Войти
Закрыть

Розселення слов’‎янських племен на теренах України. Господарство і суспільство слов’‎ян

7 Клас

Протягом IV VII ст. різні племена постійно переміщувалися і безперервно боролися за території. Давні слов’‎яни теж включилися у цей процес. Їхнє Велике розселення ускладнювала боротьба з іншими народами. Зокрема, аваро-слов’‎янські конфлікти призвели до тимчасового підкорення кочовиками-аварами склавинів та занепаду антського племінного союзу. Тому з початку VII ст. в історичних джерелах згадок про антів не має. Назву ж «склавини» історики вживають стосовно племен, які в VII-IX ст. мешкали на теренах України. Є припущення, що саме ця назва з часом трансформувалася у поняття «слов’‎яни». У результаті Великого розселення слов’‎ян у V VII ст. на великій території Європи виникли східна, західна та південна групи слов’‎янських племен. Дослідники вважають східнослов’‎янські союзи племен деревлян, полян, уличів, тиверців, сіверян, волинян (дулібів) і білих хорватів, які заселяли територію сучасної України, предками українців. Про утворення східнослов’‎янських племінних союзів нам відомо з літопису «Повість минулих літ». Літопис — це історико-літературний твір, у якому оповідь ведеться за роками. До якого виду історичних джерел належать літописи? «Повість минулих літ» (або «Повість временних літ») створена на початку XII ст. Цей літопис ліг в основу всього подальшого східнослов’‎янського літописання. Він є однією з найдавніших літературних пам’‎яток в історії України та важливим історичним джерелом....
0 Переглянути

Короткий словник термінів 7 клас Свідерський, Романишин 2020

7 Клас

Автономія — самоврядування окремої території в межах певної держави. Анти — племена, які в IV ст. розселилися на території сучасної Правобережної України між річками Дністром і Дніпром. Апсида — напівкруглий виступ у стіні церковної або античної будівлі. Археологія — наука, що вивчає давні побут і культуру людського суспільства на підставі речових пам’яток минулого, добутих під час розкопок. Б Балти — племена, які заселяли в І тис. н. е. територію від Південно-Західної Прибалтики до Верхнього Придніпров’я та басейн річки Оки. Баскак — представник монгольського хана на завойованих землях; здійснював контроль за місцевою владою, проводив облік населення і збирав данину в підкореній країні. Берестяні грамоти — пам’ятки давньої східнослов’янської писемності (XI-XV ст.), написані на дешевому й доступному матеріалі — бересті (березовій корі). Билини (старини) — твори давньоруського героїчного епосу, що оспівували богатирів. Згодом цей жанр українського фольклору стали називати думами. Болгари — населення Болгарії, основу якого становлять протоболгари, фракійські та слов’янські племена. Переважно православні, є також римокатолики, протестанти й мусульмани. Бортництво (від борть — дупло дерева) — один з різновидів бджолярства в давній Україні. Буковина — історико-географічна область на південному заході України. Нині Північна Буковина — це Чернівецька область України. Південна Буковина — у складі Румунії. Булгари — плем’я, яке населяло Волзьку Булгарію (перше державне утворення народів Середнього Поволжя та Прикам’я). В Варвари — назва, яку давні греки й римляни давали народам і племенам, які не належали до греко-римської цивілізації. Варяги (вікінги, нормани) — морські купці-воїни давньої Скандинавії. Васал — у середні віки в Західній Європі феодал, який отримував від заможнішого феодала-сюзерена земельні ділянки й заступництво, за що виконував для нього ряд повинностей. Велике переселення народів — умовна назва масових переселень варварських племен у напрямку Римської імперії в IV-VII ст. Велике розселення слов’ян — заключний етап Великого переселення народів. Відбувалося протягом V-VII ст. і привело до заселення слов’янами більшої частини сучасної України, Подунав’я та Балкан....
0 Переглянути

Історико-географічні регіони України 7 клас Свідерський, Романишин 2020

7 Клас

ЗАКАРПАТТЯ. Наприкінці IX — на початку X ст. через Верецький перевал і Трансільванію в межах слов’янських князівств, які займали територію навколо Ужгорода й Боржавського городища, почали просуватись угорські племена. Місцеве слов’янське населення на чолі з князем лаборцем, який, за легендою, заснував Ужгородський замок, чинило їм опір. Під час цієї боротьби загинули князь і вся його дружина. Після важкого переходу угорці зупинилися біля Мукачевого, а потім почали просуватися далі на південь, у Придунайську низовину. Угорські племена не змогли повністю поширити владу на закарпатські землі, які ще в першій половині XI ст. входили до складу Русі-України. Використовуючи усобиці, що виникли в Русі-України після смерті Володимира Великого в 1015 р., король Стефан I намагався приєднати Закарпаття до Угорщини, а згодом його син емеріх почав титулуватися князем. Політична децентралізація Русі-України була однією з причин загарбання угорцями в XI—XII ст. Закарпаття. Угорські королі перетворили захоплені закарпатські землі на свій домен1 і роздавали тут маєтки своїм васалам, на військову підтримку яких опиралися. Одночасно королі відбирали землі в тих, хто виступав проти їхньої влади. За цих обставин окремі частини Закарпаття нерідко переходили з рук у руки....
0 Переглянути

