Правобережна і Західна Україна в другій половині XVIII ст.
- 20-10-2022, 08:28
- 305
8 Клас , Історія України 8 клас Дудар, Гук 2021
§ 30. Правобережна і Західна Україна в другій половині XVIII ст.
Як склалася доля Правобережної України на початку XVIII ст.?
Гайдамацький рух. Коліївщина
Ще Іван Мазепа намагався скористатися наказом Петра І придушити повстання Семена Палія, щоб об’єднати Лівобережну і Правобережну Гетьманщину Але після його поразки та поразки його наступника Пилипа Орлика згідно з міжнародними договорами 1711-1714 рр. Правобережжя остаточно було визнано територією Речі Посполитої.
Відновлювалися колишні порядки, зокрема поділ українських правобережних територій на Брацлавське, Волинське, Київське та Подільське воєводства. Шляхтичі прагнули відродити економічне життя, тому створювали у своїх володіннях слободи. Селян, які там оселялися, на певний час звільняли від податків. Але поступово у шляхетських маєтках відновилися панщина та відбуття повинностей, посилився наступ на права православних і греко-католиків. Після ліквідації козацтва в Правобережній Україні не було сили, здатної вести боротьбу за поновлення прав і вольностей. Стихійними борцями проти соціально-економічних та релігійних утисків стали гайдамаки.
І. Бурячок. Гайдамаки під Уманню. 1922
Гайдамаки — самоназва народних повстанців у Правобережній Україні, що залишалася до кінця XVIII ст. під владою Речі Посполитої. Уперше слово «гайдамаки» згадано у писемних джерелах від 1714 р.
Гайдамацький рух виник у першій половині XVIII ст. на Волині та Західному Поділлі, але незабаром поширився на Київщину та Брацлавщину. Дослідники виділяють три хвилі розвитку руху: 1734-1738 рр., 1750 р. і 1768-1769 рр. — Коліївщину.
Перше велике гайдамацьке повстання розпочалося у 1734 р. Приводом стала поява на Правобережжі російських військ, які разом із гетьманськими полками мали допомогти синові короля Августа II вступити на польський престол. Місцеве селянство поширювало чутки, нібито російська імператриця Анна Іоанівна видала грамоту, у якій закликала до боротьби проти польської шляхти. Повстанці на чолі з козацьким полковником Верланом захопили Жванець, Броди, Збараж, дійшли з боями аж до околиць Кам’янця та Львова. Однак у 1738 р. російське військо втрутилося в ситуацію і за допомогою зрадника козацького сотника Сави Чалого перемогло основні загони гайдамаків. Решта повсталих або втекла до Молдавського князівства, або тимчасово припинила збройний опір.
Чому влада Російської імперії втрутилася у боротьбу з гайдамаками?
Ситуація повторилася у 1750 р., коли загони гайдамаків, очолювані отаманами Олексієм Письменним, Михайлом Сухим і Прокопом Тараном, було розбито об’єднаними польськими та російськими військами.
В. Куткін. Гайдамаки. 1963
Невідомий художник. Максим Залізняк. Кін. XVIII ст.
Найбільшим виступом гайдамаків стала Коліївщина 1768-1769 рр. Походження назви цього повстання дискусійне. Найчастіше зустрічається в науковій і художній літературі, вона походить від слова «колій», яким в українських селах і донині називають людей, відповідальних за забиття свиней, які вміють робити це найбільш професійно і швидко.
Одним із приводів до розгортання конфлікту став активний наступ греко-католиків, очолюваних митрополитом Феліціаном Володкевичем, на права православних на півдні Київщини. Протидіяв обмеженням ігумен Мельхіседек Значко-Яворський. Саме він потрапив на прийом до Катерини II, й імператриця пообіцяла православним Речі Посполитої підтримку та заступництво. У 1768 р. польський король Станіслав Понятовський, обраний на престол завдяки підтримці Катерини II, підписав трактат про формальне зрівняння в правах із католиками вірян православної та протестантської церков.
Поміркуйте, чому імператриця втрутилася у внутрішні справи Речі Посполитої.
Такі дії короля спричинили вибух шляхетського невдоволення. Відтак виникли збройні союзи — конфедерації, які проголосили «хрестовий похід» проти православних під гаслом захисту католицизму, шляхетських прав і звільнення Речі Посполитої з-під російського впливу. Особливо жорстоко діяли учасники Барської конфедерації (з м. Бар, що на Поділлі). Вони вбивали православних, руйнували храми на Київщині, Поділлі та Волині. Окрім того, конфедерати свавільно запроваджували вищі податки та збільшували повинності на свою користь.
Розгляньте карту. Визначте регіони поширення Коліївщини.
Навесні 1768 р. запорожець Максим Залізняк сформував під Чигирином повстанський загін, до якого входили запорожці та місцеве селянство. На бік повсталих перейшов уманський сотник Іван Гонта зі своїми козаками. Завдяки цьому повстанці захопили Умань — міцну фортецю, що стало тривожним сигналом для уряду.
Зростала ймовірність поширення селянських виступів за межі Речі Посполитої на Лівобережжя. Гайдамаки, переслідуючи шляхту та євреїв, перейшли кордон і спалили турецьке місто Балта. Це викликало бурхливий протест турецького султана, кримського хана та молдавського господаря. Османська імперія загрожувала війною, до якої Російська імперія не була готова. Тож російське військо провело каральні акції проти повстанців у другій половині червня 1768 р. Підступно схоплені Максим Залізняк та Іван Гонта зазнали жорстокого покарання: Гонту стратили, а Залізняка заслали на каторгу до Сибіру. Протягом липня — серпня було розгромлено більшість гайдамацьких загонів, але остаточно Коліївщину було придушено лише навесні 1769 р.
Іван Гонта. Малюнок із часопису «Київська старовина». 1882
Як ви вважаєте, чому Коліївщина зазнала поразки?
Поділи Речі Посполитої
Стратегічною метою російської імперської політики було встановлення контролю над правобережними українськими територіями. Ці плани здійснилися у результаті поділів Речі Посполитої.
Проаналізуйте таблицю. Скористайтеся відповідною картою в історичному атласі і визначте, як змінилася доля українських територій у результаті трьох поділів Речі Посполитої.
У 1795 р. Річ Посполита припинила своє існування і нарешті об’єдналися лівобережні та правобережні українці на етнічній українській землі. Поновилися позиції в суспільстві Православної церкви, що сприяло консолідації української нації. Однак наприкінці XVIII ст. автономії Лівобережжя не існувало, тому Правобережжя з-під влади одного іноземного уряду потрапило під владу іншого, що не могло забезпечити повноцінного, динамічного розвитку краю.
Західноукраїнські території у XVIII ст.
Подібно до гайдамацького руху на Правобережжі, у Галичині, на Закарпатті та Буковині діяв рух опришків.
Опришки — учасники збройного руху в Галичині, на Буковині та в Закарпатті в XVI-XIX ст. Історики по-різному оцінюють діяльність опришків: дехто вважає їх розбійниками, інші — учасниками соціального й визвольного руху.
Найвідомішим ватажком руху опришків став Олекса Довбуш, загін якого діяв на Прикарпатті. Шляхта направляла проти Довбуша каральні загони, а в період найбільшого розмаху його діяльності на початку 1740-х років гетьман великий коронний Юліуш Потоцький, аби схопити Довбуша, надіслав на Прикарпаття понад двохтисячне військо. Завдяки мобільності, продуманій тактиці, підтримці місцевих жителів ватажка загону схопити не вдавалося. У 1745 р. Олексу Довбуша смертельно поранив заможний селянин Стефан Дзвінчук, який, за переказами, просватав наречену Довбуша — Марічку.
Я. Оленюк. Довбуш із побратимами. 2008
Після поділів Речі Посполитої східногалицькі території, на яких мешкали переважно українці, та західногалицькі, більшість населення яких становили поляки, було об’єднано у Королівство Галичини і Лодомерії зі столицею у Львові. Найвищу владу тут мав губернатор, а згодом — намісник, яких призначав імператор. У 1786 р. до Королівства Галичини і Лодомерії було приєднано Буковину, яку в 1775 р. Османська імперія за Константинопольською конвенцією передала на «вічні часи» Австрії. Закарпаття підпорядковувалося управлінню Угорського королівства.
Наприкінці XVIII ст. на території Австрії, або, як її називали, імперії Габсбургів, було проведено низку реформ у дусі «освіченого абсолютизму».
Так, з-поміж реформ австрійської імператриці Марії-Терезії найважливішими для жителів західноукраїнських земель були скорочення панщини до трьох днів на тиждень і запровадження обов’язкової шкільної освіти. Наприклад, у 1774 р. у Відні було засновано греко-католицьку семінарію для навчання руського духовенства «Барбареум», а згодом її було перенесено до Львова.
Особливий інтерес сина Марії-Терезії імператора-реформатора Иосифа II викликала Галичина. На думку історика Ореста Субтельного, імператор уважав цей регіон чимось на зразок лабораторії, де можна було б експериментувати з різними можливостями перебудови суспільства. Иосиф II запровадив свободу віросповідання та зрівняв у правах католицьке та греко-католицьке духовенство. Після ліквідації ордену єзуїтів було закрито єзуїтську академію у Львові, натомість у 1784 р. відкрито Львівський університет. У 1780-1782 рр. імператор скасував особисту залежність селян від землевласника, зробив спробу скасувати панщину й замінити її чиншем — щоправда, невдалу.
М. ван Майтенс. Марія-Терезія. 1759
Хоча наміри австрійського імператора мали прогресивний характер, багато реформ гальмували противники запровадження нової суспільно-економічної системи. Окрім того, Йосиф II вважав, що полегшення долі селянства не лише покращить їхнє власне життя, а й сприятиме економічному зростанню краю у цілому Проте економічні проблеми Галичини були набагато глибшими, адже на відміну від Наддніпрянщини тут не було таких потужних природних ресурсів для розвитку, зокрема родючих ґрунтів чи виходу до моря. Придатні для сільського господарства землі були в руках поміщиків, а загальна бідність регіону стримувала розвиток торгівлі.
Селянам було надзвичайно важко знайти альтернативну роботу. Якщо в Західній Європі жителі сільської місцевості перебиралися до міст і поповнювали ряди робітників, то міста Галичини не потребували великої кількості робочих рук. Економічна політика австрійських монархів лише погіршувала ситуацію, адже вони розглядали українські території як джерело дешевої сільськогосподарської сировини. Влада стимулювала промисловий розвиток лише Австрії та Богемії. У Галичині ж індустріальне виробництво катастрофічно відставало від решти регіонів велетенської держави.
Поміркуйте, чому польська шляхта вороже ставилася до намірів Иосифа II модернізувати суспільний устрій.
Західноукраїнська шляхта доклала значних зусиль, аби підірвати модернізаційні плани австрійських правителів, оскільки це призводило до зменшення її впливу на місцеве життя. До того ж в опозиції до реформ перебувала Римо-католицька церква, незадоволена конфіскаціями маетностей та зменшенням ролі в освітній сфері.
Наштовхнувшись на суттєвий опір, Иосиф II був змушений скасувати багато своїх заходів. У подальшому Габсбурги, особливо Франц І, проводили кардинально протилежну політику. Демократичні зміни у становищі селянства було скасовано й майже відновлено кріпацтво. Діяли лише певні реформи у галузі церкви та освіти.
К фон Залес. Йосиф II Габсбург. 1823
1. Визначте найважливіші події розвитку Правобережної та Західної України у XVIII ст.
2. Які спільні та відмінні риси мав гайдамацький та опришківський рух?
3. Яка доля українських земель у результаті поділів Речі Посполитої?
4. Назвіть основні реформи Марії-Терезії та Иосифа II.
5. Виконайте онлайн-вправу.
Домашнє завдання
1. Підготуйте короткі тестові завдання за матеріалами параграфа. Обміняйтеся завданнями з однокласниками й однокласницями. Поміркуйте над тим, які завдання виявилися найважчими і чому.
2. Підготуйте стислу біографічну довідку про Максима Залізняка, Івана Гонту або Олексу Довбуша.
Коментарі (0)