Спроби царизму ліквідувати українську державність

§32. СПРОБИ ЦАРИЗМУ ЛІКВІДУВАТИ УКРАЇНЬСКУ ДЕРЖАВНІСТЬ

1. За яких обставин втратив гетьманство І. Мазепа?

2. Хто був обраний гетьманом в еміграції після смерті І. Мазепи?

Іван Скоропадський (1708-1722)

Обраний у Глухові гетьманом Іван Ілліч Скоропадський народився близько 1646 р. в шляхетській родині на Правобережній Україні. У 70-х роках XVII ст. переселився в Гетьманщину. Служив військовим канцеляристом у гетьмана І. Самойловича, виконував важливі дипломатичні доручення, був чернігівським полковим писарем. З 1701 р. - генеральний осавул, з 1706 р. - стародубський полковник.

І. Скоропадський був на той час одним із найавторитетніших полковників, людиною спокійної й розсудливої вдачі, простою і порядною. П. Орлик згадував його як свого «великого і любого приятеля».

Наступ на автономію

Гетьманство І. Скоропадського починалося в умовах терору й страху, а тривало в період піднесення могутності Російської держави, наступу на українську автономію та обмеження гетьманської влади. Одразу ж після обрання для нагляду за гетьманом приставили стольника А. Ізмайлова, якого незабаром замінив Ф. Протасьєв. Першим яскравим проявом політики Петра І щодо України була відмова підписати договірні статті, подані гетьманом і старшиною. Це було відкладено до «более благоприятных времен».

На початку 1715 р. вийшов царський указ, який установив новий порядок обрання на посади полкової старшини й сотників. На кожну посаду обирали 2-3 чоловіки, а потім гетьман призначав одного з них. Обраний складав присягу в присутності Ф. Протасьєва. До козацько-старшинської влади почали обирати й іноземців, спершу - молдован і сербів, а потім і росіян. Так було порушено виборну систему влади й покладено початок привласненню царем права призначати полковників в українські козацькі полки.

Іван Скоропадський

Автограф Івана Скоропадського

Трудові походи

Десятки тисяч українських козаків за наказами царя було кинуто на виконання тяжких примусових робіт за межами України, у тому числі на будівництво нової столиці й Ладозького каналу. З таких походів не поверталася третина козаків. 1716 р. 10 тис. козаків копали Волго-Донський канал біля Царицина (сучасний Волгоград). Тоді ж козаки будували укріплення вздовж р. Тереку на Кавказі.

Після підписання миру зі Швецією (1721) за царським наказом 12 тис. козаків на чолі з наказним гетьманом П. Полуботком було послано на будівництво Ладозького каналу. Стільки ж туди направили й наступного року на чолі з полтавським полковником І. Черняком. У Сулацький похід (на спорудження фортеці Св. Хреста на Кавказі) було відправлено 10 тис. козаків на чолі з миргородським полковником Д. Апостолом. 1722 р. на Сулак пішли ще 10 тис. козаків під проводом лубенського полковника А. Марковича, а 1724 р. - ще 10 тис.

Такі виснажливі походи відбувалися постійно, що загалом призводило до занепаду козацтва та руйнування їхнього господарства, до втрати привабливості козацької служби.

Становище народних мас

Майже всі роки гетьманування І. Скоропадського припадають на період Північної війни.

В українських містах і містечках постійно перебували царські війська, утримання яких забезпечувало місцеве населення. Навіть будинки козаків, котрі перебували в трудових походах, не були звільнені від постоїв військ. Населення платило великі податки, відбувало державні повинності на будівництві мостів, ремонті доріг тощо.

У Гетьманщині впроваджувалося російське поміщицьке землеволодіння. Нові власники у своїх маєтках використовували працю кріпосних селян, переведених сюди з інших маєтків. Місцева козацька старшина також прагнула закріпити за собою посполите населення, що проживало на її землях.

Царські укази 1720-1722 рр.

У 1720 р. вийшли два укази Петра І, які суттєво вплинули на політичне життя України.

Першим було реорганізовано Генеральну військову канцелярію, унаслідок чого вона втратила фінансову та судову функції й виходила з підпорядкування гетьмана. Другий указ зобов’язував усе діловодство в адміністративних та судових установах вести російською мовою.

Гетьман був запрошений до Москви з нагоди підписання Ніштадтського миру зі Швецією та прийняття Петром І титулу імператора. Зважаючи на мирний час, він просив вивести царські війська з України і підписати договірні статті. Натомість цар видав указ про впровадження в Україні Малоросійської колегії. Вона мала керувати разом з гетьманом, а фактично цим знищувалася гетьманська влада. Цього старий гетьман не міг пережити. Повернувшись із Москви до Глухова, 3 липня 1722 р. на 76-му році життя він помер.

На перетині інтересів

Петро І ставив українську торгівлю в рамки регламентованої загальнодержавної торгівлі. Зовнішня торгівля України завжди була пов’язана переважно з польськими й німецькими містами. Згідно з указами царя, товари мали направлятися до Азова або, замість Риги, до Архангельська та Санкт-Петербурга. Руйнування налагоджених зв’язків з іноземними партнерами, потреба прокладати нові торгові шляхи з України до визначених указом портів негативно впливали на українську торгівлю через те, що новий шлях вимагав розв’язання багатьох проблем: випасу худоби, стоянок, переправ, ночівлі в негоду тощо.

Після Національно-визвольної в ійни землі перейшли в розпорядження держави. Населення на таких землях вважалося вільним, а села називалися вільними військовими. Однак незабаром їх почали роздавати старшині в приватне володіння «за військові заслуги». Поступово вони стали передаватися у спадок. А люди ставали підданими й відбували повинності на власників. Вони не були кріпаками, бо мали право вільного переходу, але дедалі більше потрапляли в залежність. Антагонізм між старшиною та народними масами поглиблювався. А цар робив рішучі кроки до ліквідації особливостей суспільно-політичного устрою України.

Малоросійська колегія

Колегія складалася з президента С. Вельямінова та шести російських штаб-офіцерів. Вона приймала від населення скарги на суди й старшину та контролювала фінанси. С. Вельямінов не приховував своїх намірів, заявляючи старшинам: «Уже ваші давнини перемінити велено, а поступати з вами по-новому... Я сам вам указ». Старшина ж, посилаючись на давні права й вольності, вважала, що Малоросійська колегія порушувала їх. На цій підставі виник політичний конфлікт. Опозицію С. Вельямінову очолив наказний гетьман Павло Полуботок.

Павло Полуботок

Рід Полуботків відомий з 1619 р. Павло Леонтійович Полуботок народився 1660 р. Навчався в Києво-Могилянському колегіумі. Уже 1706 р. був чернігівським полковником. Мав велику домашню бібліотеку, уклав історичну хроніку, що ввійшла в знаменитий «Щоденник» Якова Марковича.

П. Полуботок мав родинні зв’язки з багатьма впливовими старшинськими сім’ями. Ці зв’язки впливали на утвердження його позицій в адміністративній системі Гетьманщини.

Восени 1708 р. П. Полуботок був найімовірнішим кандидатом на гетьманство, але з волі царя Петра І гетьманом обрали іншого. Згідно із царською грамотою, П. Полуботок дістав у володіння 2 тис. селянських дворів.

П. Полуботок за відсутності гетьмана І. Скоропадського був наказним гетьманом. Тому, коли старий гетьман занедужав, він доручив П. Полуботкові «правління справами».

Протиборство

Малоросійська колегія із самого початку поводилася з П. Полуботком як із підлеглим. Щоб не дати С. Вельямінову підстав для втручання у внутрішні справи Гетьманщини, П. Полуботок видав універсал, яким упорядковував систему судочинства й застерігав старшину від зловживань.

С. Вельямінов перебрав до своїх рук збір податків з усього населення України в царську казну. Указ від 16 квітня 1723 р. розширював повноваження Малоросійської колегії, яка могла без Генеральної військової канцелярії керувати полковими канцеляріями. Тобто з контролюючого органу Малоросійська колегія перетворилась на керуючий.

На вільні посади полковників Петро І призначив російських офіцерів, а козацьке військо підпорядкував фельдмаршалу М. Голіцину.

Робота в групах: Будучи селянином, міщанином, козаком, старшиною, як би ви розцінили появу Малоросійської колегії і чим ви пояснюєте своє ставлення до неї?

Депутація до столиці

У травні 1723 р. П. Полуботок спорядив депутацію до Санкт-Петербурга, щоб відстояти «права й вольності» України. Та незабаром його й генеральну старшину викликали до столиці. Водночас цар наказав колегії призначити нових старшин замість тих, які перебували в Санкт-Петербурзі.

Павло Полуботок

Чимало складних і драматичних подій, пов’язаних із протиборством української старшини з Малоросійською колегією, відбулося тоді у столиці Гетьманщини. У Таємній канцелярії допитали П. Полуботка й старшину, яка зробила спробу скласти чолобитні цареві. Проведено слідство й конфісковано їхнє майно.

В історичних працях XVIII ст. наводиться текст промови П. Полуботка під час його зустрічі із царем, у якій він захищав права українського народу.

У казематі

Останньою трагічною сторінкою боротьби був арешт 15 козацьких старшин. За ґратами Петропавлівської фортеці опинилися П. Полуботок, С. Савич, І. Чарниш, Г. Грабянка (суддя, автор літопису), М. Ханенко (канцелярист Генеральної військової канцелярії) та інші. їхнє майно було конфісковано.

П. Полуботка звинувачували у зв’язках із Кримом, Запорожжям та П. Орликом. Так минув рік. Та до суду справа не дійшла. П. Полуботок захворів. Історики пишуть, що він відмовився від ліків і що в казематі його відвідав цар. 18 грудня 1724 р. П. Полуботок помер. Через 40 днів помер і цар Петро І. У казематі загинуло ще кілька старшин, а інших після тортур звільнили з-під арешту.

Малоросійська колегія залишилася єдиним керівним органом у Гетьманщині.

Ліквідація Малоросійської колегії

На словах виступаючи проти зловживань старшини й обтяжливих податків, царські урядовці колегії за два роки (1722-1724) втричі збільшили розмір податків. Майже половина стягнених із населення податків осіла в кишенях членів колегії. Вони ігнорували місцеві права й звичаї у судочинстві.

Після смерті Петра І в Російській імперії на зміну сильній та стабільній владі прийшла епоха двірцевих переворотів. Перспектива можливої війни з турками змусила Верховну таємну раду у 1726 р. розпочати обговорення питання про обрання гетьмана і скасування або ж обмеження функцій Малоросійської колегії. Політичні баталії завершилися скасуванням Малоросійської колегії й обранням нового гетьмана України.

Відновлення гетьманства. Данило Апостол (1727-1734)

На думку царського уряду, кандидатурою, що найбільше підходила на посаду гетьмана, був Данило Апостол, який знаходився у Санкт-Петербурзі. Рід Апостолів походив із Молдови. Його батько за службу отримав маєток Хомутець на Миргородщині, очолював сотню, у роки «Руїни» служив під знаменами різних гетьманів, потім був миргородським полковником.

За завданням царя таємний радник Ф. Наумов поїхав до Глухова готувати раду для формального обрання Д. Апостола на посаду гетьмана. 1 жовтня 1727 р. в Глухові 73-річного Д. Апостола обрали гетьманом.

Данило Апостол

Д. Апостол народився у 1654 р. Про його дитинство, навчання та військову службу відомостей не збереглося.

У 1677 р. він одружився, мав трьох синів і п’ятьох дочок. Через шлюби своїх дітей Д. Апостол був тісно пов’язаний з новим українським шляхетством із козацької старшини, став одним із найбагатших людей Гетьманщини. Володіння його були сконцентровані переважно в Миргородському полку (Хомутець, Сорочинці, Абакумівка, Кибинці та ін.).

Д. Апостол був людиною освіченою. Маючи домашню бібліотеку, він велику увагу приділяв освіті та вихованню своїх дітей. Його син Петро постійно жив у Петербурзі, мав свого вчителя, швидко оволодів латинською, французькою, німецькою, польською та російською мовами.

У 1683 р. Д. Апостол став миргородським полковником. Перебуваючи на цій посаді 44 роки, він мав повагу старшини й підданих. Це був здібний воїн, полководець та добрий господар. Він брав участь у багатьох походах кінця XVII - початку XVIII ст. тощо.

Д. Апостол шанував гетьмана І. Мазепу, поділяв його політичну орієнтацію, хоча близькими друзями вони ніколи не були. 24 жовтня 1708 р. на чолі свого полку Д. Апостол супроводжував І. Мазепу з Батурина до шведського короля. Проте незабаром він повернувся «з повинною» до царя, за що був прощений. Брав участь у Полтавській битві, Прутському поході (1711). Виконував обов’язки наказного гетьмана козацького корпусу в Перському поході Петра І (1722).

Після смерті І. Скоропадського Д. Апостол був одним із двох кандидатів на посаду гетьмана. Він підписав чолобитні свого полку проти Малоросійської колегії. Останнім заходом у цій акції було складання чолобитної від усього війська вже під час перебування П. Полуботка в Петербурзі. Наприкінці 1723 р. Д. Апостола разом з генеральними старшинами В. Жураківським та Я. Лизогубом заарештували, відправили в Петербург і ув’язнили в Петропавлівську фортецю, де вже перебували П. Полуботок та інші старшини. Смерть царя врятувала Д. Апостола від заслання до Сибіру. Після звільнення з в’язниці його тримали в Петербурзі ще майже три роки, потім він повернувся в Україну.

«Рішительні пункти»

Старшина сподівалася, що подані нею договірні статті будуть затверджені царем Петром ІІ. Однак замість них Д. Апостол отримав так звані «Рішительні пункти». Вони складалися з указів, що суттєво обмежували автономію України.

Разом з обмеженням влади гетьмана втрачала своє значення й Генеральна військова канцелярія, оскільки вона перетворювалася з установи, що виконувала військові, адміністративні та судові функції, на технічну службу на чолі з писарем. Згідно з «Рішительними пунктами», утворювалася окрема фінансова адміністрація з двома підскарбіями (українцем і росіянином).

Генеральна та полкова старшини

Згідно з «Рішительними пунктами», козаки мали обирати по два-три кандидати на генеральну старшину, яку призначав цар. Однак 16 грудня 1728 р. Верховна таємна рада затвердила список генеральної старшини, поданий Колегією закордонних справ.

Усупереч проханням Д. Апостола та старшини, цар призначив полковників. Чотири з десяти полковників до того ж не були українськими козаками (М. Милорадович, І. Пашков, М. Богданов, І. Хрущов). «Указні полковники» ігнорували гетьмана, порушували правові норми Гетьманщини.

Данило Апостол

Реформа суду

Гетьман видав інструкцію про реорганізацію судів, розширення колегіальності суду, розмежування компетенції міських і козацьких судів, упорядкування системи подання апеляцій тощо. Реформа була спрямована проти зловживань у судах.

Ще під час гетьманства І. Скоропадського на порядку денному постало питання про впорядкування різних норм чинного тоді в Гетьманщині права (Литовського статуту, магдебурзького права, звичаєвого права) і переклад законів з польської та латинської мов на російську. Укладення зводу українського права стало важливою справою Д. Апостола. Він створив комісію на чолі з І. Борозною, яка працювала 15 років і підготувала звід «Права, за якими судиться малоросійський народ» (1743).

«Генеральне слідство про маєтності»

У 1729 р. Д. Апостол наказав провести в усіх полках «слідство» про землеволодіння, зібрати свідчення старожилів про заснування сіл і виявити юридичні підстави на володіння маєтністю. Після ретельної роботи, проведеної переписувачами, 1731 р. було завершено складання книг з описом усієї землі в Гетьманщині. Незаконно привласнені рангові землі не вдалося повернути, а облік усіх маєтностей засвідчив зменшення кількості вільних посполитих.

Українська лінія укріплень

З 1731 р. головним тягарем для козаків і посполитих стало спорудження Української лінії укріплень від Дніпра до Дінця вздовж кордону між Запорожжям і Гетьманщиною. Царський уряд наказав відправити на спорудження лінії 20 тис. козаків і 10 тис. селян, у наступні роки - по 10 тис. Багато козаків і селян загинуло на цих важких і безглуздих роботах, оскільки лінія жодного разу не послужила справі захисту від татар. Вона так і залишилася недобудованою, її непотрібність стала очевидною вже за кілька років.

Соціальна політика Данила Апостола

Гетьман уживав заходів, щоб козаків не переводили в посполиті, не використовували їх на приватних роботах старшини та адміністрації і щоб не брали з них незаконних податків. Д. Апостол розглядав селянство як замкнену верству, якій не дозволялося вписуватися в козаки (що було можливо за часів І. Мазепи). Однак він твердо обороняв право селянина переходити від одного господаря до іншого. При цьому селянин мав право передати свою землю іншій особі або ж продати її.

Д. Апостол захищав від наступу старшини на права міст, видаючи так звані «оборонні» універсали. Гетьман і старшина були стурбовані швидким зростанням маєтностей духовенства.

Тому монастирям і духовенству було заборонено набувати землю в осіб недуховного стану. Водночас він узаконював монастирське й церковне землеволодіння, набуте до 1728 р.

Жіночі прикраси. XVIII ст.

Правління гетьманського уряду

Д. Апостол довго хворів і на початку 1734 р. помер. Царський уряд наказав не допустити обрання нового гетьмана, а створити тимчасовий уряд, який називався Правлінням гетьманського уряду, або ж Міністерським правлінням. Воно складалося із трьох росіян і трьох українців.

Очолював Міністерське правління князь О. Шаховський. Від цариці він дістав таємну інструкцію, у якій наказувалося: прагнути до зближення старшини з російським офіцерством, сприяти укладанню шлюбів між українцями та росіянами й водночас перешкоджати одруженню жителів Гетьманщини з білорусами, поляками та українцями Правобережжя.

Міністерське правління відразу ж провело перепис усього населення, щоб обкласти його податками й повинностями.

Турецькі кремінно-ударні пістолі. XVII ст.

Але й цього разу ліквідувати українську державність остаточно не вдалося.

Російсько-турецька війна (1735-1739)

На початку 30-х років XVIII ст. стало зрозуміло, що війна Російської імперії з Османською імперією невідворотна. Тому будувалася українська лінія укріплень і запорожцям було дозволено повернутися на свої колишні землі під владу російського царя. Коли в 1735 р. розпочалася війна, 8 тис. козаків із Гетьманщини й Запорожжя під командуванням генерала Леонтьєва вирушили в Крим. Проте похід був невдалим. Наступного року відбувся похід у Крим російської армії під командуванням фельдмаршала Б. Мініха та 7 тис. запорожців з метою взяти Перекоп і Бахчисарай. Але чорноморську проблему імперії не було розв’язано.

Через Гетьманщину як прифронтову зону проходили російські війська, які місцеве населення забезпечувало продовольством, фуражем, підводами. Тисячі людей загинули в походах. Узимку російська армія розташовувалася на квартирах у міщан, селян і козаків. Після спустошень воєнного часу потрібно було майже три десятки років, щоб відродити край.

«Слово і діло государеве»

Міністерське правління розпочало діяльність за правління цариці Анни Іоаннівни та її фаворита - німця Бірона. Відбувалося полювання на людей, на яких падала хоч якась підозра. «Таємна канцелярія», піддаючи людей тортурам, змушувала їх зізнаватися в нескоєних злочинах. Достатньо було будь-кому вигукнути: «Слово і діло государеве» та вказати на когось, як того вже вважали державним злочинцем. Терор охопив усю Україну, не мали захисту навіть козацька старшина й духовенство. У 1737 р. було заарештовано весь Київський магістрат, забрано й відправлено до Санкт-Петербурга магдебурзькі грамоти Києва.

Подорож Єлизавети в Україну

У 1741 р. внаслідок двірцевого перевороту царський трон посіла дочка Петра І - Єлизавета. 1744 р. під впливом свого фаворита, співака Придворної капели, козака за походженням Олексія Розумовського, з яким вона таємно взяла шлюб, Єлизавета поїхала в Україну. Скориставшись перебуванням цариці в Києві, старшина подала їй прохання дозволити обрати гетьмана. Єлизавета пообіцяла відновити гетьманство за умови, щоб гетьманом був менший брат її чоловіка - Кирило Розумовський. У зв’язку з її приїздом у Києві заклали Андріївську церкву.

1745 р. було поновлено Київську митрополію. А 1747 р. проголошено царську грамоту про обрання нового гетьмана.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Чому старшина, відстоюючи автономію, не спиралася на підтримку народу?

2. Чому царський уряд прагнув ліквідувати гетьманство?

3. Чим «Рішительні пункти» відрізнялися від договірних статей?

4. Як ви думаєте, що спонукало царицю до мандрівки Україною?

5. Де знаходився родовий маєток Д. Апостола?

1. Чому цар привласнив собі право призначати на Гетьманщині полковників (у тому числі з росіян та іноземців)?

2. Чому російській владі у 20-ті роки XVIII ст. не вдалося ліквідувати посаду гетьмана?

Ключові поняття та постаті: Малоросійська колегія, Павло Полуботок, Данило Апостол, «Рішительні пункти», «Права, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р.

ДОКУМЕНТ

Проаналізуйте наведений документ і визначте його основний зміст.

З Інструкції гетьмана Данила Апостола малоросійським судам (1730)

В сотенних судах [тобто козацьких. - Авт.], де немає магістрату, завжди засідати сотнику, городовому отаману, писарю, хорунжому, війту і бурмистрам, а де немає городового отамана, там бути курінним отаманам і залучати [до участі в судах. - Авт.], особливо у важливих справах, скільки потрібно, знатне сотенне товариство. А де є магістрат, там сотенний суд свої судові справи повинен вирішувати сам. Сотенні і міські урядники ратушних міст, а де є магістрати, то магістратські урядники, повинні видавати на прохання людей купчі записи [з актових книг. - Авт.] про продаж ґрунтів на велику суму, а також протести [заяви особи про правовий захист. - Авт.] і заповіти видавати згідно з правом, без хабарів...

Киевская старина. - 1887. - Т. XVII. - Январь. - С. 139-154.

Слово «олівець» походить від назви металу - олова, оскільки в давнину на папірусі писали олов’яними стержнями в дерев’яній оправі. Пізніше вони були замінені графітними стержнями, а назва в українській і польській мовах залишилася (олівець, олувек).

скачать dle 11.0фильмы бесплатно