Словник термінів

А

Авантюра — ризикова і небезпечна дія, здійснена без врахування реального становища, як правило, приречена на провал і поразку.

Автономія — самоуправління певної частини території держави.

Автохтонний — той, який виник або який зародився на місці сучасного проживання етносу, існування.

Агресія — незаконне застосування збройної сили однієї держави проти іншої, порушення суверенітету, територіальної цілістності, позбавлення політичної незалежності.

Адміністрація — органи державної влади, управління.

Анти — об’єднання, союз слов’янських племен, що згадується у візантійських джерелах VI ст. Займало територію між Дністром і Дніпром. Назва анти має іранське походження і означає крайній, окраїнний. Остання згадка про антів датується 602 р. Розпався після поразки у війни з аварами.

Арсенал — склад зброї.

Архаїзм — пережиток старовини.

Археологічна культура — группа споріднених археологічних пам’яток, які належать до одного часу, займають певну територію і відзначаються місцевими особливостями.

Археологічні пам’ятки — місця проживання та виробничої діяльності давньої людини, її святилища, поховання та могильники, речові скарби та окремі знахідки.

Археологія — наука, яка досліджує пам’ятки матеріальної культури.

Асиміляція — злиття одного народу (або його частини) з іншим через засвоєння його мови, культури тощо; втрата своєї мови, культури, національної свідомості.

Аскетизм — форма поведінки, яка передбачає придушення бажань, відмова від розкоші й навіть більшості зручностей, обмеження в їжі та сні, завдання собі фізичних страждань із метою спокутування гріхів.

Астрологія — наука про зв’язок між розташуванням небесних тіл і подіями в житті людей, народів, країн тощо.

Б

Баскак — намісник хана Золотої Орди в підвладних країнах, котрий проводив облік населення й збирав данину.

Берладники — населення, що мешкало в пониззі Дунаю. На думку вчених, воно в основному складалося з селян, які тікали з-під боярської влади — у літописі навіть зустрічається термін «галицькі вигнанці». Центр цього краю — місто

Берладь (тепер м. Бирлад в Румунії). У другій половині 40-х — 50-х роках XII ст. тут жив Іван Ростиславич Берладник.

Болохівська земля — історична область у верхів’ях Південного Бугу, Случі й Тетерева. Назву дістала від міста Болохова.

Бояри (від слова «бой» — воїн, великий) — представники правлячого стану в Київській Русі, котрі займали, після князів, панівне становище в управлінні державою, феодали-землевласники. Поділялися на дві групи: 1) «старці» — нащадки родоплемінної знаті, складали верхівку феодального суспільства на Русі; 2) «мужі-воїни» — служили в князівській дружині. Були повними господарями у своїх вотчинах (спадкових володіннях) і мали своїх васалів.

Боярська дума — вищий державний орган Московського князівства з XIV ст.

Боярська рада — дорадчий орган при великому князі київському, до складу якої входили бояри, старші дружинники, представники міської знаті й вищого духовенства.

В

Варяги (давньоскандинавське «varingr» — «союзник») — 1) скандинавські воїни, що наймалися на службу до візантійських імператорів і київських князів; 2) назва балтійських (скандинавських і західнослов’янських) купців та воїнів; 3) назва скандинавських племен на Русі.

Васал — особа, яка отримала від сеньйора у володіння феод за несення служби.

Васалітет — система відносин між феодалами; особиста залежність одних феодалів від інших.

Велике переселення народів — умовна назва масових зрушень варварських племен (германських, слов’янських, сарматських та інших племен) у напрямку Римської імперії і розселення на її території в IV — VII ст. Внаслідок Великого переселення народів відбулась варваризація і загибель Західної Римської імперії. На її теренах постала низка варварських королівств.

Велике розселення слов’ян — складова великого переселення народів, в результаті розселення слов’янських союзів племен у VI — VII ст., вони опанували терени Східної, Центральної і Південно-Східної Європи.

Верв — селянська община (громада).

Верстви (стани) — великі групи людей, які відрізняються спадковими правами й обов’язками.

Вівтар — східна підвищена частина храму, призначена для відправлення служби.

Візантійський стиль — архітектурний стиль поширений у V-XIV ст. переважно у будівництві культових споруд. Увібрав елементи архітектури Риму і Греції.

Війна — організована збройна боротьба між націями, державами, соціальними групами.

Військова демократія — стан суспільства, в якому зберігаються права родових громадян, але поступово набирають силу військові вожді.

Вітраж — картина з кольорового скла у вікнах соборів і ратуш.

Віче — народні збори всього дорослого вільного населення, що приймало рішення з важливих громадських і державних справ.

Влада — спроможність впливу на діяльність окремих осіб чи соціальних груп за допомогою певних засобів (авторитету, насилля, волі). Сутністю влади є відносини панування (керівництва) і підпорядкування.

Воєвода — воєначальник, правитель у слов’янських народів. На Русі відомий з X ст., спочатку як проводир варязьких дружин, згодом, як командувач загонів княжих військ загального типу.

Волость — область, округа. У Русі XI-ХIII ст. вона не мала чітко окресленої території, могла охоплювати місто з округою чи навіть кілька міст.

Вотчина — феодальна земельна власність та пов’язані з нею права на залежних селян.

Г

Галицько-Волинська держава — назва державного утворення — Галицько-Волинського князівства, що постало у 1199 рр. в результаті об’єднання Галицького і Волинського князівств. Узагальнююча назва земель Галичини і Волині, що знаходилися під владою князів з династії Романовичів.

Господар (або воєвода, румунською мовою — вода) — титул правителя Волоського і Молдавського князівств.

Град (город) — назва походить від «городити», тобто укріплювати. Вживалася для позначення будь-якого укріпленого поселення незалежно від його типу. Тому серед городів були міста, прикордонні фортеці та двори-замки.

Гривня — 1) зливок срібла вагою близько 160 грамів, який слугував грошовою й ваговою одиницею у X—XIV ст. Існувало декілька різновидів гривні: київська, чернігівська, новгородська, литовська; 2) чоловіча та жіноча шийна прикраса (бронзова, срібна чи золота), що мала вигляд обруча — знак гідності вождя, нагорода тощо.

Громада — об’єднання людей, які спільно володіють знаряддями праці та іншим майном. Особливістю цього об’єднання є часткове чи повне самоврядування.

Громадянська війна — найгостріша форма політичної боротьби, що являє собою збройну сутичку між класами і соціальними групами, націями і т.ін. задля досягнення певних політичних цілей, головна з яких є досягнення повноти державної влади.

Д

Дворянство — соціальний стан, наділений привілеями (переважно спадковими). Спочатку дворяни були слугами при князівських дворах, а згодом перетворилися на власників землі.

Держава — організація політичної влади в суспільстві. Ознаки держави: визначена територія, наявність апарату управління або правителів, існування права (норм поведінки, встановлених державою), збирання податків (які витрачалися передусім на утримання апарату управління).

Десятина церковна — податок на утримання церкви, що дорівнював десятій частині прибутків населення.

«Дике поле» — історична назва території між Доном, Верхньою Окою, лівими притоками Дніпра та Десни. Необжиті осілим населенням степи.

Династія — низка правителів з одного й того самого роду, котрі змінюють один одного за правом успадкування влади.

Дипломатія — діяльність керівників держав і урядів, спрямована на досягнення цілей зовнішньої політики, захист інтересів держави й громадян у зарубіжних країнах; сукупність прийомів і методів проведення зовнішньої політики.

Дитинець — центральна укріплена частина міста, де розташовувалися князівська резиденція, житла знаті й духовенства, храми.

Домен — спадкове земельне володіння правителя.

Дружина — озброєний загін найближчих соратників князя, його оточення. Дружинники були особисто віддані князеві.

Духовенство — служителі культу; верства суспільства, представники якої здійснюють релігійні обряди і служби. Д. зазвичай об’єднане в особливу ієрархічну спільноту.

Дяк — найнижчий за рангом церковнослужитель

Е

Еволюція — процес розвитку живої природи через мінливість біологічних організмів.

Економічна криза — раптове падіння, скорочення виробництва, що супроводжується розорення значної частини підприємств, зростанням безробіття, падінням заробітної плати і курсу акцій.

Експансія — розширення сфери впливу, що здійснюється як економічними методами (наприклад, вивіз капіталу), так іполітичними (збройне захоплення території, дипломатичний тиск та ін.).

Експорт — вивезення за межі країни товарів, цінних паперів, капіталів.

Еліта — вищий привілейований прошарок суспільства.

Еміграція — виїзд громадян зі своєї країни в іншу на постійне проживання через політичні, економічні чи ще якісь причини; сукупність емігрантів, що живуть в одній країні.

Етнос — стійка спільнота людей, пов’язаних спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями і звичаями, самосвідомістю і назвою (етнонімом), що історично склалася — племя, народність, нація.

Є

Євангеліє (давньогрец.— «добра звістка»). Священна книга християн, життєпис Ісуса Христа, створений його учнями: Матфеєм, Лукою, Марком та Иоанном.

Єпископ — духовний глава адміністративно-територіальної церковної одиниці — єпархії.

Єресь — релігійна течія, ворожа панівній церкві; відхилення від офіційного віровчення.

Єретик — у християнстві людина, яка відступила від догм церкви; послідовник єресі.

Ж

Житіє — розповідь про життя християнських святих з описанням чудес, зроблених в ім’я віри.

Жито — основна злакова сільськогосподарська культура часів Київської Русі

З

Закріпачення (закріплення селян до землі) — перетворення вільних селян на кріпаків, законодавче закріплення цього; примусове поселення селян на певній території із забороною пересуватися в інші місця, за обов’язкової уплати податків володареві землі. Закони — встановлені державою чи звичаєм правила, обов’язкові для виконання.

Закупи — селяни, котрі потрапляли в кабалу до феодалів через невідпрацьований борг - «купу».

Земські суди — незалежні від старост виборні шляхетські суди в повітах і землях.

Зовнішня торгівля — торгівля за межами країни, між державами та народами.

Золота Орда — назва держави (1242- початку XV ст.), що постала у Причорноморських і Прикаспійських степах у результаті західного походу монголо-татар. Столицею держави стало місто Сарай. Данниками Золотої Орди були руські князівства. Розпалась у результаті міжусобної боротьби на Сибірське, Казанське, Кримське. Астраханське та інші ханства.

Золотоординське ярмо — традиційна назва системи експлуатації східнослов’янських земель у XIII-XV ст. монгольськими завойовниками встановлене в результаті навали Батия.

І

Ієрархія — система суворого підпорядкування нижчих сходинок влади вищим.

Ізгої — особи, позбавлені звичного суспільного становища.

Ікона — у православ’ї та католицизмі живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Христа, Богородиці, святих і подій зі Святого Письма, якому поклоняються віруючі. Батьківщина ікон — Візантія. На Русі ікони писалися на дошках.

Імперія — 1) багатоетнічна складна держава, що створена насильницьким шляхом, в якій панівні позиції посідає народ, котрий відіграв провідну роль у її утворенні, а інші перебувають у підлеглому становищі; велика держава, що складається з метрополії та підпорядкованих центральній владі держав і народів, які примусово інтегровані до єдиної системи політичного, економічного, соціального та культурного взаємозв’язків; 2) монархічна держава, яку очолює імператор.

Імпорт — ввіз до країни товарів, цінних паперів, капіталів.

Інтервенція — втручання однієї чи кількох держав до внутрішніх справ іншої держави або до її взаємин із третіми державами. І. буває воєнною, політичною, економічною та дипломатичною.

Іслам — одна з трьох світових релігій (поряд із буддизмом і християнством). Основні положення І.: віра в єдиного бога Аллаха та його пророка Мухаммеда, вчення про цілковиту залежність усього існуючого від волі Аллаха.

Історичні джерела — пам’ятки минулого, за допомогою яких можна вивчати історію людського суспільства. Джерела є усні, писемні, археологічні тощо. Історичні джерела вивчаються цілим рядом наук: археологією, нумізматикою, антропологією тощо.

Історія — наука, що вивчає розвиток людини і людського суспільства від часу їхньої появи до сьогодення.

Історія України — наука, яка є невід’ємною частиною всесвітньої історії. Вивчає розвиток людського суспільства на території нашої держави.

Іудаїзм (юдаїзм) — монотеїстична релігія, яка розповсюджена головним чином серед євреїв. Склався наприкінці II — на початку І тис. до н.е. Характерним є віра в єдиного Бога Ягве і Месію (Спасителя), в богообраності єврейського народу.

К

Каганат — назва держави у тюркомовних народів.

Канон — твердо встановлене правило, норма, що слугує зразком.

Канонізація — зарахування до лику святих.

Католицизм — один із головних (поряд із православ’ям і протестантизмом) напрямів у християнстві. Виник після поділу християнської церкви 1054 р. на католицьку (західну) і православну (східну). Основні особливості: визнання того, що Святий Дух виходить не тільки від Бога Отця, а й від Бога Сина, віра в існування чистилища (крім пекла і раю), в непогрішимість папи римського як намісника Бога на землі.

Католицька церква — у перекладі всесвітня церква; утворилася внаслідок поділу єдиної християнської церкви на західну і східну. Богослужіння провадиться латиною; на чолі церкви стоїть Папа Римський.

Кибитка — критий шкірою віз у кочовиків пристосований для кочового життя.

Класи — великі групи людей, що виникають у суспільстві разом із майновою нерівністю. Поділяються на панівні та пригноблені.

Князівство — державне утворення або територія на чолі з князем.

Князівський з’їзд — зібрання великих князів для обговорення питань збереження суспільного миру, оборони країни, прийняття законів, принципів престолонаслідування тощо. Відбувався в найвідповідальніші для держави часи.

Князь — вождь, який спершу очолював ополчення племені; згодом став правителем держави.

Коаліція — тимчасовий воєєно-політичний союз двох або декількох держав з метою спільних дій проти противника. У політичному житті — об’єднання різних політичних сил для досягнення якоїсь мети.

Козак — слово тюрського походження, що означає вільна озброєна людина. Спочатку застосовувалась для назви мешканців Дикого Поля, які на свій страх і ризик на цій території займалися різними промислами. Згодом стало позначати соціальний стан.

Козак — термін тюркського походження, що означає вільну людину, шукача пригод, бурлаку; водночас уживався на означення охоронця кордонів, вправного вояка тощо.

Колонізація — заселення території всередині країни, побудова поселень за межами своєї етнічної території.

Колонії — 1) поселення, засноване переселенцями з різних земель; 2) частина імперії.

Комітати — територіально-адміністративні одиниці на українських землях, які входили до Угорського королівства.

Копа — сільська громада.

Коран — священна книга мусульман.

Кочовий спосіб життя — форма відтворюючого господарства, що характеризується розведенням певних видів тварин (коней, овець) та постійним переміщенням населення і стад.

Криза — небезпечно глибокий занепад.

Кріпацтво — залежність селян, яка полягала в прикріпленні до землі, підлеглості адміністративній та судовій владі великого землевласника

Культ — сукупність обрядів, поведінка священнослужителів і віруючих; поклоніння комусь або чомусь.

Куявія (слов’янська назва, передана арабською мовою) — рання держава східних слов’ян з центром у Києві, що за своїм устроєм більше нагадувала «союз союзів племен».

Л

Лавра (грецькою означає «квартал, обгороджений муром») — назва великого і впливового чоловічого монастиря, підпорядкованого безпосередньо вищій церковній владі. Лавра в Києві виросла з ряду печерних скитів, звідси й назва — Києво-Печерська. Вона стала взірцем при заснуванні монастирів у інших містах Русі.

Лихвар — людина, яка позичає гроші під проценти.

Літописи — історичні твори, в яких розповіді про події та факти подаються за роками.

М

Магдебурзьке право — міське право, яке склалося в Німеччині. За ним міста частково звільнялися від підпорядкування центральній адміністрації, владі феодалів і створювали органи самоврядування.

Магнати — найбільші землевласники.

Менталітет — сукупність особливостей мислення народу, соціальної групи або окремої людини.

Мечеть — мусульманський храм.

Мито — податок, сплачуваний за перевезення товарів через кордон.

Митрополит — вище звання православних єпископів.

Міжусобиця — внутрішній розбрат, війна між окремими людьми чи суспільними групами в державі.

Міжусобні війни — війни між феодалами за землю і владу.

Міняло — людина, яка за певну платню обмінює гроші.

Місіонер — проповідник християнства.

Мозаїка — зображення або візерунок, зроблений з окремих, щільно припасованих один до одного і закріплених на спеціальному розчині різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців тощо.

Монархія — одноосібна вища державна влада, що передається переважно спадково.

Монастир — місце проживання ченців, відділене стінами від зовнішнього світу.

Монах — член релігійної громади, який дав обітницю вести аскетичне життя.

Монголо-татари — поширена в історичній літературі помилкова назва монгольських племен.

Мусульманин — людина, яка сповідує іслам.

Н

Намісник — місцевий управитель, якому корилися війська й чиновники.

Натуральне господарство — господарство, в якому продукти праці виробляються не для продажу на ринку, а для власного споживання.

Неф — частина храмової будівлі, поздовжній простір між рядами колон або стовпів.

О

Орда (тюрк. — намет хана, стоянка) — у тюркомовних народів спершу — назва військово-адміністративної організації, згодом — стоянки кочовиків, об’єднання кількох племен. У Середні віки — ставка хана, столиця; назва тюрських і монгольських держав — Золота Орда, Кримська Орда тощо.

Осілий спосіб життя — форма відтворюючого господарства, при якій населення проживає на одному місці.

П

Паломництво — подорож віруючих до святих місць.

Пани — представики привілейованого стану у Великому князівстві Литовському, які не мали князівських титулів, але відрізнялися від інших груп давністю роду, вотчинним характером землеволодіння й певними правами.

Панщина — обов’язкові роботи селянина на землі феодала.

Папа Римський — глава католицької церкви.

Пар — поле, яке не засівають протягом певного часу з метою підвищення його родючості.

Патриціат — міська верхівка.

Патріархат — період в історії людства, коли верховенство в роді належало чоловікові. Родовід визначався за чоловічою лінією. Керівництво родом здійснювали старійшини.

Печеніги — племена тюркського походження, що кочували в степах між Дунаєм та Уралом.

Плем’я — об’єднання кількох родів, що виникає з метою оборони та розширення спільної території, координації трудової діяльності, а також регулювання відносин між окремими родами. Для племені характерні такі ознаки: власне ім’я і територія; особливий, притаманний лише цьому племені діалект; загальні релігійні обряди і культи; верховний вождь у деяких племен тощо.

Плем’я — сукупність певної кількості родів, пов’язаних між собою спільним походженням та віруваннями, однаковими звичаями та обрядами.

Повстання — збройні виступи населення (стихійні чи організовані) з метою поліпшення умов життя та розправи над кривдниками.

Повстання — форма боротьби, яка передбачає здійснення насильницьких дій (переважно збройна боротьба) щодо поневолювачів.

Погост — адміністративно-господарський осередок, де княжі люди виконували князівські розпорядження, чинили суд, збирали данину і податки.

Подвиг — важлива своїм значенням дія; вчинок, здійснюваний у важких, небезпечних умовах; героїчний, самовідданий вчинок. Самовіддана діяльність, поведінка, викликана глибоким почуттям.

Політика — діяльність у сфері управління країною, врегулювання відносин між соціальними групами (внутрішня) та державами (зовнішня).

Політична роздробленість — послаблення й розпад держави, політичне піднесення окраїнних земель.

Половці (на заході їх називали куманами, на сході — кипчаками) — народність тюркського походження. Прийшли в Північне Причорномор’я з Північно-Західного Казахстану.

Пониззя — частина Галицької землі у Середньому Подністров’ї. Її центром було місто Бакота.

Посадники — намісники (представники) великого київського князя у найбільших містах.

Праслов’яни — предки сучасних слов’янських народів. Група землеробських племен, що мешкали на Правобережжі України та на південному сході Польщі у добу бронзи і на початку раннього залізного віку.

Прогрес — поступальний рух уперед, розвиток нового, перехід від нижчого етапу до вищого, досконалішого.

Р

Раби — невільники, що зазнають експлуатації.

Ранньокласові відносини — початковий етап формування класів і держави в суспільстві, для якого характерні незрілість і невпорядкованість суспільних відносин.

Ратуша — будинок, у якому розташовувалися органи міського самоврядування.

Релігія (від лат. religio — побожність) — світосприйняття людини, її погляд на дійсність, відповідна поведінка та дії, що спираються на віру в надприродні сили (богів, духів і т.д.). Перші прояви релігійності у вигляді магії, тотемізму, фетишизму тощо належать до найдавніших часів.

Ремесло — поточне виготовлення певного різновиду предметів господарювання.

Республіка — форма державного правління, за якої джерелом влади визнається народ, органи державної влади обираються на певний строк, а державна влада поділяється на законодавчу, виконавчу і судову гілки.

Реформа — поступове перетворення, поліпшення будь-чого.

Рітуал — вироблений звичаєм, встановлений порядок здійснення чогось, форма спеціальної поведінки людей.

Родова громада — об’єднання членів одного роду, що ведуть спільне господарство. В роді могло бути кілька громад.

Романський стиль — архітектурний стиль поширений у V-XII ст. переважно у будівництві культових і оборонних мурованих споруд. Відзначається наявністю елементів римського і візантійського стилів.

Русь — 1) назва Київської держави, починаючи з IX ст.; 2) у вузькому розумінні — територія Середнього Подніпров’я (Київщина, Чернігівщина, Переяславщина); 3) синонім слова «слов’яни» в період об’єднання східнослов’янських племен в одну державу.

«Руська Правда» — найдавніший кодекс руського права. Вченим відомо понад 100 списків цього кодексу, що були складені у XIII—XVIII ст. Найдавніша частина "Руської Правди” — "Правда Ярослава”, створення якої припадає на 1016 р., містить 18 статей.

Рядовичі — смерди, які укладали з феодалом «ряд» - договір про найм чи займ і відповідно до нього працювали в його господарстві.

С

Сакральний — священний; те, що стосується культу й ритуалу

Самодержавство — форма правління з необмеженою владою однієї особи. Саркофаг — мармурова чи золота поховальна труна.

Сейм — станово-представницький орган у Польщі, Литві та Чехії.

Сеймик — зібрання шляхти в повітах, землях, воєводствах для обговорення важливих питань життя краю та країни.

Сеньйор — великий землевласник, що займав вищу сходинку в соціальній ієрархії щодо свого васала.

Синагога — будинок для відправлення іудейського релігійного обряду. Центр єврейської громади.

Сільська громада — територіальне об’єднання господарств, пов’язаних колективною власністю на землю й угіддя, що підлягали періодичному перерозподілу між сім’ями.

Слов’яни — велика група народів, що мають спільне походження, споріднені мови і культури та заселяють Східну, Центральну та Південно-Східну Європу.

Смерди — вільні селяни, котрі мали своє господарство, володіли землею, виплачували державі данину, виконували на її користь певні повинності.

Собор — 1) великий християнський храм; 2) збори вищого духівництва в межах однієї країни або всієї церкви для вирішення важливих питань.

Стани — великі групи людей, які відрізняються своїми спадковими правами та обов’язками, місцем у суспільстві.

Станова монархія — державний устрій, за якого влада правителя обмежується станово-представницькими органами (парламентом, рейхстагом, кортесами, сеймами тощо).

Статут — кодекс законів.

Степ — степові простори, що прилягали до Русі з півдня і сходу. По них постійно переміщувалися хвилі кочових народів, що рухалися з Азії в Європу і навпаки.

Степ — території на Південь і Схід від Русі, де у наслідок специфічних природно-географічних умов переважав кочовий спосіб життя, який сприймався осілим населення Русі, як чужий, протилежний.

Судебник — збірник законів.

Султан — титул монарха в деяких країнах Сходу.

Суспільні відносини — зв’язки і взаємини між соціальними групами, станами й націями, а також усередині них у процесі економічної, соціальної, політичної та культурної діяльності.

Суспільство — сукупність людей, об’єднаних певними відносинами, що зумовлені способом виробництва матеріальних і духовних благ.

Схизматики — грецьким словом «схизма» («розкол») називали конфлікт всередині християнської церкви в 1054 р., внаслідок якого утворилися православна і католицька конфесії. Схизматиками у Польщі називали православних українців.

Т

Титул — почесне звання, пов’язане з тим чи іншим земельним володінням (герцог, граф, барон

Товар — продукт праці, що виробляється не для власного споживання, а на продаж.

Товарне виробництво — форма виробництва, за якої продукти виробляються для продажу.

Тора — в іудаїзмі — назва першої частини Біблії — П’ятикнижжя Мойсея, а також пергаментних сувій з цим текстом, що зберігається в синагозі.

Торки — племена тюркського походження, що мешкали біля Аральського моря. На початку XI ст. частина торків переселилася в степи на південь від Русі.

Тортури — фізичне насильство; катування під час допиту обвинуваченого, щоб домогтися від нього зізнання. Сильне моральне страждання, муки.

Традиція — звичаї, порядки, правила поведінки, що склалися історично та передаються з покоління у покоління.

Тризна — поминки, що супроводжувалися піснями й військовими іграми на честь померлого, його оплакуванням, поминальним обідом, жертвоприношенням .

Тріумвірат — правління трьох осіб; союз трьох осіб для спільної діяльності. Турнір — рицарські поєдинки.

У

Уділ — адміністративно-територіальна одиниця, якою управляв князь.

Узурпація — протизаконне захоплення влади або присвоєння собі чужих прав на що небуть.

Улус — у Монгольській імперії назва удільних володінь нащадків Чин-гісхана, які згодом стали самостійними державами.

Унія — об’єднання, союз. У. може бути державною, персональною, релігійною.

Урбанізація (від лат. urbanus — міський) — процес зростання кількості і населення міст і посилення їхньої ролі в економічному й культурному житті суспільства.

Ф

Феод — спадкове земельне володіння, що його сеньйор дарував васалові як плату за службу.

Феодал — господар феоду.

Феодальна роздробленість — розпад держави на незалежні князівства.

Феодальні відносини — нові суспільні відносини, які передбачали експлуатацію не рабів, а залежних селян.

Фібула — металева застібка, зроблена за зразком англійської шпильки.

Фільварок — багатогалузеві господарчі комплекси, які базувалися на постійній щотижневій панщині залежних селян і були зорієнтовані на товарно-грошові відносини, хоча й зберігали чимало рис натурального господарства.

Фреска — живописний твір, виконаний водяними фарбами на сирій штукатурці.

X

Халіф — наступник Мухаммеда, титул правителя і водночас духовного глави мусульман.

Хан — вища посада у Кримському ханстві та деяких інших східних країнах.

Хартія — документ, в якому були записані правила і норми суспільного життя.

Холопи — категорія населення, що перебувала в особливій залежності, близькій до рабів.

Хоругва — військовий прапор, а також окремий військовий підрозділ, що мав свій прапор у польській та литовській арміях доби середньовіччя.

Хрестові походи — війни європейських феодалів, підтримані католицькою церквою, під гаслом визволення від мусульман християнських святинь у Палестині.

Хрестоносці — учасники хрестових походів. Звичайно нашивали на одяг зображення хреста як відзнаку своїх добрих намірів.

Християнство — одна з трьох світових релігій. Виникло в І ст. н. е. у східних провінціях Римської імперії (в Палестині). Головне у X. — вчення про боголюдину — Ісуса Христа, який прийняв страждання і смерть заради спокутування первородного гріха. Поступово у X. вирізнилося три напрями: католицизм, православ’я, протестантизм.

Хроніка — історичний твір, який містить щорічні й докладні записи подій, що відбуваються.

Ц

Цар — правитель держави, об’єднання племен. У давні часи часто поєднував функції військового вождя, керівника апарату управління та верховного жерця. Згодом титул царя мали монархи Росії та Болгарії.

Централізація — зосередження влади в руках верховного уряду країни.

Церква — об’єднання, організація віруючих, яка керує їхнім релігійним життям.

Цех — союзи ремісників однієї або споріднених спеціальностей для захисту своїх корпоративних інтересів, для захисту проти недобросовісної конкуренції.

Цивілізація — спільність людей, яка впродовж часу (зародження, розвиток, загибель або перетворення) має окрему територію, стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі, спільні духовні вартості та ідеали, ментальність; сукупність матеріальних і духовних досягнень суспільства; історичний тип культури.

Ч

Челядник — населення феодальної вотчини у давній Русі, що перебувало у різних формах залежності.

Чернь — чорні та темно-сірі зображення, нанесені на метал шляхом гравіювання й заповнення штрихів особливими сплавами.

Чиновник — людина на державній посаді.

Чорні клобуки — об’єднання кочових племен, наділених землею південніше Києва — переважно в Пороссі — та зобов’язаних служити київському князеві (печеніги, торки, берендеї). Невеликі групи кочовиків жили також в околицях Чернігова і Переяслава.

Ш

Шипинська земля — давня назва Буковини, що походить від назви її адміністративного центру (тепер с. Шипинці Кіцманського району).

Шляхта (від давньонімецького «шлахт» — рід, порода) — привілейований суспільний стан у феодальних державах (Польща, Литва, Чехія), представники якого мали «благородне» (рицарське) походження. Суспільний стан, основним заняттям якого була військова служба, за що шляхтичі отримували землю і різні пільги.

Я

Яничари — турецька піхота. Формувалася переважно з християн, які ще дітьми потрапили в полон.

Ярлик (тюркською «указ») — грамота золотоординських ханів, що давала право на правління князівствами або окремими областями.

Ярмарок — щорічний торг.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно