4. Кримське ханство

Монгольська навала змінила етнічний склад Причорномор’я та Криму. Панівною етнічною групою стали монголи, що змішалися з половцями та іншими місцевими етнічними групами, до яких стали переважно застосовувати назву татари.

Північне Причорномор’я та Крим у складі Золотої Орди утворювали окремий улус (область). Від кінця XIII ст. монгольські хани дедалі частіше обирали Крим для постійного проживання. Одним із таких місць було місто Солхат (Кирим, тепер Старий Крим). У перекладі з кримськотатарської «кирим» означає рів, укріплення. Згодом ця назва поширилася на весь півострів.

Утвердження монголів на цих землях згодом посприяло й поширенню там ісламу, яке започаткував брат Батия золотоординський хан Берке (1209-1266), що особисто прийняв цю релігію і всіляко поширював її серед підданих. Поширення ісламу мало двоякі наслідки. З одного боку, південноукраїнські землі на тривалий час долучилися до території поширення ісламської цивілізації, а Україна, розділена навпіл, стала прикордонням між християнською та мусульманською цивілізаціями. З іншого — це сприяло утворенню з етносів, що населяли Крим і Причорномор’я, кримськотатарського народу, формування якого завершилося в XVI ст.

Тамга — родовий знак Ґераїв (Ґіреїв)

У другій чверті XV ст. Золота Орда розпалася, і на її територіях виникло кілька самостійних держав: Велика Орда, Астраханське, Казанське, Сибірське ханства, Ногай і Кримське ханство.

Утворення Кримського ханства пов’язане з ім’ям хана Хаджі-Ґерая (1428-1466 рр.).

Походження Хаджі-Ґерая остаточно не з’ясовано. На думку одних істориків, справжнє ім’я Хаджі-Ґерая — Даулет-Бірди. Він був сином кримського хана Таш-Тімура (кінець XIV ст.). Інші стверджують, що він був представником двох могутніх кримських родів — Ширинів і Баринів. У юнацькі роки жив при дворі литовського князя Вітовта, який і допоміг йому утвердитися на престолі.

Хаджі-Ґерай зміг, спираючись на Литву, відстояти незалежність свого ханства від зазіхань хана Великої Орди. Це сталося, за різними джерелами, у 1449 або 1455 р. По смерті Хаджі-Ґерая після міжусобиці влада перейшла до його сина Менглі-Ґерая (1468-1514 рр.).

Кримські хани зберігали формальну зверхність над українськими землями у складі Великого князівства Литовського та видавали великому князю ярлик на княжіння на цих землях. Останній видали у 1472 р.

У 1475 р. на південному узбережжі Криму висадилися турецькі війська. Менглі-Ґерай був змушений визнати зверхність султана, а Кримське ханство 1478 р. стало васалом Османської імперії.

У Кримському ханстві склалася своєрідна система управління, яку частково було запозичено з ісламських країн. На чолі держави стояв хан. Він мав право верховного володіння землею. Частина угідь була в безпосередній власності хана, яку він міг передати в спадок. Основну частину його прибутку становили надходження від торгівлі трофеями та людьми, що були захоплені в полон під час походів.

Татарський вершник

Другим і третім за значенням після хана були офіційно оголошені спадкоємці — калга-султан і нуреддін-султан. Вони обидва мали значні володіння, а їхня влада відрізнялася від ханської лише тим, що ці двоє не мали права карбувати власну монету.

Особливе місце в управлінні ханством посідав великий бей — «очі та вуха хана». Він командував особистою гвардією, стежив за порядком у столиці — Бахчисараї, затверджував усі судові справи.

За зовнішню безпеку ханства й відносини з ордами, що кочували за межами Криму, відповідав ор-бей.

Усі найважливіші питання в житті ханства (війни та миру, витрат на утримання ханського двору тощо) вирішувалися на державній раді — дивані, до якої входили найвищі посадовці.

Кримське ханство на початку XVI ст. у складі Османської імперії

Важливу роль в управлінні ханством відігравав релігійний лідер — муфтій, який завідував судами, церковними володіннями, освітою.

Головну масу населення півострова становили вільні люди.

Основою господарства Криму було скотарство (коні, велика рогата худоба, вівці). У гірській частині розвивалося й землеробство. Тут вирощувалися злакові, городні культури; процвітали виноградарство й садівництво. Стрімко розвивалось і ремесло: гончарство, килимарство, виготовлення мідного та олов’яного посуду, зброї тощо.

Становлення ханства збіглося з періодом становлення самобутньої кримськотатарської культури. На її розвиток великий вплив справила спадщина народів, що населяли півострів до приходу татар, та ісламська культура. Центрами формування культури стали резиденції ханів. Спочатку це був Солхат, згодом — Кирк-Ор, а на початку XVI ст. — Бахчисарай.

Державно-політичний устрій Кримського ханства

До найдавніших архітектурних пам’яток ханства належать купольні усипальні правителів, впливових людей і духовних лідерів — дюрбе. Вони будувалися з тесаного каменю, скріпленого міцним вапняним розчином. Найдавніше з дюрбе, що дійшли до наших днів, розташоване у Чуфут-Кале. Найвідоміше дюрбе XV ст. — Ескі-дюрбе — міститься в межах сучасного Бахчисараю.

Соціальна драбина у Кримському ханстві

Значне місце в архітектурі ханства посідають мечеті. Однією з перших була велика мечеть — шестистовпна базиліка під двосхилим дахом, закладена 1314 р. в Солхаті на честь хана Узбека. Її дерев’яне перекриття підтримується зсередини двома білокам’яними аркадами, що ділять мечеть на три нефи. Головний вхід — із півночі — вирізнено порталом, прикрашеним відмінним різьбленням по каменю. Цікаве і яскраве розписане різьблення всередині будівлі. Храм добре зберігся до наших днів.

Ранні мечеті будувалися без мінаретів, але всередині вже був мембер — трибуна зі сходами і майданчиком для імама.

Дюрбе (усипальня) ханів Хаджі-Ґірея і Менглі-Ґірея біля Бахчисараю

Важливими архітектурними та інженерними спорудами були колодязі, які забезпечували постачання мешканців півострова водою в умовах посушливого клімату. Один з таких колодязів зберігся в Чуфут-Кале.

Бахчисарайський палац (сучасний вигляд)

Ескі-дюрбе (сучасний вигляд)

Мандрівники про Бахчисарай