Узагальнення до курсу. «Історія Русі-України в контексті епохи Середніх віків»

7 Клас

Русь-Україна вийшла на політичну арену після вдалих військових походів на Візантію. Після запровадження християнства вона заявила про себе тодішньому світові високою культурою, мистецтвом, умілою дипломатією, що ставило її на один щабель з європейськими державами. Рівноправну участь у політичному житті країн Європи та Близького Сходу засвідчують укладені київськими князями мирні й союзні угоди з Візантійською та Німецькою імперіями, Польщею, Угорщиною, Литвою, Швецією і Норвегією. Відносини між державами досить часто скріплювалися династичними шлюбами. Русь-Україна відігравала важливу роль у міжнародній торгівлі. Її центром був Київ. Тут перехрещувалися торговельні шляхи, що вели з Візантії на Північ — у Скандинавію, а також ті, що вели з Центральної і Західної Європи на Схід — до Арабського халіфату й далі — в Індію та Китай. Через Русь-Україну йшли не лише транзитні товари. Вироби руських ремісників також поширювалися по світу. Русь-Україна стала важливою віхою української та світової історії. Її внесок у середньовічне політичне, економічне, суспільне й культурне життя важко переоцінити. Серцевиною Русі-України були українські землі. Сам термін «Русь» початково означав територію навколо Києва, Чернігова, Переяслава. Тому природно звучить назва цієї першої української держави — Русь-Україна. Після роздроблення величезної держави на українських землях домінуючі позиції зайняло Галицько-Волинське князівство. Воно успадкувало не лише значну територію, а й релігію, культуру, мистецтво, правову систему та державний устрій Русі-України. Це була друга в хронологічному порядку українська князівська держава. У Галицько-Волинському князівстві правили Рюриковичі — нащадки легендарного Рюрика й Володимира Мономаха....
0 Переглянути

Узагальнення за розділом V. «Руські удільні князівства в складі сусідніх держав. Кримське ханство (друга половина XIV—XV ст.)»

7 Клас

Після занепаду Галицько-Волинського князівства українські землі потрапили до складу сусідніх держав. Галичина, Західна Волинь і Західне Поділля ввійшли до Польського королівства. Волинь, Київщина, Східне Поділля та Чернігово-Сіверщина опинились у складі Великого князівства Литовського. Становище українських земель у складі цих держав було різним. У Польському королівстві були утворені Руське (Галичина), Белзьке (Західна Волинь) і Подільське воєводства на чолі з намісниками. Тут було запроваджене польське право й поступово вводилося кріпацтво. Міста заселяли поляки й німецькі колоністи. У Великому князівстві Литовському українські землі тривалий час зберігали автономію, а українські пани та шляхта істотно впливали на перебіг подій у державі. Тут зберігалося руське право, а руська (давньоукраїнська) мова була державною. Перебування більшої частини українських земель у складі Великого князівства Литовського значною мірою посприяло остаточному розколу політичного й економічного устрою Русі-України. У південноукраїнських степах і Криму після розпаду Золотої Орди утворилося Кримське ханство. У XIV-XV ст. історія України тісно переплелася з історією сусідніх народів — поляків, литовців і татар....
0 Переглянути

Пам’ятки середньовічної культури XIV–XV ст.

7 Клас

У XIV-XV ст. розвиток культури на українських землях мав свої особливості. Передусім це було пов’язано з тим, що українці не мали власної держави, їхні землі були роз’єднані й перебували в складі інших держав, які не дбали про розвиток української культури. У цей період українським землям продовжували дошкуляти турецько-кримські набіги. Під час цих нападів у вогні пожеж згоріли церкви, монастирі, школи й інші освітні та благодійні заклади, бібліотеки й архіви. Це затримувало розвиток освіти та культури в цілому. В українських містах збільшується кількість іноземних колоністів, що, з одного боку, спричиняє поступове витіснення з великих міст руської (староукраїнської) мови, культури, православної церкви, а з іншого — приносить із собою здобутки західноєвропейської культури, освіти, науки та технічні досягнення. 2. Освіта За цих умов єдиним осередком української національної самобутності, духовності й культури залишалася православна церква. Православні церкви та монастирі й надалі були центрами освіти. У школах, що діяли при монастирях, церквах, благодійних установах і маєтках, навчалися діти не лише феодалів і багатого міщанства, а й селян і ремісників. Підручниками були церковні книги, а вчителями — духовенство. Діти вивчали азбуку та склади, потім — читання, ще пізніше — арифметику, навчалися церковних співів і письма....
0 Переглянути

Економічний розвиток України

7 Клас

Основою економічного життя України в XIV-XV ст. залишалися землеробство, скотарство, ремесла й традиційні промисли: мисливство, рибальство та бортництво. Постійні татарські набіги призвели до перетворення просторих родючих земель на південь від Брацлава, Корсуня, Черкас і Полтави на Дике поле. Там розвивалась особлива форма господарювання — сезонне «уходництво». Мешканці прикордонних міст і сіл ішли на літні промисли — «уходи». Вони ловили та в’ялили рибу, полювали, збирали мед. У різних місцевостях України рівень розвитку землеробства був неоднаковим. Найкраще воно розвивалося на західноукраїнських землях. Водночас у південноукраїнських степах, що славилися своїми багатими ґрунтами, землеробство не могло розвиватися через небезпечне сусідство з кримськими кочівниками. Тут більше були поширені промисли. Крім землеробства, розвивалося тваринництво, городництво та бджільництво, у панських маєтках і при монастирях — садівництво. У селянських господарствах, що й надалі мали натуральний характер, виробляли сукно та полотно, вичиняли шкіри й робили упряж для коней та волів, шили одяг, виготовляли дерев’яні речі для господарства й побуту, гончарний посуд. Майже в кожному селі був свій коваль....
0 Переглянути

Суспільне та церковне життя на теренах України в XIV–XV ст.

7 Клас

Соціальна структура українського суспільства була неоднорідною. Залежно від того, до якої держави відійшли українські землі, вона мала свої особливості. В основі соціальної піраміди, як і раніше, перебували селяни. Серед них були як особисто вільні, так і прикріплені до свого наділу. Цей поділ не був остаточним, і статус селянина міг змінюватися. Вільними селянами й утікачами, які приходили жити в міста, поповнювалася така верства населення, як міщани. Після смерті Вітовта з другої третини XV ст. розпочинаються набіги кримських татар на Україну. Постійна загроза з півдня призвела до уповільнення процесу заснування і розвитку міст на Поділлі й у Південній Київщині. Для міст інших регіонів України на той час стає характерним збільшення кількості іноземців — поляків, німців, вірмен, італійців та євреїв. У Галичині польське населення з’являється і в селах. Сюди переселяються дрібна шляхта й католицькі ченці. Духовенство продовжувало відігравати важливу роль у житті українського суспільства. Після приєднання більшості земель Галицько-Волинської держави до Польщі та підписання Кревської унії на українських землях, крім православного, з’являється і католицьке духовенство....
0 Переглянути

Держава Феодоро та Кримське ханство

7 Клас

У ХІІ ст. в степовій зоні півострова поселилися половці. Візантійці контролювали південне морське узбережжя з розташованими там містами. Після захоплення Константинополя хрестоносцями в 1204 р. візантійські володіння в Криму стають зоною боротьби між Венеціанською та Генуезькою торговими республіками. Урешті після кількох угод із Золотою Ордою генуезці закріпили за собою південно-східне узбережжя Криму. Центрами їхніх володінь стали портові міста Кафа (Феодосія), Джаліта (Ялта), лупіко (Алупка) та ін. На початку XV ст. в південно-західній частині Криму, яка раніше належала Візантії, утворилося князівство Феодоро. Його столицею було місто-фортеця з такою самою назвою на горі Мангуп. З письмових джерел відомо, що Феодоро було залежним від Золотої Орди. Найважливішими населеними пунктами, окрім столиці Феодоро (Мангуп), були фортеця та порт Каламіта, які пізніше отримали назву Інкерман, замок і поселення Фуна біля сучасної Алушти й замок на горі Сандик-Кая, південніше сучасного Бахчисарая. Населення князівства сповідувало православ’я. Місто Феодоро було центром митрополії, яка підпорядковувалася Константинопольському патріархові. етнічний склад населення був неоднорідний. Відомо, що там проживали греки, готи, алани, татари та караїми1. Політика князівства базувалася на союзі з православною Візантією. Дружні відносини в держави Феодоро були й з кримським улусом 2Золотої Орди, а згодом — з Кримським ханатом3. А ворогували феодорити з Генуезькою колонією в Кафі. Війни велися за володіння торговельним портом Чембало (Балаклавою)....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 7 8 9 10 11 12 13 14 15 ... 50
Назад

Навігація