§ 24. ГОСПОДАРСЬКЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ

Пригадайте, хто з українських видатних поетів був кріпаком? Поясніть на його прикладі зміст такого явища, як кріпацтво.

1. Сільське господарство. Становище й повсякденне життя селянства

Основою економічного життя України в XIV—XV ст. залишалися землеробство, скотарство й традиційні промисли: мисливство, рибальство, бортництво.

Постійні татарські набіги призвели до перетворення просторих родючих земель на південь від Брацлава, Корсуня, Черкас, Полтави на «Дике поле». Там розвивалась особлива форма господарювання — сезонне «уходництво». Мешканці прикордонних міст і сіл ішли на літні промисли — «уходи». Вони ловили й в’ялили рибу, полювали, збирали мед.

У різних місцевостях України рівень розвитку землеробства був неоднаковим. Найвищим він був на західноукраїнських землях. Водночас у південноукраїнських степах, що славилися своїми багатими грунтами, землеробство не могло розвиватися через небезпечне сусідство з кримськими кочовиками. Тут більше були поширені промисли.

Крім землеробства, розвивалося тваринництво, городництво, бджільництво, у панських маєтках і при монастирях — садівництво. У селянських господарствах, що й надалі мали натуральний характер, виробляли сукно й полотно, вичиняли шкіри та робили упряж для коней і волів, шили одяг, виготовляли дерев’яні речі для господарства та побуту, гончарний посуд. Майже в кожному селі був свій коваль.

Селяни, як і раніше, жили громадами, що складалися з родинних колективів — дворищ, які об’єднували декілька селянських господарств — «дими». Дворища володіли й спільно користувалися сільськогосподарськими угіддями — сіножатями та водоймами. Сільська громада на своєму сході, що називався копа, розподіляла між дворищами всі податки. У селах існував копний суд, який вели обрані громадою судді — «копні мужі». Копний суд здійснював розслідування злочинів і визначав покарання. Він діяв за звичаєвим правом і «Руською правдою». Копний суд міг засудити до штрафів, відшкодування збитків, тілесних покарань і навіть смертної кари. Поступово копний суд був замінений вотчинним (панським) судом.

Більшість селян уважались особисто вільними людьми — «похожими» — вони могли піти від господаря, виплативши йому відступне натурою чи грішми. Розширення товарно-грошових відносин, зростання виробництва продуктів землеробства призвели до змін у правовому статусі селян. Феодали починають створювати власні великі господарства — фільварки, до яких включають і громадські землі.

ГОСПОДАР — 1. Той, хто займається господарством, веде господарство. 2. Приватний наймач робочої сили.

Фільварок — велике багатогалузеве панське господарство, засноване на праці кріпаків та орієнтоване на виробництво збіжжя на продаж.

Селяни змушені були відробляти різні повинності. Залежно від виду повинності, селяни поділялися на данників, тяглових і слуг. Так, відомо, що вільні селяни-данники Волині та Київщини в першій половині XV ст. давали з одного лану по одному-два відра меду, по колоді (майже 310 л) вівса або жита та 20—30 грошів. У другій половині XV ст. вони мусили платити з лану вже по 20—50 грошів.

Данник — селянин, який сплачував данину (грошову або натуральну) за користування орними землями й угіддями.

Тяглий (тягловий) — заможний селянин, що працював у господарстві свого володаря, використовуючи власну робочу (тяглову) худобу й інвентар.

Слуга — особа, яка супроводжувала свого володаря у військових походах, служила в прикордонних фортецях, виконувала різні доручення, поєднуючи ці повинності із сільськогосподарською працею.

Лан — земельний наділ, площа якого становить 30 моргів, або 16,8 га.

Відхід селян від панів поступово обмежується, а потім і взагалі забороняється. Кількість таких «непохожих» (невільних) селян у другій половині XV—XVI ст. рік у рік збільшується.

Першим відомим законодавчим актом, що ознаменував початок закріпачення селянства, було рішення шляхетського сейму Галицької землі 1435 р. Згідно з ним, селянин мав право піти від свого пана лише на Різдво, давши солідну на той час суму грошей, а також значну кількість продуктів харчування. Наступні державні акти Польського королівства та Великого князівства Литовського ще більше прив'язували селян до їхніх панів. До XVI cт. п'ята частина всіх селян були вже кріпаками.

КРІПАЦТВО — система суспільних відносин у добу феодалізму, за якою поміщик мав право на особу, працю й майно підлеглих йому селян-кріпаків; кріпосне право.

КРІПАКИ — селяни, які господарювали на землях феодалів і підлягали їхній владі. Згодом (у XVIII—XIX ст.) кріпаки перейшли в повну власність своїх панів (їх продавали, дарували, передавали в спадщину).

За користування панською землею кріпаки змушені були платити феодалові податки. Найважчим серед них була панщина — робота в господарстві власника, тривалість якої сягала від одного до чотирьох-п’яти днів на тиждень.

Майнове й суспільне становище людей визначало великою мірою їхній побут. У будівництві житла зберігалися традиції Русі-України. У багатих на ліси Поліссі й Прикарпатті основним будівельним матеріалом було дерево. На Поділлі та в Галичині під час будівництва жител, крім дерева, використовували камінь. Житла, сплетені з хмизу й обмазані глиною (мазанки), були характерними для степових районів Поділля та півдня Київщини.

Український національний одяг продовжував традиції Русі-України й мав такі загальні характерні ознаки: нечисленність частин убрання, простота крою, перевага світлих кольорів (домоткані тканини), спокійні барви прикрас і відсутність зайвого оздоблення.

Ткацький верстат. Реконструкція

Основою національної кухні українського народу залишалися, як і в часи Русі-України, страви із зернових. Найголовнішим у харчуванні був житній хліб, найпоширенішою в XIV ст. — кашоподібна або ще більш тягуча у вигляді супів варена їжа із зерна вівса, ячменю, проса й інших злаків. Приблизно з XV ст. на столі українців з’являється звичний для нас борщ. Серед напоїв були квас, пиво та мед. Однією зі стародавніх страв, відомою в Україні в XIV ст., був вівсяний кисіль. Готували його з молодого заквашеного зерна.

Як бачимо, землеробство мало визначальний вплив і на спосіб життя, і на харчування українців.

2. Зростання міст. Магдебурзьке право

На українських землях, що входили до складу Великого князівства Литовського, зростання міст відбувалося повільно. Це було пов’язано передусім із набігами кримських загонів, які постійно завдавали збитків економіці краю. У зв’язку з цим міста мали здебільшого оборонний характер. За своїми заняттями жителі міст мало чим відрізнялися від селян. Зазвичай це були промисли та землеробство на землях, розташованих біля міста.

У XIV—XV ст. в Галичині та в західній частині Поділля, що входили до складу Королівства Польського, навпаки, спостерігається швидке зростання міст. Вони стають центрами ремесла й торгівлі, осередками освіти, культури та науки. Бурхливий розвиток міст був пов’язаний насамперед з уведенням магдебурзького права. Про отримання цього статусу свідчили особливі грамоти, які писали на пергаменті з високохудожнім оформленням і скріплювалися власноручним підписом монарха та вислими печатками на червоних шнурках.

МАГДЕБУРЗЬКЕ ПРАВО — право міст на самоврядування.

Міста виникали на землях, що належали державі чи великим землевласникам, і опинялися під їхньою владою. Спочатку їхнє становище було доволі безправне — городяни виконували безліч повинностей (у тому числі відбували військову службу в міському ополченні), сплачували численні податки (за провіз територією міста товару, за право будувати будинки, право торгувати). Згодом, з появою німецьких колоністів-ремісників і купців, міщани почали укладати з власниками міст договори, які називалися магдебурзьким правом, або німецьким. За ним міста виводилися з-під управління князівських, королівських намісників чи власників землі, на якій було розташоване місто, й отримували право на самоврядування з власним судочинством.

Органом самоврядування міста був магістрат, очолюваний війтом. Війта призначав уряд чи король, або його обирали городяни. Магістрат, до якого входили виключно мешканці міста, повністю керував міським життям — господарством, фінансами, дотриманням порядку, судочинством. До магістрату обирали заможних, впливових людей, які користувалися повагою городян, мали добру освіту та були не молодшими 25 років.

Магістрат — орган міського самоврядування в містах, що користувалися магдебурзьким правом.

Війт — керівник місцевого (міського чи сільського) управління або самоврядування в середньовічній Німеччині, Великому князівстві Литовському, Польщі та в Україні.

Будівля магістрату. м. Кам’янець-Подільський. Сучасне фото

Магдебурзьке право сприяло розвиткові міського життя, його економічній розбудові, зростанню чисельності населення. На території України першими магдебурзьке право отримали міста: Володимир-Волинський (1324 р.), Сянок (1339 р.), Львів (1356 р.), Кам’янець (1374 р.).

ДОКУМЕНТИ СВІДЧАТЬ

З грамоти короля Владислава (Ягайла) про надання м. Луцьку магдебурзького права

Оскільки людській природі властиво нічого тривало не втримувати в пам’яті, виникає необхідність учинки людей занотовувати на письмі, щоб вони не зникли з плином часу. Тому ми, Владислав, дякуючи Богові, король Полонії, а також Краковії, Сандемирії... та іншим, сповіщаємо змістом цієї грамоти всіх, кого це стосується, разом і кожного зокрема, як теперішніх, так і прийдешніх, хто про це довідається, що, віддаючи почесті, заслужені послухом, який воєводи, прелати, бояри, воїни, знать та інші корінні жителі землі Луцької надають пану короні королівства нашого Польського, з уваги на почесті, милість та інші заслуги, даємо та щедро відпускаємо прелатам, боярам, воїнам і знаті землі названої, Луцької, як перебуваючим у вірі святій римської церкви, так і східної чи грецької, — усі права та свободи. А названим громадянам, таким як поляки, німці, руські, надається право німецьке.

Дано й діялося у Львові в четвер, найближчий до дня всіх святих року божого 1432 (31 жовтня 1432 р.).

Якою мовою була написана грамота в оригіналі: а) давньоукраїнською; б) польською; в) латинською; г) литовською?

3. Міське населення та його спосіб життя. Розвиток ремесел і торгівлі

Міста поділяли на королівські, приватні та церковні. Із другої половини XIV ст. в українських містах, розташованих у межах Польщі, збільшується чисельність іноземних колоністів, здебільшого німців, а також поляків, вірмен, татар, євреїв. До того ж у містах осідали переважно багаті колоністи, відтісняючи на задній план корінне міщанство. Це призвело до того, що вже на початку XV ст. українці становили меншість у таких великих містах, як Львів, Перемишль, Володимир.

Площа Ринок. м. Львів. Сучасне фото

У містах у ту нору зводили здебільшого дерев’яні будинки. Що ближче до центру міста (цей район називали Ринком), то більше траплялося кам’яних будинків, у яких жили багаті міщани. За ринковою площею знаходилися вулиці, де селилися люди однієї національності. Так, наприклад, у Львові й досі збереглися назви вулиць із тих далеких часів — Руська, Вірменська, Староєврейська. Від нападів ворогів місто захищали глибокі рови, міцні мури й укріплені замки. Удень і вночі чергувала сторожа, яка пильнувала ворога та пожежу. Середньовічні міста дуже потерпали від пожеж. Адже пожежа в дерев’яному будинку швидко перекидалася на сусідні, бувало, що дощенту вигорали не лише цілі вулиці, а й усе місто. У випадку небезпеки трубач на вежі подавав умовний сигнал.

Брами міста зачинялись із заходом сонця, а ключі зберігалися в міського голови. Лише у виняткових випадках брами відчиняли вночі. Міщан об’єднували релігійні свята, спільне виконання різних повинностей, оборона міста в часи ворожих нападів і війн.

Міста дедалі більше перетворювалися на центри ремісництва й торгівлі. У них працювали кравці, кушніри, шевці, чоботарі, ковалі, зброярі й інші майстри. Продукція призначалася не безпосередньому замовникові, а на внутрішній і зовнішній ринки. Професійний поділ уже був доволі значним. У Львові, наприклад, наприкінці XIV — на початку XV ст. налічувалося не менше 36 ремісничих спеціальностей.

У XIV ст. на західноукраїнських землях, а в XV ст. й на решті території для захисту власних інтересів почали утворюватися цехи. Найдавніші відомості про них зафіксовані у Львові та Перемишлі. Кожен цех мав статут, яким регулювалися не тільки виробничі питання (закупівля сировини, умови виробництва товарів та їх збуту), а й відносини ремісників, як усередині цеху, так і поза ним. Цех, яким керував цехмістр, складався з майстрів, підмайстрів та учнів. Кількість цехів у містах поступово зростала.

Цех — замкнута виробнича організація, професійні об’єднання ремісників однієї чи кількох споріднених спеціальностей у містах, що користувалися магдебурзьким правом.

Діаграма росту кількості міст у Руському та Белзькому воєводствах

Так, у Львові наприкінці XIV ст. існувало 4 цехи, а через 100 років їх було вже 14. Цеховики не тільки працювали пліч-о-пліч, а й брали участь у різних міських святах і цехових церемоніях — братських обідах, зібраннях у дні церковних свят, похоронах члена цеху.

Оскільки за статутом членом цеху міг бути тільки католик, це стримувало входження в цехи українців. Тому особливістю українських міст була значна кількість нецехових майстрів — партачів. Оскільки в містах забороняли продавати ремісничі вироби, що були виготовлені поза цехом, партачі реалізовували свою продукцію на ярмарках, на які не поширювалися ці обмеження.

Ярмарок — щорічний великий торг, який улаштовується регулярно, для продажу й купівлі товарів. Контрактовий ярмарок — торг, на якому укладали контракти (угоди) на оптовий продаж і купівлю товарів.

Розвиток ремесел і збільшення кількості цехів, що виробляли товари для продажу, активізували внутрішню торгівлю. Крім того, через українські землі проходили важливі торговельні шляхи, що єднали північ і південь, схід і захід. Найбільшими центрами торгівлі були Київ, який стояв на шляху Азія-Крим-Московська держава, і Львів, що з’єднував Західну Європу з Московською державою й арабським Сходом. Ці міста були торговельними та транзитними центрами, де частину товарів продавали, а решту направляли далі.

Фільварок, данник, тяглий, слуга, кріпак, кріпацтво, магдебурзьке право, магістрат, війт, цех, ярмарок.

Завдання та запитання

1. Хто такі селяни-данники?

2. Охарактеризуйте процес закріпачення селян у XIV—XV ст.

3. Які міста були найбільшими центрами традиційної торгівлі?

4. Користуючись графіком (с. 210) визначте, на скільки зросла кількість міст у Руському та Белзькому воєводстві за сто років.

5. Чи притаманні явища, описані в джерелах, магдебурзькому праву?

«...Ми, Владислав, дякуючи Богові король, даємо та щедро відпускаємо прелатам, боярам, воїнам і знаті землі Луцької, як перебуваючим у святій римській церкві, так і в східній чи грецькій, — усі права і свободи. А названим громадянам, таким як поляки, німці, руські, надається право німецьке...»

«...Обов’язком ради й бурмистрів є принаймні раз на тиждень, коли вимагатиме потреба, збиратися в ратушу, радитися про добро громади, здобувати нові користі для громади й запобігати шкодам, залагоджувати й розсуджувати всілякі спори ...»

А обидва явища притаманні

Б тільки перше явище притаманне

В тільки друге явище притаманне

Г жодне з явищ не притаманне

6. Порівняйте житла селян у різних регіонах. Які будівельні матеріали вони використовували?

7. Уявіть, що ви середньовічні купці. Які товари, звідки й куди ви будете везти для торгівлі?

8. Чи притаманні явища, описані в джерелах, магдебурзькому праву?

«...Львівські золотарі не мають між собою терпіти ані приймати жодного майстра-єретика чи схизматика, лише католиків, хіба б котрийсь єретик з русинів або вірменів поєднався з Римською церквою...»

«...Окрім цього, вони мають наглядати за пекарями, різниками й шинкарями, пильнувати обману в мірах і вагах під час продажу їжі, напоїв та іншого товару...»

А обидва явища притаманні

Б тільки перше явище притаманне

В тільки друге явище притаманне

Г жодне з явищ не притаманне

9. Поясніть, що таке цех у середньовічному місті. У зошитах накресліть структуру цеху.

10. Поясніть, чому бурхливий розвиток міст у Галичині та на Поділлі був пов’язаний із магдебурзьким правом.

11*. Як ви вважаєте, чи було збільшення іноземних колоністів в українських містах, розташованих у межах Польщі, прогресивним явищем? Обґрунтуйте відповідь.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно