Войти
Закрыть

Розселення слов’янських племен на території України

7 Клас

Слов’яни — загальна назва споріднених племен, що здавна жили у лісовій та лісостеповій зонах Східної Європи на землях, які нині належать Україні та Польщі. Плем’я — група людей зі спільними походженням, мовою, звичаями та віруваннями. Під час Великого переселення народів слов’янські племена також почали активно заселяти нові землі. Отож, у V-VII століттях відбулося Велике розселення слов’ян. Життя в різних природних умовах, поруч із представниками різних племен і культур, додавало все більше відмінностей слов’янським племенам. Так сформувалися три їхні великі групи: східні, західні та південні слов’яни. Сучасні українці, білоруси, росіяни є нащадками східних слов’ян. У ті далекі часи найбільш споріднені племена утворювали великі об’єднання — племінні союзи. Поляни, сіверяни, деревляни, хорвати, уличі, тиверці, волиняни — східнослов’янські племінні союзи, що внаслідок Великого розселення слов’ян обжили землі на території сучасної України....
0 Переглянути

Запам’ятайте дати 7 клас Гісем

7 Клас

Середина VI ст. — рух аварів через українські землі в Середнє Подунав’я. VI—VII ст. — Балканські війни. Кінець V — перша половина VI ст. — час життя князя Кия. 602 р. — остання згадка про антів у писемних джерелах. VIII ст. — утворення князівств у східних слов’ян. VIII — початок IX ст. — утворення Київської держави. 839 р. — прибуття руського посольства до Константинополя. У писемних джерелах вперше згадується назва «Русь». 860 р. — перший похід Русі на Царгород. 882 р. — похід Олега на Київ. Об’єднання північного і південного слов’янства в єдину державу — Київську Русь. 907 та 911 рр. — походи Олега на Царгород. 941 та 944 рр. — походи Ігоря на Візантію. 946 р. — посольство княгині Ольги до Царгорода. 964—967 рр. — походи Святослава на Волгу та Північний Кавказ проти Хозарського каганату та його союзників. 968—971 рр. — Балканські походи Святослава. 968 р. — реорганізація управління Русі Святославом. 972 р. — загибель Святослава. 980—1015 рр. — правління Володимира Великого. 988—989 рр. — хрещення Русі. 996 р. — завершено будівництво Десятинної церкви — першого кам’яного храму на Русі. 1019 р. — утвердження Ярослава Володимировича на київському престолі....
0 Переглянути

Словник термінів 7 клас Гісем

7 Клас

Авантюра — ризикова і небезпечна дія, здійснена без врахування реального становища, як правило, приречена на провал і поразку. Автономія — самоуправління певної частини території держави. Автохтонний — той, який виник або який зародився на місці сучасного проживання етносу, існування. Агресія — незаконне застосування збройної сили однієї держави проти іншої, порушення суверенітету, територіальної цілістності, позбавлення політичної незалежності. Адміністрація — органи державної влади, управління. Анти — об’єднання, союз слов’янських племен, що згадується у візантійських джерелах VI ст. Займало територію між Дністром і Дніпром. Назва анти має іранське походження і означає крайній, окраїнний. Остання згадка про антів датується 602 р. Розпався після поразки у війни з аварами. Арсенал — склад зброї. Архаїзм — пережиток старовини. Археологічна культура — группа споріднених археологічних пам’яток, які належать до одного часу, займають певну територію і відзначаються місцевими особливостями. Археологічні пам’ятки — місця проживання та виробничої діяльності давньої людини, її святилища, поховання та могильники, речові скарби та окремі знахідки....
0 Переглянути

Культура українських земель у другій половині XIV—XV ст.

7 Клас

Так, українські землі потрапили під владу інших держав: Польщі, Угорщини, Литви, Османської імперії та Московської держави. Умови розвитку культури в цих державах були різними. Попри негативність цього процесу, він мав і позитивний момент: культура українських земель стала відкритою для зовнішнього впливу. Так, через Польщу сюди проникли західноєвропейські форми — ідеї гуманізму, Відродження тощо. Втім, українська культура повністю не запозичувала якісь ідеї, а поєднувала різні елементи культурних впливів на основі давньоруської спадщини, в результаті чого поставали справжні шедеври світового рівня, які мали чітко визначене національне забарвлення. Також українці, не маючи власної вищої школи, отримали можливість навчатись у європейських університетах, долучаючись до загальноєвропейського культурно-освітнього розвитку. У другій половині XIV-XV ст. почалася активна експансія католицької церкви, особливо в Галичині та на Поділлі, що перетворило українські землі на арену протистояння між католиками і православними. Православна церква, що втрачала підтримку держави, могла спертися лише на власний народ, на його творчі сили. Крім того, через Україну пролягала межа між християнською та мусульманською цивілізаціями, що теж впливало на культурні процеси....
0 Переглянути

Господарський розвиток українських земель у другій половині XIV—XV ст.

7 Клас

Упродовж XIV—XV ст. у господарському житті населення українських земель продовжувало залишатися домінуючим сільське господарство, яке мало переважно натуральний характер. Традиційними його видами були: землеробство, тваринництво і підсобні промисли — рибальство та бортництво. Проте в цей час відбулося його помітне піднесення: запроваджується нова техніка, зокрема колісний плуг, соха з лемешем і сошником. Завдяки цьому розорюються нові землі. Невтомною працею селяни підвищували врожайність землі. Продовжували сіяти ячмінь, жито, пшеницю. Значного поширення набуло городництво й садівництво. Бортництво заступило присадибне бджільництво. Продовжували розвиватися промисли, передусім ті, що переробляли сільськогосподарські продукти: млинарський (виготовлення різних сортів борошна, круп), винокурний (виготовлення горілки) та пов’язаний із ним корчмарський. Важливим промислом було рибальство. Воно процвітало не тільки на великих річках. Феодали і навіть селяни споруджували стави на річках, струмках і заболочених місцевостях. Солеварінням займалися в Карпатах і на солоних озерах Північного Причорномор’я. У період феодалізму полювання було привілеєм феодалів. Проте на Подніпров’ї до нього вдалися місцеві селяни та міщани, що приносило їм чималий дохід. Зміни відбулися і в правовому становищі селян. У цілому воно залежало від правового устрою сіл: руського (українського), волоського чи німецького. Переважна більшість сільського населення проживала в селах руського (українського) права. У XIV ст. більшість селян на українських землях були вільними та лише сплачували данину за користування землею, яка розподілялася ланами (волоками) по 16,8—21,4 га між селянськими дворищами. Дворище складалося з 5—10 хат (димів), у яких жила велика селянська родина. Податок — подимне — платили з кожного диму. Кілька дворищ утворювали сільську громаду (село), яку очолював отаман. Кілька сіл об’єднувалися у волость — копу, яку очолював староста («старець»). На зборах копи розглядалися всі важливі справи. Також діяв копний суд....
0 Переглянути

Соціальна структура населення українських земель у другій половині XIV—XV ст.

7 Клас

За своєю суттю тогочасне суспільство було феодальним. Для нього характерним був поділ на стани. Для станової організації суспільства, що зазвичай містить декілька станів, є характерною ієрархічна будова (підпорядкованості одних станів іншим), виражена в нерівності становища (правах та обов’язках) і привілеях. Соціальна структура українського суспільства XIV—XV ст. була доволі розмаїтою. Основними станами були шляхта (князі, пани, зем’яни, бояри), духовенство («церковні люди»), міщани (патриціат, бюргерство, плебс) і селянство (слуги, данники, тяглові). Найвищим станом суспільства була шляхта. Її складали князі — найзаможніша титулована знать, які поділялися на «княжат головних» і «княжат-повітовників». Перші не підлягали місцевій владі, входили до великокнязівської ради, а у військові походи йшли зі своїми загонами під родовими гербами. Другі навпаки, підпорядковувалися місцевій владі, не входили до великокняжої ради, а у військові походи йшли у складі повітового ополчення. Шляхту також складали пани — заможна знать, яка не мала князівських титулів, але вирізнялася давністю роду, вотчинним (спадковим) землеволодінням і певними привілеями. Найбагатші пани разом із князями становили групу магнатів — найбільших землевласників. Середня служила шляхта називалася зем’янами. Вона була залежною від князів і панів, а шляхетський статус і спадкове землеволодіння здобула за військову (боярську) службу. Зем’яни виконували особисту кінну службу і виставляли під час походу певну кількість кінних воїнів....
0 Переглянути

Українські землі у складі Угорщини, Молдавії, Московії, Кримського ханства та Османської імперії

7 Клас

Племена угрів, що переселилися наприкінці IX — на початку X ст. до Паннонії (сучасна Угорщина) — Придунайської низовини, зіткнулися тут із місцевим слов’янським населенням, що мешкало переважно в передгір’ях Карпат. Як оповідає угорський хроніст початку XII ст. Анонім у своєму творі «Про діяння мадярів», коли угорські племена на чолі з вождем (ханом) Алмошем (Арпадом) пройшли через Верецький перевал і рушили далі на захід, то під містом Ґунґом (Ужгород ) зустріли опір слов’янського князя Лаборця, що залежав від болгарського царя. Після чотириденної облоги міста князь був змушений відступити до фортеці Земплін, однак під час відступу його військо наздогнали угорці. Після кривавої битви поранений князь потрапив у полон та був повішений на березі річки, що згодом почала називатися Лаборець. Образ князя міцно вкоренився в народній творчості населення Закарпаття. Він став національним символом, підтвердженням слов’янського характеру населення краю. Боротьба угорців за підкорення слов’янського населення Закарпаття розтягнулася на довгі століття. За часів розквіту Київської Русі та Галицько-Волинського князівства край неодноразово входив до їхнього складу. З ослабленням Галицько-Волинського князівства Закарпаття остаточно ввійшло до складу Угорщини, де було поділене на окремі територіально-адміністративні одиниці — комітати. Їх очолювали призначені королем з-поміж угорських панів намісники — ішпани (жупани), що здійснювали адміністративну, військову і судову влади. Землі, особливо в низинних районах Закарпаття, щедро роздавалися угорським землевласникам, а в міста переселялися угорці, німці, євреї. Слов’янське населення витіснялося в гори або піддавалося мадяризації....
0 Переглянути

Українські землі у складі Великого князівства Литовського

7 Клас

У той час як більшість руських князівств потрапили під монгольське панування, на північно-західних кордонах колишньої Київської Русі постала Литовська держава. Назва «Литва», на думку деяких учених, походить від слов’янського слова «лити». Спочатку слово «литва» могло позначати злиття трьох річок, тим паче, що на території сучасної Литви в річку Німан упадають Вілія, Ганча, Меречанка та інші. Сучасні литовські вчені пов’язують назву своєї країни з межайтським (межайти — одне з литовських племен) словом «летува», що означає «свобода», «вільний край». Її початок було покладено в першій чверті XIII ст. князем Рінгольдом, який об’єднав під своєю владою декілька литовських племен. Син Рінгольда Міндовґ продовжив політику батька з розширення своїх володінь. Саме з його правлінням і пов’язують заснування Великого князівства Литовського. Столицею своїх володінь Міндовґ обрав місто Новогрудок (Новгородок). Станом на середину XIII ст. Міндовґ підкорив своїй владі землі Чорної Русі (Гродно, Слонів та ін.) і частину Білої, а також примусив визнати свою владу полоцьких, вітебських і мінських князів. У 1242 і 1249 рр. Міндовґ завдав поразок монголам, що підняло і зміцнило його авторитет. Важливим кроком князя стало його хрещення у 1246 р. за православним обрядом. На цей крок князя спонукало те, що основу економічної та воєнної могутності держави складали колишні руські князівства (білоруські землі)....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 20 21 22 23 24 25 26 27 28 ... 50
Назад

Навігація