Сільське господарство. Ремесла й торгівля. Міста і магдебурзьке право
- 9-11-2022, 19:11
- 436
7 Клас , Історія України 7 клас Гісем, Мартинюк 2020
§ 24. Сільське господарство. Ремесла й торгівля. Міста і магдебурзьке право
ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: які зміни відбулися в господарському розвитку українських земель; як розвивалися ремесла й торгівля на українських землях у XIV—XV ст.; що таке «натуральне господарство», «оброк», «панщина», «латифундія», «фільварки», «кріпацтво», «магдебурзьке право».
ЗАВДАННЯ НА ПОВТОРЕННЯ: 1. Яку роль відігравали міста в Русі-Україні? 2. Які форми залежності селян існували в Русі-Україні та Галицько-Волинській державі? 3. Охарактеризуйте розвиток ремесла й торгівлі за часів Русі-України та Галицько-Волинської держави.
1. Сільське господарство. Життя селянства. Упродовж XIV—XV ст. у господарському житті населення українських земель продовжувало переважати сільське господарство, що мало натуральний характер. Традиційними його видами були землеробство, скотарство, рибальство й присадибне бджільництво. Попри це в господарському житті відбулися помітні зміни. Завдяки колісному плугу селяни могли розорювати нові землі. Більшого поширення набули городництво й садівництво. Розвивалися промисли, передусім ті, що були пов’язані з переробкою сільськогосподарських продуктів. Солеварінням займалися в Карпатах і на соляних озерах Північного Причорномор’я. Усупереч феодальному праву, за яким тільки шляхтичі могли займатися полюванням, у Подніпров’ї селяни та міщани активно ходили на дичину, що приносило їм чималий дохід.
Натуральне господарство — тип організації виробництва, за якого люди виробляють продукти для задоволення власних потреб.
Оброк — частка продуктів (зерно, худоба, птиця, сало, мед), яку залежні селяни сплачували феодалу.
За правовим становищем селяни поділялися на дві основні групи: «похожих» (вільних), які мали право відходити від феодала, і «непохожих» («отчичів»), позбавлених такого права. У XIV ст. більшість селян на українських землях були вільними й лише сплачували данину за користування землею. Земля була поділена між селянськими дворищами на ділянки — лани (волоки) по 16,8—21,4 га. Дворище складалося з 5—10 хат (димів), у кожній із яких жила велика селянська родина. Кілька дворищ утворювали сільську громаду (село), яку очолював отаман. Кілька сіл об’єднувалися у волость — копу, головою якої був староста. На зборах копи розглядалися всі важливі справи. Також діяв копний суд.
Селянська оселя. Експозиція музею
Селяни сплачували чимало податків і виконували різні повинності. Основним державним грошовим податком у Великому князівстві Литовському був податок на військові потреби. Селяни також відбували й державні повинності: споруджували й ремонтували замки, зводили мости та греблі, прокладали дороги тощо. Церкві віддавали десятину.
Важкий колісний плуг. Середньовічна мініатюра
Селяни феодальних помість сплачували оброк продуктами або грошима та відробляли панщину. У XV ст. панщина складала 14 днів на рік із лану. У 1520 р. встановилася одноденна панщина на тиждень у Польщі, а в 1557 р. — у Литві. У Закарпатті на цей час панщина складала вже два дні на тиждень. У Північній Буковині існувало близько 20 повинностей і податків.
Села, які утворювали німецькі або польські поселенці, сплачували лише оброк і не відробляли панщину. Від кінця XIV ст. в Галичині ці села займалися переважно вирощуванням худоби. Оброк і податок вони сплачували худобою, а суд тут відбувався за стародавніми звичаями й правом.
ПАНЩИНА НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ
У XIV—XV ст. відбулося помітне збільшення великого феодального землеволодіння. Уже наприкінці XIV ст. на українських землях налічувалося кілька десятків латифундій. Основними джерелами їх зростання були дарування від правителя держави, захоплення земель громади, купівля помість у їхніх власників, освоєння нових земель.
У зв’язку зі зростанням попиту на продукти харчування (особливо на зерно і м’ясо) у Західній Європі великі землевласники, реагуючи на потреби ринку, перетворювали свої господарства на фільварки. Найбільшого поширення фільваркові господарства набули в Галичині, Західній Волині, Західному Поділлі, Київському Поліссі. На решті українських земель вони поширилися лише із середини XVI ст. Для існування фільварків було потрібно багато землі, тому землевласники почали відбирати її в селян, водночас збільшуючи панщину та запроваджуючи кріпацтво.
Панщина — безкоштовна праця залежних селян на феодала.
Латифундія — велике приватновласницьке земельне володіння з натуральним характером господарювання, у якому застосовувалася праця залежного населення.
Фільварки — багатогалузеві господарські комплекси, які базувалися на постійній щотижневій панщині залежних селян і були зорієнтовані на товарно-грошові відносини, хоча й зберігали риси натурального господарства.
Кріпацтво — залежність селян, яка полягала в їх прикріпленні до землі, підпорядкуванні адміністративній та судовій владі великого землевласника.
Із XV ст. селян почали переводити під судочинство феодалів. У 1447 р. селян було позбавлено права на суд, тобто феодали могли втручатися в їхнє особисте життя. Феодали також змушували селян користуватися за плату їхніми млинами й шинками. На початку XVI ст. селяни вже не мали права скаржитися на феодалів великому князеві чи королю. Майже припинилася діяльність копних судів. Водночас обмежувалося право селян на переселення (перехід). Так, у 30-х рр. XV ст. в Галичині було визначено певний час для переходів — тільки в дні Різдва за умови виплати феодалові викупу. Сейм 1496 р. постановив: протягом року залишити село мав право тільки один селянин. Сейм 1503 р. видав ухвалу, за якою селяни не могли переселятися без дозволу феодала, що означало втрату ними особистої свободи.
На українських землях у складі Великого князівства Литовського процес закріпачення відбувався дещо повільніше. Це було зумовлено набігами татар і нестачею робочих рук.
Остаточне закріпачення селян відбулося на території Польщі в 1573 р., а на землях Великого князівства Литовського — у 1588 р., що було закріплено в сеймовому законі й Третьому Литовському статуті.
Протягом XIV—XV ст. відбулося загальне погіршення становища селянства на українських землях.
2. Соціальні виступи населення. Злам традиційного життя селянина, загальне погіршення становища населення спричиняли невдоволення, а іноді й відкритий опір. Поширеним явищем були втечі. Багато селян залишали свої села, прямуючи на південь і схід, та оселялися на межі Дикого Поля. Там не було експлуатації з боку феодалів, але постійну небезпеку становили татари.
Уперше опір населення набув масового характеру в 1431—1434 рр. у Західному Поділлі, де в цей час насаджувалися польські порядки. Селяни в околицях Хмельника та Брацлава піднялися на повстання.
Найбільший виступ населення відбувся в 1490—1492 рр., охопивши Галичину, Західне Поділля й Буковину.
Улітку 1490 р. 10 тис. селян, міщан і дрібних шляхтичів під керівництвом отамана Мухи (ім’я ватажка нам невідоме) захопили міста Сняток, Коломию, Галич і навколишні села. Масштаби заколоту занепокоїли владу, і проти повстанців вирушило велике військо. Вирішальна битва відбулася під Рогатином, у ній повстанці зазнали поразки. Муха врятувався втечею, але невдовзі був схоплений і вивезений до в’язниці в Кракові, де й помер.
Повстання під проводом Мухи. Художник І. Їжакевич
Назва «опришки» співзвучна зі словами «опріч» (у стороні), «оприск» (скеля), «оприскливий» (нестриманий). Більш імовірною є версія, що до XIX ст. діловодство в Речі Посполитій здійснювалося латиною, і в документах зустрічалося слово «oppressor» (порушник). Можливо, це слово потрапило в народну мову та закріпилося в ній.
Марш опришків. Художник В. Скочиляс
Навесні 1491 р. повстання спалахнуло з новою силою. Загін буковинських селян виступив на Галичину. Проте восени військо було розгромлено, а його ватажка Андрія Борулю ув’язнено. Улітку 1492 р. він опинився на волі й знову очолив боротьбу, але був схоплений біля Коломиї та страчений у Хотині разом зі своїми полоненими товаришами.
У 1529 р. вперше згадуються опришки — народні месники, що діяли переважно в Карпатських горах. Вони нападали на шляхтичів і грабували їх, а захоплене добро, згідно з народними переказами, частково роздавали скривдженому селянству.
3. Міста та їхні жителі. Магдебурзьке право. У XIV—XV ст. помітним стало зростання міст. Проте на українських землях міста зберігали переважно феодально-аграрний характер. Ремеслом і торгівлею займалося не більше 20—30 % міщан. Решта перебувала в залежності від магнатів і, подібно до селян, відбувала повинності, сплачувала оброк натурою, інколи грошима. Населення багатьох міст у Подніпров’ї несло тільки військову повинність, що було зумовлено постійною воєнною небезпекою. Найбільшим містом у XV ст. був Львів із населенням понад 10 тис. осіб, тоді як Київ налічував до 3 тис. жителів. Процвітали й інші міста, зокрема Кам’янець, Луцьк, у яких проживало близько 4 тис. осіб.
Правовою основою життя багатьох українських міст було руське право, що розвивалося із часів Русі. Головною посадовою особою в місті був війт, який мав право приймати остаточне рішення в усіх судових справах, міг навіть засудити винуватця до страти.
СИСТЕМА САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНСЬКИХ МІСТАХ, ЩО МАЛИ МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО
У цей час активно розвивалися торгівля й ремесла, які поступово ставали основними заняттями жителів міст. Міста перетворювалися на осередки ремесла, промислів, торгівлі, культури, політичного життя.
Міста залежно від розташування (на державній чи приватній землі) поділялися на королівські (великокнязівські) і приватні.
Як і в інших європейських країнах, міщани прагнули позбутися залежності від своїх власників або державних урядовців і здобути самоврядування. У XIV ст. на українських землях разом із німецькими колоністами з’явилося магдебурзьке право. Німці отримали право організовувати в галицьких і волинських містах самоврядні громади (війтівства) з автономними судово-адміністративними установами. Перші війтівства були створені в Галицько-Волинській державі, зокрема, у Львові, що вважається початком періоду часткового надання магдебурзького права. У 1324 р. магдебурзьке право отримало місто Володимир, у 1356 р. — Львів, у 1374 р. — Кам’янець, у 1499 р. — Київ. До 1791 р. литовські князі, польські королі, українські гетьмани надали магдебурзьке право понад 220 українським містам.
Магдебурзьке право — одна з найпоширеніших систем міського самоврядування доби Середньовіччя в Центральній Європі.
Магдебурзьке право походило від привілеїв 1188 р., які отримало німецьке місто Магдебург. Спочатку воно поширилося в Чехії, Польщі, Литві. На українських землях магдебурзьке право вперше ввели в XIV ст. в містах Галицько-Волинської держави.
Міста, які отримували магдебурзьке право, звільнялися від управління й суду війтів, воєвод чи старост або королівських (великокнязівських) намісників і запроваджували виборне самоврядування. Усі справи міського життя вирішував виборний магістрат, який формувався із заможних міщан. Вибори відбувалися раз на рік. Магістрат поділявся на лаву, очолювану війтом, і раду, очолювану бурмістром. Посаду війта міг обіймати лише шляхтич.
Ратуша міста Кам'янець-Подільський (на місці давнього магістрату). Сучасний вигляд
У XIV ст. у Львові проживало близько 10 тис. осіб, із яких 500 були ремісниками. Вони об'єднувалися в 14 цехів, що представляли 36 різних ремісничих спеціальностей. Згодом кількість цехів зросла до 35. Зберігся тогочасний реєстр цехів, у якому поданий такий перелік: купці, різники, пекарі, ковалі, шевці, кравці, римарі й сідельники, солодовники (пивовари), грабарі, кушніри.
Спочатку магдебурзьке право поширювалося переважно на католиків, унаслідок чого православних українців усували від управління містом. Незважаючи на це, магдебурзьке право мало позитивне значення для розвитку українських міст.
Від 1343 р. відома «татарська дорога», що вела з Німеччини в Золоту Орду через Краків, Львів, Кам'янець, Київ.
4. Ремесла й торгівля. До кінця XV ст. налічувалося вже понад 200 ремісничих спеціальностей (за часів Русі-України — 70).
Для захисту власних інтересів і регулювання виробництва міські ремісники певних спеціальностей об’єднувалися в особливі організації — цехи, діяльність яких визначалася цеховими статутами. Цех мав право здійснювати судову владу над своїми членами, обкладав їх податками, а в разі потреби створював власне ополчення для оборони міста. Цехи очолювали виборні посадові особи — цехмістри. Ремісники були зобов’язані випускати якісну продукцію та продавати її за однаковою ціною.
Перші цехи на українських землях виникли наприкінці XIV ст. в Галичині й Закарпатті, а з кінця XV ст. цеховий устрій поширився на ремісників міст Волині, Київщини й Західного Поділля.
Емблема майстерні кравців на будинку на Площі Ринок у Львові
Оскільки цехова організація була запозичена з Німеччини та Польщі, то формально членами цехів могли ставати лише католики. Унаслідок цього православні українці позбавлялися права увійти до складу цеху. Майстрів, які не належали до цеху, називали партачами.
У торгівлі теж з’явилися нові явища. Так, купці для спільного захисту своїх інтересів і взаємодопомоги об’єднувалися в гільдії.
У XV ст. набули поширення ярмарки, які постійно існували у Львові, Києві, Галичі, Луцьку та інших містах. Ярмарки були першою ознакою становлення ринку. Саме в цей час на українських землях розпочалися активні торговельні відносини. Після захоплення турками Константинополя в 1453 р. держави, які були традиційними споживачами візантійського зерна (Італія, Франція та інші), переорієнтували свою торгівлю. Основним перевалочним пунктом продажу зерна в інші країни стало місто Гданськ на Балтійському морі. Це сприяло істотному пожвавленню виробництва зернових у Польщі та на українських землях.
Сучасна реконструкція середньовічного ярмарку на фестивалі в Кам'янці-Подільському (Хмельницька обл.)
Зростання ціни на худобу в західноєвропейських країнах також активізувало її розведення на продаж. На українських ярмарках волів продавали тисячами, а потім переганяли їх далі на захід. У цей час воли навіть використовувалися замість грошей.
На той час це був фактично єдиний торговий шлях, що поєднував Європу зі Сходом. Інший важливий шлях міжнародної торгівлі проходив від Кафи (тепер Феодосія) через Київ до Москви й Новгорода.
Запам'ятайте дати
1324 р. — надання магдебурзького права Володимиру.
1356 р. — надання магдебурзького права Львову.
1374 р. — надання магдебурзького права Кам'янцю.
1490—1492 рр. — селянські повстання в Галичині, Західному Поділлі та Буковині під проводом Мухи й Андрія Борулі.
1499 р. — надання магдебурзького права Києву.
1520, 1557 рр. — законодавче встановлення панщини в Польщі та Литві.
Селяни віддають оброк. Гравюра XV ст.
Герб цеху годинникарів у Львові
Чи погоджуєтесь ви з тим, що... Чому?
• У результаті зростання в Західній Європі попиту на продукти сільського господарства на українських землях поширилося фільваркове господарство. Великі землевласники посилили експлуатацію селянства. Почало формуватися кріпацтво.
• Порушення традицій і загальне погіршення становища викликали опір селянства. Найбільшим виступом селян стали повстання 1490—1492 рр., які мали соціальний і визвольний характер.
• Починаючи з кінця XIV ст. найбільшим українським містам надавалося магдебурзьке право, яке регулювало їхнє життя. Також відбувалися зміни і в становищі населення міст.
• На українських землях зростала кількість ремісничих спеціальностей, поширювалися західноєвропейські форми організації ремісничого виробництва — цехи. Торгівля також зазнала змін: купці почали об'єднуватися в гільдії, набули поширення ярмарки.
Запитання та завдання
1. Перевірте рівень засвоєння матеріалу параграфа за допомогою рольової гри «Магдебурзьке право». Правила гри. Кожен(-на) учень(-иця) обирає одного з персонажів (майстер цеху, війт, голова торговельної гільдії, жебрак, лавник, раєць, бурмістр тощо). Потім вони розігрують сценки з міського життя.
2. Які нові явища в розвитку сільського господарства з'явилися в XIV — першій половині XVI ст.? Які галузі сільського господарства набули розвитку в XIV — першій половині XVI ст.? 3. Якими промислами займалися українські селяни й міщани? Що впливало на поширення цих занять? 4. Що таке фільварок? Чим була зумовлена поява фільварків та до яких наслідків призвела? 5. Як відбувався процес закріпачення українських селян? 6. Укажіть основні причини появи збройних виступів населення. Назвіть найбільші виступи українського селянства XV ст. та з'ясуйте причини їх поразок.
7. Колективне обговорення. Чому міщани прагнули отримати магдебурзьке право для свого міста? 8. Робота в малих групах. Визначте, про кого йдеться: 1) селяни, які сплачували данину (грошима або продуктами) за користування землею та угіддями; 2) селяни, що мали відпрацювати панщину зі своїм «тяглом» — худобою та сільськогосподарським інвентарем; 3) селяни, що одночасно і займалися господарством, і несли військову службу. 9. Складіть розгорнутий план розповіді за темою «Господарський розвиток українських земель у другій половині XIV — XV ст.».
10. Робота в парах. У Львові перші ремісничі цехи виникли наприкінці XIV ст. На той час існувало чотири цехи. У 1425 р. їх було вже десять, наприкінці XV ст. — 14, у середині XVI ст. — 35. 1) Зробіть висновок щодо стану розвитку ремесла на українських землях. 2) У яких українських землях і чому цехова організація праці набула поширення в першу чергу? 11. Чому в Західній Європі розвиток господарства й ринкових відносин зумовив скасування панщини, а на українських землях усе сталося навпаки?
Коментарі (0)