Кроки «донизу». Втрата могутності

Князі Ярославовичі

Руський тріумвірат

Князі, малюнок-реконструкція Зінаїди Васіної

Русь у XI столітті перебувала на вершині слави. Великий князь київський Ярослав Мудрий, «тесть Європи», породичався з багатьма правлячими сімействами. Його володіння видавалися безкраїми, особливо якщо порівнювати зі скромними клаптиками інших європейських монархів. Однак на старості років впливовий «імператор» відчув, що потрібно подбати про цілісність держави, і доручив її синам.

Перед смертю він заповів братам жити в злагоді і закріпив за ними удільні князівства. У Києві посадив Ізяслава Ярославовича (1054-1078), Чернігів віддав Святославу Ярославовичу (1054-1076), а Переяслав — Всеволоду Ярославовичу (1054-1093). Діти спочатку дотримувалися батьківського наказу, мирилися, разом боролися з неприятелями. Угамовували молодших, яким призначили менш важливі уділи. Силою війська підперли руську могутність, повеліваючи боярами та воєводами. Так утворився «тріумвірат» Ярославовичів — узгоджене правління трьох синів Ярослава Мудрого.

Діючи спільно, вони доповнили «Руську правду» своїми зауваженнями, уклавши «Правду Ярославовичів». Її статті захищали чиновників — за посягання на них встановлювалися надзвичайно великі штрафи. Водночас уводилося також покарання за вбивство «холопа» чи «смерда» — «людини, яка працює». «Правда...» також

визначала відповідальність за крадіжки худоби, собак, яструбів тощо. Законодавці пояснювали, що таке співучасть у злочині та яким чином нагороджуватимуть тих, хто допоміг розкрити справу. Цікавою новинкою стало те, що штрафи сплачувалися до державної скарбниці. Правова пам’ятка Ярославовичів слугувала взірцем для наступників.

Битва біля річки Альта, мініатюра з Радзивіллівського літопису

У військових справах князям велося не так успішно. У 1061 році відбувся перший напад половців на Русь. Ці грізні степовики замінили розбитих візантійцями печенігів в Причорноморських степах. Дуже швидко вони перетворилися на головний біль русів: атакували Переяслав, Чернігів і Київ, спустошували менші городи й села. У 1068 році Ярославовичі зазнали поразки в битві з кочовиками обабіч річки Альта. Перелякані кияни, зібравшись на віче, заявили, що вимагають для захисту столиці зброю та коней. Князь Ізяслав на такі вимоги не пристав, що лише посилило народний гнів. Як наслідок, старший син Ярослава утік із міста й опинився аж у своїх польських родичів, обіцяючи їм «гори золота» за збройну поміч. Онук Володимира Великого — король Болеслав II надав допомогу, і разом із поляками князь Ізяслав повернув престол.

Іноземців городяни сприйняли не радо, на них постійно нападали. Князь, до того ж, не поспішав виплачувати союзнику обіцяні гроші. Лише коли Болеслав II пригрозив, вирішив, що вони зустрінуться в обумовленому місці за міськими мурами. За кожен крок коня, який він зробить на шляху до польського володаря, винуватець мусив заплатити по золотому. Коли ж угоду уклали, польський король, за скандинавським звичаєм, смикнув зганьбленого князя за бороду — аби той запам’ятав умову. Однак, якщо Київ повернути вдалося, то прихильність киян — ні. Із відступом поляків невдоволення лише наростало, особливо після жорстоких покарань повсталих. Навіть вічеву площу перенесли поближче до князівського палацу, щоби правитель міг контролювати народні рішення.

У 1073 році молодший Ярославович — чернігівський князь Святослав — збунтувався проти старшого брата. Він використав непопулярність конкурента поміж киян, підмовив до виступу молодшого «переяславця Всеволода». Цей учинок перекреслив заповіт, що його залишив батько. Через майже два десятиліття після його смерті «тріумвірат» розсипався, а чільний тріумвір утік із Русі.

Поляки більше не бажали сприяти втікачеві. Ба більше, пограбували його, забравши кошти, якими той хотів купити собі прихильність! Тому далі він звернувся по допомогу до німецького правителя Генріха IV. Однак Святослав, який тим часом зайняв Київ, встиг перекупити короля, надіславши тому стільки золота, срібла й скарбів, що в Німеччині, як писали хроністи, такої розкоші ніколи не бачили. Князь Ізяслав не здався і подався просити підтримки аж до Риму. Папа Григорій VII коронував його сина Ярополка, чим підтвердив право на великокнязівську владу за нащадками прохача. Сам він про це ніколи не згадував. Що й не дивно, адже рішення понтифіка не відповідало руським традиціям успадкування престолу, до того ж Григорій VII говорив про навернення в західне християнство. У Києві, православній столиці, такий учинок зробив би князя Ізяслава ще більш непопулярним.

Тим часом Святослав Ярославович заслужив повагу в русів. Він перемагав половців, активно колонізував північні території, придушивши бунт фінсько-угорських язичників. У 1078 році після тривалої хвороби упокоївся. (Дотепер збереглося прижиттєве зображення князя та його родини, вміщене в «Ізборнику» — своєрідній енциклопедії, до якої ввійшли уривки богословських і повчальних творів грецьких авторів.) До Києва повернувся Ізяслав.

Родина Святослава Ярославовича, мініатюра з «Ізборника»

Він намагався порозумітися з братом Всеволодом. Захищав того, коли на Чернігів (переяславець опанував цей город) вирушили половці і руські претенденти на князівство. У бою на Нежатиній ниві 1078 року Ярославовичі перемогли, але старший загинув. Влада перейшла до останнього з тріумвірів.

Великий князь київський Всеволод Ярославович виявився доволі освіченим для своєї доби. Знав п’ять мов, захоплювався літературою. Активно розбудовував городські укріплення. За його наказами зводили кам’яні церкви. Приміром, увійшов в історію як ініціатор спорудження Видубицького монастиря в місті Київ. Також у 1086 році заснував перший в Україні жіночий монастир, де перебувала його донька Янка (стала монахинею після того, як її нареченого насильно постригли в Німеччині). Посильно підтримував православ’я у Русі. Сприяв утворенню Чернігівської і Переяславської єпархій. Водночас у його «бочці меду» траплялися гіркі вкраплення.

Оскільки Всеволод у тріумвіраті був молодшим, то мусив боронитися від зазіхань старших. Не встигав контролювати бояр. Не менше дошкуляли половці, які раз у раз нападали на Русь. У 1093 році князь серйозно захворів і помер. За свої благодіяння заслужив прихильність літописця: «Сей благовірний князь Всеволод змалку любив правду, і дбав він про убогих, і воздавав честь єпископам і пресвітерам, а над усе любив чорноризців і давав їм те, чого вони потребували. І сам же він здержувався од п’янства і похоті, тому й любив його отець його».

Отож сини Ярослава Мудрого ще певний період міцно утримували владу і розбудовували державу. Навіть у протистоянні з новими ворогами — половцями — їхня єдність витримала випробування. Однак вода камінь точить, і заздрість зіпсувала братерські почуття. Князі-«тріумвіри» поступово порушували батьків заповіт. Почалися чвари, що зробили Русь-Україну вразливою до внутрішніх і зовнішніх загроз.

Пам’ятна монета «Давній Вишгород», серія «Стародавні міста України», художник і скульптор Іваненко Святослав, нейзильбер, 2016 р.

Вір, але перевір

Після упокоения Ярослава Мудрого становище його імперії ускладнилося. Удільні князі ніяк не могли згуртуватися для відсічі половцям. Зрештою, 1093 року на снемі (з’їзді) домовилися здійснити спільний антиполовецький похід, але зазнали поразки. Після неї — ще кількох. Знову розпалилися чвари. Тільки рішучі дії Володимира Всеволодовича Мономаха і його сина Мстислава Великого врятували ситуацію.

У листопаді 1097 року Святополк Ізяславович, Володимир Всеволодович, Давид Ігорьович, Василько Ростиславович, Давид і Олег Святославовичі вже вкотре зібралися в місті Любеч. Після бурхливих обговорень домовилися про непорушність володіння удільними князівствами («кожен хай держить вотчину свою»). Столичний Київ визнали спадщиною Ізяславовичів, Чернігів — Святославовичів, Переяслав — Всеволодовичів. Однак представникам віддалених родових гілок дісталися другорядні уділи, що невдовзі спровокувало ще крутіший виток незгод. І хоч учасники снему засудили захоплення чужин, вони, по суті, узаконили роздробленість.

У Любечі розв’язали другу важливу проблему. Вирішили поєднати зусилля для протистояння половцям. Тому перше десятиліття XII століття тривало під знаком наступу Русі на Степ. Зокрема, у 1103 році руські дружини дійшли до річки Молочна (нині на території Запорізької області), де розбили велику половецьку орду. У 1107 році здобули чергову перемогу біля города Лубни. (На честь цих звитяг у Києві постав Золотоверхий собор Святого Михайла.) У 1109 році, пройшовши до річки Дон, захопили майже тисячу половецьких возів. У 1111 році Святополк Ізяславович і Володимир Всеволодович Мономах, який у цей час правив у Чернігівщині, «промчалися» територією теперішньої Харківщини, громлячи ворожі стани та накладаючи данину. Руські фортеці посувалися щораз далі на схід і південь. Воєнні успіхи дали змогу відновити прикордонні оборонні лінії та надовго віднадити степовиків.

Згадай, коли і як розгорталися усобиці, жертвами яких стали князі Борис і Гліб. З’ясуй, де тепер перебуває Вишгородська ікона Божої Матері, фрагмент якої зображено на пам’ятній монеті. Чому ікону вважають родовою святинею великих князів київських?

«Княжа пристань у Києві», художник Петро Андрусів

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Правління князів: походи й реформи 7 клас Васильків 2020", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)