§4. Соціально-економічний розвиток

1. СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО ТА АГРАРНІ ВІДНОСИНИ В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ. У першій половині XIX ст. економіка Наддніпрянської України зберігала аграрний характер. У сільському господарстві Наддніпрянщини на початку століття працювало близько 95 % населення, а в середині століття — 89 %.

Близько 75 % усієї оброблюваної землі перебувало в приватній власності поміщиків. Головними виробниками сільськогосподарської продукції були селяни, які за своїм правовим становищем поділялися на дві основні групи:

1) поміщицькі селяни, або кріпаки (перебували в особистій залежності від поміщиків та були прикріплені до їхніх маєтків. Поміщицькі селяни кількісно переважали на Правобережжі);

2) державні селяни (належали державній скарбниці й офіційно називалися «вільними сільськими обивателями». Вони були особисто вільними й вели власне господарство. Державні селяни переважали на Півдні та Лівобережжі).

Основною формою експлуатації поміщицьких селян була панщина, або відробіткова рента. Державні селяни сплачували грошову ренту, віддаючи чверть своїх прибутків як податок державі. Російський уряд у 1797 р. офіційно обмежив панщину трьома днями на тиждень. Проте поміщики обходили закон за допомогою урочної системи, коли на один день панщини давалося таке завдання («урок»), яке можна було виконати лише за два-три дні. Землевласники також запроваджували «місячину», і селяни за постійну панщину отримували місячне утримання натурою (тобто продуктами).

Потерпали селяни й від обезземелення. Зростання попиту на сільськогосподарську продукцію спричиняло те, що власники маєтків збільшували кількість поміщицької землі як джерела своїх прибутків і постійно зменшували розміри селянських наділів.

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:

Визначати особливості розвитку сільського господарства Наддніпрянської України в цей період; пояснювати, які зміни відбулися в Наддніпрянщині на початковому етапі промислової революції; характеризувати розвиток міст і торгівлі; аналізувати нову модель соціально-економічного розвитку Півдня України.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Якими були особливості економічного становища українських земель у другій половині XVIII ст.? 2. Що таке промислова революція? Де і коли вона розпочалася в Європі? 3. Які зміни в європейському суспільстві спричинило розгортання промислової революції? 4. Назвіть нові міста, які були засновані на українських землях у другій половині XVIII ст. 5. Як розвивалася торгівля в Україні у XVIII ст.? б. Які товари вивозилися з українських земель до інших країн, а які — завозилися?

КІЛЬКІСТЬ СЕЛЯН У СКЛАДІ НАСЕЛЕННЯ НАДДНІПРЯНЩИНИ на середину XIX ст.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Із «Записки про кріпосний стан» українського громадського діяча Г. Галана

Селяни утримуються від придбання через природну невпевненість у міцності цього надбання, приховують нажите ними, перетворюючи його на мертвий капітал, а поміщики, зі свого боку, легше марнотратять придбане ними, як таке, що можна легко повернути і знову відшкодувати завдяки даровій праці.

1. Які факти наводить автор документа? 2. Які висновки можна зробити про вплив кріпосного права на розвиток сільського господарства Наддніпрянщини?

На панщину. Художник М. Дерегус

Посилюючи експлуатацію кріпаків, поміщики на невеликий період збільшили свої прибутки. Однак зубожіння селян, занепад їхніх господарств, відсутність стимулів для кращої праці, неможливість використовувати нову техніку робили неминучим занепад поміщицьких маєтків. У 30—40-х рр. XIX ст. після нетривалого періоду розквіту кріпосницькі господарства опинилися в стані кризи. Її головною причиною було панування кріпосного права.

Кріпосне право, кріпацтво — система правових норм, які встановлювали залежність селянина від пана й право останнього володіти селянином-кріпаком як власністю.

Розгортання процесів товаризації сільськогосподарського виробництва призводило до майнового розшарування селян. Швидкими темпами воно поширювалося серед державних селян Лівобережжя та Півдня. Зокрема, у Катеринославській губернії селяни-власники зосередили у своїх руках 18 % усієї приватної землі. З’являлися окремі заможні селяни, які володіли або орендували 100 і більше десятин землі. Імперський уряд підтримував державних селян. їх було зрівняно в правах із міщанами щодо придбання землі, дозволено створювати фабрики й заводи.

Товаризація — процес, за якого продукти праці виробляються для потреб ринку.

Процеси розшарування розгорталися також серед поміщицьких селян. їм дозволялося купувати землю на ім’я свого поміщика, використовувати найманих працівників, засновувати підприємства з переробки сільськогосподарської продукції. Проте їхнє правове становище залишалося незмінним, і поміщик міг будь-коли забрати все їхнє майно.

У 1803 р. владою був прийнятий Закон про вільних хліборобів, який дозволяв поміщикам за викуп відпускати селян на волю, але кількість звільнених за ним кріпаків була мізерною.

2. ПОЧАТОК ПРОМИСЛОВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ. У 30-х рр. XIX ст. в Наддніпрянщині розпочалася промислова революція (переворот). Мануфактури, що були створені на українських землях у складі Російської імперії, базувалися на примусовій праці кріпаків. Тому перехід до фабрично-заводської промисловості, заснованої на вільнонайманій праці, спричинив тут поступову руйнацію кріпосницьких порядків.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Погіршення умов існування кріпаків перетворювало їх на джерело соціальної нестабільності. «Справа небезпечна, і приховувати цю небезпеку є злочином,— повідомляв шеф жандармів О. Бенкендорф Миколу І. — Народ уже не той, яким був 25 років тому. Узагалі кріпацтво є пороховим льохом під державою. Коли-небудь і з чогось потрібно почати, і почати поступово — ніж чекати, поки почнеться знизу від народу». Проте намагаючись розв'язати селянське питання, імперський уряд остерігався невдоволення поміщиків, які вважали його дії втручанням у їхні справи.

Економічний розвиток українських земель у першій половині XIX ст.

Промислова революція (переворот) — процес розвитку продуктивних сил суспільства, під час якого відбувається перехід від мануфактурного до машинного виробництва.

Кількість мануфактур зменшувалася, а фабрик і заводів — зростала. Якщо в 1825 р. в Наддніпрянщині діяло близько 650 підприємств фабрично-заводської промисловості, то в 1861 р. їх уже налічувалося 2330. Особливо швидко нові підприємства з’являлися в суконній промисловості. Із 1805 до 1859 р. кількість суконних підприємств у Наддніпрянщині зросла з 27 до 160. Основним центром суконної промисловості стало село Клипці на Чернігівщині, де в 1860 р. діяло дев’ять суконних фабрик. У 1824 р. у Київській губернії було збудовано перший цукровий завод, а ще в 1789 р. виник ливарний завод у Херсоні, де виготовляли гармати для морського флоту. Суднобудівні заводи були споруджені в Миколаєві та Херсоні.

КІЛЬКІСТЬ ПРОМИСЛОВИХ РОБІТНИКІВ У НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ

Павловський цукровий завод у Сумах. XIX ст.

За ілюстрацією складіть розповідь-опис тогочасного підприємства.

Швидкими темпами розвивалася кам’яновугільна промисловість. На середину XIX ст. Донбас став другим за розмірами (після Силезького басейну в Польщі) у Російській імперії центром кам’яновугільної промисловості. Нові підприємства виникали також у цукровій галузі. На середину XIX ст. Наддніпрянщина забезпечувала понад 80 % загальноімперського виробництва цукру. Слави перших українських цукрозаводчиків зажили брати Яхненки та Ф. Симиренко.

Перші верстати для фабрично-заводських підприємств завозилися з-за кордону, переважно через порт Одеси. У 40—50-х рр. XIX ст. підприємства з виробництва промислового устаткування виникли в Києві, Катеринославі, Ромнах, поблизу Луганська та інших містах. У 1861 р. в Наддніпрянщині діяло близько 20 механічних заводів.

Разом зі становленням фабрично-заводської промисловості утворювалися нові суспільні верстви: підприємці й наймані промислові робітники. Серед власників фабрик і заводів переважали росіяни. Формуванню прошарку промислових робітників перешкоджало існування кріпацтва. Адже джерелами його формування були зубожілі державні селяни, розорені міські ремісники та відпущені на оброк кріпаки, які частину свого заробітку віддавали поміщику.

Становище робітників більшості фабрик і заводів було надзвичайно тяжким. Робочий день тривав до 15 годин, заробітна платня була мізерною, а умови життя — просто жахливими. Чимало робітників ставали каліками й гинули через відсутність техніки безпеки та медичної допомоги.

НАЙБІЛЬШІ УКРАЇНСЬКІ МІСТА в середині XIX ст.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Жодне з великих міст сучасної Європи не може зрівнятися за темпами зростання в XIX ст. з Одесою. Її заснували в 1794 р. на землях, отриманих Росією внаслідок російсько-турецької війни 1787—1791 рр. На цьому місці розташовувалася турецька фортеця Єні-Дунья (Новий Дунай) у місцевості Хаджибей, захоплена російським адміралом, іспанцем Хосе де Рибасом. За дорученням імператриці Катерини II він став першим головним будівничим нового міста, ім'я якого й сьогодні носить одна з головних вулиць Одеси — Дерибасівська. Розбудова здійснювалася за планом, що передбачав поділ міста на прямокутні квартали та просторі вулиці. Адміністративним центром міста мав стати Приморський бульвар. Населення Одеси було надзвичайно строкатим за національним складом. Сучасники казали, що в місті розмовляють 12 мовами й сповідують десять релігій. Там було багато греків, албанців, молдаван, євреїв, італійців, німців, вірмен, сербів та інших. Імперський уряд гарантував усім релігійну терпимість, будинок кожній сімї та позику для початку нового життя. На десять років вони звільнялися від усіх обов'язків і служб, а від військової повинності — назавжди. Чимало було у складі населення втікачів з інших губерній. За підрахунками, наприкінці XVIII ст. третину населення Одеси складали нелегальні переселенці.

3. РОЗВИТОК МІСТ. У першій половині XIX ст. більшість українських міст і містечок були невеликими, кількість їхнього населення не перевищувала 1—2 тис. осіб. У середині XIX ст. з 850 міст і містечок усіх українських земель лише 62 мали понад 10 тис. жителів, а населення більш ніж 50 тис. осіб налічували лише п’ять із них.

Новим явищем стала поява в містах Наддніпрянщини промислових підприємств, заснованих купцями й міщанами, на яких працювали вільнонаймані робітники. Кількість міських жителів за першу половину XIX ст. зросла втричі. Особливо швидко розвивалися міста Півдня, де за цей час кількість населення збільшилася в 4,5 разу. Найнаселенішим містом була Одеса — головний порт Російської імперії з торгівлі зерном.

Під владою Російської імперії правове становище українських міст зазнало суттєвих змін. У 1831 р. було скасовано дію магдебурзького права для всіх міст Наддніпрянщини, крім Києва, а 1835 р. його ліквідували й тут. Натомість створювалися міські думи на чолі з міськими головами, підпорядкованими імперській адміністрації.

Дедалі вагоміше місце у структурі міського населення посідали російські чиновники й військові. Влада підтримувала переселення до українських міст російських купців. У такий спосіб українців поступово витісняли з провідних позицій у торгівлі. У містах і містечках Правобережжя в торгівлі й ремеслі йшли попереду представники єврейського й польського населення. Особливістю міст Півдня був їх інтернаціональний склад населення.

4. РОЗВИТОК ТОРГІВЛІ. У першій половині XIX ст. склалася сільськогосподарська спеціалізація регіонів Наддніпрянщини. На Лівобережжі поруч із зерновими вирощували тютюн і коноплі. Правобережжя було районом вирощування озимої пшениці й цукрових буряків. На Півдні на початку освоєння краю розвивалося вівчарство, а пізніше — вирощування пшениці на експорт. Поглиблення сільськогосподарської спеціалізації сприяло розвитку торгівлі.

Оптова торгівля здійснювалася на великих ярмарках. Найбільші з них відбувалися в січні - лютому та червні—серпні, коли ґрунтові шляхи були найбільш придатними для перевезення вантажів. У першій чверті XIX ст. в Наддніпрянщині щорічно відбувалося понад 2 тис. ярмарків із 4 тисяч в усій Російській імперії. Найбільші з них збиралися в Харкові, Сумах, Ромнах, Полтаві, Кролевці, Києві, Кременчуці, Ніжині, Стародубі, Бердичеві, Єлисаветграді, Катеринославі, Одесі. На всю Наддніпрянщину були відомі Контрактовий ярмарок у Києві, Покровський — у Харкові, Петропавлівський — у Катеринославі. Існували як загальні, так і спеціалізовані ярмарки, де продавали зерно, коней, вовну тощо. На сільських ярмарках переважали селянські вироби й товари, необхідні для сільськогосподарської праці. Постійними учасниками ярмарків були торговці-скупники. Неухильно зростала дрібна роздрібна торгівля в містах і селах, де на 1861 р. налічувалося близько 15 тис. крамниць.

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

Багато зробив для розвитку Одеси генерал-губернатор Новоросії й міський градоначальник дюк (герцог) Арман де Рішельє. Саме за його правління в місті з'явився театр, який одесити порівнювали з Паризькою оперою. Між морем і портом було прокладено Приморський бульвар, звідки відкривався чудовий морський краєвид. На власні кошти А. Рішельє закупив у Відні саджанці акацїї й роздавав їх кожному, хто обіцяв їх посадити й доглядати. Найвідомішим міським парком став «Сад дюка», де були зібрані зразки місцевих та іноземних квітів і дерев. Серед головних будівель міста були православний собор, гімназія, шпиталь, інститут шляхетних дівчат. Одеса перетворилася на елегантне місто, збудоване за зразком тогочасної європейської архітектури, яке небезпідставно називали третьою столицею Російської імперії. У своїх спогадах А. Рішельє писав, що коли він приїхав до Одеси, тут мешкало 7—8 тис. осіб у 400 будинках, а коли залишав їі — 35 тис. осіб у 2600 будинках. У 1828 р. вдячні одесити на власні кошти встановили пам'ятник дюку А. Рішельє на верхівці Потьомкінських сходів, який і зараз прикрашає місто. Градоначальник рукою вказує на морський порт як головне джерело добробуту міста.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Управитель Полтавської скарбничої палати М. Арандаренко про організацію чумацького промислу (із книги «Записки про Полтавську губернію», 1849 р.)

Ті, що здійснюють візникування солі з Криму та Бессарабії, а також риби з Криму і Дону, звуться чумаками. Великий зріст, фізична сила, мужні риси обличчя та довгий жмут волосся, закручений за вухо (по-малоросійському чуприна, або оселедець), рухи, які свідчать про міцність м'язів, поважна постава з виразом самосвідомості на обличчі, гордість із мовчазною веселістю, одяг — надто широкі шаровари, нарозхрист свита і висока смушкова шапка — становлять відмінні риси чумака. Цей клас, що підкорив себе особливим умовам під час візникування, відрізняється цим від інших малоросіян...

Візникування своє чумаки провадять зазвичай валками (по-малоросійському фура), які складаються з кількох десятків возів (по-чумацькому паровиці). Валка, або фура, має свого отамана, який від імені цілої валки наймається для візникування, приймає заробітки і робить розкладку за участю кожному. Таке товариство називається в них артіллю. Кожний чумак у своїй артілі підкоряється в суворому розумінні всім умовам і в разі відходження від них карається й навіть виганяється з артілі. Отаман вирішує всі суперечки остаточно, він призначає кару, і вся артіль підкоряється йому безумовно...

У дорозі ж чумак піддає себе всяким злигодням; завжди тверезий, помірний у харчах: пшоняна каша із салом або галушки, шмат хліба із сіллю — оце все його харчування. У дорозі, не маючи у своєму розпорядженні грошей, чумак обмежений. До кінця візникування гроші всієї артілі зберігаються в отамана... Візникування їх починається від початку весни і триває до осені. Узимку чумаки в подорож не їдуть. Зупиняючись на ночівлю, чумаки вишиковують свої вози в колону, військовим порядком.

1. Чим зовнішній вигляд і повсякденне життя чумаків нагадувало козацькі звичаї? 2. Як був організований чумацький промисел? 3. Що свідчить про використання в чумацькому промислі вільнонайманої праці з винагородою згідно з працею кожного робітника?

Ярмарок у Полтаві. Художник С. Васильківський

Підготуйте за наведеною репродукцією розповідь «На ярмарку в Полтаві».

Складовою внутрішньої торгівлі в Наддніпрянщині були сільські та містечкові базари, де торгували промисловими й сільськогосподарськими товарами. Базари збиралися кілька разів на тиждень або щоденно.

Перевезення товарів здійснювали селяни, які відбували гужову повинність, або чумаки. До появи залізниць вони відігравали основну роль у перевезенні всіх вантажів. Чумацькі валки доправляли зерно до чорноморських портів, а звідти везли сіль, рибу та інші товари. Заможні чумаки в майбутньому започаткували династії українських підприємців.

Чумаки — українські візники, які в XVI—XIX ст. здійснювали торговельно-візницький промисел.

Наддніпрянщина посідала важливе місце в зовнішній торгівлі Російської імперії. Вона забезпечувала 78 % експорту зерна та 55 % вивозу вовни. У першій половині XIX ст. азовсько-чорноморські порти за обсягами перевезень стали значно випереджати балтійські. Однією із причин цього була їхня наближеність до українських земель, де продукція вироблялася для продажу за кордон. Українська пшениця становила 81 % продукції землеробства, яка вивозилася через чорноморсько-азовські порти. Значну роль ці порти відігравали також у ввезенні (імпорті) закордонних товарів до імперії. До початку промислової революції в ньому переважали предмети розкоші й лише пізніше їх потіснили машини й технічне устаткування.

Чумаки в Малороси. Художник І. Айвазовський

Чумацький віз (Дніпропетровський історичний музей)

Яку інформацію про організацію чумацького промислу можна отримати за ілюстраціями?

Найбільшим серед чорноморсько-азовських портів була Одеса, яка в 1817 р. отримала статус порто-франко (фактично був уведений лише в 1819 р.).

Порто-франко — порт або частина приморської території в деяких країнах, у межах якої дозволяється вивезення та ввезення товарів без сплати мита.

5. НОВА МОДЕЛЬ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ПІВДНЯ УКРАЇНИ. Колонізація Південної України мала важливе значення для історії XIX ст., оскільки в цей час тут проходив великий соціальний експеримент: у межах кріпосницької Російської імперії відбулося становлення нового соціального ладу. Спеціальним указом російська імператриця Катерина II оголосила, що тут не існуватиме кріпосницьких порядків, оскільки ці землі заселятимуться лише вільними поселенцями. Однак кріпацтво на південноукраїнських землях повністю скасовано не було. Землевласники могли завозити власних кріпаків, але їх кількість завжди була незначною. У 1861 р. лише десята частина земель у поміщицьких маєтках Півдня оброблялася кріпаками, решта — вільнонайманими працівниками.

Фактично тенденція до зменшення кількості кріпаків серед працівників маєтків свідчить, що їхні власники, зацікавлені у швидкому розвитку господарства, розуміли неефективність кріпацької праці й покладалися на вільнонайману.

Важливе значення Півдня для економічного розвитку Наддніпрянської України полягало також у тому, що він став чинником складання нових господарських зв’язків між регіонами. Якщо раніше Лівобережжя орієнтувалося на Російську імперію, а Правобережжя — на Польщу, то тепер Південь став центром економічного тяжіння й переорієнтації торговельних зв’язків Лівобережжя і Правобережжя. Складалася нова економічна система, пов’язана через чорноморсько-азовські порти зі світовими товарними потоками.

Знаряддя праці бондарів та їхні вироби

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Кількість кріпаків і їхніх власників у губерніях Півдня та Київській губернії (на 1857 р.)

Порівняйте кількість кріпаків у Київській губернії та губерніях Південної України.

ЦІКАВІ ФАКТИ

У першому десятилітті XIX ст. за день до Одеси прибувало від 500 до 1000 возів. Вона була головним портом імперії в торгівлі зерном. З одеських портових зерносховищ починався шлях української пшениці до європейських споживачів. Обсяги торгівлі постійно зростали. У 1795 р. в порт Одеси по зерно увійшли 39 кораблів, а через 20 років, у 1815 р., — 1500 кораблів.

На початку заселення земель Південної України тут переважало тваринництво. Природні умови краю сприяли розведенню овець, яких навіть узимку тримали просто неба. Південноукраїнська вовна була високоякісною і набагато дешевшою, ніж привезена з інших районів імперії. У 1825 р. із чорноморських портів було вивезено 40 тис. пудів місцевої вовни, а через 16 років її експорт за кордон зріс у 6 разів і посів друге місце за обсягами після пшениці.

Природна родючість південноукраїнських чорноземів, велика кількість вільної землі й зростання попиту на пшеницю за кордоном спонукало до її вирощування. За офіційними джерелами, у 1835 р. врожай зернових на Півдні «перевищував кількість посіяного зерна у 20 разів».

Наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. головним портом Півдня стала Одеса. Саме сюди звозили зерно на продаж із Правобережної і Лівобережної України чумаки.

Воли на оранці. Художник С. Світославський

Яку інформацію про розвиток тогочасного сільського господарства можна отримати за ілюстрацією?

Краєвид Одеси. Початок XIX ст.

Опишіть вигляд міста на початку XIX ст.

Одним із найпоширеніших занять мешканців Півдня стало виноробство. Саме в першій половині XIX ст. на околицях Одеси й сонячних гірських схилах Південного Криму виникли виноградні плантації, які згодом принесли цьому краю світову славу. Щорічний продаж вин Криму досяг на початку 30-х рр. XIX ст. рекордної цифри — 12 млн пляшок.

Характерною рисою господарства Півдня було переважання невеликих маєтків. Більшістю з них володіли міщани й дрібні торговці, що разом становили типовий середній прошарок, або дрібну буржуазію. Величезних маєтків із тисячами кріпаків, як в інших губерніях, тут не було. Землевласники Півдня покладалися на сезонну найману працю, а розміри їхніх володінь обмежувалися нестачею робочих рук.

Населення Півдня протягом першої половини XIX ст. внаслідок переселень зростало набагато швидше, ніж в інших регіонах Наддніпрянщини. Новоприбулі не стикалися з усталеною системою організації сільського господарства й були вільними обирати заняття відповідно до попиту на продукцію та власного бажання. Переселенців, різних за національністю й походженням, об’єднувало бажання розпочати власну справу, своїми силами досягти успіху.

Висновки

• У сільському господарстві Наддніпрянської України панували кріпосницькі відносини, які гальмували його розвиток.

• У 30-х рр. XIX ст. в Наддніпрянській Україні розпочалася промислова революція. Проте темпи її розвитку були повільними через відсутність ринку вільнонайманої робочої сили.

• Протягом першої половини XIX ст. в розвитку міст відбувалися зміни, пов'язані з початком промислової революції. Найбільшим містом була Одеса, джерелом процвітання якої стала торгівля.

• Основними формами внутрішньої торгівлі на українських землях були ярмарки та базари.

• У цей період чорноморсько-азовські порти Наддніпрянської України посіли провідне місце в зовнішній торгівлі Російської імперії.

• Успішний економічний розвиток Південної України засвідчував необхідність переходу до нових економічних відносин.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Яка частка населення Наддніпрянської України працювала в сільському господарстві на початку XIX ст.? 2. У якому з регіонів Наддніпрянщини в середині XIX ст. була найбільша кількість кріпосних селян? 3. Коли на українських землях розпочалася промислова революція? 4. Яке селище на 1860 р. стало центром суконної промисловості Наддніпрянщини? 5. Хто такі чумаки? 6. Коли Одеса отримала статус порто-франко?

7. Які процеси відбувалися в розвитку сільського господарства Наддніпрянщини в першій половині XIX ст.? Наведіть факти, що підтверджують вашу думку. 8. Якими були особливості розвитку міст Наддніпрянщини в цей період? 9. Визначте роль торгівлі в розвитку Наддніпрянщини. 10. Чому щодо тогочасної Південної України доцільно використовувати твердження «нова модель соціально-економічного розвитку»?

11. За додатковими джерелами підготуйте повідомлення або презентацію «Одеса — нове місто на нових землях». 12. Проведіть дискусію за проблемою «Особливості нової моделі соціально-економічного розвитку Півдня України».

13. На Ряшківській суконній мануфактурі князя Юсупова на Полтавщині більшість використовуваних механізмів і знарядь були ручними або ремісничими. Сам князь вважав, що витрати на закордонні машини є марнотратством, оскільки в нього й так достатньо кріпаків для праці на мануфактурі. На підставі наведеного прикладу поясніть, як кріпосницькі відносини перешкоджали розгортанню промислової революції в Наддніпрянщині.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно