§ 3 Соціально-економічний розвиток.

Кого і чому називали кріпаками?

Що називають ремісничим цехом, а що — мануфактурою?

Як відбувалася колонізація Півдня України наприкінці XVIII ст.?

Упродовж уроку доберіть факти, що свідчать про суттєві зміни в економічному житті України у 1-й половині XIX ст.

1. Аграрний характер економіки. Кріпацтво.

Наприкінці XVIII—у першій половині XIX ст. в економіці українських земель продовжував переважати аграрний сектор: більшість населення була зайнята у сільському господарстві. Як і раніше, діяла кріпосницька система, проте поміщицьке землеволодіння переживало кризу: багато поміщицьких господарств розорялося через застарілі методи господарювання та неефективне використання прибутків. Щоб уникнути розорення, частина поміщиків вирішили покращити свої господарства якісно. Для цього вони почали використовувати вільнонайманих робітників; сільськогосподарські машини: сіялки, віялки, молотарки; застосовувати добрива; вирощувати технічні культури: тютюн, льон, цукрові буряки та ін. Такий спосіб розвитку господарства називається інтенсивним.

Проте переважна більшість поміщиків через необізнаність, небажання витрачати кошти на нові знаряддя праці й традиційність поглядів намагалися підвищити прибутки, примушуючи кріпаків більше працювати та відбираючи у селян землю. Такий спосіб господарювання називають екстенсивним. На початку XIX ст. у Російській імперії діяв закон, який обмежував панщину трьома днями, однак землевласники запровадили уроки — обсяг робіт, що поміщик визначав на один день, але реально селянин міг виконати його лише за два-три дні, та місячину — щоденну панщину за місячну норму харчів для селянина, котрий втратив земельний наділ.

Щоб зекономити державні кошти на утримання армії, у 1817 р. були створені військові поселення: частину державних селян Слобідської, Центральної та Південної України перетворили на військових поселенців і змусили одночасно нести військову службу й виконувати сільськогосподарські роботи. Життя селян-воїнів було розписано погодинно. А важка польова праця почергово змінювалася не легшою військовою муштрою.

1. Яким чином частина поміщиків намагалась уникнути розорення?

2. Що було перешкодою на шляху звільнення селян від кріпацтва?

3. Коли й чому в Україні були створені військові поселення?

Детальніше про... життя військових поселенців

Військовим поселенцям не так допікала справді тяжка експлуатація, як дріб’язкова регламентація їхнього приватного життя, майже як у казармі. Для них навіть будували своєрідні казарми, розраховані на спільне проживання чотирьох сімей. Одружитися військовий поселенець міг тільки з дозволу начальства, а корів мав доїти за командою капрала. За будь-який непослух поселян, навіть жінок, жорстоко карали різками, штрафували. Такий найжахливіший вид рабства (саме так оцінювали життя військових поселенців дослідники) викликав часті бунти.

1. Що спільного та відмінного між військовими поселенцями і козаками?

Креслення будинку військових поселенців

Детальніше про... спроби держави врегулювати відносини селян і поміщиків

Упродовж першої половини XIX ст. царський уряд здійснив кілька спроб покращити життя селян, щоби зменшити суспільну напругу й запобігти селянським заворушенням. У 1803 році був виданий указ про «вільних хліборобів», який дозволяв звільняти від кріпацтва селян із землею за викуп поодинці або ж цілими селами — за спільною згодою поміщиків і селян. Проте власники маєтків не бажали втрачати селян, а селяни, які намагалися звільнитися, часто не мали коштів, щоб заплатити за свій викуп поміщикові. У 1842 р. було прийнято «Положення про зобов’язаних селян», відповідно до якого поміщик міг звільнити селянина в обмін на зобов’язання останнього сплачувати йому оброк чи обробляти поля. Уклавши договір, поміщик не мав права його розірвати та відібрати землю або змінити розмір оброку. Положення було добрим, але укласти його міг тільки землевласник за власним бажанням, тому воно особливо не поширилось. У 1847-1848 рр. на Правобережжі було запроваджено «Інвентарні правила». Ними визначено розміри селянських наділів і розміри повинностей, які за них мали відробляти селяни. Погодившись на «Інвентарні правила», обидві сторони вже не могли їх змінити.

Оприлюднення указу про вільних хліборобів

2. Початок промислового перевороту.

Переробку сировини та виготовлення з неї товарів називають промисловістю. До 30-х рр. XIX ст. більшість промислових підприємств становили мануфактури, базовані на ручній праці селян-кріпаків, та ремісничі цехи. Кустарними промислами (доморобством) — варінням селітри, виробництвом будівельних матеріалів, ткацтвом, чоботарством — займалися здебільшого мешканці сіл.

У 1830-х рр. на українських землях розпочався промисловий переворот — перехід від ручної праці до машинної, найперше у харчовій (виробництво цукру, олії, борошна) та легкій промисловості (виробництво скла, свічок, сукна, мила). У згаданих галузях про початок промислового перевороту свідчило створення фабрик і заводів, тобто підприємств, у яких, на відміну від мануфактур, ручну працю було частково замінено спеціальними пристроями — машинами. Згодом поширилися парові двигуни. На заводах люди працювали, зазвичай, за мізерну плату, але то вже були особисто вільні наймані робітники, а не кріпаки.

Провідне місце у промисловості України належало цукроварінню, яке активно розвивалося на Правобережжі, де були ґрунти, сприятливі для вирощування цукрових буряків. На Криворіжжі та Донецькому кряжі почали розвиватися металургійна і вугледобувна промисловості, оскільки там відкрили великі поклади залізної руди й кам’яного вугілля. А в містах — Кременчуці, Луганську, Києві, Катеринославі (Дніпрі), Ромнах — створювали перші машинобудівні заводи, на яких виготовляли віялки, гідравлічні преси, парові котли тощо. Промисловий переворот спричинив виникнення нових соціальних верств — підприємців і найманих робітників — та сприяв зростанню міст і міського населення.

1. Якою була промисловість України до 30-х рр. XIX ст.?

2. Що таке промисловий переворот? Коли він розпочався в Україні?

3. Які галузі промисловості розвивалися в Україні найактивніше?

Дослідник про економічні погляди Василя Каразіна. Петро Пиріг {український історик):

«(Василь) Каразін ...покладав великі надії на (українську) промисловість, яка б розвивалася на основі залучення власних капіталів. ...У січні 1813 р. вчений проголосив ...свою знамениту «Доповідь про необхідність за теперішніх обставин посилити домоводство».

Примітка. Тут «домоводство» — національне господарство.

1. Яким бачив майбутнє української промисловості В. Каразін?

Печатка цукрового заводу родини Харитоненків у м. Красна Яруга (нині — територія Росії)

Попрацюйте з картою «Господарство українських земель наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.»

1. За допомогою карти підготуйте три твердження, що містили б помилки. Обміняйтеся твердженнями з партнером по парті. Завдання кожного — відшукати і виправити помилки.

Дослідниця про машинобудівний завод Яхненків та Симиренка. Наталія Полонська-Василенко (український історик):

«У Млієві (нині Черкаської обл.), в Київській губернії, брати Яхненки та Симиренко (кріпаки за походженням) заснували в 1847 році завод, на якому виробляли парові машини, гідравлічні преси й устаткування, потрібне для будованих ними цукрового і суконного заводів. Там же споруджено спущений на Дніпро в 1861 році пароплав, що мав транспортувати продукцію заводів Яхненків та Симиренка».

Примітка. Перший в Україні цукровий завод був збудований 1822 року в маєтку І. Понятовського на Київщині, а перший в Російській імперії цукровий завод, з використанням парового котла як джерела енергії збудували 1843 р. брати Яхненки та Симиренко.

1. Встановіть логічні зв’язки між цим документом і рубрикою «Детальніше про...» на с. 23.

Етикетка цукрової продукції заводу братів Яхненків і Симиренка

Пресований цукор-рафінад

3. Нова модель соціально-економічного розвитку Півдня України. Торгівля.

Особливо активно відбувалися зміни на Півдні України. Люди активно заселяли Південні степи з родючими ґрунтами. Російські та українські поміщики (землевласники) переселили сюди частину своїх кріпаків і намагалися запроваджувати звичні для них кріпосницькі порядки, але кріпаків на Півдні України було мало — близько 25%, отож було небагато і господарств, заснованих на підневільній праці. Натомість іноземці (німці, болгари та ін.), яких уряд Російської імперії запросив переселятися в Україну, й українці (колишні козаки, відставні солдати, кріпаки-втікачі), котрих запросили землевласники, заселяли край на пільгових умовах, а подекуди і самочинно. Вони працювали на землі або особисто, або використовували найманих робітників, продовжуючи традиції хутірської системи господарювання.

Південні портові міста — Одеса й Миколаїв, Херсон і Маріуполь, промислові — Олександрівськ (Запоріжжя) та Нікополь потребували багато вільних робочих рук. Тож вигідне розташування приморських міст як осередків торгівлі або ж виникнення промислових міст біля джерел сировини (покладів корисних копалин) співпало у часі з прибуттям у Південну Україну значної кількості вільних людей. Відтак міста отримували достатньо робочої сили й активно розвивалися. У цьому регіоні України утвердилася нова модель соціально-економічного розвитку, яка ґрунтувалася на вільнонайманій праці, європейському досвіді та українських традиціях.

Зростання попиту на сільськогосподарську і промислову продукцію та сировину стимулювало подальший розвиток товарного виробництва та збільшення обсягів внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Зовнішню торгівлю становили імпорт (ввезення товарів) та експорт (вивезення товарів). Оптову зовнішню (міжнародну) торгівлю найактивніше здійснювали через причорноморські порти. Завдяки активній міжнародній торгівлі найбільшим містом краю стала портова Одеса. У 1819-1859 рр. Одеса була відкритим вільним портом (порто-франко), куди дозволено без мита ввозити та продавати зарубіжні товари. Роздрібну торгівлю здійснювали на базарах і в крамницях. Водночас місцем, де не лише займалися роздрібною торгівлею, а й укладали контракти (угоди) на як регіональну, так і міжнародну торгівлю, залишалися традиційні для України ярмарки. Їх у різний час проводили в тому чи іншому місті. Найбільшим був Контрактовий ярмарок у Києві — щороку в січні. Однією з форм внутрішньої суходільної торгівлі залишався чумацький промисел — перевезення товарів на возах, запряжених здебільшого волами, і торгівля тими товарами. Подорожували чумаки валками — гуртом з кількох десятків возів. Власниками чумацьких валок ставали заможні селяни, а бідні були лише чумаками-візниками.

1. Якими були особливості розвитку сільського господарства на Півдні України?

2. На чому ґрунтувалася нова модель соціально-економічного розвитку Південної України?

3. Якими були особливості української торгівлі наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.?

Історія в цифрах

1. Користуючись діаграмою, визначте, в яких регіонах України кріпаків було найбільше, а в яких — найменше. Чому?

Дослідник про чумакування. Павло Рябков (український етнограф):

«Чумак на первісній стадії — це воїн-торговець, згодом — торговець-посередник між виробником та споживачем, і, нарешті, на завершальній фазі свого існування, — фурщик, візник... Через один лише Берислав проходили величезні транспорти із сіллю, рибою, фруктами тощо — до 100 000 підвід, від 50 до 75 тис. голів рогатої худоби протягом року... Більшість чумаків возили цукор у Росію. ...З Ростова йшли на Дон по рибу — брали чехоню, тараню, судака, чабака та ін. Верталися додому до Петра (12 липня)... Після Петра ще ходили, більше в Крим по сіль».

1. Визначте за документом, які товари перевозили чумаки.

Чумацький віз (мажа)

Схема «Експорт-імпорт товарів з українських губерній»

Коли в Україні існували військові поселення, ... в США Американський конгрес прийняв рішення, що прапор США буде складатися з 13 червоних та білих смужок і 20 зірок, кількість яких буде поповнюватися при збільшенні кількості штатів.

Підсумуйте свої знання.

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

— 30-ті рр. XIX століття — початок промислового перевороту в Україні;

— 1817 р. — створення в Україні військових поселень;

— 1817—1859 рр. — право на безмитну торгівлю через Одеський порт (право порто-франко).

2. Поясніть значення понять: екстенсивний та інтенсивний методи господарювання, військові поселення, чумацький промисел, промисловий переворот.

3. Підготуйте повідомлення на тему «Чинники успішного економічного розвитку Південної України».

4. Скориставшись схемою, складіть розповідь про розвиток торгівлі.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно