Південна Україна. Ліквідація Запорозької Січі
- 17-10-2022, 22:52
- 283
8 Клас , Історія України 8 клас Гісем, Мартинюк 2021
§ 29. Південна Україна. Ліквідація Запорозької Січі
ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: про розвиток Січі й Півдня України в другій половині XVIII ст.; про причини ліквідації імперською владою Запорозької Січі та Кримського ханства; яким було місце Запорозької Січі в історії України; про долю запорожців після ліквідації Січі; що таке «паланки».
ПРИГАДАЙТЕ: 1. Унаслідок яких подій виникла Нова (Підпільненська) Січ? 2. Робота в малих групах. Обговоріть і визначте, яку роль відігравала Запорозька Січ у подіях української історії.
1. Адміністративно-територіальний поділ земель Нової (Підпільненської) Січі. Навколо Січі розташовувалися землі («вольності») Війська Запорозького. У цей час Запорожжя поділялося на адміністративно-територіальні округи — паланки. У 30—40-х рр. XVIII ст. їх налічувалося не більше п’яти. Пізніше їхня кількість зросла до восьми: Кодацька, Бугогардівська, Інгульська, Протовчанська, Орільська, Самарська, Кальміуська, Прогноївська паланки.
Адміністративним центром паланки була укріплена слобода, де стояв гарнізон, розміщувалися полковник і старшина. Паланкова старшина зосереджувала у своїх руках військову, фінансову, судову та адміністративну владу.
Адміністративним центром Запорожжя була Січ. На Січі військовими й одночасно господарськими одиницями були 38 куренів, до яких приписували всіх козаків. Запорозька адміністрація, як і раніше, обиралася козаками на радах, перед якими вона й мала звітувати. Вищу військову або кошову старшину обирали один раз на рік на загальній військовій або січовій раді, яку за звичаєм скликали 1 січня. У другій половині XVIII ст. роль січових рад зменшилася, натомість посилилося значення старшини.
До складу запорозьких козаків продовжували приймати всіх, хто шукав порятунку від покріпачення або інших соціальних негараздів. У 60-х рр. XVIII ст. населення Запорожжя налічувало 100 тис. козаків. Нова (Підпільненська) Січ проіснувала 41 рік (із 1734 до 1775 р.).
2. Освоєння нових земель. Нова (Підпільненська) Січ значно відрізнялася від Війська Запорозького попередніх часів. Козацька старшина перетворилася на заможних землевласників. Основою їхньої діяльності став розвиток господарства, а не воєнні походи. Господарства козаків, що базувалися на ринкових відносинах, нагадували фермерські господарства. Це спричиняло соціальне розшарування.
Яскравим свідченням соціальних проблем на Запорожжі стали бунти незаможних козаків у 1749, 1756, 1768 рр. і зворотні хвилі втікачів. Люди переселялися на засновані російським урядом поселення. Це руйнувало ізсередини всю соціальну систему Нової (Підпільненської) Січі. Одночасно із цим козацька старшина була неспроможна власними силами швидко колонізувати всі землі Запорожжя. Небезпеку цього добре розумів останній кошовий отаман Війська Запорозького низового Петро Калнишевський.
- Чим Нова (Підпільненська) Січ відрізнялася від своїх попередників?
Паланки — адміністративно-територіальні одиниці, на які поділялися землі «Вольностей Війська Запорозького низового».
Урочище Гард — центр Бугогардівської паланки (нині Миколаївська обл.)
Нова (Підпільненська) Січ (загальний вигляд). Сучасна реконструкція
На Січі земля вважалася загальновійськовою власністю. Кожен козак, який мав певне майно та був спроможний вести власне господарство, міг отримати землю від коша й заснувати власний зимівник (хутір). Його дозволялося потім продати, віддати в заставу, подарувати тощо. Однак козацька старшина самочинно привласнювала пасовища, рибальські та мисливські угіддя. Вона встановлювала звичай збирати із шинкарів і ремісників двічі на рік «подарунок» на свою користь.
За розпорядженням кошового отамана всіх селян-утікачів, що прибували на Січ, перестали записувати до козацького реєстру. Їх розселяли слободами на вільних землях, «щоб сторонні не мали можливості влазити до тих місць». За час свого перебування на посаді П. Калнишевський заснував на землях Запорожжя 45 нових сіл, 4 тис. хуторів-зимівників, у яких до 1775 р. проживало близько 55 тис. осіб. Загалом на Запорожжі налічувалося понад 6 тис. козацьких поселень. Однак для того щоб перешкодити намірам імперської влади, цього було недостатньо.
3. Обмеження російським урядом «вольностей» Запорожжя. Від початку заснування Нової (Підпільненської) Січі російський уряд поступово обмежував її права. У складі держави з абсолютною владою монарха, якою була Російська імперія, козацька республіка не могла проіснувати довго.
У 1753 р. імперська влада спробувала заборонити запорожцям обирати кошового отамана, але це їй не вдалося.
У 40—60-х рр. XVIII ст. російський уряд розпочав заселення північних і північно-східних околиць Запорожжя військовими поселенцями. Це спричиняло ізоляцію «вольностей» від Правобережжя та Гетьманщини й перешкоджало втечам туди селян.
Петро Калнишевський. Невідомий художник
Петро Калнишевський походив із давнього козацько-старшинського роду Лубенського полку. Кошовим отаманом його обирали десять років поспіль. П. Калнишевський докладав чималих зусиль, щоб уникнути залежності Січі від російської влади. Він тричі їздив до Санкт-Петербурга, відстоюючи військові та адміністративно-територіальні права Запорожжя.
П. Калнишевський опікувався культурним розвитком краю. Його коштом було збудовано п’ять церков і соборів, придбано значну кількість церковних книг та начиння як в Україні, так і за кордоном (у Єрусалимі).
П. Калнишевський брав участь у багатьох походах козаків на Кримське ханство й Османську імперію. Особливо він відзначився в російсько-турецькій війні 1768—1774 рр., під час якої командував Військом Запорозьким.
Після зруйнування імперськими військами Нової (Підпільненської) Січі П. Калнишевський був заарештований і за наказом Катерини II засланий до в’язниці Соловецького монастиря. Понад 27 років він провів в ув’язненні, із яких 16 років — у жахливих умовах одиночної камери. Потім за указом імператора Олександра I він був звільнений, але за власним бажанням залишився в монастирі, де й помер у віці 112 років.
У 1752 р. у північно-західній частині Запорожжя було створено Нову Сербію, а наступного року на північно-східному кордоні володінь Січі — Слов’яносербію. Ці землі заселялися втікачами від османського ярма — сербами, угорцями, молдаванами, греками, болгарами.
У 60-х рр. XVIII ст. смугу запорозьких земель вилучили для Новоросійської губернії, а ще через десять років — для будівництва Дніпровської оборонної лінії. На заперечення запорожців уряд Російської імперії не зважав.
4. Ліквідація Запорозької Січі. Остаточна ліквідація Січі була для імперського уряду лише справою часу. Відповідна нагода виникла після успішного завершення російсько-турецької війни 1768—1774 рр. Після проголошення незалежності Кримського ханства від Османської імперії над ним було встановлено російський протекторат. Відтепер зникла загроза нападів татар, для захисту від яких імперії й були потрібні запорозькі козаки.
На початку 1775 р. запорозька старшина, прагнучи зберегти козацтво, відрядила до Санкт-Петербурга делегацію з проектом реорганізації Січі на зразок Донського козацтва. Однак ці пропозиції не було розглянуто.
Наприкінці травня 1775 р. російські війська під командуванням генерала Петра Текелі вступили на Запорожжя та рушили на Січ. У козаків це не викликало жодної підозри. Ніхто не міг уявити, що після шестирічної спільної боротьби проти турків і татар колишні союзники матимуть намір знищити Січ.
4 червня російські війська непомітно зняли вартових та оточили Січ. Козакам було наказано скласти зброю. Усвідомлюючи безперспективність боротьби, старшина переконала рядових запорожців не чинити опору. Після оголошення указу Катерини II про скасування Січі гарнізон із 2 тис. козаків склав зброю. Інші війська також без бою захопили центри паланок.
Вищу січову старшину заарештували й віддали до суду. Землі Запорожжя увійшли до складу Новоросійської та Азовської губерній. Запроваджувалися російські порядки й органи влади. Землі почали роздавати імперським вельможам.
5. Історична доля запорожців після ліквідації Запорозької Січі. Нову (Підпільненську) Січ зруйнували, однак січове товариство залишилося. Згідно з указом Катерини II запорожці могли вступити до кінних полків. В іншому разі козаки мали повернутися туди, звідки вони прийшли на Січ, й отримати землю для вирощування зерна. Чимало колишніх запорожців почали господарювати у своїх рідних степах. Проте не минуло й двох років, як вони пошкодували про це рішення. Російський уряд роздавав запорозькі землі своїм вельможам, не звертаючи уваги на козацькі зимівники. Нові господарі відбирали в козаків землю, а інколи навіть перетворювали їх на кріпаків.
- Чи закономірною була ліквідація Запорозької Січі?
ЛІКВІДАЦІЯ ЗАПОРОЗЬКОЇ СІЧІ
Значна частина козаків-запорожців (близько 5 тис. осіб) після ліквідації Січі подалася у володіння Османської імперії. Вони просили турецького султана прийняти їх під свій протекторат і надати землі для будівництва Січі. Султан задовольнив це прохання, унаслідок чого виникла Задунайська Січ (80-ті рр. ХVІІІ ст. — 1828 р.).
Петро Текелі. Невідомий художник
Чимало козаків, що не бажали бути під владою ані Російської, ані Османської імперій, переселилися до австрійських володінь. Для їхнього розселення було виділено землі в провінціях Банат і Бачка, біля річки Тиса. Близько 8 тис. козаків-запорожців, які опинилися тут, заснували Банатську Січ.
Така ситуація занепокоїла російський уряд. Планувалося знищення запорозького козацтва й перетворення його на регулярне військо. Натомість новостворена Задунайська Січ, що продовжувала традиції запорожців, становила небезпеку для Російської імперії.
В умовах наближення чергової російсько-турецької війни, що вибухнула в 1787 р., імперський уряд намагався схилити козацтво на свій бік. У 1788 р. колишнім козакам-запорожцям дозволили створити Військо вірних козаків, перейменоване згодом на Чорноморське козацьке військо. Було відновлено запорозькі порядки: козацькі військові клейноди, виборність старшини, ради, курені. Однак служити імперії погодилися лише 12 тис. колишніх запорожців.
6. Участь українських козаків у російсько-турецьких війнах другої половини XVIII ст. Напередодні російсько-турецької війни 1768—1774 рр., коли питання про ліквідацію Січі було вирішено, Катерина II, закликаючи запорожців до участі у війні, запевняла: «Ми вважаємо [запорожців] найзичливішими нашими підданими і за першої нагоди Височайшу нашу милість всьому нашому вірному Війську Запорозькому низовому вчинимо». У війні запорожці активно воювали на боці Росії.
У 1774 р. був підписаний Кючук-Кайнарджийський мирний договір, за яким до Росії відходили землі між Дніпром і Південним Бугом, місто Керч, проголошувалася незалежність Кримського ханства.
Знову про запорожців згадали під час війни 1787—1791 рр. У бойових діях брало участь Чорноморське козацьке військо. Особливо вдало козацькі полки діяли в обороні Кінбурна, облозі та взятті Очакова в 1788 р. У вересні 1789 р. шість полків козаків-чорноморців оволоділи Хаджибеєм (майбутнє місто Одеса). Вагомим був внесок козаків-чорноморців у взяття головної фортеці Османської імперії на Дунаї — Ізмаїл, яка вважалася неприступною. Козаки знищили турецький флот на Дунаї, що дало змогу здійснювати штурм міста з усіх боків.
До запорозького війська у складі російської армії під час російсько-турецької війни 1768—1774 рр. входило 7,5 тис. кінних і 5,8 тис. піших козаків.
У 1769 р. запорожці перешкодили прориву 100-тисячної турецької армії в глиб України. Зокрема, на початку червня запорожці раптово атакували очаківську флотилію Османської імперії у складі 20 кораблів, які намагалися піднятися вгору Дніпром. Козаки захопили три кораблі й примусили турецькі війська відступити.
У серпні 3-тисячний загін запорожців розгромив значні сили противника під Очаковом.
Важливим був успіх козацької флотилії з 19 чайок, яка в дельті Дунаю розгромила турецьку флотилію, захопивши сім великих і багато дрібних суден. Запорожці уславилися під час штурму Бендер, у рейдах на Тульчу, Ісакчу тощо.
Російська влада визнавала вагому роль українського козацтва в російсько-турецьких війнах другої половини XVIII ст.
Лише в 1771 р. тисячу запорожців було представлено до нагороди срібними медалями.
Кошовий отаман П. Калнишевський був нагороджений золотою медаллю з діамантами особисто імператрицею Катериною ІІ. Ще 17 старшин також були нагороджені золотими медалями на андріївській стрічці.
У 1773 р. П. Калнишевському було присвоєно звання генерал-лейтенанта російської армії. Отже, він мав один із найвищих військових чинів тогочасної російської армії.
Згідно з мирним договором, підписаним у Яссах у 1791 р., кордоном між Османською та Російською імперіями ставала річка Дністер.
Сподіваючись на подяку, козаки-чорноморці прагнули відродити колишні козацькі «вольності» в межиріччі Дністра й Південного Бугу. Проте це не влаштовувало імперський уряд, і козаків було вирішено відправити подалі з України. У 1792 р. їм дозволили оселитися на Таманському півострові в межиріччі Кубані та Дону. У серпні 1792 р. перші 3877 козаків прибули на Тамань, де заснували Кубанське козацьке військо, що проіснувало до 1920 р.
7. Кримське ханство у XVIII ст. Ліквідація Кримського ханства. Остаточно доля держави кримських татар вирішилася в результаті російсько-турецької війни 1768—1774 рр. За Кючук-Кайнарджийським мирним договором була проголошена незалежність Кримського ханства від Османської імперії, але фактично воно опинилося під контролем Російської імперії. У 1776 р. кримськотатарський уряд повідомив російську владу, що відмовляється від її підтримки. Відповіддю на це стало введення на територію ханства 25-тисячного російського війська. Новим ханом було проголошено Шагіна Герая, якого підтримувала Росія.
Ліквідації Кримського ханства передували заходи, спрямовані на визрівання внутрішньої соціально-економічної кризи.
За наказом імператриці Катерини ІІ російський полководець Олександр Суворов силою виселив із Криму все християнське населення (31 тис. вірмен і греків) до Азовської губернії під приводом його захисту від засилля мусульман. Греки й вірмени становили майже все торговельно-ремісниче населення півострова та були основними платниками податків до скарбниці хана.
- Чому історія Кримського ханства під зверхністю Російської імперії виявилася короткою?
З указу Катерини II про приєднання Кримського півострова до Російської імперії (1783 р.)
Перетворення Криму на вільну й незалежну область не принесло спокою для Росії, а додало їй нових турбот зі значними витратами. Досвід часу з 1774 р. показав, що незалежність мало притаманна татарським народам. І для того щоб зберегти її, нам потрібно... виснажувати свої війська важким рухом, здійснюючи такі витрати, як за часів війни. Така морока з кримською незалежністю спричинила понад 7 млн надзвичайних витрат. Беручи до відома всі ці обставини, ми прийшли до рішення. зробити в майбутньому Кримський півострів не кублом розбійників і бунтівників, а територією Російської держави.
Робота в парах. Обговоріть і визначте, яким був офіційний привід для ліквідації Кримського ханства.
Підписання Кючук-Кайнарджийського мирного договору. Гравюра кінця XVIII ст.
Князь Г. Потьомкін приймає зречення останнього кримського хана Шагіна Герая. Художник Б. Чориков. 1836 р.
У 1783 р. уряд Російської імперії вважав, що склалися всі умови для поширення своєї влади на півострові.
Останній хан Шагін Герай був змушений зректися влади та виїхати до Османської імперії. Оволодівши Кримом, Катерина II почала відбирати кращі землі в місцевого населення та дарувала їх дворянам і чиновникам. Кримських татар витісняли на неродючі землі.
Як наслідок, за наступне століття населення Кримського півострова скоротилося з 500 тис. до 200 тис. осіб, причому більшість становили переселенці.
8. Освоєння Півдня України. Заснування нових міст. Унаслідок перемог Росії у війнах з Османською імперією (1768—1774, 1787—1791 рр.) і ліквідації Запорозької Січі (1775 р.) та Кримського ханства (1783 р.) утворився масив земель, які Російська імперія почала активно колонізувати. Для позначення цього регіону використовувалася назва «Південна Україна».
Із земель, що були приєднані до Російської імперії впродовж XVIII ст., Південь України був найпривабливішим. Родючість причорноморських степів обіцяла в майбутньому великі прибутки, до того ж цьому сприяла загальна економічна ситуація в Європі.
В організації колонізації цих земель Російською імперією на початковому етапі вагому роль відіграв Григорій Потьомкін.
Нові землі активно роздавали російським дворянам. Вони отримували по 1,5 тис. десятин землі за умови заселення кожного наділу 25 селянськими господарствами. Щоб заохотити селян до переселення, дворяни пішли на поступки: панщину скоротили до двох днів на тиждень (замість чотирьох-п’яти).
Із 1786 р. основну частину переселених селян становили українці з Правобережжя. На нових землях оселялися німці, молдавани та представники інших народів, яких російський уряд залучав як колоністів.
У XVIII ст. на Півдні України з’явилося чимало нових міст. Їх виникнення зумовлювалося потребами оборони, заселення та господарського освоєння південних степових просторів. Нові міста виникали переважно на місці фортець. Зокрема, Єлисаветград (нині Кропивницький), Новомиргород і Новоархангельськ утворилися з фортець, що були закладені в 40—50-х рр. XVIII ст.
У 1770 р. розпочалося будівництво Дніпровської оборонної лінії. На основі її укріплень виникло кілька міст, у тому числі Олександрівськ (нині Запоріжжя).
Григорій Потьомкін — князь Таврійський, генерал-фельдмаршал, російський діяч зі Смоленщини. Г. Потьомкін був фаворитом Катерини II і, як стверджували сучасники, єдиною людиною, що мала на неї вплив. Із 1774 р. Г. Потьомкін — правитель Півдня України, із 1777 р. — імператорський намісник. Він був одним з ініціаторів ліквідації Запорозької Січі, але війни з Османською імперією переконали його в необхідності відновити козацтво. У 1790 р. Г. Потьомкін отримав титул «великого гетьмана Катеринославських і Чорноморських козацьких військ».
У 70-х рр. XVIII ст. на місці козацької слободи Половиці розгорнулося будівництво Катеринослава (сучасний Дніпро). До кінця XVIII ст. на Півдні України налічувалося близько 30 міст. Ці нові міста із часом стали провідними економічними центрами Російської імперії.
Наприкінці XVIII ст., коли регіон уже був цілком освоєний, на території Азовської та Новоросійської губерній українці становили 74 % населення.
Працюємо з хронологією
1768—1774, 1787—1791 рр. — російсько-турецькі війни.
1775 р. — ліквідація Запорозької Січі.
1783 р. — ліквідація Кримського ханства.
Чи погоджуєтесь ви з тим, що... Чому?
- Друга половина XVIII ст. стала вирішальною для долі Півдня України й Криму. Після чергових російсько-турецьких війн ці території остаточно опинилися під владою Російської імперії, яка почала активно колонізувати їх.
- У 1775 р. було ліквідовано Запорозьку Січ, а в 1783 р. — Кримське ханство.
Запитання та завдання
1. Перевірте свої знання за допомогою навчальної гри «Словесний теніс». Правила гри. Учитель/учителька об’єднує учнів та учениць у пари. Один(-на) учень/учениця ставить запитання за вивченою темою, інший(-а) відповідає на нього, після чого ставить своє запитання, і т. д. Запитання мають передбачати коротку відповідь: «Перелічіть причини...», «Назвіть передумови (прояви, ознаки, результати, наслідки).», «Кого називали.», «Що таке.» тощо. Перемогу здобуває учень/учениця, що надасть більше правильних відповідей.
2. Охарактеризуйте адміністративно-територіальний поділ земель Нової (Підпільненської) Січі. 3. Робота в малих групах. Обговоріть і визначте, як відбувалося господарське освоєння земель Запорожжя впродовж другої половини XVIII ст. Чи могли січовики забезпечити колонізацію Півдня України? 4. Як було ліквідовано Запорозьку Січ російською владою? Якими були причини цих дій? 5. Яким було значення Запорозької Січі в історії України?
6. Підготуйте презентацію за темою «Доля кримських татар у другій половині XVIII ст.» та розповідь за нею. 7. Створіть ментальну карту «Ранньомодерна доба в історії України». Скористайтеся відповідним планом-схемою в електронному додатку.
8. Робота в парах. Обговоріть і наведіть факти, які свідчать про поступове обмеження російським урядом «вольностей» Запорожжя. 9. Колективне обговорення. Запорозька Січ не раз зазнавала руйнувань. Чому після подій 1775 р. вона вже не змогла відновитися в попередньому вигляді? 10. Чи можна стверджувати, що, беручи участь у російсько-турецьких війнах другої половини XVIII ст. на боці Росії, козацтво власноруч готувало передумови для своєї ліквідації?
На узбережжі Чорного й Азовського морів розбудовувалися великі міста-порти. У 1778 р. біля гирла Дніпра було засновано Херсон, а в гирлі річки Інгул — Миколаїв. У 1795 р. на місці турецької фортеці Хаджибей (Єні-Дунья) розпочалося будівництво Одеси. На Азовському морі було засновано великий порт Маріуполь на місті козацької фортеці Кальміус (існувала ще з XVi ст.).
Також у 1794 р. було засновано ряд важливих міст Кримського півострова: Севастополь, Сімферополь та Євпаторія. Вони постали на місці кримськотатарських поселень Ахтіар, Ак-Мечеть (Акмеджид) та Гезлеве.
Севастополь розбудовувався як головна військово-морська база Росії на Чорному морі. Разом із Миколаєвом він становив окрему адміністративну одиницю.
Коментарі (0)