Формування реєстрового козацтва та його роль у козацьких війнах кінця XVI ст.

§ 5. ФОРМУВАННЯ РЕЄСТРОВОГО КОЗАЦТВА ТА ЙОГО РОЛЬ У КОЗАЦЬКИХ ВІЙНАХ КІНЦЯ XVI СТ.

1. Якою діяльністю займалися бояри на українських землях у складі Великого князівства Литовського?

2. Які категорії населення брали участь у формуванні козацтва на Подніпров’ї?

Початок реєстру козаків

Для врегулювання відносин з татарами й турками, які постійно скаржилися на козаків, король Сигізмунд II Август 1572 р. видав указ, згідно з яким частина заможних козаків була взята на державну службу для охорони південного кордону від нападів турків і татар. 300 заможних козаків було занесено до особливого списку - реєстру. Так з’явилася нова категорія козацтва - реєстрове, яке отримувало за службу платню й певні привілеї. Тобто юридично було визнано факт появи нового суспільного стану з його обов’язками й правами.

Козацький стан у соціальній структурі суспільства Речі Посполитої займав проміжне місце між селянством і шляхтою. Подібно до шляхтича, козак відбував військову службу й був особисто вільний, але на відміну від нього, не мав права володіти підданими. Подібно до селянина козак сам працював у своєму господарстві або ж наймав робітника власним коштом.

Полковник. Художник С. Васильківський

Сотник

У 1576 р. король Стефан Баторій збільшив козацький реєстр до 600 чоловік і надав реєстровцям привілей (грамоту), у якому за ними визнавалося право власної військової, адміністративної та судової юрисдикції, тобто незалежності від державної адміністрації та суду. На Середньому Подніпров’ї була чітко окреслена територія із центром у містечку Трахтемирів (нині - село на Черкащині), де виключне право на землеволодіння й управління мали козаки. У цій грамоті вперше згадується козацьке містечко Самар (у межах сучасного Дніпропетровська). Король вручив реєстровим козакам кілька грамот і клейноди. На рожевому полі корогви був зображений білий орел - герб Польщі, а на печатці - козак із мушкетом на лівому плечі й шаблею при боці. До наших днів збереглася печатка 1596 р.

Узяті урядом на службу козаки-реєстровці повинні були відбувати службу в «залогах» на Південному Подніпров’ї, нижче порогів. Тому в польських офіційних документах вони називалися Низовим, або Запорозьким, військом. Проте їхні володіння, визначені грамотою короляСтефана Баторія, були на Середньому Подніпров’ї. Ці володіння згодом територіально поділялися на полки: Переяславський, Київський, Черкаський, Чигиринський, Білоцерківський, Корсунський (з 1625 р.), а полки - на сотні. Відповідно їх очолювали полковники й сотники.

Кількість реєстрових козаків не була стабільною. Так, коли польський уряд потребував допомоги під час війни, він збільшував реєстр до кількох тисяч, а потім - зменшував. Утворювалася значна частина викреслених з реєстру козаків - випищиків, які після цього втікали на Запорожжя і в першій половині XVII ст. відігравали значну роль у козацько-селянських повстаннях. Після придушення повстань уряд також зменшував реєстр, намагався використати реєстрове військо не тільки для сторожової служби, а й для приборкання Запорозької Січі.

Очолював реєстрових козаків гетьман, призначений королем. Гетьман управляв військом за допомогою реєстрової старшини. За службу вони отримували рангові маєтності (ранг - посада; рангова маєтність - форма оплати землею за виконання посадових обов’язків).

Хоча до реєстру й потрапляли заможніші козаки, які мали певні привілеї, проте й вони також зазнавали утисків: втручання королівської адміністрації в козацькі справи, роздача козацьких земель магнатам і шляхті, загроза викреслення з реєстру тощо. Тому під час повстань вони могли бути серед повстанців, хоч і займали у скрутних ситуаціях угодовські позиції.

Іван Підкова

Одним із ватажків козацтва був Іван Підкова, який походив з роду молдовських господарів. Взагалі, у 70-ті роки XVI ст. козаки були вже такою значною силою, що могли вступати в дипломатичні відносини з іншими країнами.

Так, на заклик молдовського воєводи Івоні у 1574 р. 1300 козаків прийшли на допомогу для боротьби з турками. А незабаром вступили в боротьбу претендентів на престол господаря. І коли турки, які ще раніше встановили протекторат над Молдовою, схопили й стратили Івоню, Іван Підкова назвав себе його братом і спадкоємцем престолу. У 1577-1578 рр. він здійснив із козаками похід у Молдову і взяв її столицю - місто Ясси. Не бажаючи ускладнювати відносини з Османською імперією, король Стефан Баторій наказав схопити його, що й було підступно здійснено. Підкову стратили у Львові.

Ф. Талдуччі І. Підкову змалював як благородного лицаря, безстрашного й незламного борця проти турків, який мужньо прийняв свою смерть. Вірні козаки перевезли тіло І. Підкови зі Львова до Канева, де й поховали його на монастирському цвинтарі.

Іван Підкова

Козацькі повстання кінця ст. XVI

Зміцнення козацтва як стану, участь запорожців у війнах, які вела Польща, їхня роль у захисті кордонів від нападів татар, а також звернення урядів різних держав по військову допомогу до козаків - усе це було наслідком усвідомлення козацтвом своєї ролі у воєнно-політичних справах і своєї відмінності від інших суспільних станів. Крім того, у 1583 р. закінчилася тривала Лівонська війна, і велика кількість добровольців-козаків, які брали участь у ній, повернулася в Україну.

У 1591 р. на Запорозькій Січі з’явився незаможний український шляхтич Криштоф Косинський. Причиною його появи була кривда, завдана йому білоцерківським старостою - князем Янушем Острозьким, який відібрав у нього земельну маєтність, одержану від короля за воєнні заслуги. Подібна сваволя польських магнатів і шляхти була доволі поширеним явищем. Утиски з боку польського уряду торкнулися і козаків. Саме в цей час польський уряд зменшив козацький реєстр до 6 тис. чоловік, а це означало втрату певних привілеїв тими, кого викреслили зі списків (випищиками). Така політика польського уряду й шляхти призводила до наростання невдоволення в народі, штовхала його на боротьбу за власні права.

Наприкінці 1591 р. К. Косинський, обраний козаками гетьманом, розпочав козацьке повстання проти магнатів і шляхти. До козаків приєдналися селяни й міщани. Спочатку К. Косинський покарав свого кривдника, білоцерківського старосту Януша Острозького, здобув Білу Церкву і Київ. Потім козаки взяли Трипілля, Богуслав та Переяслав. Звідти вони пішли на Волинь і Поділля. Повстання активно підтримали місцеві жителі, котрі допомагали Косинському оволодівати містами

й замками. Козаки палили документи на володіння землями і кріпаками, забирали майно і зброю.

Боротьбу з повсталими козаками, селянами та міщанами організували магнати Корецькі, Острозькі, Вишневецькі. Вони зібрали шляхетське ополчення (рушення) на допомогу регулярним військам. На початку 1593 р. в битві п ід містечком П’яткою на Волині, де отаборився К. Косинський з 5 тис. козаків, польське військо завдало повстанцям нищівної поразки. К. Косинський змушений був помиритися з Я. Острозьким.

Криштоф Косинський

Северин Наливайко

Невдовзі К. Косинський зібрав свіжі сили й рушив у напрямку м. Черкас, де був старостою недруг козаків Олександр Вишневецький, який, підступно заманивши К. Косинського нібито на переговори, стратив його (за іншими свідченнями, він загинув у бою). Проте повстання козаків, селян і міщан ще якийсь час тривало.

У 1594-1596 рр. знову вибухнуло повстання, цього разу під проводом Северина Наливайка. Це був розумний, освічений чоловік, який здобув освіту в Острозькій академії, де викладав його брат Дем’ян. Батько Северина був ремісником-кушніром у м. Гусятині, що належало магнатові Калиновському. Слуги Калиновського, з його відома, напали на двір ремісника, пограбували його, а господаря побили до смерті.

Наливайко втік на Січ, ходив з козаками в походи проти татар і турків. Потім повернувся до Острога і служив сотником у князя Острозького, брав участь у придушенні повстання К. Косинського. Цього йому пізніше не пробачили запорожці. З дозволу Острозького він набрав загін із козаків, міщан та селян, так званих «охотників», і здійснив із ними похід проти татар у Молдову та Семиграддя на допомогу цісареві. Такий самий похід із Запорожжя здійснили і реєстрові козаки на чолі з гетьманом Григорієм Лободою та полковником Матвієм Шаулою. С. Наливайко повертався з походу через Поділля, де в 1594 р. селяни й міщани називали себе козаками й громили магнатські та шляхетські маєтки. Повсталі міщани м. Брацлава з кількома тисячами «охотників» приєдналися до С. Наливайка.

С. Наливайко мав намір створити незалежну козацьку республіку між Дністром і Бугом, яка згодом могла б стати форпостом для боротьби проти татар і турків.

В Україні та Білорусі найбільшого розмаху повстання досягло наприкінці 1595 - на початку 1596 р. Повстанці громили заодно із шляхтою й противників православ’я. На заклик короля шляхта організувала ополчення. Між С. Наливайком, з одного боку, та Г. Лободою й М. Шаулою - з другого, існували протиріччя, які призвели до поразки повстання. Г. Лобода й М. Шаула були шляхетського походження, належали до заможного козацтва з поміркованими політичними поглядами.

Польське військо на чолі з гетьманом С. Жолкєвським у січні 1596 р. рушило на придушення повстання. У боях під Білою Церквою поляки зазнали поразки. Повстанці також мали значні втрати. Тому С. Наливайко відступив за Дніпро, а разом із повстанцями відходили й їхні сім’ї, що значно ускладнило оперативність дій війська.

Шабля та ятаган. XVII ст.

С. Наливайко став табором біля містечка Лубни в урочищі Солониця. У випадку невдачі повстання він мав намір перейти на Слобожанщину, до якої залишилося не більше ніж 100 верст. Однак С. Жолкєвський відрізав їм шлях відступу на схід. Тоді повстанці спорудили укріплення із чотирьох рядів зв’язаних ланцюгами возів й обнесли їх валом і ровом. З 10 тис. людей, які були в таборі, лише 3 тис. могли стати до бою.

Майже два тижні поляки тримали повстанців в облозі. Мужньо оборонялися козаки. Скрутне становище оточених (нестача продовольства і води, хвороби, велика кількість поранених) призвело до загострення суперечностей серед козаків, зокрема між реєстровими й нереєстровими козаками. Скориставшись цим, С. Жолкєвський вступив у таємні переговори з Лободою, обіцяючи реєстровцям амністію. Нереєстровці довідалися про це. Виникла збройна сутичка, у якій Г. Лободу

Козацький табір на р. Солониця. Гравюра 1596 р.

було вбито. Польське військо почало гарматний обстріл табору. Прихильники Г. Лободи схопили С. Наливайка, М. Шаулу та інших керівників повстання й видали їх полякам.

Під час переговорів військо С. Жолкєвського раптово напало на табір, кілька тисяч повстанців загинуло разом з їхніми сім’ями. Тільки частина козаків вирвалася з оточення й пішла на Запорожжя. С. Наливайка та інших ватажків у кайданах повезли до Варшави, де в 1597 р. після катувань стратили. Ходили чутки, що С. Наливайка спалили в міднім бику.

Хоча поразка повстання була великою трагедією для України, ідея визвольного руху жила в народі й незабаром відродилася.

Робота в групах: Які мотиви спонукали реєстровців, козаків та селян брати участь у повстаннях 1591-1593 та 1594-1596 рр.?

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. З якою метою влада Речі Посполитої ініціювала створення реєстрового козацтва?

2. Які вимоги ставили перед владою учасники повстань кінця XVI ст.?

3. Чи намагалася верхівка Речі Посполитої попередити виникнення повстань?

4. Чому козацькі повстання зазнали поразки?

5. Хто з українських письменників написав історичний роман про Северина Наливайка?

1. Як ви думаєте, хто з козаків міг потрапити до першого козацького реєстру?

2. Чи можна було владі Речі Посполитої уникнути козацько-селянських повстань кінця XVI ст.?

Ключові поняття та постаті: реєстрове козацтво, випищики, гетьман, Солоницька трагедія, К. Косинський, С. Наливайко.

ДОКУМЕНТ

Визначте, чи об’єктивно автор висвітлює причини створення реєстрового козацтва та його роль у захисті південного кордону? З’ясуйте, яке ставлення мав автор до українських козаків.

З книжки французького офіцера П’єра Шевальє «Історія війни козаків проти Польщі» (1663 р.)

Король Стефан Баторій... створив з козаків військо. Він віддав їм місто Трахтемирів над Борисфеном разом з його околицями, яке мало служити для козаків військовим центром, призначив їм гетьмана й уповно важив його добирати підлеглих офіцерів, потрібних для командування козаками, надавши першим, крім плати, привілеї та вільності. Король додав до цієї козацької піхоти дві тисячі кінноти, на утримання якої він призначив четверту частину прибутків зі своїх маєтків, а тому названо їх квартани, або перекручено - кварцяни.

Створене таким чином військо для охорони кордону так його забезпечило від татарських нападів, що всі безлюдні землі за лінією міст Брацлав, Бар та Київ почали заселюватися, і там побудовано велику кількість міст та фортець, оскільки кожний приводив туди людей з усіх сусідніх провінцій. Організоване так військо продовжувало існувати і робило Польщі значні послуги, незрівнянно більші, ніж перед тим, коли розпорошене та блукаюче, воно не могло діяти одностайно. Проте наскільки його об’єднання було корисним для того, щоб чинити опір татарам і оберігати кордони, настільки воно незабаром виявилося руйнівним та шкідливим для Речі Посполитої, проти якої ця вояччина піднімала заколоти багато разів. Козаки дійсно, відчувши себе такими необхідними, майже не хотіли слухати наказів своїх начальників, ані визнавати польських магнатів, яким вони підлягали. Перше козацьке повстання вибухнуло 1587 р. під проводом Івана Підкови, їхнього отамана, який зазнав поразки і якому кінець кінцем відтяли голову...

Шевальє П’єр. Історія війни козаків проти Польщі/ Пер. з фр. - К.: Томіріс, 1993. - С. 25-26.

Порта (з франц. Porte, італ. Porta - двері, ворота) - в європейських дипломатичних документах і літературі офіційна назва канцелярії Османської імперії, іноді так називали й саму імперію. Рівнозначно вживалися назви: Оттоманська Порта, Висока Порта, Блискуча Порта. Самоназва султанської Туреччини в XV - на поч. XX ст. - Османська (Оттоманська) імперія.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно