§ 15. ПЕРЕДУМОВИ І ПОЧАТОК НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ середини XVII ст.

Пригадайте відомі вам національно-визвольні рухи народів світу. На чиєму боці були ваші симпатії? Чому?

1. Передумови національно-визвольної війни 1648 р.

Вибух Національно-визвольної війни українського народу 1648 р. під проводом Б. Хмельницького накопичував енергію з часу укладення Люблінської унії 1569 р. Вона надала Польщі широкі можливості економічного та воєнного зміцнення за рахунок визиску України. Українському народові унія принесла різке посилення феодального гноблення, національне й релігійне приниження, наступ на народну культуру й самобутність.

Посилення національно-релігійного гноблення. Щоб поневолити українців. польський уряд насамперед намагався зламати стрижень їхньої свідомості — православну віру.

Історичне джерело

Волинська шляхта в 1646 р. в наказі своїм делегатам на сейм наголошувала, що православна церква «у католицькому християнському королівстві та вільній і свобідній Речі Посполитій зазнає такого насильства, якого і в поганській неволі християни-греки не зазнають. Захоплено церкви, монастирі та собори, заборонено вільне провадження обрядів, і убогі християни... не мають публічних похоронів. У Любліні, де віднято церкву, також у Сокалі, у Більську, в інших містах потай, у погребах і в своїх домівках, мусять ховати мерців».

Національно-визвольна війна українського народу (Хмельниччина) — війна під проводом Б. Хмельницького за звільнення від культурного, релігійного, соціального, економічного гноблення, за створення та утвердження Української козацької держави — захисника українських національних інтересів.

Польські землевласники закривали православні церкви й монастирі, віднімали землі. Часто передавали храми в оренду іновірцям, які вимагали плату навіть за їх відкриття й проведення богослужінь. Водночас польські власті перешкоджали розвитку українських шкіл, друкарень, зневажали тих, хто розмовляв по-українськи.

Наступ на права козацтва. Основним захисником народу від гноблення й переслідувань було козацтво. Воно надихало українців новою, вільною системою господарювання без кріпацтва, фільварків і панщини.

Тому, скориставшись нагодою, після перемоги в 1638 р. над національно-визвольним повстанням польський уряд поставив козацтво в надзвичайно важке становище. «Ординація Війська Запорозького» передбачала жорсткий нагляд польських урядовців і військових за січовиками, позбавила реєстровців права вільно господарювати. Їх примушували платити податки, виконувати відробітки, за непослух жорстоко карали, чинили над ними свавілля. Зазнаючи шляхетського терору, козаки лише чекали слушного моменту для збройного виступу.

Погіршення становища селян і міщан. Унаслідок розвитку виробництва в Центральній та Західній Європі відбувалося зростання цін на сільськогосподарську продукцію. В Україні ж це призвело до закріпачення й посилення визиску.

Історичне джерело

Французький інженер і видатний картограф Гійом Левассер де Боплан 20 років прожив в Україні, перебуваючи на польській службі.

Саме він створив детальні мапи тогочасної України та книгу «Опис України». Ця книга вперше відкрила Україну для західного читача, викликавши велике зацікавлення в Європі, була перекладена англійською, німецькою, польською й лише в 1981 р. українською. Г. Л. де Боплан стверджував, що селяни Середнього Подніпров'я «надзвичайно бідні, бо мусять тричі за тиждень відбувати панщину своїми кіньми й працею власних рук. Крім того, залежно від розмірів наділу, вони повинні давати відповідну кількість зерна, безліч каплунів, курей, гусей і качок перед Великоднем, Зеленими святами й на Різдво. До того ж мають возити своєму панові даром дрова та відбувати багато інших робіт... Ще вимагають від них грошових податків. Крім того, десятину з баранів, поросят, меду, усяких плодів — а щотри роки — і третього волика».

Який внесок зробив Г. Л. де Боплан у поширення знань про Україну, в українську історичну науку?

Титульна сторінка другого видання «Опису України» Г. Л. де Боплана. 1660 р.

Усе більшого тиску зазнавали південно-східні терени України, де проживало багато покозачених селян. І хоча експлуатація тут була м’якшою, вільнолюбними селянами вона сприймалася значно гостріше, ніж у західних і центральних землях.

Чим далі на захід, тим складнішим ставало життя українських міщан. Православних городян не допускали обіймати посади в міському самоврядуванні, перешкоджали займатися ремеслами, промислами й торгівлею. Їх навіть відтісняли в окремі квартали.

Колонізаторська політика уряду Речі Посполитої спонукала всі українські стани піднятися на загальнонародну боротьбу.

2. Богдан Хмельницький

Організатор і керівник Національно-визвольної війни українського народу Б. Хмельницький народився 27 грудня 1595 р. на хуторі Суботові поблизу Чигирина в сім'ї галицького шляхтича, чигиринського підстарости Михайла Хмельницького й місцевої козачки. Освіту здобував у Львівському єзуїтському колегіумі, де отримав ґрунтовні знаття з історії, географії, юриспруденції, вивчив польську та латинську мови, а пізніше турецьку й татарську.

З молодих років Богдан опанував військову справу. У 1620 р. разом із батьком брав участь у поході польського війська в Молдову, який завершився поразкою під с. Цецорою. Михайло Хмельницький загинув, а Богдан на два роки потрапив до турецької неволі в Константинополь.

Повернувшись із полону, продовжив службу в Чигиринському полку. Одружився з Ганною Сомківною, донькою заможного переяславського міщанина й до середини 1640-х років у родині було вже семеро дівчат і троє хлопців.

Перебуваючи на козацькій службі, Б. Хмельницький брав участь у Смоленській війні 1632—1634 рр. проти Москви, ходив у морські походи проти Туреччини. Дослужився до посади писаря реєстрового війська. Але за участь у національно-визвольному повстанні 1637—1638 рр. був понижений у посаді до сотника. При цьому він не втратив авторитету впливового старшини. У 1639 та 1646 рр. входив до складу козацьких посольств до польського короля.

Навесні 1647 р. Б. Хмельницький став жертвою свавілля з боку польських урядовців. Вони напали на дім. розграбували господарство, до смерті побили молодшого сина. Зрештою, насильно відібрали батьківський хутір Суботів.

Козацький старшина спробував шукати справедливості й захисту в короля, проте нічого не домігся. Магнат Конєцпольський лише посміявся з цього приводу: «Ось вам і король, та чи ж допоможе вам король, такі-сякі сини».

3. Сподвижники Б. Хмельницького

Богдан Хмельницький на власному досвіді пересвідчився в повній безкарності магнатів-«королев’ят». Він зрозумів, що ніякої справедливості православний українець, тим більше козак, у Речі Посполитій не доможеться, і взявся за підготовку повстання. Улітку 1647 р. визначилося коло однодумців майбутнього гетьмана. Це були козацькі старшини Федір Вешняк, Кіндрат Бурляй, Марко Топига, Іван і Данило Гирі, Сава Москаленко, Філон Джеджалій, Максим Кривоніс та ін.

В. Гондіус. Богдан Хмельницький. 1651 р.

Проте зберегти в таємниці підготовку не вдалося. Чигиринського сотника кинули до в’язниці. Лише завдяки доброзичливості чигиринського полковника Станіслава Кричевського Богдану вдалося уникнути смерті. Не випробовуючи більше долю, він із кількома десятками однодумців і старшим сином Тимошем, подалися на Запорожжя.

Підготовка до боротьби. Новообраний гетьман одразу розпочав підготовку до боротьби. Він наказав досвідченим козакам іти в міста і села Київського та Брацлавського воєводств; закликати до повстання, а сам розпочав перемовини з кримським ханом Іслам-Гіреєм III про укладення угоди, яка передбачала б надання взаємної збройної допомоги проти ворогів і забороняла кримським татарам завдавати шкоди українцям.

Тим часом посланці гетьмана успішно переконували мешканців Подніпров’я. Уже в березні «не було того села, не було того міста, де не закликали б до бунту й не чинили замахів на здоров’я та майно своїх панів і державців», — стверджували налякані урядовці. Тому великий коронний гетьман М. Потоцький вирішив придушити виступ, ще до його початку. «Гадюку слід убити до того, як вона підніме голову з трави», — сказав він. Місцем збору військ він призначив Черкащину.

На середину квітня в розпорядженні коронних гетьманів Потоцького й Калиновського налічувалося 16—18 тис. вояків. У Б. Хмельницького було не більше 5 тис. повстанців і 5—6 тис. татар. Польське командування вирішило не випустити повстанців із Запорожжя. Із цією метою туди було вислано авангард шляхетських військ у складі двох загонів. Перший, чисельністю 6—7 тис. осіб, на чолі із сином Потоцького, Стефаном, рухався суходолом. Другий, маючи понад 4 тис. реєстрових козаків і кілька сотень німецьких найманців, плив на човнах Дніпром. Обидва загони мали з’єднатися біля фортеці Кодак і спільно підійти до Січі. За ними мали підійти й основні сили польського війська.

4. Битва на Жовтих Водах

План С. Потоцького був розрахований на відому тактику попередніх повстанців. Вони укріплювали свої позиції та очікували на каральне польське військо. Богдан Хмельницький вирішив виступити пертим і по черзі розбити роз’єднані польські сили. Усередині квітня він вирушив назустріч польському авангарду. Козацьке військо рухалося під захистом похідного табору. Попереду розсипалися рухливі татарські кіннотники, ведучи постійну розвідку.

Авангард — частина військ (або флоту), що рухається попереду головних сил.

Ю. Саницький. Битва під Жовтими Водами. 1999 р.

Чому перемога на Жовтих Водах була такою цінною для козаків і України?

19 квітня 1648 р. татарські загони зненацька напали на табір С. Потоцького, але були відкинуті. Поки підійшли основні сили на чолі з Б. Хмельницьким, польський табір укріпився й окопався. Після невдалої спроби захопити вороже військо штурмом без належної артилерійської підтримки Б. Хмельницький перейшов до облоги.

Тим часом реєстрові козаки річкової флотилії скликали раду, стратили ненависних командирів і, обравши старшим Ф. Джеджалія, поспішили приєднатися до Б. Хмельницького. За ними з табору Потоцького перейшли ще 2 тис. реєстровців.

Упродовж 5—6 травня 1648 р. повстанці майже безперервно штурмували табір. Козаки захопили частину шанщів, здобули королівське знамено. У ніч на 6 травня польський табір знявся з місця, щоб пробиватися до своїх. В одній із балок за Княжими Байраками поляків оточили. Цього разу табір не витримав спільної атаки козаків і татар, які ввірвалися всередину й у жорстокому бою перемогли. Майже всі поляки загинули або потрапили в полон. Серед бранців опинився й смертельно поранений командувач авангарду.

БИТВА на ЖОВТИХ ВОДАХ 5—6 травня 1648 р.

5. Перемога під Корсунем

Здобувши перемогу над передовими силами поляків, Б. Хмельницький поспішив під Корсунь, де 15 травня вранці зустрівся з армією чисельністю 12—14 тис. осіб. Дізнавшись про його підхід, М. Потоцький наказав жовнірам пограбувати й спалити Корсунь, а потім максимально укріпити табір. Проте Б. Хмельницький не пішов на штурм. Вище за течією козаки загатили р. Рось. Рівень води навпроти польського табору почав різко спадати, відкриваючи козакам нові можливості для атак. Крім того, козак-«перебіжчик» ціною власного життя дезінформував поляків про чисельність повстанців та очікуваний підхід нових сил. Польське командування прийняло рішення про відступ. На світанку 16 травня 1648 р. польський табір рушив з місця. Побудований у 8 рядів, він простягнувся на кілометр завдовжки й на 90 м завширшки. Козаки в повній тиші пропустили авангард табору, а потім почали обстрілювати його з боків і ззаду.

Просуваючись урочищем Горохова Діброва, польський табір потрапив до заздалегідь підготовленої пастки. Попереду дорогу перегороджували розкоп і завали з дерев, позаду натискали татари, з боків відкрили прицільний вогонь козаки. Копі падали, і вози з гарматами сунули вниз. Табір утратив бойовий порядок. Козаки й татари в трьох місцях увірвалися всередину. Битва тривала чотири години.

БИТВА під КОРСУНЕМ 16 травня 1648 р.

Історичне джерело

Про результати битви переможений польний гетьман М. Калиновський написав так: «Сила побитих, поранених і майже всі схоплені».

Львівський літопис передає розмову між полоненим М. Потоцьким і Б. Хмельницьким. Потоцький закинув Хмельницькому: «Хлопе, чим же славному лицарству орд татарських заплатиш?» Хмельницький відповів: «Тобою й іншими з тобою». І віддав його та інших полонених татарам.

Чому, на вашу думку, Б. Хмельницький саме так розпорядився долею переможених польських гетьманів?

Так каральне польське військо припинило своє існування, а його командири, обидва коронні гетьмани — великий та польний — потрапили в полон. Перемоги козаків спричинили народні повстання в усій Україні. До кінця липня звільнилося все Лівобережжя.

Історичне джерело

З листа Б. Хмельницького до польського короля від 2 червня 1648 р.

«...Протягом кількох років пани державці та старости на втіху собі нестерпно кривдять нас і тяжко ображають, позбавляючи не тільки вбогого майна, а й свободи, посягають на наші хутори, луки, сіножаті, ниви, зорані поля, ставки, млини, бджоляні десятини... І що тільки комусь із них у нас, козаків, сподобається, силою відбирають, а нас самих, безневинних, обдирають, б’ють, мордують, до в’язниць кидають, на смерть за наші маєтності вбивають, так що багато кого з нашого товариства поранено та знівечено».

Визначте, на яку з причин національно-визвольної війни вказував Б. Хмельницький у своєму листі.

Завдання та запитання

1. Проаналізуйте передумови Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького.

2. Складіть розповідь про життя Б. Хмельницького до початку Національно-визвольної війни. Поміркуйте, чому українці відгукнулися на заклик Б. Хмельницького до повстання.

3. Покажіть на мапі місця перших битв національно-визвольної війни, прослідкуйте шляхи просування військ.

4. Відтворіть хід подій під час битв на Жовтих Водах, під Корсунем, скориставшись схемами відповідних битв.

5. Назвіть однодумців Б. Хмельницького, які сприяли йому в підготовці до козацького повстання.

6. Поміркуйте, чому реєстрові козаки перейшли на бік Б. Хмельницького.

7. Поясніть, чому повстанцям був потрібен союз із Кримським ханством.

8. Як ви розумієте слова великого коронного гетьмана М. Потоцького про те, що Б. Хмельницький перебуває «у змові з усіма козацькими полками й з усією Україною»?

9. Порівняйте причини козацьких повстань наприкінці XVI ст., 20—30-х років XVII ст. з передумовами національно-визвольної війни.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно