищі українських земель розпочалися після укладення Кревської унії, яка стала першим кроком до об’єднання Литви та Польщі.

Наприкінці XV ст. на українські й білоруські землі Литовсько-Руської держави почало зазіхати Велике князівство Московське. Його володарі заявили претензії на територіальну спадщину Русі-України. Розпочалися багатолітні виснажливі війни з кінця XV до другої половини XVI ст.

Через Литву й Польщу українці здобували освіту в Краківському університеті та Литовській колегії Празького університету. Деякі з них навчалися в Сорбонні, Падуї, Оксфорді та Болоньї. Найвідомішим є Юрій Котермак з Дрогобича. Однак саме Краків став центром вищої освіти для української молоді. Звідти прийшли в Україну й перші друковані книги.

Таким чином, українські землі приєднувалися до загальноєвропейських економічних і культурних процесів.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно