Культура України в другій половині XVIII ст.
- 17-10-2022, 22:55
- 326
8 Клас , Історія України 8 клас Гісем, Мартинюк 2021
§ 32. Культура України в другій половині XVIII ст.
ОПРАЦЮВАВШИ ЦЕЙ ПАРАГРАФ, ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ: про особливості розвитку культури України в другій половині XVIII ст.; імена видатних представників української культури цієї доби та їхні основні здобутки.
ПРИГАДАЙТЕ: 1. Якими були особливості розвитку культури України другої половини XVII — першої половини XVIII ст.? 2. Визначте здобутки й досягнення української культури другої половини XVII — першої половини XVIII ст.
1. Особливості розвитку культури. У XVIII ст. продовжувався започаткований у попередні часи розквіт українського мистецтва й літератури. Однак це була складна доба в історії козацької України. Формувалися умови, за яких українська культура поступово втрачала свою самобутність.
Заходи російського уряду з ліквідації Гетьманщини та Запорозької Січі й перетворення Лівобережної України на провінцію Російської імперії позбавляли українську культуру основ її розвитку.
Особливістю культурних процесів на українських землях було також те, що до кінця XVIII ст. в Гетьманщині, з одного боку, і на Правобережжі й західноукраїнських землях, з іншого, — вони розвивалися в різних умовах. Проте це не вплинуло на єдність української національної культури.
Українська культура XVIII ст. вирізнялася високим рівнем розвитку. Імперські кордони значно обмежили звичні раніше культурні контакти із Західною Європою. Одночасно із цим Російська імперія отримала можливість використовувати інтелектуальний потенціал Гетьманщини. Процес «вимивання» високоосвічених українців із національного середовища став характерним явищем тогочасної української культури. Вагомий внесок у розвиток російського мистецтва XVIII ст. зробили українські митці.
- Чи були сприятливими умови для розвитку української культури в другій половині XVIII ст.?
Григорій Сковорода. Невідомий художник. ХІХ ст.
2. Освіта і книгодрукування. На середину XVIII ст. загальний рівень грамотності населення України був досить високим. Його забезпечували передусім українські народні школи — найпоширеніший тип початкових шкіл. Школи утримувалися на кошти парафіяльних братств. У другій половині XVIII ст. в Гетьманщині працювало 866 українських народних шкіл. Такі школи існували й на Слобожанщині. Навчання здійснювалося українською мовою, учнями могли стати навіть представники найбіднішого населення.
Знищення української державності зруйнувало народну школу. Закріпачене українське селянство було неспроможне утримувати навчальні заклади.
У 1783 р. у Львові було відкрито Греко-католицьку духовну семінарію, що знаменувало початок створення першої вищої теологічної школи для галицьких українців. Дещо раніше, у 1744 р., такий заклад був заснований на Закарпатті, у Мукачеві. Пізніше він був перенесений до Ужгорода, де на його основі утворили навчальний заклад для підготовки вчителів.
Більшість культурницьких здобутків українського народу XVII—XVIII ст. пов’язана з Києво-Могилянською академією. У її стінах формувалася українська літературна мова, розвивалися літературні жанри, закладалися основи національного театру.
У період між 1754 та 1768 рр. понад 300 випускників академії вибрали імперську службу або переїхали до Росії.
Однак у 60-х рр. XVIII ст. період розквіту академії змінився занепадом. Поступово погіршувалося її матеріальне становище. У 1748 р. в Києво-Могилянській академії було запроваджено російську мову, а з 1763 р. навчання повністю перевели на російську.
У 1817 р. Києво-Могилянську академію було перетворено на духовну семінарію, а в 1819 р. — знову на академію.
В академії вимагали дотримання «російського правопису та московської вимови», тобто здійснювали заходи зросійщення.
В останній чверті XVIII ст. на Лівобережжя й Слобожанщину було поширено чинність загальноросійської освітньої реформи. Для дітей дворян відкривали чотирирічні народні училища, для дітей купців, міщан та урядовців — малі дворічні училища.
Освіта набувала станового характеру й перетворювалася на привілей вищих верств населення.
Упродовж другої половини XVIII ст. початкові народні школи існували й на Правобережжі та західноукраїнських землях. Більшість початкових шкіл Правобережжя контролювали єзуїти, а польська початкова освіта для українських селян була фактично недоступною.
Середню освіту можна було здобути в заснованих у першій половині XVIII ст. Чернігівському, Харківському, Переяславському колегіумах. Це були загальностанові навчальні заклади, створені за зразком Києво-Могилянської академії. Наприкінці XVIII ст. Чернігівський і Переяславський колегіуми були перетворені на духовні навчальні заклади — семінарії, а Харківський — на казенне училище.
На Правобережжі й західноукраїнських землях іноземне панування також уповільнювало розвиток середньої освіти. На Правобережжі існували гімназії для дітей польської шляхти, навчання в яких здійснювалося польською або німецькою мовами. Дуже обмеженим був доступ українців до католицьких і протестантських навчальних закладів на Закарпатті.
Важливим осередком вищої освіти на західноукраїнських землях залишався Львівський університет. Після приєднання Галичини до Австрійської імперії в ньому відбулися певні зміни. Австрійський уряд дозволив існування певних кафедр, які увійшли до Руського інституту («Студіум рутеніум»). Діяльність цієї структури суворо регламентувалася. До навчального процесу було запроваджено викладання української мови. Однак інші предмети викладалися лише польською та німецькою мовами. Інститут проіснував до 1805 р.
У другій половині XVIII ст. добре розвивалося книгодрукування. Роль найважливіших видавничих центрів відігравали друкарні Києво-Печерської лаври та Троїце-Іллінського монастиря (Чернігів). Тут друкувалися твори як богословської, так і світської літератури. Посилення утисків російського уряду на українську культуру спричинило появу численних імперських указів і циркулярів із вимогами недопущення «особливого наріччя» і відповідності українських книгодруків московським зразкам.
Проте незважаючи на постійні обмеження й заборони, українські друкарі збагатили національне духовне життя. Серед тогочасних книгодруків найпомітнішими були Біблія (1759 р.), «Києво-Печерський патерик» (1760, 1762 рр.), «Синопсис» (1755 р.), «Часослов навчальний» (1753, 1758, 1766 рр.), «Буквар» (шість видань) та багато інших.
Освітнє життя населення Галичини розвивалося завдяки заснуванню в 1776 р. імператрицею Марією-Терезією у Відні Греко-католицької генеральної семінарії («Барбареум»). Щорічно в ній могли навчатися 29 юнаків із Галичини.
Перший номер «Львівської газети» («Gazette de Leopol»)
Кілька друкарень існувало й на західноукраїнських землях. Найбільшою з них була друкарня Антона Піллера. Вона видавала книжки різними мовами. До 1800 р. тут було надруковано 250 книжок. Також французькою мовою друкувалася «Львівська газета» — перше відоме періодичне видання на території України, яке виходило впродовж 1776 р.
3. Література. Цікавим явищем тогочасної української літератури стала українська історико-мемуарна проза. Чільне місце в ній посідають щоденники Миколи Ханенка (1691—1760) і Якова Марковича (1696—1770). Обидва автори належали до козацької старшини й обіймали високі посади в Гетьманщині. У своїх творах вони зображували події тогочасного державного, політичного та економічного життя, детально змальовували побут української шляхти.
Важливу роль у літературі другої половини XVIII ст. відігравали поетичні твори. Тогочасна поезія відображала проблеми, які були в центрі уваги українського суспільства.
У багатьох історичних віршах знайшли відображення національно-визвольна боротьба українського населення Правобережжя, події Коліївщини. Це вірші «Захотіла Смілянщина віру утвердити», «Во шістьдесят восьмому году собиралось народу» тощо.
Відгуком на імперський указ від 10 квітня 1786 р. про вилучення з українських монастирів земельних маєтків став анонімний сатиричний вірш «Плач київських монахів».
Представником сатирично-гумористичної поезії був Іван Некрашевич. Колоритні побутові сцени з народного життя змальовані ним у творах «Ярмарок» та «Сповідь».
4. Розвиток філософських ідей. Г. Сковорода. Друга половина XVIII ст. збагатила новими ідеями українську філософську думку. У Києво-Могилянській академії курс філософії викладав суспільний діяч, письменник Михайло Козачинський (1699—1755). Він знайомив слухачів з ідеями про невід’ємні природні права людини, які набули поширення в тогочасній Західній Європі. Свої погляди М. Козачинський висловив у книзі «Громадянська політика». Він уперше в українській філософії спробував пояснити правове вчення й заклав основи громадянського природного права.
Найвизначнішим серед учнів М. Козачинського був Григорій Сковорода (1722—1794) — майбутній видатний філософ, гуманіст, просвітитель, поет, педагог, музикант. У філософських роздумах велику увагу Г. Сковорода приділяв тому, як людина може стати щасливою.
Значну роль в усуненні зла, на думку Г. Сковороди, могла відіграти освіта. Просвітитель вірив у безмежні можливості людського розуму. «Не розум від книжок, — переконував він, — а книжки від розуму».
До жанру історичних віршів XVIII ст. належить написаний Семеном Довговичем віршований діалог «Розмова Великоросії з Малоросією». Автор обстоював ідею автономії України та висловлювався проти централізаторської політики Росії в Гетьманщині. У цьому творі також обґрунтовувалися давні права і привілеї, якими користувалася українська шляхта, підкреслювалося право козацької старшини на всі права й привілеї, отримані російським дворянством.
- У чому полягає суть філософського вчення Г. Сковороди? Чи можна цього діяча зарахувати до філософів епохи Просвітництва?
Г. Сковорода про головну мету філософії (1798 р.)
Головна мета життя людського, голова діл людських, є дух людини, думки, серце. Кожен має свою мету в житті; але не кожен — головну мету... Один піклується про черево життя, себто всі діла свої скеровує, щоб дати життя череву… інший — одягам і подібним бездушним речам; філософія, або любов до мудрості, скеровує все коло діл своїх до тієї мети, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, світлість думкам, яко голові всього. Коли дух людини веселий, думки спокійні, серце мирне — то й усе світле, щасливе, блаженне. Оце і є філософія.
Колективне обговорення. 1. Як Г. Сковорода визначав головну мету людського життя й філософії? 2. Як філософія, на його думку, могла допомогти людині стати щасливою?
5. Розвиток природничих наук. Друга половина XVIII ст. стала періодом успіхів у розвитку природничих наук, зокрема медичних знань. У цей час чимало лікарів-українців здобули вчений ступінь докторів медицини. Значний внесок у розвиток медичних знань зробили Нестор Амбодик-Максимович, Мартин Тереховський та інші. Крім того, ці вчені почали досліджувати рослинний світ України. Н. Амбодик-Максимович у 1795 р. створив перший вітчизняний підручник із ботаніки, зосередившись, зокрема, на вивченні рослин України.
Українські лікарі чимало уваги приділяли боротьбі з епідеміологічними захворюваннями. Так, Єфрем Мухін запровадив щеплення проти віспи, шукав засоби боротьби з холерою. Епідеміолог Данило Самойлович, який служив військовим лікарем під час російсько-турецької війни в 1768—1770 рр., запропонував нові методи запобігання епідемії чуми, що спалахнула в 1784 р. в ряді міст Російської імперії. Ці методи отримали схвалення багатьох закордонних академій наук.
Розвивалася медична освіта. У 1773 р. для підготовки лікарів та аптекарів у Львові було створено медичний колегіум. У Наддніпрянській Україні перша спеціальна медична школа виникла в 1787 р. в Єлисаветграді (нині Кропивницький).
6. Музика. Друга половина XVIII ст. позначена вагомими здобутками української музичної культури. Особливу любов і пошану українського народу, як і раніше, мали козаки-бандуристи.
Музичне мистецтво другої половини XVIII ст. не можна уявити без творчості трьох видатних майстрів української хорової музики: Максима Березовського (1745—1777), Дмитра Бортнянського (1751—1825) та Артема Веделя (1767—1808). М. Березовський є автором 20 хорових церковних концертів. Його музика відзначається ліричністю, проникненням у внутрішній світ людини. Д. Бортнянський написав опери «Сокіл», «Син-суперник», комедію «Свято сеньйора», також йому належать понад 100 творів хорової церковної музики. Світла лірика, радісні та мужні енергійні теми, глибокий драматизм — такі риси притаманні багатогранному світу образів хорових концертів Д. Бортнянського. А. Ведель написав 29 хорових церковних концертів, які відзначаються високою майстерністю та драматизмом образів. Спільною рисою, що єднає творчу спадщину цих композиторів, є відчутні впливи української народної пісенності.
Прикметною рисою розвитку тогочасної української музики було посилення її зв’язків із західноєвропейською музичною культурою. Останній гетьман Української козацької держави К. Розумовський мав у Глухові власні оркестр і театр, де ставили італійські опери. Зібрана ним нотна бібліотека є однією з найдавніших у Східній Європі.
7. Архітектура і скульптура. В українській архітектурі другої половини XVIII ст. співіснували різні стилі. В оригінальних формах українського бароко зводив будівлі Степан Ковнір (1695—1786). За його участю було споруджено корпус, будинок друкарні й дзвіниці на Дальніх і Ближніх печерах Києво-Печерської лаври, Кловський палац у Києві, церкву Антонія й Феодосія у Василькові.
- Чому наприкінці XVIII ст. український стиль в архітектурі перестав існувати?
Наріжна вежа мурів Кирилівського монастиря. Архітектор І. Григорович-Барський. 1748—1760 рр. Сучасний вигляд
Кращі риси українського бароко розвинув Іван Григорович-Барський (1713—1785). Першою його роботою став міський водогін у Києві, центральною спорудою якого був павільйон-фонтан «Феліціан» на майдані перед будинком магістрату (нині «Самсон» на Контрактовій площі).
За проєктами І. Григоровича-Барського в Києві було споруджено Надбрамну церкву із дзвіницею в Кирилівському монастирі, Покровську церкву, церкву Миколи Набережного на Подолі, бурсу Києво-Могилянської академії, дзвіницю Успенського собору. У творчості майстра простежуються риси класицизму.
У середині XVIII ст. в українську архітектуру прийшов новий західноєвропейський стиль рококо, який є продовженням традицій бароко. Він вирізняється витонченими деталями декоративного оздоблення. У стилі рококо збудовані Андріївська церква в Києві (за проєктом Б. Растреллі), собор Святого Юра у Львові (архітектори М. Урбанік та Я. де Вітте), міська ратуша в Бучачі (архітектор Б. Меретін) та інші.
У цей час почав також поширюватися стиль класицизму. Вищим зразком його послідовники визнавали античне мистецтво. У спокійних і навіть суворих класичних формах було зведено палаци гетьмана К. Розумовського в Яготині, Глухові та Батурині (архітектор Ч. Камерон).
Українські народні майстри не забули секретів дерев’яної архітектури. Найбільшою дерев’яною спорудою XVIII ст. (висота близько 65 м) був Троїцький собор у Самарі (нині Новомосковськ). Спорудив його в 1773—1779 рр. Яким Погрібняк (1707—?). Це єдиний в українському дерев’яному будівництві приклад дев’ятикамерної церкви з дев’ятьма банями.
Протягом XVIII ст. на українських землях успішно розвивалася скульптурна творчість. На Лівобережжі її досягнення пов’язують із діяльністю різьбяра по дереву Сисоя Шалматова (1720 — близько 1790). Він виконував скульптурне оформлення іконостасів Мгарського монастиря, церкви Святої Покрови в Ромнах, Хрестовоздвиженського собору в Полтаві. Майстер інколи відступав від релігійних правил. Відчувалося, що він добре знав анатомію людини та прагнув надати психологічної характеристики образу.
Серед скульпторів, які працювали в цей час на західноукраїнських землях, варто згадати Йоганна Пінзеля (?— 1761). Він виконав статуї Юрія Змієборця, Святого Афанасія і Лева на фасаді собору Святого Юра у Львові. Йому належить також серія кам’яних фігур, які доповнюють архітектуру ратуші в місті Бучач, скульптурне оздоблення костьолу в Городку, скульптура «Розп’яття» у львівському костьолі Святого Мартина.
Розп’яття. Скульптор Й. Пінзель. Близько 1755—1760 рр.
Козак Мамай. Невідомий художник. XVIII ст.
Народна картина «Козак Мамай» стала символом епохи, що минала. На ній козак-бандурист сидить один серед широкого степу. Він згадує славне минуле козацтва, журиться з його сумної долі. У часи знищення російським урядом Гетьманщини та Запорозької Січі, соціального й духовного поневолення ця картина була найпопулярнішою серед українців.
Наприкінці 60-х рр. XVIII ст. провідна роль у галицькій скульптурі перейшла до місцевих майстрів. Це були С. Стажевський, М. Філевич, П. Полейовський та І. Оброцький. Усі вони працювали в стилі рококо. Майстри виконували роботи для собору Святого Юра й Латинського кафедрального собору у Львові.
8. Живопис і графіка. Для українського живопису друга половина XVIII ст. стала часом поширення впливу рококо.
Український портретний живопис доби рококо значною мірою зберіг пишність та урочистість форм, що склалися в попередні часи бароко. До наймайстерніших зразків належать портрети полковника О. Ковпака, київського міщанина М. Балабухи, військового діяча Г. Гамалії, переяславського полковника С. Сулими та інших.
У цей час успішно розвивалося графічне мистецтво. У творчості Григорія Левицького-Носа (1697—1769) українська графіка досягла своєї вершини. Г. Левицький-Ніс намагався переосмислити традиційні сюжети та створював власні оригінальні композиції.
Великих успіхів також досягли гравери Почаївської друкарні Адам та Йосип Гочемські. А. Гочемський ілюстрував не лише церковні видання, але й перший в Україні підручник із медицини Андрія Крупинського, виданий у 1774 р. у Львові. Про стиль гравера казали, що в анатомічних ілюстраціях він об’єктивно точний, а в барокових релігійних зображеннях — багатомовний.
Найоригінальнішим жанром образотворчого мистецтва України другої половини XVIII ст. стали картини, створені невідомими народними майстрами. Серед творів цих часів чимало зображень опришків, гайдамаків, ватажків Коліївщини М. Залізняка та І. Гонти. Своєрідністю відзначається картина «Богдан з полками», присвячена Національно-визвольній війні українського народу середини XVII ст.
9. Повсякденне життя. У результаті соціально-політичних змін, що відбулися в другій половині XVIII ст., українство втратило свою еліту.
У повсякденному житті селянства мало що змінилося порівняно з попередньою епохою. Найбільш поширеною й відомою ще в часи Русі-України була трипільна система землеробства.
Поділ праці в селянській родині визначався тогочасним способом життя. Чоловік доглядав худобу, займався оранкою, посівом і молотьбою зернових культур, заготовляв сіно під час косовиці, будував житло й господарські споруди тощо. На жінку був покладений насамперед хатній побут усієї родини. Крім цього, селянська родина відбувала ще й повинності на пана або на державу залежно від того статусу, який вона мала.
Хатніми обов’язками української господині у XVIII ст. були: приготування їжі; прання; виховання дітей (співати колискові пісні, розповідати казки, навчати ремесла: прядіння, вишивання, оздоблення оселі тощо); заготівля на зиму продуктів харчування; дотримання норм гігієни (купати дітей, щосуботи мити голову), а також чистоти в приміщенні (щотижня обмазувати долівку хати, підбілювати піч тощо); виготовлення одягу для всієї родини та багато іншої повсякденної роботи. Допомагали жінці старші діти та батьки.
Портрет лубенського полковника Григорія Гамалії. Невідомий художник. Кінець XVII ст.
Чи погоджуєтесь ви з тим, що... Чому?
- У другій половині XVIII ст. українська культура продовжувала розвиватися за традиціями попереднього періоду.
- Одним із найвидатніших тогочасних діячів культури був Г. Сковорода.
- Наприкінці XVIII ст. українська культура швидко втрачала свій самобутній характер, її видатних представників було залучено до російської культури, а сама вона набувала рис провінційної.
Запитання та завдання
1. Перевірте свої знання за допомогою навчальної гри «Ким є ці особи?». Правила гри. Клас об’єднується в команди, яким надаються комплекти карток (однакові або різні) із прізвищами діячів культури. Командам треба розсортувати їх за сферами діяльності. Зразок комплекту: Григорій Левицький-Ніс, Григорій Сковорода, Степан Ковнір, Іван Григорович-Барський, Максим Березовський, Дмитро Бортнянський, Артем Ведель, Михайло Козачинський, Микола Ханенко, Яків Маркович, Адам Гочемський, Данило Самойлович.
2. Охарактеризуйте розвиток освіти на українських землях у другій половині XVIII ст. Чи можна стверджувати, що вона занепадала? 3. Робота в малих групах. Обговоріть і визначте, які зміни відбулися у XVIII ст. в розвитку Києво-Могилянської академії. Чим вони були зумовлені? 4. Які факти свідчать про те, що література відображала явища тогочасного життя? 5. Робота в парах. Обговоріть і визначте, що, на ваш погляд, прагнув сказати Г. Сковорода фразою «Світ ловив мене, та не спіймав». 6. Як мистецтво рококо відбивало зміни, що відбувалися в Гетьманщині в другій половині XVIII ст.? 7. Чому народні картини вважають своєрідним відображенням тогочасного українського життя? Яка картина стала найбільш популярною наприкінці XVIII ст.? 8. Чим можна пояснити високий рівень розвитку українського музичного мистецтва?
9. Використовуючи додаткові джерела, підготуйте повідомлення з презентацією про одного з видатних представників української культури другої половини XVIII ст. Скористайтеся відповідним планом-схемою в електронному додатку. 10. Складіть усну розповідь про Г. Сковороду та його внесок у розвиток української філософської думки. 11. Використовуючи додаткові джерела, складіть у зошиті таблицю «Українська культура другої половини XVIII ст.».
12. Чи можна стверджувати, що вирішальний вплив на розвиток української культури мала імперська політика Росії? Поясніть свою думку. 13. Чому в умовах нищення Української козацької держави в українській культурі створювалися визначні зразки? 14. Колективне обговорення. Якими, на вашу думку, були найважливіші досягнення культури України XVIII ст.?
Практичне заняття за розділом V
Узагальнення за розділом V
Тестові завдання для підготовки до тематичного контролю за розділом V
Коментарі (0)