Із владою Речі Посполитої Сагайдачному вдавалося зберігати відносний спокій. По-перше, гетьман суворо карав запорожців за непослух. По-друге, він провадив компромісну політику, завдяки якій козацтво отримало легальне положення у державі. Сагайдачний уміло маневрував між противниками козацтва серед урядовців та радикально налаштованими низовиками. Наприклад, спочатку він поступався вимогам королівських комісарів щодо скорочення кількості реєстрових козаків і спалення свого флоту. Але невдовзі Військо Запорозьке знову отримувало раніше здобуті права, оскільки Річ Посполита вже не могла відмовитися від потужного, гарно озброєного козацького війська.

У 1617-1618 рр. король польський і великий князь литовський Владислав IV Ваза, який претендував на московський престол, зробив останню спробу захопити Москву. Однак шляхта, що брала участь у поході, відмовилася воювати, посилаючись на свої привілеї. Тоді король звернувся по допомогу до Сагайдачного. Згоду на участь у поході до Московського царства гетьман обумовив вимогою розширити козацькі права. Додалася, на думку дослідниці Олени Апанович, ще й неприязнь багатьох козаків до царського уряду Михайла Романовича (Михайла Федоровича). Його дипломати спонукали Османську імперію та Кримське ханство до нападів на Річ Посполиту з півдня, що загрожувало насамперед Україні.

Навесні 1618 р. Сагайдачний із двадцятитисячним військом вирушив з України до Московського царства — і козаки здобули міста Ливни, Єлець, Михайлов, захопили московське посольство, яке їхало до Криму, розбили військовий загін князів Пожарського та Волконського, знищивши біля Донського монастиря рать, що виступила з Москви. Сагайдачний майже без перешкод підійшов до царської столиці й розпочав її облогу. Вже визначено було час наступу — ніч проти свята Покрови. Однак коли козаки кинулися в атаку, Сагайдачний несподівано звелів її припинити.

Поміркуйте, що могло стримати гетьмана.