§16—17. Ліквідація кріпацтва та реформи 60—70-х рр. XIX ст.

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:

визначати передумови та зміст реформування аграрних відносин; пояснювати, як відбувалося переселення селян на схід імперії; проаналізувати реформи в інших сферах життя, здійснені владою.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Що таке реформа? 2. Як було здійснено аграрну реформу на західноукраїнських землях? 3. Що свідчить про гальмування кріпосницькими відносинами розвитку Наддніпрянської України?

1 ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК НАДДНІПРЯНЩИНИ в середині XIX ст. Наприкінці 50-х рр. XIX ст. Наддніпрянська Україна була найбільш розвиненим в економічному відношенні регіоном Російської імперії. Проте подальшому економічному зростанню краю все більше заважали залишки кріпосницьких відносин. Розвиток промисловості стримували відсутність ринку вільнонайманої робочої сили та вузький попит на промислову продукцію. Існування кріпацтва перешкоджало також процесу розшарування селянства та формуванню суспільних верств селян-підприємців і сільських найманих робітників. До того ж міські підприємці та купці не мали можливості придбати землю, оскільки вона не була предметом вільної купівлі та продажу.

Поступово почали окреслюватися нові напрямки господарської спеціалізації регіонів Наддніпрянщини. У господарстві Півдня провідне місце замість вівчарства посіло вирощування пшениці на експорт. На Лівобережжі через віддаленість від ринків збуту зернової продукції головним джерелом прибутків у південній частині стало тваринництво, у північній — тютюнництво й льонарство. Значні прибутки землевласникам Лівобережжя давало винокуріння. Правобережжя в 40-х рр. XIX ст. перетворилося на основний район виробництва цукру. Зменшення в господарствах Правобережжя частки зернових і розвиток цукробурякового виробництва стали відображенням змін, що відбувалися в економіці Наддніпрянщини.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Думки про необхідність ліквідації кріпацтва поширювалися серед усіх верств українського суспільства. Розуміння кріпацтва як великого соціального лиха спричиняло появу палких віршів Т. Шевченка і прозових творів молодої української письменниці Марко Вовчок. Вони, за свідченням сучасників, були «одним суцільним обвинуваченням проти кріпосницької неволі».

Протягом першої половини XIX ст. власники маєтків Правобережжя спеціалізувалися на вирощуванні зерна, яке продавали через чорноморські порти. Щоб отримати більше посівних площ, вони відбирали землю в селян під зернові, унаслідок чого з’явилася велика кількість безземельних кріпосних селян. Нагромадивши значні кошти, власники маєтків шукали додаткових засобів збагачення. Орієнтуючись на наявний попит, вони вкладали гроші в будівництво цукрових заводів і створювали бурякові плантації, на яких працювали безземельні селяни.

Спершу цукрова промисловість була переважно поміщицькою. Поступово до неї надходив купецький капітал. Однак купці не мали можливості використовувати безоплатну працю кріпаків і стали залучати найманих робітників. У середині XIX ст. в Наддніпрянській Україні купці-підприємці орендували 24 цукрові заводи та землі навколо них.

Таким чином, цукробурякова промисловість набувала ринкового характеру і за своїм змістом ставала прямою протилежністю панівній кріпосницькій системі господарювання. Потреби подальшого розвитку економіки вимагали ліквідації кріпацтва.

2. ПЕРЕДУМОВИ ПРОВЕДЕННЯ СЕЛЯНСЬКОЇ РЕФОРМИ. Селянська та інші реформи 60—70-х рр. XIX ст. в Російській імперії були проведені значно пізніше, ніж у країнах Заходу. До здійснення модернізації Росію підштовхувало кілька історичних передумов.

• Подальше існування кріпосного права загрожувало імперії перетворитися на другорядну країну, про що промовисто свідчила її поразка в Кримській війні. Селянський рух в українських губерніях наприкінці війни, постійні вимоги звільнення селян із боку всіх опозиційних імперській владі сил, вплив ліквідації кріпацтва на західноукраїнських землях 1848 р. — усе це також сприяло перетворенню проблеми скасування кріпацтва на нагальну потребу подальшого розвитку імперії.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Обґрунтування необхідності скасування кріпосного права поміщиком О. Кошелєвим (1858 р.)

Стежачи за станом поміщицьких господарств і кріпосницького побуту, прислуховуючись до слів дворян, селян і дворових людей та спостерігаючи за діями тих і інших... я прийшов до повного переконання в тому, що настав крайній термін для вжиття рішучих заходів стосовно скасування кріпосного стану...

По-перше, невдоволення селян проти поміщиків посилюється з кожним днем...

По-друге, бажання селян і дворових людей бути вільними виявляється зі зростаючою силою та відвертістю...

По-третє, збідніння поміщицьких селян помітно зростає. Цей чинник безсумнівний... оброки дійшли до розмірів неймовірних... Запас селянського терпіння вичерпується...

...По-сьоме, удосконалення в галузі сільського господарства постійно вимагають застосування до нього вільної праці. Поки в нас існує панщина, поки ми можемо брати на роботу людей, скільки хочемо і до того ж задарма, поки ці люди з'являються до нас зі своїми хоч будь-якими, але дармовими знаряддями, поки поміщик може кожну хвилину замінити селянські наділи землі, — доти рільництво не просунеться вперед.

По-восьме, успіхи заводської та фабричної промисловості вимагають збільшення кількості вільних робітників. Тепер величезна кількість людей затримується поміщиками на непродуктивних роботах (у передпокоях, на стайнях тощо). Навіть більше, усіляка панщина, неурочна робота поглинає вдвоє, утроє більше робочого часу, ніж це потрібно. Усі ці робітники звернуться з необхідності до промисловості, і відчутна тепер нестача робочих рук значно зменшиться.

Ще багато інших обставин примушують бажати якнайшвидшого скасування кріпосного стану...

1. Чому автор вважає скасування кріпосного стану необхідним кроком для подальшого соціально-економічного розвитку імперії? 2. Сформулюйте основні причини скасування кріпосного права.

Селяни Полтавської губернії. XIX ст.

Складіть опис умов життя тогочасних селян.

• Кріпосне право сповільнювало темпи економічного розвитку країни. Наявність у складі імперії таких регіонів, як Південь України, переконливо засвідчувала переваги вільнонайманої праці. Водночас виникали численні невідповідності між відносинами, які тут існували, та порядками в інших частинах імперії. Проте поміщицькі господарства давали близько 50 % товарного хліба, і їхня швидка та одночасна ліквідація могла спричинити катастрофічні наслідки.

• Кріпосне право за формою та змістом нагадувало рабство. Воно засуджувалося більшістю представників різних суспільних верств. До того ж приклад європейських монархій, у яких було ліквідовано кріпосне право, засвідчував, що цей акт не похитнув їхню владу, а навпаки, зміцнив її та відкрив можливості прискорення соціально-економічного розвитку.

Реформа (від латин. — перетворюю, поліпшую) — перебудова, зміна яких-небудь сторін суспільного життя, яка не знищує повністю основ чинного порядку.

За ліквідацію кріпацтва виступали купці та підприємці, оскільки розуміли, що воно є головною перешкодою для розвитку промисловості й торгівлі. Серед землевласників також було багато тих, хто займав ліберальні позиції. Український діяч, власник великих маєтків на Полтавщині й Чернігівщині Григорій Галаган (1819—1888) був членом комісій, які розробляли проекти здійснення реформи. Послідовно обстоюючи інтереси українського селянства, він писав, що «відкладання цього перетворення (скасування кріпацтва — Авт.) може мати найшкідливіші наслідки з усіма жахами народних повстань».

Проте більшість поміщиків була набагато консервативнішою у своїх поглядах, і якщо погоджувалася на особисте звільнення селян, то тільки без наділення землею.

Григорій Галаган

Визначте коротко (одним-двома реченнями) внесок зображеного діяча в історію України.

Селянські реформи в Україні

3. ОСОБЛИВОСТІ ЗДІЙСНЕННЯ РЕФОРМИ 1861 р. В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ. 19 лютого 1861 р. Олександр II підписав Маніфест про скасування кріпосного права та Положення, де містилися всі законодавчі акти реформи.

Законодавчі акти селянської реформи розв’язували такі основні питання: 1) скасування кріпосного права та визначення нового правового статусу селян; 2) організація селянського самоуправління; 3) створення інституту мирових посередників між селянами й поміщиками; 4) наділення селян землею; 5) визначення повинностей тимчасовозобов’язаних селян; 6) викуп землі селянами.

Одразу після публікації Маніфесту селяни отримували особисту свободу. Оголошувалося, що відтепер колишні кріпаки є вільними сільськими обивателями й мають громадські права: одружуватися, самостійно укладати майнові угоди, виступати від свого імені в суді, відкривати торговельні й промислові підприємства, переходити до інших станів, мати нерухоме майно тощо. Проте повністю станова нерівноправність селян не ліквідувалася. Вони залишалися нижчим податним станом, були змушені нести подушну та інші грошові й натуральні повинності, зазнавали тілесних покарань, від яких були звільнені інші привілейовані стани.

Сторінка Маніфесту 19 лютого 1861 р.

За Положеннями, селяни мали об’єднуватись у громади (общини).

Громада (община) — форма селянського адміністративно-територіального самоуправління, що базувалася на спільних господарських інтересах.

Надільна земля надавалася не окремим селянським господарствам, а громаді. На Правобережжі та Лівобережжі за сплату платежів і податків відповідало кожне селянське господарство окремо, в інших регіонах круговою порукою — уся громада. У разі несплати селянином податків його борг розподілявся між іншими членами громади.

Для розв’язання господарських питань члени громади збиралися на сільські сходки. На сільського старосту й волосного старшину, яких вони обирали, покладалися місцеві адміністративно-господарські функції: стежити за порядком, організовувати виконання вимог вищих органів влади й державних законів.

Діяльність сільського самоуправління й відносини селян із поміщиками контролювали мирові посередники. За задумом російського уряду, вони мали перешкоджати зловживанням землевласників. Проте більшість мирових посередників самі були поміщиками й захищали насамперед власні інтереси, інколи навіть усупереч закону.

Центральне місце в реформі посідало питання про землю. Акти реформи базувалися на визнанні за поміщиками права власності на всю землю в маєтках, у тому числі й на селянські наділи. Селяни оголошувалися користувачами цієї землі, зобов’язаними відробляти за неї встановлені Положеннями повинності — оброк або панщину.

За підрахунками економістів, для забезпечення мінімальних потреб одного селянського господарства (його відтворення та сплати численних податків) було потрібно не менше п’яти десятин землі. Проте переважна більшість українських селян не отримала цієї необхідної норми. Крім того, чимало кріпаків, зайнятих у хатньому господарстві поміщиків, звільнялися без наділення землею.

РЕЗУЛЬТАТИ НАДІЛЕННЯ СЕЛЯН ЗЕМЛЕЮ ЗА РЕФОРМОЮ 1861 р. В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Із Загального положення від 19 лютого 1861 р. про селян, що вийшли з кріпацької залежності

1. Кріпосне право на селян, оселених у поміщицьких маєтках, і на дворових людей скасовується назавжди, у порядку, зазначеному в цьому Положенні...

3. Поміщики, зберігаючи право власності на всі належні їм землі, надають за встановлені повинності в постійне користування селян садибну їх осілість і, крім того, для забезпечення їхнього побуту та для виконання їх обов'язків перед урядом і поміщиком ту кількість польової землі та інших угідь, яка визначається на підставах, зазначених у місцевих Положеннях...

8. Поміщики, наділивши селян у постійне користування за встановлені повинності землею, на підставі місцевих Положень, не зобов'язані надалі ні в якому разі наділяти їх будь-якою додатковою кількістю землі...

17. Селяни, які вийшли з кріпацької залежності, утворюють у справах господарських сільські громади...

1. Як за Положенням вирішувалося питання кріпосного права? 2. Як вирішувалося питання землі? 3. Який орган самоврядування мали утворювати селяни, що виходили із кріпацької залежності?

Звільнення селян (Читання Маніфесту). Художник Б. Кустодієв

Читання Маніфесту 19 лютого 1861 р. Художник В. Мясоедов

Поки селяни не викупили землю, вони перебували в становищі тимчасовозобов’язаних (його було скасовано в 1881 р.). Розміри селянського наділу й повинностей визначалися окремими угодами. їх укладення було основною справою мирових посередників. Збільшувати повинності без збільшення розміру наділу поміщикам заборонялося. Однак закон не передбачав зменшення повинностей у зв’язку зі зменшенням наділів. Тому після відрізання «зайвої» землі повинності селян фактично зросли.

Завершальним етапом селянської реформи мала стати викупна операція. Селян зобов’язували сплатити за свій наділ п’яту частину суми його вартості. Іншу частину держава надавала в борг селянину, який мав повертати його разом із відсотками протягом 49 років. За цей час селяни мусили сплатити державі втричі більше коштів від початкової вартості землі. Здійснення викупної операції завершило відокремлення селянського господарства від поміщицького. Одночасно поміщики отримували гроші, за які могли здійснити перебудову своїх господарств на новий лад.

Наділ — ділянка землі, яку селянська родина отримувала в користування. Відрізки — землі, які за реформою 1861 р. забирали в селян, якщо до цього вони користувалися більшим наділом, ніж тепер мали отримати у власність.

Тимчасовозобов'язані — категорія селян за реформою 1861 р., що мали за користування своїми наділами виконувати колишні повинності (оброк або панщину) до укладення викупної угоди селянина з поміщиком. Відробітки — виконання селянином різних робіт у господарстві поміщика за оренду землі, позичені гроші, продукти тощо.

Викупні платежі — сума грошей, яку за реформою 1861 р. селянин мав сплатити поміщику для того, щоб отримати у власність присадибну ділянку й польовий наділ.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Для того щоб стати власником свого наділу, селянин мав викупити його в землевласника. Розміри повинностей та наділів визначалися для кожної місцевості окремо, залежно від якості землі. У середньому селяни отримували 1,9—2,3 десятини землі. Поміщики, згідно із законом, могли відрізати в селян «зайві» землі. Селянські наділи було збільшено лише на Правобережжі. Це обумовлювалося необхідністю привернути на свій бік селян після придушення Росією польського повстання 1863—1864 рр. Загалом розмір селянського землекористування в Наддніпрянській Україні після реформи скоротився на 27 %.

Викупний акт. Фрагмент сторінки

4. ЗМІНИ В СТАНОВИЩІ ДЕРЖАВНИХ СЕЛЯН. Положення селянської реформи поширювалися на колишніх кріпосних селян. Однак суттєві зміни відбулися і в становищі державних селян, які складали 44 % усього селянства Наддніпрянщини. До цієї категорії населення належали колишні козаки, військові поселенці, колоністи Півдня.

Згідно з указом 1866 р., усі землі державних селян, залишаючись власністю держави, закріплювалися за сільськими громадами в безстрокове користування (подвірне або громадське). Селяни за це мали сплачувати до скарбниці щорічну «оброчну подать». Державні селяни могли стати власниками наділів, сплативши за них викуп протягом восьми років, але розмір їхніх наділів установлювався не більше 8—15 десятин. Унаслідок цієї реформи, здійснення якої тривало 20 років, становище державних селян стало дещо кращим, ніж колишніх кріпосних, їхні наділи були в середньому вдвічі більшими, а викупні платежі — значно меншими. Розвиток господарства державних селян стримувало створення громад зі спільною відповідальністю у сплаті податків.

У значно кращих умовах опинилися колоністи Півдня. Маючи великі наділи до реформи, вони зберегли їх і після неї, а також отримали різні пільги. Переважна більшість їхніх земель за своїм характером були великими фермерськими господарствами, які широко використовували сільськогосподарську техніку й вільнонайману робочу силу. Господарі Півдня орендували, крім власних наділів, великі земельні ділянки.

5. ЗЕМСЬКА, МІСЬКА ТА ФІНАНСОВА РЕФОРМИ. Скасування кріпосного права спричинило необхідність перетворень в інших сферах життя, що й обумовило подальше реформування.

Із метою вдосконалення системи місцевого управління в 1864 р. було здійснено земську реформу. За нею в повітах і губерніях запроваджувалося земське (місцеве) самоврядування. Земства складалися з розпорядчих (повітових і губернських земських зборів) та виконавчих (повітових і губернських земських управ) установ. До повітових зборів обирали гласних (депутатів) від різних станів — землевласників, міських власників і селян. На повітових зборах обиралися гласні губернських земських зборів.

Земства — установи місцевого самоврядування в Російській імперії за реформою 1864 р.

У Наддніпрянській Україні дія земської реформи поширювалася лише на території Лівобережжя та Півдня. На Правобережжі проживало багато опозиційно налаштованої до російського уряду польської шляхти, яка брала участь у польському повстанні 1863—1864 рр. Тому земства тут не створювали до 1911 р.

Земства Наддніпрянщини поступово перетворилися на авторитетні органи, які проводили велику роботу в різних галузях місцевого управління. Більшість справ фінансували вони самі.

За міською реформою 1870 р. самоврядування в містах змінювалося зі станового на безстанове. Відповідно до закону 1875 р., в усіх містах Наддніпрянщини створювалися міські думи. Виборче право надавалося чоловікам із 25 років, але тільки власникам нерухомості, торговельних і промислових підприємств. Робітники, службовці, інтелігенція, які разом становили більшість міського населення, але не мали власності та не сплачували податків, не отримали право голосу.

Земські збори у провінції. Художник В. Трутовський

Яку інформацію про діяльність земських зборів можна отримати за картиною?

ЦІКАВІ ФАКТИ

Завдяки підтримці земств виник селянський кооперативний рух, створювалися кредитні установи для селян. Земства опікувалися також будівництвом та утриманням шляхів, організацією поштової служби, статистичних досліджень. У неврожайні роки вони надавали продовольчу допомогу населенню. Вони утримували початкові та професійні школи, навчання в яких було безкоштовним. Земства реорганізували мережу закладів охорони здоров’я на принципах безкоштовності, дільничного характеру, створення необхідних умов для стаціонарного лікування населення. Саме із земських установ вийшло багато відомих у майбутньому українських громадських діячів.

Міські думи обирали міські управи — постійно діючі виконавчі органи. Думу та управу очолював міський голова. Діяльність думи та її голови контролювалася губернатором, який міг скасувати будь-яке її рішення. Міська дума опікувалася благоустроєм міста, сприяла розвитку місцевої торгівлі й промисловості, системи охорони здоров’я та народної освіти.

Незважаючи на обмежений характер реформи міського самоврядування, вона мала позитивне значення, оскільки замінювала старі органи станового керівництва містом новими, що ґрунтувалися на буржуазному принципі майнового цензу.

Потреби економічного розвитку спонукали імперський уряд до проведення фінансових реформ. Зокрема, у 1860 р. було створено Державний банк, який дістав переважне право кредитування торговельних і промислових підприємств. В усіх губерніях виникли незалежні від місцевої адміністрації контрольні палати. Вони щомісяця перевіряли видатки всіх місцевих установ. Цим кроком уряд намагався протидіяти зловживанням і хабарництву. Було скасовано давню відкупну систему збору податків, за якою більшість цих грошей надходила не до скарбниці, а до кишені відкупників. Замість цього встановлювалися акцизні збори, які збирали державні установи. Однак селяни та міщани змушені були, як і раніше, сплачувати подушну подать, від якої звільнялися лише привілейовані стани.

6. СУДОВА ТА ВІЙСЬКОВА РЕФОРМИ. Проведена в 1864 р. судова реформа мала найбільш послідовний буржуазний характер. Раніше існував становий, закритий, залежний від місцевої адміністрації суд із відсутністю захисту обвинуваченого. Відповідно до нових судових статутів суд ставав безстановим, гласним, незалежним від адміністративної влади. Засідання всіх судових органів були відкритими для публіки.

Усі дрібні громадянські та кримінальні справи розглядав мировий суддя. Його обирали земства чи міські думи. Місцева адміністрація не мала можливості усунути з посади мирового суддю або суддів окружного суду.

Однак реформа системи судочинства не була завершеною. Загальна судова система не охоплювала становий волосний суд для селян, окремі суди для військових і духовенства. У волосному суді селян судили за місцевим правом, застосовуючи принизливі покарання різками. Унаслідок цього селяни, які становили більшість населення Наддніпрянщини, майже не відчули на собі переваг нової імперської системи судочинства.

Унаслідок військової реформи країну було поділено на 15 округів. До складу трьох із них — Київського, Одеського і Харківського — входили українські губернії. Уряд Російської імперії контролював національний склад військових частин, через що в підрозділах, розташованих у Наддніпрянщині, українці становили не більше 40 % від загального складу. Водночас українців розпорошували по різних частинах держави.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Центральною ланкою нового судочинства став окружний суд у кожній губернії. Обвинувачення підтримував прокурор, інтереси підсудного захищав адвокат. Присяжні засідателі в кількості 12 осіб обиралися жеребкуванням із представників усіх станів. Вони, вислухавши обидві сторони, установлювали, чи винний підсудний, а міру покарання на підставі законів визначали суддя та члени суду.

Проводи новобранця. Художник І. Рєпін

Волосний суд. Художник М. Зощенко

Яку інформацію про здійснення судової та військової реформ можна отримати за наведеними репродукціями?

Вирішальну роль у здійсненні військової реформи відіграло запровадження в 1874 р. замість рекрутських наборів нової системи комплектування армії. Вона полягала в загальній військовій повинності для осіб чоловічої статі, які досягли 20-річного віку, незалежно від станової належності. Строк військової служби в сухопутних військах становив шість років, на флоті — сім. Наприкінці XIX ст. було встановлено п’ятирічний термін служби в усіх родах військ. Особи, які здобули освіту, могли служити менше.

7. РЕФОРМИ В ГАЛУЗЯХ ОСВІТИ І ЦЕНЗУРИ. Потреби економічного розвитку імперії спричинили необхідність здійснення освітніх реформ. Прийнятий у 1863 р. новий університетський статут, дія якого, зокрема, поширювалася на Харківський та Київський університети, надавав їм досить широку автономію в питаннях внутрішнього життя. Університет у цілому та кожен професор дістали можливість вільно отримувати з-за кордону будь-яку літературу, відправляти на стажування в інші країни молодих учених. Навчання для переважної частини студентів залишалося платним.

Перетворення в галузі середньої освіти полягали в реорганізації гімназій. Право навчатись у них надавалося представникам усіх станів, але високий розмір плати за навчання не дозволяв здобути середню освіту дітям із бідних родин. Гімназії поділялися на реальні та класичні, з окремим навчанням юнаків і дівчат. Закінчення класичної гімназії давало можливість вступу до університету, реальної — до вищої технічної школи.

Згідно з реформою запроваджувалася єдина система початкової освіти. Школи могли засновувати приватні особи, земства, інші громадські установи, але з дозволу влади. Зміст навчання в усіх видах шкіл контролювався губернською училищною радою. Навчання в початкових школах (крім приватних) було безкоштовним.

Усна лічба. Художник М. Богданов-Бєльський

Визначте за ілюстрацією особливості організації навчання в тогочасній школі.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Освітня реформа започаткувала в Російській імперії вищу жіночу освіту. Хоча жінкам не дозволялося навчатися в університетах, для них запровадили приватні вищі жіночі курси. Так, у Києві було відкрито вищі жіночі курси з природничих (1870 р.), фізико-математичних та історико-філологічних (1878 р.) наук.

За цензурною реформою 1865 р. установи цензури дістали широкі повноваження. Редакторам газет і журналів під загрозою закриття заборонялося торкатися гострих політичних питань. Порушення цих вимог спричиняло тимчасове закриття видання або навіть його заборону.

Цензура — перегляд творів, призначених для друкування, матеріалів преси, постановок у театрі тощо, здійснюваний органами державної, церковної та іншої влади.

Висновки

• На середину XIX ст. необхідність скасування кріпосного права ставала все більш очевидною, що й спонукало владу до здійснення цього кроку.

• Незважаючи на велику кількість недоліків, селянська реформа 1861 р. усунула перешкоди на шляху до подальшої соціально-економічної модернізації країни.

• Подальше здійснення реформ ліквідувало чимало кріпосницьких пережитків, але фактично було поступками часу, які робила влада.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Що стало основою господарства Правобережжя на середину XIX ст.? 2. Назвіть основні передумови проведення селянської реформи. 3. Коли було скасовано кріпосне право в Наддніпрянщині? 4. Що змінилося у праві землеволодіння державних селян із 1866 р.? 5. Що називають земствами? 6. Що змінилося в системі судочинства за судовою реформою 1864 р.?

7. Якими були особливості економічного розвитку Наддніпрянщини напередодні реформ? 8. Охарактеризуйте передумови й суспільну необхідність у скасуванні кріпосного права. 9. Визначте перебіг та особливості здійснення селянської реформи 1861 р. у Наддніпрянщині. 10. Які зміни в житті населення спричинили земська, міська й фінансова реформи? 11. У чому полягав зміст судової, військової, освітньої та цензурної реформ?

12. Об'єднайтеся в малі групи й обговоріть, якими були позитивні й негативні наслідки реформ 60—70-х рр. XIX ст. для життя населення Наддніпрянщини. 13. Складіть таблицю «Вплив реформ 60—70-х рр. XIX ст. на розвиток Наддніпрянщини».

14. Чи можна стверджувати, що життя селян після реформи змінилося на краще? Поясніть, чому.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно