Соціальна структура суспільства в Україні XVI ст. Литовські статути
- 17-10-2022, 23:14
- 516
8 Клас , Історія України 8 клас Власов, Панарін 2021
§ 3. Соціальна структура суспільства в Україні XVI ст. Литовські статути
Розгляньте гістограми, дайте відповіді на запитання та виконайте завдання. 1. Якими були соціальна структура населення Речі Посполитої та його етнічний склад? 2. Скориставшись знаннями, здобутими у 7-му класі, а також використавши додаткові джерела, визначте релігійну (конфесійну) належність населення Речі Посполитої.
Соціальна структура населення Речі Посполитої після Люблінської унії (осіб; %)
Етнічний склад населення Речі Посполитої після Люблінської унії (%)
1. Становий поділ українського суспільства на початку XVI ст.
Структура тогочасного українського суспільства мала становий характер. За обсягом прав стани поділялися на привілейовані, напівпривілейовані та непривілейовані. Окремий міжстановий прошарок українського суспільства становило козацтво, про яке йтиметься в наступному розділі підручника.
Роздивіться піраміду верств українського суспільства на початку XVI ст., дайте відповіді на запитання й виконайте завдання. 1. Пригадайте поділ на суспільні верстви часів Русі-України. Що спільного та відмінного у суспільних станах ви можете виділити? 2. Використовуючи матеріал попереднього параграфа, визначте, у чому полягав особливий привілейований статус шляхти.
2. Становище шляхти. Роль князів і магнатів у тогочасному суспільстві
Іван Вишневецький
Наприкінці XVI ст. завершилось оформлення особливого становища шляхти у Речі Посполитій. Шляхтич користувався правом суду, тоді як його самого не можна було ув’язнити без суду і слідства, а судити його мали лише визначені станові суди. Маєтки шляхти були звільнені від поборів, окрім грошового податку на підданих. Шляхта отримала досить широкі політичні права, обіймаючи державні посади різних рівнів.
Лавінія Радзивілл з княжого роду Корецьких
Особливістю суспільного устрою Речі Посполитої було те, що, на відміну від більшості європейських держав, тут збереглися княжі титули. Тож верхівку суспільної піраміди на українських землях у складі Великого князівства Литовського посідали князі, які належали до двох династій - Рюриковичів і Гедиміновичів. Упродовж другої половини XV - 60-х років XVI ст. відбувалося поступове зближення князівської верстви з представниками інших привілейованих прошарків і, як наслідок, утворення єдиного привілейованого стану - шляхти. При цьому особливе ставлення в суспільстві до князів зберігалося: навіть збіднілий князь мав більше шансів отримати високу урядову посаду порівняно з менш родовитим, хай навіть і заможнішим, шляхтичем. Загарбуючи чи купуючи великі земельні наділи (латифундії), з часом деякі князі перетворилися на магнатів. Княжі роди Острозьких, Вишневецьких, Корецьких, Чорторийських, Збаразьких та інші входили до складу керівництва урядом у Великому князівстві Литовському, засідали в раді великого князя, а у воєнні походи йшли під власними прапорами.
Величезні магнатські володіння лише номінально підлягали державному контролю. На їхніх теренах діяло княже право з власними податками й судом, було власне військо. Тож на місцевому рівні, здавалося, усе лишалося таким, як і за княжої доби. Власне тому представники княжих сімей пов’язували свої родоводи з князями Русі-України.
У житті тогочасної України особливе місце посідав рід Острозьких.
ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ
Князь Василь-Костянтин Острозький. Копія ХІХ ст. з портрета початку XVII ст.
Василь-Костянтин Острозький (1526-1608) - одна з найвпливовіших політичних постатей того часу. Від 1559 р. В.-К. Острозький був київським воєводою та володарем українського прикордоння. Наприкінці XVI ст. - найбільший після короля землевласник Речі Посполитої. Річні прибутки князя оцінюють у 10 млн злотих. В.-К. Острозький мав можливість у найстисліший термін виставити 1520 тис. війська. Промовистим є і той факт, що при княжому дворі постійно перебувало близько 2 тис. шляхетних юнаків-слуг, які відбували тут лицарський вишкіл. Після смерті польського короля Стефана Баторія (1586) його вважали одним із можливих претендентів на престол.
3. Становище середньої та дрібної шляхти
До вищих верств тогочасного суспільства, крім князів, належали пани. Слово «пан» у XVI ст. було титулом. На Київщині та Брацлавщині у першій половині XVI ст. із 450 шляхетських родів панськими називалися близько сотні. Основною ознакою пана було те, що він володів подекуди невеликою, але власною вотчинною землею, на якій працювали піддані. Така шляхта була економічно незалежною та мала широкі політичні права.
СЛОВНИК
Чинш - орендна плата за земельний наділ. Чинш можна було виплатити як грошима, так і оброком: виконувати якісь завдання або перебувати на службі у поміщика, у якого чиншова шляхта орендувала землю.
Литовські статути - правовий кодекс Великого князівства Литовського, який увібрав у себе основні положення державного, цивільного, кримінального й процесуального права. Протягом XVI ст. здійснено три видання цих кодексів (1529, 1566, 1588).
Левову частку шляхетського стану становила дрібна шляхта, яка поділялася на кілька категорій. Найчисленнішим прошарком були зем’яни (від XV ст. це слово вживалося як синонім до поняття «бояри»). Частина зем’ян мала право розпоряджатися власними маєтками, які були їхньою приватною власністю. Часто зем’яни не мали коштів на утримання підданих, тож були змушені обробляти земельні угіддя власними силами. Чиншовою називали безземельну шляхту, яка втратила свої маєтки або їх ніколи не мала й була змушена орендувати землю у магнатів, сплачуючи чинш.
Існував і такий різновид шляхти, як голота. Представники голоти не мали ні землі, ні підданих. Вони відбували військову повинність чи працювали у магнатському / княжому дворі, маючи надію здобути право на отримання або принаймні користування чужою землею. Найнижчу сходинку шляхетського стану займали панцирні бояри - військові слуги, які перебували на службі короля чи князя. Вони були позбавлені права політичного голосу, а звільняючись із військової служби, втрачали привілеї та земельні наділи, що їх видавав господар за службу.
Зміни в становищі шляхти відобразилися в тогочасному законодавчому кодексі - Статуті Великого князівства Литовського в редакції 1529 р. - Першому (або Старому) литовському статуті. Шляхті було гарантовано, що її не можна карати без суду. Закон також забезпечував шляхті володіння землею, яку не можна було відібрати «без вини».
У редакції 1566 р. (Другий литовський статут) закріплювалася норма про зрівняння в правах нижчої ланки боярства-шляхти з князівсько-магнатською аристократичною верхівкою. Зокрема, було запроваджено виборні суди (до цього вища аристократія підлягала тільки безпосередньому судові великого князя) та систему повітових сеймиків із регулярними загальними (вальними) сеймами, на які вся шляхта мала право «з’їжджатися, радитися та обмишляти», тобто керувати державою. Однак проголошеній статутом рівності ще було далеко до реальної. Отже, наприкінці XVI ст. українська шляхта домоглася законодавчого закріплення прав, що їх упродовж століть виборювала собі мечем, виконуючи нелегкі військові обов’язки.
Український шляхтич (пан). Українська панна. З альбому Ю. Глоговського
Прочитайте тексти джерел і дайте відповіді на запитання. 1. Як джерела характеризують становище жінки в Речі Посполитій? 2. Поміркуйте, чи можемо ми говорити, що жінка у Речі Посполитій мала такі самі права, як і чоловік. Відповідь аргументуйте. 3. Пригадайте права жінок у Русі-Україні. Який документ регламентував становище руських жінок?
«Теж обіцяємо і наказуємо княгинь, пань, вдів, княжних, панянок, дівок-шляхтянок і жінок будь-якого іншого стану походження земського, як людей вільних, під вільним пануванням нашим господарським, зберігати їх при вольностях їх і силою ні за кого їх видавати заміж не маємо без волі їх, за кого захочуть, за того вільно піти...
...Кожний мешканець цього панства будь-якого стану, видаючи дочку свою заміж і даючи за нею придане, перш ніж дівку видати, має від зятя взяти запис під печаткою його і під печаткою людей добрих, яким він третю частину майна свого передає як віно (подарунок нареченого при укладанні шлюбу, плата за наречену), а становити воно має у два рази більше, ніж придане нареченої, а потім цей запис в книги земські записати має, такий порядок має бути в кожному разі дотриманий. А якби батько, видаючи дівку заміж, перед виданням її, віна від зятя свого не одержав, така дівка після смерті мужа свого внесення втрачає, хоча б і велику суму за собою внесла. ...Після смерті мужа вдова отримує третю частину майна і своє придане, будучи вільна розпоряджатися власністю своєю. По смерті батька кожна дочка має отримати четверту частину маєтку».
Другий (1566) і Третій (1588) литовські статути
4. Становище духовенства
Як і раніше, особливе місце в українському суспільстві належало духовенству. Окремішність цієї верстви виявлялася в тому, що вона не підлягала світському суду. Духовенство за тих часів було досить численним - священники з їхніми сім’ями, ченці, люди, які обслуговували церкву. Вище духовенство (митрополит, єпископи, настоятелі монастирів) поповнювалося вихідцями з аристократичних родів і обіймало посади лише з волі литовських та польських володарів. Становище нижчого духовенства залежало від землевласників, на землях яких розташовувалася церковна парафія.
Згідно з пунктами Литовського статуту 1588 р. духовенство, як католицьке, так і православне, що мало маєтки, обов’язково мусило виставляти від свого володіння на військову службу слуг та шляхтича, який би відбував військову службу замість них. Звільнялися від військової повинності тільки маєтки Віленського духовного колегіуму.
СЛОВНИК
Парафія - нижча церковна адміністративна одиниця, фактично, територія, на якій живуть члени громади, віряни одного храму.
5. Міське населення
Міське населення складалося з: 1) міської верхівки - патриціату (багаті представники знатних родів); 2) поспільства / бюргерів - середній, найчисленніший прошарок містян, які мали міські права (ремісники, крамарі); 3) міської бідноти / плебсу.
Щоб вважатися повноправним громадянином, тобто перебувати під захистом міського самоврядування, користуватися привілеями, які надавалися городянам, зокрема правом займатися ремеслом, вести торгівлю на міському ринку, потрібно було володіти нерухомим майном, щонайменше - власним будинком. У містах, особливо в Галичині, мешкали представники різних народів. На Волині та на землях Центральної України переважали українці.
Українська містянка. Львівський дроворуб. З альбому Ю. Глоговського
Артикули Литовського статуту 1588 р. свідчать, що зародження і розвиток буржуазних відносин, особливо у містах, привели до того, що частина шляхти продавала свої маєтки, оселялася в містах і займалася лихварством. Проте у шляхетському середовищі вважалося, що шляхтич, який селився в місті і починав займатися там торгівлею, шинкарством чи ремеслом, тим самим ганьбив шляхетський стан.
6. Селяни
У соціальній піраміді тодішнього суспільства найнижче місце посідали селяни, які були найчисленнішою верствою - близько 80 % населення. Як і інші суспільні верстви, селянство не було однорідним. Селяни поділялися на похожих (особисто вільних) і непохожих (прикріплених до свого наділу). Залежно від форм феодальної експлуатації та повинностей селянства вирізняли кілька груп: данники - особисто вільні селяни, які працювали на власній землі, сплачуючи грошовий чи натуральний податок державі; тяглові селяни, які працювали із власним тяглом (худобою) і вели господарство на земельних ділянках, що належали феодалам. Основними формами експлуатації цієї категорії селян були панщина та повинності на користь держави. Окрему категорію становили службові селяни - ремісники, рибалки, конюхи, які обслуговували двір феодала й звільнялися від інших повинностей.
Селянин продає у Львові пісок. Селянка з околиць Львова несе на базар сіно. З альбому Ю. Глоговського
СЛОВНИК
Панщина - примусове й безплатне виконання підданими певного обсягу робіт у господарстві власника.
Кріпацтво - система правових норм, яка встановлювала залежність селянина від землевласника. Останній мав адміністративну та судову владу над такими селянами.
ЗАУВАЖТЕ
За Третім литовським статутом 1588 р. селяни Брацлавщини, Київщини та Волині, які прожили на землі феодала понад 10 років, ставали кріпаками. Землевласники одержали право пошуку й повернення селян-утікачів протягом 10 років.
Зростання на ринках Центральної й Західної Європи попиту на хліб та іншу сільськогосподарську продукцію сприяло стрімкому розвитку фільварків. Зацікавлені у зростанні прибутків, землевласники розширювали площі фільваркових земель, захоплюючи наділи, що належали громадам, і примушуючи селян працювати на себе з власним реманентом, тобто впроваджували панщину. У середині XVI ст. повсюдною стала дводенна, а подекуди й триденна панщина. Поступово феодальна залежність селянства перетворювалася на кріпацтво, а кількість непохожих селян з року в рік зростала.
Збільшення панщини не було однаковим у різних регіонах. Так само закріпачення відбувалося поетапно, залежно від місцевих умов. Наприклад, на Волині воно просувалося не так швидко, як на Галичині, де вільних земель уже в XV ст. бракувало. На Брацлавщині та в степовій і лівобережній частинах Київщини, де землі було багато, навпаки, відчувався брак робочих рук, тож землевласники надавали селянам більше пільг.
Прочитайте текст джерела і дайте відповіді на запитання. 1. Про що ви довідалися з джерела? Як у документі відображено зміну становища селян? 2. Які права шляхти закріплює цей документ? Що в тексті документа підтверджує найвищий статус шляхти в Речі Посполитій?
«Постановляємо, яка б слуга чи челядь власна або полонена втекла від княжат, панів [господарів], або від якого шляхтича і прийшла до столичного нашого міста Віленського, або до інших міст наших привілейованих чи непривілейованих, також до міст князівських, панських, духовних, то тих людей і слуг мають війти і бурмістри з міст наших, вислухавши попередньо докази панів [господарів] їхніх, або за їхнім власним зізнанням, видати панам [господарям]. А тих слуг і шляхетських людей, які, прийшовши до міст наших, осілість (тобто житло) мають і проживуть 10 років, міські урядники видавати не повинні».
Третій литовський статут. 1588 р.
ПІДСУМОВУЮЧИ ВИВЧЕНЕ
ВИСЛОВІТЬ ВЛАСНУ ДУМКУ ЩОДО ЗАПРОПОНОВАНИХ ТВЕРДЖЕНЬ
- Населення українських земель поділялося на стани, правовий і соціальний статус яких регулювало польсько-литовське законодавство.
- У першій половині XVI ст. завершилось оформлення привілейованого статусу шляхти, яка отримала найбільші політичні та земельні права в Речі Посполитій.
- Міське населення було досить строкатим, мало власне самоврядування, судочинство, сплачувало податки на користь міста.
- Селянство було найчисленнішим та найбільш безправним прошарком українського суспільства.
ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ
1. Про які права шляхти йдеться в документі?
«Хочемо і постановляємо, щоб усі піддані наші, як духовні, так і світські, князі й бояри і вся шляхта, які маєтки свої батьківські куплені і яким-небудь звичаєм нажиті за прабатьків наших славної пам’яті їх милостей королів і великих князів литовських, а також і за нашого щасливого (володіння) держали і володіли, щоб їм такі маєтки вічно від нинішнього часу і в прийдешні часи держати й володіти, їм самим, і потомкам, тобто їх родові; хоч би і грамот і кріпосних документів ніяких не було...»
2. Установіть хронологічну послідовність подій.
► Другий литовський статут ► Кревська унія ► Люблінська унія ► Третій литовський статут.
3. Дайте визначення поняттям.
Шляхта; магнати; кріпацтво; панщина; данники.
4. Установіть подібність та відмінність у групах понять. Князі; пани; зем’яни-шляхта.
5. Заповніть таблицю «Права та обов’язки різних верств суспільства в Речі Посполитій».
|
Суспільна верства |
Права |
Обов’язки |
|
Шляхта |
||
|
Духовенство |
||
|
Містяни |
||
|
Селяни |
6. Дайте відповіді на запитання.
► Яку роль у тогочасному суспільно-політичному житті відігравала українська шляхта? ► Які зміни в житті українських селян відбувалися протягом XVI ст.? ► Чим вирізнялося життя українських містян? ► Якими були причини закріпачення українського селянства?
Коментарі (0)