Українські землі наприкінці XVIII — на початку XIX ст.
- 12-09-2022, 01:16
- 830
9 Клас , Історія України 9 клас Власов (повторне видання) 2022
§ 1. Українські землі наприкінці XVIII — на початку XIX ст.
1. Українські землі в епоху нового часу
Пригадайте, які історичні епохи вивчали у попередніх класах? Які хронологічні рамки цих історичних епох? Підготуйте виступ, коротко охарактеризувавши ці епохи. Які спільні та відмінні риси має українська та європейська історія у ці епохи?
В історичній науці період європейської історії від середини XV ст. до початку XX ст. називають новим часом. Такі погляди на періодизацію започаткували італійські гуманісти, та врешті вони утвердилися серед істориків. Більшість істориків вважають, що саме в цю епоху було закладено основи сучасних національних, економічних та соціальних процесів. Новий час зазвичай поділяють на ранній новий час (ранньомодерну добу) та власне новий час. Про особливості першого періоду ви дізнались у 8 класі. Цього навчального року ви познайомитеся з подіями української та європейської історії від кінця XVIII ст. до 1914 р. - початку Першої світової війни. Історики називають цей період «довгим дев’ятнадцятим століттям».
Це була епоха, яка виходила за межі сотні календарних років. Вона ознаменувалася важливими економічними перетвореннями та розвитком науки. Для неї було характерне домінування імперій у світі, що безпосередньо вплинуло на українські терени. У цю історичну добу Україну не позначали на картах як окрему державу, її землі входили до складу двох імперій - Російської та Австрійської (пізніше - Австро-Угорської). У тогочасних монархіях розпочався процес реформування та демократизації суспільства, що проявився у хвилі національного піднесення, стосовно якого вживають термін національне відродження.
СЛОВНИК
Національне відродження - процес формування націй та національних культур, який охопив Центральну та Південно-Східну Європу у другій половині XVIII - середині XIX ст. під впливом ідей європейського просвітництва.
Для українського суспільства «довге XIX століття» також стало періодом національного відродження. Як і для багатьох народів Європи, що не мали власної держави, воно позначилося пробудженням національної самосвідомості - усвідомлення спільнотою або окремою людиною своєї національної належності, що виявляється в почуттях гордості, співпереживання за долю народу, потребі знати його історію, традиції тощо. Національне відродження стало засадничою ідеєю українського суспільства як у межах Російської, так і на землях Австрійської (Австро-Угорської) імперій.
Іншими словами, національним відродженням називають культурно-політичний процес, під час якого етнос, усвідомлюючи свою історичну, культурну й економічну єдність, прагне здобути політичну самостійність. І це прагнення перетворює його в націю.
Кардинальні соціальні зміни, які сприяли змінам світоглядним, були зумовлені важливими зрушеннями в економіці. Упродовж XIX ст. на теренах Європи відбувалося становлення індустріального суспільства з ринковою конкуренцією та вільнонайманою працею. Не оминув цей процес й українських земель, хоча відбувався дещо пізніше. Він розпочався після скасування кріпацтва з появою великих підприємств, зростанням чисельності найманих працівників, розбудовою міст. Так було започатковано модернізацію суспільства. Саме крізь призму процесу модернізації зазвичай розглядають усі зміни в соціальному, політичному та культурному житті суспільства тих років.
СЛОВНИК
Модернізація - процес переходу від традиційних до технічно досконаліших способів господарювання з відповідною зміною суспільних відносин, що відбувся у країнах Європи у XVI - на початку XX ст.
2. Етапи українського національного відродження
Початок національного відродження, а згодом і його піднесення пов’язані з діяльністю нового соціального прошарку - національної інтелігенції. Цей прошарок в Україні почав формуватися саме в XIX ст. Поява інтелігенції, яка уособлювала культурну еліту, зробила можливим збереження національних традицій, що раніше панували лише серед селянства та окремих представників інших суспільних верств, та стала передумовою українського відродження. Становлення української інтелігенції є однією з важливих складових історії національного відродження в Україні.
Традиційно в процесі національного відродження виокремлюють три етапи.
Перший етап: від кінця XVIII до середини XIX ст. - етнографічний, або романтичний.
ЗАУВАЖТЕ
У вітчизняній літературі можна зустріти поняття «українське XIX століття». Воно не суперечить «довгому XIX століттю», про яке йшлося вище. Вітчизняні науковці уточнюють його хронологічні рамки - з 80-х років XVIII ст., від знищення російським імперським урядом Запорозької Січі та козацтва, до 1917 р. - початку Української національної революції, про яку йтиметься вже у 10 класі. Саме Українська революція стала кульмінацією суспільно-політичних перетворень, започаткованих у XIX ст.
«Збирання творчої спадщини народу» - лідери національного руху на підставі зібраного етнографічного й фольклорного матеріалу доводять існування оригінальної народної культури та культурних відмінностей, що відрізняють український народ від інших.
Другий етап: від 60-х до початку 90-х років XIX ст. - академічний, або українофільський. Лідери національного руху науково обґрунтовували існування нації, її «споконвічність», тяглість української історії від часів Русі-України. На цьому етапі виникла мережа національних культурно-освітніх, наукових установ. Водночас інтелігенція поширювала національні ідеї в народному середовищі.
Третій етап: від початку 90-х років XIX cm. до 1917 р. - політичний. Національна еліта обґрунтувала ідею автономності та самостійності України. Це період заснування партій, суспільно-політичних видань, громадських організацій.
3. Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Російської імперії
Проаналізуйте карту на с. 8 і дайте відповіді на запитання. • 1. Згадайте, які державні утворення існували на українських землях у XVIII ст. Які укази царського уряду визначили їхню долю? Коли це сталося? • 2. Які зміни в територіально-адміністративному устрої Лівобережної, Слобідської України та Запорожжя сталися в другій половині XVIII ст.? • 3. Які українські землі перейшли під владу Росії внаслідок поділів Речі Посполитої? Коли це відбулося? • 4. Визначте, коли і за яких обставин турецькі володіння в Північному Причорномор’ї та Криму було захоплено Росією. • 5. Які українські терени було захоплено Росією внаслідок російсько-турецьких воєн 1768-1774, 1787-1791?
Найвищою адміністративно-територіальною одиницею державного, місцевого, поліцейського й фінансового управління Російської імперії в XIX ст. були губернії. Українські землі в першій половині XIX ст. входили до складу 9 губерній Російської імперії.
До складу Малоросійського генерал-губернаторства (1802-1856) входили Полтавська й Чернігівська, а з 1836 р. й Харківська губернії. Адміністративним центром була Полтава, а з 1836 р. - Харків.
ЗАУВАЖТЕ
На певних історичних етапах - для боротьби з національним рухом або у воєнний час - російський уряд об’єднував губернії на національних окраїнах у генерал-губернаторства.
Київська, Подільська і Волинська губернії належали до Київського генерал-губернаторства (1832-1914).
Катеринославську, Херсонську й Таврійську губернії було об’єднано в Новоросійське генерал-губернаторство (1822-1828). Коли 1828 р. до нього приєднали Бессарабську область, його почали називати Новоросійським і Бессарабським генерал-губернаторством (1828-1874).
Скориставшись матеріалами параграфа, створіть схему «Адміністративно-територіальний устрій підросійської України» за принципом «регіон - генерал-губернаторство - губернії, що входили до нього». З’ясуйте до складу якої губернії входила ваша місцевість.
Українські землі в складі Російської імперії наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст.
Губернії поділяли на повіти. Повіти - на волості, які об’єднували кілька десятків сіл та інших населених пунктів. За губернські й повітові центри найчастіше правили міста. Волосними центрами ставали містечка, або великі села.
Губернія мала губернське правління: канцелярію губернатора, губернське правління (виконавчий орган), статистичне бюро, землевпорядну комісію тощо. У кожній губернії діяли судові палати. Поліцейську службу в губернських містах очолював поліцмейстер, у повітових - городничий, у міських кварталах - пристави та доглядачі.
Своєрідна система управління склалася в Південній Україні. Це було зумовлено її прикордонним становищем, швидкими темпами колонізації, постійною воєнною небезпекою та частими соціальними конфліктами. Чорноморськими портами керували градоначальники, які поєднували повноваження цивільних командирів портів, військових начальників місцевих гарнізонів, комендантів міст і за статусом прирівнювалися до губернаторів.
Прочитайте фрагменти джерел, дайте відповіді на запитання. • 1. Що ви дізналися про життя верхівки губернської адміністрації Києва? • 2. Чому автор джерела характеризує життя київських чиновників як дивне? • 3. Про які повноваження генерал-губернатора Дмитра Бібікова дізналися? • 4. Про що, на вашу думку, свідчить сувора промова генерал-губернатора перед студентами? • 5. Як рівень освіченості генерал-губернатора впливав на атмосферу міського життя?
«У Києві тут усі, починаючи від генерал-губернатора, всі ведуть якесь дивне життя, чуже будь-якому спілкуванню. Вранці роблять візити церемонні, завжди у фраках, а увечері всі дами сидять у себе вдома, і тільки коли десь призначено бал або вечір, виїжджають зі своїх домівок. Тепер університет тутешній під безпосередньою командою Бібікова. Він зібрав усіх студентів і спитав їх: "Скажіть, що можете ви мені зробити?” Вони відповідали: "Нічого”. - "А я можу закрити університет, так знайте ж...” і т. д., і т. д. Я бачив список тутешніх студентів і здивувався, наскільки кількісно переважають поляки над росіянами...»
Галаган Г. З листа від 19 березня 1849 р.
«Наук він не знав ніяких, говорив французькою і німецькою, але писати не вмів жодною мовою. Російську грамоту до того погано знав, що не вмів сам і рядка написати. Арифметики Бібіков зовсім не знав, насилу я привчив його переводити цілі числа з асигнацій на срібло».
Стогов Е. (правитель канцелярії генерал-губернатора)
«Записки жандармського штаб-офіцера епохи Миколи І»
4. Національна та соціальна структура суспільства в підросійській Україні
На початок XIX ст. у складі Російської імперії перебувало до 80 % українських етнічних територій, на яких проживало майже 85 % усього українського населення. Частка українців у різних регіонах була різною. При цьому за національним складом населення сільської місцевості відзначалося однорідністю. Натомість населення міст було здебільшого неукраїнським - ідеться передусім про великі адміністративні та промислові центри, наприклад Київ, Харків, Катеринослав, Одесу.
У дев’яти українських губерніях станом на 1811 р. проживало 8,7 млн, а в 1863 р. - 13,6 млн людей. Упродовж XIX ст. чисельність населення підросійської України зросла майже втричі й на 1897 р. становила 23,8 млн осіб, із них 17 млн українців. Тут мешкали представники інших народів, зокрема росіяни, поляки, євреї, німці, білоруси, кримські татари, молдавани.
Небагато, зокрема, було етнічних росіян. Найменшою частка російського населення була на Правобережжі (хоча вона почала помітно зростати з посиленням політики зросійщення після поразки польських повстань 1830-1831 та 1863-1864 рр.). Найбільше росіян - як поміщиків, так і селян - мешкало на Півдні України. У Південній Україні унаслідок спроб царського уряду заселити край колоністами утворювалися компактні поселення молдаван, болгар, греків, сербів. Найбільшою серед колоністів була група чорноморських німців.
Частка українців у національному складі земель підросійської України на початку XIX ст.
СЛОВНИК
Смуга осілості - система дискримінаційних норм російського законодавства, спрямована на обмеження вільного права мешкання євреїв, переважно територіями, які раніше належали Речі Посполитій.
Від часів Речі Посполитої на Правобережжі залишалося чимало польських або сполонізованих шляхетських родин, вихідці з яких становили 7,8 % тамтешнього населення. Прикметно, що в Києві до початку 60-х років XIX ст. мовою інтелектуального життя була польська.
На Правобережжі істотну частку населення становили євреї - 3,5 %. Наприкінці XVIII - на початку XIX ст. російський уряд запровадив для євреїв т. зв. смугу осілості, заборонивши їм переселятися далі за територію колишньої (до середини XVII ст.) Речі Посполитої (відповідно, Лівобережжя потрапляло до цієї смуги, а Слобожанщина перебувала поза нею). Більшість євреїв скупчувалися в містах і містечках, деякі жили в селах або поміщицьких маєтках як орендарі, шинкарі та ін. До середини XIX ст. чисельність євреїв становила 10 % населення краю, поступаючись за кількістю лише українцям.
У містечках і селах (по всій Україні) євреї селилися окремими спільнотами. Компактне проживання давало змогу зберігати національні традиції, мову, обряди, сповідувати свою віру.
Складним було становище кримських татар, які проживали на землях, захоплених Російською імперією упродовж останньої чверті XVIII ст. Їхнє культурне та соціальне життя занепало, було зруйновано велику кількість пам’яток історії та культури кримських татар. Імперський уряд здійснював політику колонізації Кримського півострова росіянами та іншими іноземцями. Натомість кримських татар піддавали фізичному винищенню, що змушувало їх мігрувати. Унаслідок цих процесів частка кримських татар серед місцевого населення Криму на початку XX ст. становила трохи більше ніж 20 %. Боротьба з корінним населенням призвела й до економічного занепаду, адже було знищено господарські традиції регіону.
Знайдіть інформацію про те, які сучасні населені пункти на території України були заселені представниками інших національностей на початку XIX ст. З’ясуйте, до яких сучасних областей вони належать нині. Довідайтеся, представники яких національностей проживали у вашій місцевості у XIX ст.
Майже 98 % українців у підросійській Україні сповідували християнство східного обряду - православ’я. Конфесійної однорідності українського населення в Російській імперії було досягнуто поступовою ліквідацією греко-католицької церкви, а також знищенням української православної традиції та заміною її на офіційне російське православ’я.
Соціальна структура тогочасного суспільства була відносно однорідною, адже більшість українського населення на початку XX ст. становили селяни.
Структура українського суспільства
Найгірше становище було у поміщицьких селян, які жили на поміщицькій землі і були прикріпленими до неї, були власністю поміщиків, тобто їхніми кріпаками. Кріпаки були позбавлені найелементарніших людських прав. Їх вважали приватною власністю поміщика, прирівнювали до його майна. Поміщики втручалися в родинне життя селянина-кріпака, продавали й дарували селян, програвали в карти, розлучали з ріднею і часто жорстоко карали через свавільні забаганки. Соціальні визиски ставали ще дошкульнішими через глибокі етнічні упередження. Правове становище державних селян було порівняно кращим. На середину XIX ст. кількість поміщицьких і державних селян була приблизно однаковою.
Проаналізуйте картину та прочитайте фрагмент історичного джерела. Які явища з повсякденного життя селян-кріпаків вони засвідчують?
Кріпаків міняють на собак. Художник І. Їжакевич. 1952 р.
«У ... поміщиків їх ... кріпацький народ ... працював весь тиждень, навіть і у свята. Свою землю обробляли здебільшого ночами. Кріпак був особою, яка перебувала поза законом. Бити його можна було скільки завгодно (можна було і до смерті забити, якщо польський поміщик жив у злагоді з владою). Били кріпаків пани і пані, били їх управляючі, били економи, били поліцейські та всілякі інші можновладці, били за злочини і проступки, били за судом і без всякого суду...»
Солтановський А. «Записки» (1849-1864)
5. Життя міста в першій половині XIX ст.
Розвиток ринкових відносин у сільському господарстві та промисловості, пожвавлення торгівлі змінили життя міст. Вони дедалі більше перетворювалися на промислові й торговельні центри. У містах більшало ремісничих майстерень, мануфактур і фабрично-заводських підприємств. З’явилися нові крамниці, заклади з продажу різних страв і напоїв - шинки, корчми тощо.
Олександрівська площа в Полтаві. Художник Є. Крендовський. 1840 р.
Краєвид міста Миколаєва. Художник Ф. Алексєєв. 1799 р.
Забудову міст регулювали спеціальними законами. Було, зокрема, передбачено прокладання широких прямих вулиць, з’явилися просторі площі. Запровадили й новий порядок розташування будівель - уздовж вулиць, а не в глибині садиб, як раніше. Зазнала змін архітектура житлових будинків, особливо панських. На зміну традиційній хаті «на дві половини» прийшли споруди з передпокоєм, їдальнею, залою, вітальнею, спальнею. Деякі господарі влаштовували у житловому будинку й крамниці або кімнати для гостей. Поступово виробився тип так званого прибуткового будинку, який власники здавали в оренду. З’явилися дво- і триповерхові житлові споруди.
Політика російського царизму щодо України сприяла заселенню українських міст переважно мігрантами. Заохочувалося переселення росіян, євреїв та представників інших національностей. Натомість українські селяни не поспішали переселятися у міста, віддаючи перевагу переселенню до нових сільськогосподарських регіонів. Тож частка українців у міському населенні весь час зменшувалась. Наслідки тієї політики відчутні й сьогодні.
Найвищими темпами міста розбудовувалися в Південній Україні. З 8 класу ви пам’ятаєте, що в останній чверті XVIII ст. на місцях колишніх козацьких поселень було засновано фортеці та оборонні укріплення, що перетворились у міста Єлисаветград (нині Кропивницький), Олександрівськ (нині Запоріжжя), Нікополь. У 1778 р. на місці старого поселення розпочато будівництво Херсона, у 1779 р. на узбережжі Азовського моря - Маріуполя. У 1787 р. на місці колишньої козацької слободи засновано Катеринослав (сучасний Дніпро). Місто розвивалося як важливий річковий порт у середній течії Дніпра. У 1789 р. у гирлі р. Інгул закладено Миколаїв, у якому мали розвиватися суднобудівництво й торгівля. У 1794 р. на місці татарського містечка Хаджибей було засновано Одесу. Вдале місце розташування та підтримка урядом сприяли швидкому її розвитку як морського порту, що приваблювало активних переселенців - представників різних етносів. Це зумовило формування різнонаціонального за складом населення міста. У 1840 р. в Одесі проживали вже 60 тис. осіб.
Проаналізуйте картини із зображенням українських міст на с. 12 і дайте відповіді на запитання. Чим місто початку XIX ст. відрізняється від міста початку XVIII ст.?
6. Життя українського села
Селянська родина. Художник Т. Шевченко. 1843 р.
Тарас Шевченко відтворив родинну сцену біля селянської хати: молоде подружжя тішиться першими кроками своєї дитини.
• Поміркуйте, чому цю картину називають українським «Святим сімейством».
Прочитайте поезію Т. Шевченка і проаналізуйте ілюстрації. • 1. Які реалії повсякденного життя українського села описані у джерелах? • 2. Зробіть висновок про традиційну українську забудову, національне вбрання. • 3. Чому українське село в уяві митця набуває ідилічних рис? • 4. Порівняйте картину Т. Шевченка та реконструкцію З. Васіної. Що у них схожого, а що відмінне?
Село! І серце одпочине:
Село на нашій Україні -
Неначе писанка, село.
Зеленим гаєм поросло.
Цвітуть сади, біліють хати,
А на горі стоять палати,
Неначе диво. А кругом
Широколистії тополі,
А там і ліс, і ліс, і поле,
І сині гори за Дніпром.
Сам Бог витає над селом.
Селянська родина за вечерею. XIX ст. Черкащина. Реконструкція З. Васіної
Життя українських селян на початку XIX ст. мало чим відрізнялося від попередніх періодів. Як і за часів Русі-України, селяни засівали поля вручну, а збирали врожай за допомогою серпів і кіс. Молотили по-прапрадідівському - ціпом. Ґрунт обробляли двоколісним плугом, у який упрягали волів. Таке технічне оснащення не здатне було забезпечити високі врожаї. Неякісна підготовка ґрунту, поганий засів, несвоєчасне збирання врожаю, тривала молотьба призводили до значних втрат хліба. Дошкульних ударів селянським господарствам завдавали шкідники й стихійні лиха - посухи, зливи з градом, приморозки тощо. За неврожаєм ішов голод, що спричиняв велику смертність населення. Часто в селах лютували епідемії, у першій половині XIX ст. селяни були позбавлені фахової медичної допомоги.
Кріпосницькі відносини гальмували розвиток сільського господарства. Кріпаки не були зацікавлені в кращому обробітку землі, запровадженні нових методів господарювання.
ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ
1. Назвіть події, унаслідок яких у складі Російської імперії опинилися: а) Лівобережна Україна та Слобожанщина; б) Правобережна Україна; в) Південна Україна та Крим.
2. Підтвердіть чи спростуйте твердження.
«Наслідком політики російського царизму щодо України стало скорочення частки українців у міському населенні. Це визначило чужомовність більшості міст України, наслідки якої відчутні й сьогодні». Проект оформіть у вигляді есе.
3. Розмістіть губернії підросійської України згідно з розташуванням.
- а) Подільська;
- б) Київська;
- в) Волинська;
- г) Полтавська;
- д) Херсонська;
- е) Чернігівська;
- є) Катеринославська;
- ж) Таврійська;
- з) Харківська.
4. Дайте відповіді на запитання:
• 1. Що було характерним для національного складу земель підросійської України? Яку політику здійснював російський уряд щодо формування етнічного складу населення? • 2. Які особливості мав соціальний склад населення українських земель? Що визначало становище українських селян? • 3. Що зумовило розвиток міст у першій половині XIX ст.? Чи відбулися істотні зміни в житті українського села?
5. Поміркуйте, у чому, на думку дослідника, полягала суперечливість етнічної строкатості населення України в XIX ст.
«Зростання іншоетнічного елементу в Україні мало суперечливі наслідки. З одного боку, воно позитивно впливало на розвиток господарства, обмін професійним, культурним і науковим досвідом, з іншого ж, насамперед через те, що професійна структура неукраїнських національностей була специфічно профільованою (росіяни здебільшого вливались у велику промисловість, торгівлю, сферу управління, науку, освіту, церковну службу; євреї займалися ремеслом і торгівлею, лихварством, перевозами; німці і чехи захопили провідні позиції у сільськогосподарському товарному виробництві, особливо технічних культур та ін.), - це об’єктивно ставало перешкодою на шляху природного розвитку соціальної структури української етнічної нації, наперед зумовлювало її деформований характер».
Макарчук С. «Етнічна історія України»
Коментарі (0)