Войти
Закрыть

Господарське життя в Україні

7 Клас

Основою економічного життя України в XIV—XV ст. залишалися землеробство, скотарство й традиційні промисли: мисливство, рибальство, бортництво. Постійні татарські набіги призвели до перетворення просторих родючих земель на південь від Брацлава, Корсуня, Черкас, Полтави на «Дике поле». Там розвивалась особлива форма господарювання — сезонне «уходництво». Мешканці прикордонних міст і сіл ішли на літні промисли — «уходи». Вони ловили й в’ялили рибу, полювали, збирали мед. У різних місцевостях України рівень розвитку землеробства був неоднаковим. Найвищим він був на західноукраїнських землях. Водночас у південноукраїнських степах, що славилися своїми багатими грунтами, землеробство не могло розвиватися через небезпечне сусідство з кримськими кочовиками. Тут більше були поширені промисли. Крім землеробства, розвивалося тваринництво, городництво, бджільництво, у панських маєтках і при монастирях — садівництво. У селянських господарствах, що й надалі мали натуральний характер, виробляли сукно й полотно, вичиняли шкіри та робили упряж для коней і волів, шили одяг, виготовляли дерев’яні речі для господарства та побуту, гончарний посуд. Майже в кожному селі був свій коваль....
0 Переглянути

Суспільне життя в Україні

7 Клас

Соціальна структура українського суспільства була неоднорідною. Залежно від того, до якої держави відійшли українські землі, вона мала свої особливості. Соціальна структура — будова і склад суспільства; життя та відносини різних суспільних верств. В основі соціальної піраміди, як і раніше, перебували селяни. Серед них були як особисто вільні, так і прикріплені до свого наділу. Цей поділ не був остаточним, і статус селянина міг змінюватися. Вільними селянами й утікачами, які приходили жити в міста, поповнювалася така верства населення, як міщани. Після смерті Вітовта з другої третини XV ст. розпочинаються набіги кримських татар на Україну. Постійна загроза з півдня призвела до уповільнення процесу заснування й розвитку міст на Поділлі й у Південній Київщині. Для міст інших регіонів України на той час стає характерним збільшення кількості іноземців — поляків, німців, вірмен, італійців, євреїв. У Галичині польське населення з’являється і в селах. Сюди переселяються дрібна шляхта й католицькі ченці. Духівництво продовжувало відігравати важливу роль у житті українського суспільства. Після приєднання більшості земель Галицько-Волинського князівства до Польщі та підписання Кревської унії на українських землях, крім православного, з’являється й католицьке духівництво....
0 Переглянути

Держава Феодоро та Кримське ханство

7 Клас

Кримський півострів з античних часів був батьківщиною багатьох народів. Тут жили таври, скіфи, давні греки, сарматські племена аланів. З часів Великого переселення народів сюди перебралися частина готів, гунів і слов’ян. У ранньому Середньовіччі за Крим боролися Хозарський каганат і Візантійська імперія. Розгром каганату Святославом Ігоровичем у 965—968 рр. сприяв посиленню в Криму впливу Візантії. У XII ст. в степовій зоні півострова поселилися половці. Візантійці контролювали південне морське узбережжя з розташованими там містами. Після захоплення Константинополя хрестоносцями в 1204 р. візантійські володіння в Криму стають зоною боротьби між Венеціанською та Генуезькою торговими республіками. Урешті після ряду угод із Золотою Ордою генуезці закріпили за собою південно-східне узбережжя Криму. Центрами їхніх володінь стали портові міста Кафа (нині Феодосія), Джаліта (Ялта), Лупіко (Алупка) та ін. На початку XV ст. в південно-західній частині Криму, яка раніше належала Візантії, утворилося князівство Феодоро. Його столицею було місто з такою самою назвою на горі Мангуп. Із письмових джерел відомо, що Феодоро було залежним від Золотої Орди. Найважливішими населеними пунктами, окрім столиці Феодоро (Мангуп), були фортеця й порт Каламіта, які пізніше отримали назву Інкерман, замок і поселення Фуна біля сучасної Алушти та замок на горі Сандик-Кая південніше сучасного Бахчисарая....
0 Переглянути

Політичний статус українських земель у складі Великого князівства Литовського й інших держав. Кревська унія 1385 р. та українські землі

7 Клас

Після смерті в 1340 р. Юрія ІІ Болеслава — останнього представника династії Романовичів — розпочалася тривала війна Польщі, Угорщини й Литви за землі Галицько-Волинської держави. Галицькі та волинські бояри запросили на престол Любарта (Дмитра) — сина великого князя литовського Гедиміна. Любарт був одружений на княжні (доньці Андрія Юрійовича) з роду Романовичів. Він віддавна жив на Волині, був православним, знав українську мову й уважав себе законним спадкоємцем Романовичів. Проте оволодіти всією спадщиною Романовичів Любарту не дозволили Польща й Угорщина. У квітні 1340 р., уже через дев’ять днів після смерті Юрія II Болеслава, король Польщі Казимир III удерся в Галичину. Він захопив Львів і пограбував князівську казну. Вивіз, зокрема, ознаки королівської влади галицько-волинських володарів: кілька золотих хрестів, дві корони, королівську мантію, трон тощо. Однак загарбати Галичину тоді йому не вдалося. Восени 1349 р., заручившись нейтралітетом монголів, король Казимир знову здійснив похід на схід і захопив Галичину й Холмщину. Поляки взяли Львів, Володимир, Белз, Берестя й інші міста. Литовські князі підтримували Любарта в його тривалій боротьбі з поляками й угорцями за повернення втраченої половини держави. Проте ця боротьба не увінчалася успіхом — усі зусилля були марними. У 1387 р. молода польська королева Ядвіга — донька угорського короля й онука польського короля Казимира — остаточно приєднала Галичину до Польської держави. У першій третині XV ст. поляки в боротьбі з Литвою захопили західне Поділля з містами Кам’янець, Смотрич, Скала....
0 Переглянути

Узагальнення за розділом «Галицько-Волинська держава»

7 Клас

Середина XIII ст. ознаменувалася ще однією подією, яка мала значні наслідки для багатьох народів Азії та Східної Європи. Монгольська навала та спричинені нею руйнування загальмовували розвиток землеробських цивілізацій на просторах Євразії. Галицько-Волинська держава меншою мірою, порівняно з Північно-Східною Руссю та землями на схід від Дніпра, постраждала від монголів і зуміла відновити свої сили та зберегти територіальну цілісність. Однак вигасання князівської династії та постійна боротьба із Золотою Ордою призвели до того, що впродовж другої половини XIV ст. галицько-волинські землі були захоплені сусідніми європейськими державами. Галицько-Волинське князівство зробило великий внесок у формування української культури. У культурі цих земель спостерігається оригінальне поєднання спадщини Русі-України й нових ознак, зумовлених зв’язками з Візантією, Західною та Центральною Європою, країнами Сходу. За рівнем культурного розвитку Галицько-Волинська держава нічим не поступалась іншим державам, а часом ставала батьківщиною нових творчих здобутків. Культурні досягнення Галицько-Волинської держави — унікальна школа іконопису, своєрідна архітектура, що поєднала західноєвропейський і слов’яно-візантійський стилі, література та фольклор — увійшли в скарбницю духовної культури людства. Започатковані в Києві, Чернігові та Переяславі, на Волині й Галичині давньоукраїнська культура, мова, господарські зв'язки між різними частинами українських земель становили ту матеріальну й духовну основу, на якій постала згодом Українська козацька держава....
0 Переглянути

Освіта, мистецтво та церква в Галицько-Волинській державі

7 Клас

Культура Галицько-Волинської держави, як і всієї Русі, розвивалася під впливом Візантії. Однак протяжні кордони з Угорщиною, польськими князівствами та Литвою сприяли тісним контактам і зв’язкам із західними сусідами. На Галичині та Волині раніше, ніж в інших землях Русі-України, з’явилися нові види зброї, привезені із заходу: катапульти (каменемети) й арбалети (самостріли). Найпомітніший вплив західноєвропейських культурних течій проявився в архітектурі Галицько-Волинського князівства. Особливістю галицької архітектури того часу є поєднання візантійсько-київського стилю з романським, який був на той час характерним для Європи. Елементи романського стилю проявлялися не лише в зовнішньому вигляді галицьких церков, а й у внутрішньому оздобленні. З часів Данила в містах Галицько-Волинської держави з’являються німецькі та польські ремісники-колоністи. Їхня присутність прискорює розвиток місцевого ремісництва, впливає на культуру й суспільне життя краю. Культура цієї епохи поєднала в собі слов’янську спадщину й нові ознаки, зумовлені зв’язками не лише з Візантією, а й із Західною, Центральною Європою та країнами Сходу. 2. Освіта У Галицько-Волинському князівстві центрами культурно-освітнього руху були єпископські кафедри, монастирі й парафіяльні громади. У Галичині та на Волині працювали школи. Учителями, як правило, були священики й дяки. Приходські школи давали початкову освіту. Тут дітей навчали читати, писати й рахувати. Досить поширеними були школи для підготовки різних ремісничих професій і купців. Школи при єпископських кафедрах готували майбутніх священиків. Крім загальноосвітніх предметів, тут навчали співу, основам православного віровчення та моралі....
0 Переглянути

Правління Юрія І Львовича й останні галицько-волинські князі

7 Клас

Юрій І, як і його дід Данило, прийняв королівський титул, іменуючи себе королем Русі (тобто Галицької землі) і князем Володимирії (Волині). Він переніс свою столицю зі Львова до Володимира-Волинського, уклав союз із мазовецьким князем Казимиром Куявським та одружився з його дочкою. Юрій Львович зійшовся з німецькими хрестоносцями з метою заручитися підтримкою й мати союзників у боротьбі проти Литви. Адже Литва на той час ставала дуже сильною державою. Одним із головних здобутків короля Юрія І було утворення в 1303 р. окремої Галицької церковної митрополії. До неї ввійшли кілька єпархій: Володимирська, Луцька, Перемишльська, Турово-Пінська, Галицька та Холмська. Митрополія — церковно-адміністративний округ (голова — митрополит), який поділяється на єпархії на чолі з єпископами. Раніше вся Русь входила до складу однієї митрополії — Київської. Однак наприкінці XIII ст. київські митрополити перебралися зі зруйнованого монголами Києва на північний схід, у Суздаль. Тому заснування окремої митрополії мало велике значення для розвитку українських земель. По-перше, поставлення Константинопольським патріархом окремого митрополита для Галицько-Волинської держави демонструвало всьому православному світові її авторитет і могутність. По-друге, це був захист політичної незалежності об’єднаного князівства. По-третє, утворення митрополії давало неабиякі можливості для розвитку православ’я та традиційної культури....
0 Переглянути

Практичне заняття. Зовнішня політика князя Данила Романовича

7 Клас

Уторгнення монгольських військ і руйнування міст, розгром княжих дружин і загибель багатьох князів внесли безлад і сум’яття в політичне життя. Монгольські хани свідомо знищували чи усували від влади впливових руських князів, надаючи ярлики на княжіння молодшим представникам династії Рюриковичів. Проте позбавити життя або княжіння Данила Романовича вони не посміли. Наприкінці 1245 р. — на початку 1246 р. Данило здійснив подорож на Волгу до ставки Батия. Галицько-Волинський володар визнав себе васалом Золотої Орди, а за це одержав право володіти своєю землею. «О, лихіша лиха честь татарська! — зітхає літописець. — Данило Романович, що був князем великим, володів із братом своїм Руською землею, Києвом, і Володимиром, і Галичем, й іншими краями, нині сидить на колінах і холопом себе називає!» Наступні 20 років Данило Галицький витратив на організацію опору Орді. Це було основою його зовнішньополітичної діяльності. Руські землі на схід від Дніпра лежали в руїнах, тому Данило звернув свій погляд на Захід. Успішна поїздка в Орду, а перед тим розгром польських та угорських рицарів під Ярославом у 1245 р. сприяли налагодженню мирних відносин з Угорщиною. У Польщі, де розгорілася міжусобна боротьба, Данило підтримував сусідів Волині — мазовецьких князів, убезпечивши свої західні кордони....
0 Переглянути

Розквіт Галицько-Волинської держави за Данила Галицького та його наступників

7 Клас

Роки правління Данила Романовича (1237—1264) були сповнені боротьби із зовнішнім ворогом і розбудовою Галицько-Волинського князівства. У 1238 р. князь Данило розгромив німецьких рицарів-хрестоносців, які захопили місто Дорогичин, що стояло над Бугом і було на Підляшші і великим торговим центром. Тому визволення цього міста мало для Галицько-Волинських земель велике значення. Після перемоги в битві за Дорогичин Данило пішов у Київ і укріпився там. Він повністю відновив територію Галицько-Волинської держави, якою володів його батько. Об’єднання батьківських земель сталося незадовго до нападу Батия на Київ. Данило залишив управління Києвом своєму тисяцькому Дмитрові. Той був досвідченим і хоробрим воєводою, йому й довелося керувати обороною міста в листопаді-грудні 1240 р. Галицькому князеві Данилові Романовичу протягом свого життя довелося чимало повоювати, захищаючи рідну землю від усіляких напасників — угрів, поляків, німців, литовських ятвягів, половців і монголів. Навесні 1238 р. Данило й Василько Романовичі вирушили на ятвягів, від яких у той період руська земля не мала спокою. Але маршрут були змушені змінити — переповнені водою ріки порозливалися. Порадившись, брати вирішили прогнати з давньоруського города Дорогичина чужинців-загарбників. «Не гоже є держати отчину нашу крижевникам-темпличам», — мовив Данило Романович, спрямовуючи своє військо в іншому напрямку....
0 Переглянути

Монгольська навала на українській землі

7 Клас

У степах Монголії наприкінці XII — на початку XIII ст. утворилася могутня держава. На її чолі став Темучин, якого в 1206 р. обрали ханом і назвали Чингісханом (так монгольською мовою називалася посада великого хана). Ця держава розпочала завойовницькі війни проти інших народів. По суті, Чингісхан розпочав світову війну, бо, за свідченням європейського хроніста-мандрівника П. Карпіні, «великий монгол» мав намір «підкорити собі всю землю й не мати миру з жодним народом, якщо він не підкориться». Інший свідок — чернець-домініканець Юліан — казав, що «монголи вдень і вночі радяться, як би прийти й захопити королівство християн. Тому що в них є намір іти на завоювання Риму й подальшого світу». Після підпорядкування собі всіх монгольських і татарських племен Чингісхан рушив на Китай. Для монголів похід проти династії Цінь був священним актом помсти. Володар кочовиків мав помститися за ганебну страту свого діда Амбагай-хана. Пройшовши крізь Велику Китайську стіну, монголи ввійшли в Пекін... Учені-історики вважають, що ця перемога була ключем до майбутнього володарювання. Китайці збагатили монголів технікою для облоги міст, порохом, яким начиняли примітивні «гранати». До того ж у полон потрапили військові інженери передового китайського вишколу, чимало чиновників держави Цінь. Проте найважливішим виявилося «придбання» Чингісханом молодого радника Елюй Чуцая — творця системи непрямого контролю підкорених земель, яка використовувалася монголами надалі. Загарбників було занадто мало для окупації гігантських завойованих територій, та й життя в містах було їм не притаманне. Продовжуючи кочувати, вони залишали безпосереднє управління завойованими народами місцевим володарям, за якими, у свою чергу, наглядали представники самого хана. Секрет полягав у тому, що за першою ознакою виникнення незадоволення монгольська армія була здатна миттєво покарати «нерозумних»....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 36 37 38 39 40 41 42 43 44 ... 50
Назад

Навігація