Правління нащадків короля Данила. Загибель Галицько-Волинської держави
- 6-11-2022, 20:09
- 344
7 Клас , Історія України 7 клас Сорочинська, Гісем 2020
§ 19. Правління нащадків короля Данила. Загибель Галицько-Волинської держави
1. Лев Данилович і Володимир Васильковим
По смерті Данила управління в Галицько-Волинській державі перебрав Василько (1264-1270 рр.). Але володіння, що перебували під безпосереднім правлінням Данила, було розділено між трьома його синами — Левом, Мстиславом та Шварном. Лев Данилович отримав Галич і Перемишль, Мстислав — Теребовлянщину, Шварно — Белз, Холм, Дорогичин, Чорну Русь та Червенські міста. По смерті Василька Волинь успадкував його син Володимир Василькович.
Попри поділ на уділи, Романовичі вели спільну зовнішню політику.
Найбільш енергійним і рішучим правителем серед Романовичів був князь Лев (1264-1308). Однак його дії були не завжди виваженими, послідовними, через що дістав прізвисько «Шалений». Найбільш безглуздим учинком князя, що мав далекосяжні наслідки, стало отруєння за його наказом у 1267 р. литовського князя Войшелка, який постригся в ченці й передав литовський великокняжий престол молодшому братові Лева Шварнові. Цим учинком Лев завдав шкоди собі, утратив можливість посісти литовський престол і зробив непевним становище Шварна.
Князь Лев І Данилович
Палац князя Лева у Львові (сучасна реконструкція)
По смерті Шварна литовська знать повернула до влади в Литві литовську династію. Лев же підпорядкував володіння брата собі, ставши наймогутнішим серед братів.
Більшу частину свого тривалого правління Лев Данилович провів у майже безперервних війнах із сусідами: Польщею, Угорщиною, Литвою, ятвягами.
У 1279 р. Лев втрутився в боротьбу за володіння Краківською землею (Малопольщею), де після смерті князя не залишилося наступника. Однак Лев зазнав поразки. Тоді він вирішив захопити Люблінську землю. Проте і тут йому не пощастило. Люблін був під його владою лише декілька років. Єдиним більш-менш серйозним успіхом князя було відвоювання в Угорщини частини Закарпаття з центром у Мукачеві.
За роки безладного князювання Лева його володіння занепали.
Повного протилежністю Лева був волинський князь Володимир Васильковим (1269-1289 рр.). Своє невеличке князівство він зробив процвітаючим. Розвивалися міста, торгівля і ремесла. За сприяння князя велося широке будівництво церков, монастирів, розвивалося літописання. І не випадково, що від початку XIV ст. центр Галицько-Волинської Русі перемістився до Володимира-Волинського.
Герб Володимира-Волинського, XIV ст.
Пам’ятник Володимиру Васильковичу у Каменці (Білорусь)
Вежа-донжон фортеці у Каменці (нині райцентр Брестської області Білорусі) — північному форпості Галицько-Волинського князівства. Збудована у 1270-х роках племінником Данила Галицького Володимиром Васильковичем. У XIX ст. її помилково називали Білою вежею, звідки й походить назва Біловезької пущі
У тогочасному світі Володимира шанували як мудрого і справедливого правителя. У зовнішній політиці він віддавав перевагу дипломатії, але не уникав і війн, коли по-іншому залагодити справу було неможливо.
Володимир був одним із небагатьох князів, про якого літопис залишив нам словесний портрет: «Цей благородний князь Володимир. Був високий на зріст. Широкий у плечах, гарний обличчям, волосся мав кучеряве. Бороду він стриг; руки й ноги в нього були гарні, голос низький. Він тлумачив книжне писання, тому що був він великий філософ, лагідний, смиренний, незлобний, правдивий».
Володимир заповів свої володіння Мстиславу Даниловичу, який став стримуючим чинником для запального Лева.
Літопис про Володимира Васильковича і ятвягів
Під 1279 р. у літописі вміщено розповідь про те, як «Прислали ятвяги своїх послів до Володимира, таке кажучи: "Пане наш князю Володимире! Приїхали ми до тебе від усіх ятвягів, сподіваючись на Бога і на твоє здоров’я. Пане, не помори нас [голодом], допоможи нам прогодуватися”. Володимир прислухався до благань і послав їм жита, хоча і в його володіннях було сутужно з хлібом. Близько трьох століть Русь і ятвяги воювали між собою».
- 1. Чим продиктовано такий вчинок князя? 2. Про які якості князя свідчить ця розповідь?
Хто став нащадком короля Данила на галицько-волинському престолі? Які здобутки правління князів Лева Даниловича і Володимира Васильковича? Яке місто увічнило ім’я Лева Даниловича?
2. Правління Юрія І. Загибель Андрія і Лева II
Останні десятиліття правління Романовичів складно відтворити через брак джерел, а ті, що існують, дають іноді протилежні відомості. Навіть дати правління князів не збігаються.
По смерті Мстислава і Лева більшу частину Галичини і Волині успадкував Юрій І Львович (1301-1308, 1314-1315 рр.).
Юнацькі роки Юрій разом з батьком провів у постійних походах і війнах, але самостійне правління відбувалося переважно в мирі. Юрій, який послуговувався титулом короля, знову з’єднав Волинь і Галичину, а столицю держави переніс з Холма до Володимира. Проте то вже була зовсім інша Галицько-Волинська держава, ніж за часів Данила Романовича. Юрій був змушений поступитися Литві Дорогичином та Берестям, Польщі — Західною Галичиною та Любліном. У той же час, скориставшись усобицею в Золотій Орді, звільнився від її зверхності, відновив владу над Пониззям, розширивши кордони держави аж до гирла Дністра і Південного Бугу. Підтримував дружні стосунки з Польщею та Тевтонським орденом.
Князь Юрій І Львович
Печатка Юрія І Львовича
Князі Андрій та Лев II
Важливим кроком Юрія І стало сприяння утворенню окремої Галицької православної митрополії (1303 р.), Галицька митрополія обіймала більшість заселеної української території. Такий крок було продиктовано прагненням позбутися московського впливу. У 1299 р. митрополит Київський і всієї Русі перебрався до Московської землі.
Як свідчить польський хроніст Ян Длугош, Юрій, був «людиною спритною і шляхетною, щедрою для духовних осіб. У його правління Русь користувалася благами миру і величезного добробуту».
По смерті Юрія І у володіння Галицько-Волинською землею вступили його сини Андрій та Лев II (1308-1323 рр.), які титулувалися «Божою милістю князі всієї Руської землі, Галичини і Володимири’». Брати продовжили політику батька. Між 1316-1320 рр. та в 1323 р. брати змогли відбити напади монголів, а також стримали наступ литовців. Проте під час одного з боїв за невідомих обставин (чи то з литовцями, чи то з монголами) вони загинули. З їх смертю закінчився рід Романовичів за чоловічою лінією.
Претендентів на спадщину загиблих не бракувало. Між 1324-1325 рр. в ролі галицького і волинського правителів епізодично згадуються двоє братів-князів із Сілезії, нібито запрошених боярами, а на початку 1325 р. княжий престол посів обраний волинськими боярами Болеслав Тройденович, син мазовецького князя і сестри покійних Романовичів Марії Юріївни.
Яку внутрішню політику проводив Юрій І Львович? Коли і як перервалася династія Романовичів?
3. Правління Юрія II Болеслава
Болеслав Тройденович посів галицько-волинський престол у чотирнадцятирічному віці. Він прийняв православ’я і став останнім самостійним володарем князівства під ім’ям Юрій II Болеслав (1325-1340 рр.).
Попри своє польське походження, князь вів активну антипольську політику. Для боротьби він уклав союз із Литвою, одружившись із дочкою литовського князя Ґедиміна Євфимією. Другий напрям своєї політики він убачав у протидії монголам, для чого уклав союз із Тевтонським орденом. За нього було остаточно втрачено землі Берестейщини, Підляшшя та Пониззя.
Міцної опори серед місцевої знаті його правління не знайшло. Князю докоряли за надмірну підтримку міщан-іноземців — чехів і німців, потурання католицькому духовенству, що слідом за ними простувало на Русь, а також утиски в правах волинської знаті.
Юрій II намагався вирішити традиційну проблему — приборкання галицького боярства. Для цього владу на місцях він передав своїм відданим намісникам (палатинам), а до боярської ради допускав лише тих бояр, що безпосередньо йому служили.
Юрій II Болеслав
Польський рицар XIII-XIV ст.
Юрій II знову відновив Галицьку православну митрополію. Митрополитом став Теодор.
Одначе боротьба з боярами коштувала Юрію II життя. У 1340 р. його отруїли.
У чому полягала суперечливість політики Юрія II Болеслава?
4. Боротьба Польщі, Угорщини та Литви за землі Галицько-Волинського князівства
Раптова смерть Юрія II перетворила Галицько-Волинську державу на здобич сусідніх держав.
Уже за кілька днів після кончини галицько-волинського правителя польський король Казимир III (1333-1370 рр.) оволодів Львовом, але втримати його не зміг, наразившись на сильний опір мешканців міста. До того ж бояри на чолі з Дмитром Дядьком (Дедьком) звернулися по допомогу до монголів. У результаті досягнутого компромісу Казимир III був змушений визнати владу Дмитра Дедька. Проте по смерті останнього Казимир III зміг відторгнути від Галичини Сяноцьку землю, а 1349 р. здійснив масштабний похід, захопивши Львів, Белз, Холм, Берестя та Володимир. Цю загарбницьку кампанію польський король назвав «хрестовим походом» проти схизматиків-православних і литовців-язичників. Наступного року Володимир, Берестейщину, Белзьку та Холмську землі поталанило захопити волинському князеві Любарту, який мав більше підстав на володарювання в Галицько-Волинській державі. Своєю чергою, Казимир III, щоб довести своє право на ці землі, став користуватися титулом «короля Русі». Зрештою, в 1352 р. між Польщею та Литвою було укладено перемир’я: Галичина відійшла до Польщі, а Волинь із містами Володимир, Луцьк, Белз, Холм та Берестейщиною — до Литви. Такий поділ було скріплено «Вічним миром» 1366 р. Проте боротьба за Галичину не припинилася.
Король Казимир III Великий. Худ. Ян Матейко
Королева Ядвіґа і король Яґайло
Робота з історичними джерелами
Із листа папи Бенедикта XII до краківського римо-католицького єпископа (1341 р.)
На приєднаних землях впроваджувалась польська система устрою і судочинства. Почалося поширення католицизму. Уже в 1361 р. було утворено католицьке архієпископство з центром у Львові.
По смерті Казимира III Польща за династичною угодою була змушена передати Галичину Угорщині. У складі Угорщини королівство Галицьке стало власним володінням короля Людовіка (Лайоша) Угорського, яке він передав своєму племінникові — сілезькому князю Володиславу Опольському. Королівство Галицьке стало васально залежним від Угорщини. Проте Владислав, що правив у Галичині в 1372-1378 рр., 1385-1387 рр., прагнув позбутися залежності від Угорщини. Він створив свій апарат управління, карбував власну монету з гербом і навіть титулувався «самодержцем Русі». Для реалізації своїх планів Володислав спирався не на місцеве українське населення, а на переселенців: поляків, німців, угорців; активно насаджував католицизм. Після смерті Людовіка у 1387 р. Галичина знову перейшла до складу Польщі.
Литовський воїн, XIV ст.
Володислав Опольський
Цьому сприяв факт, що королевою Польщі була молодша дочка Людовіка Ядвіґа. Чоловіком Ядвіґи і королем Польщі став, за умовою Кревської унії (1385 р.), литовський князь Яґайло. Підписуючи унію, Яґайло зобов’язувався «навік приєднати всі свої землі, литовські й руські, до Корони Польської». Таким чином, Галичина майже на 400 років перейшла під владу Польщі.
Які держави вели боротьбу за галицько-волинську спадщину? Яку дату можна вважати кінцем існування Галицько-Волинської держави? Яку політику проводила Польща на загарбаних землях Галичини?
5. Волинь за правління князя Любарта
По смерті Юрія II Болеслава першим претендентом на престол Галицько-Волинської держави став Любарт Ґедимінович (? — 1385) — син великого князя литовського Ґедиміна. Він був дядьком Болеслава за жіночою лінією. Але своє право йому довелося відстоювати у 40-річній боротьбі з польським королем. Боротьба велася з перемінним успіхом. За «Вічним миром» 1366 р. Любартові залишався лише Луцьк. Решту земель Волині отримав Олександр Коріатович як намісник польського короля.
«Замок Любарта» в Луцьку (сучасний вигляд)
Любарт Ґедемінович
Князь Кейстут
Але Любарт не змирився з поразкою. Він захопив Володимир і зруйнував польський замок. У 1382 р. після запеклої боротьби Любарт повернув собі й Галичину. Але вже після смерті Любарта Галичину знову здобули поляки.
«Любарт, — писав М. Грушевський, — зберіг для Волині виняткове становище: вона була "зовсім осібним світом”, не схожим на Велике князівство Литовське». Любарт дбав про розвиток торгівлі, був засновником оборонного мурованого замку в Луцьку, зводив церкви, побудував місто Любар. А найголовніше — за його князювання Волинь залишалася руською (українською) землею за суттю.
Який головний здобуток правління князя Любарта?
ВИСНОВКИ
Друга половина XIII - початок XIV ст. — надзвичайно важливий період в історії Галицько-Волинської держави. За цей час вона пройшла шлях від найвищого піднесення за часів правління Данила Романовича до занепаду. Такий історичний шлях був зумовлений як зовнішніми, так і внутрішніми причинами. Головні з них: боярське свавілля, подекуди й нерозсудлива політика правителів та агресія сусідніх держав.
Зі смертю князя Юрія II Болеслава між Польщею, Угорщиною та Литвою розгорілася запекла боротьба за галицько-волинську спадщину. Зрештою, Галичину загарбала Польща, а Волинь — Литва. У складі Литви Волинь під владою князя Любарта зберігала свій руський (український) характер, тоді як у Галичині він нещадно нищився.
ЗАКРІПИМО ЗНАННЯ
- 1. Обговоріть у парах. Чи розсудливою була політика Лева Даниловича?
- 2. Чим були зумовлені неодноразові спроби утворити окрему Галицьку православну митрополію?
- 3. Прослідкуйте зміни зовнішньої політики галицько-волинських князів, починаючи від Данила Романовича Як це відображалося на становищі держави?
- 4. Чому занепала Галицько-Волинська держава?
- 5. Складіть хронологію правління князів Галицько-Волинської держави
- 6. з династії Романовичів.
- 7. Яке історичне значення існування Галицько-Волинської держави?
- 8. Обговоріть у групах. Чи мала Галицько-Волинська держава шанс за тих умов зберегти свою незалежність? Свою відповідь обґрунтуйте.
- 9. За допомогою додаткових джерел підготуйте історичний портрет і презентацію про одного з правителів Галицько-Волинської держави.
Коментарі (0)