§ 26 ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ. ОСОБЛИВОСТІ КУЛЬТУРНИЦЬКОГО Й ПОЛІТИЧНОГО ЕТАПІВ НАЦІОНАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

1. Сутність і зміст культурницького й політичного етапів національного відродження на західноукраїнських землях

Спираючись на подані джерела, схарактеризуйте сутність культурницького та політичного етапів національного відродження, головні його прояви, знайдіть на карті 5 основні регіони й міста, де розгорталася їхня діяльність.

За визначенням сучасного чеського дослідника Мірослава Гроха, національне відродження в країнах проходить три етапи: академічний, культурний та політичний:

на першому етапі національного відродження, який М. Грох називає академічним, певна національна група стає предметом уваги дослідників. Вони збирають і публікують народні пісні та легенди, прислів’я, вивчають звичаї й вірування, складають словники, досліджують історію. Однак усе це робиться мовою іншого народу;

другий етап національного розвитку — культурна фаза, визначається тим, що мова, яка в першій фазі є предметом вивчення, тепер стає мовою, якою творять літературу й на яку перекладають з інших мов. Народну мову вводять як обов’язкову до шкіл загальноосвітніх, а з часом і до вищих. Національна мова вживається в науці, технічній літературі, у політиці, громадському житті та побуті;

на третьому, політичному етапі нація, об’єднана спільною мовою, висуває вимоги до політичного самоврядування, автономії, а в кінцевому підсумку — до самостійності.

Оберіть одне з наведених джерел й обговоріть: яку течію українського руху воно характеризує і як саме? Що нового для себе ви знайшли в цій характеристиці?

Російський громадський діяч кінця ХІХ — початку ХХ ст. Петро Струве: «Тут ставиться проблема створення з місцевого "побуту” і "мови” нової національної і всеосяжної культури, яка повинна змагатися з культурою загальноросійської і витісняти її з території "етнографічної” Украйни... це ховає під собою величезну культурну проблему, що загрожує — якщо інтелігентська "українська” думка вдарить у народний ґрунт і запалить його своїм "українством” — найбільшим і нечуваним розколом у російській нації... Всі наші "окраїнні” питання виявляться дрібницями в порівнянні з такою перспективою "роздвоєння” і — якщо за "малоросами” потягнуться і "білоруси” — "розтроєння” російської культури».

Сучасний український історик Ярослав Грицак: «Москвофіли заперечували існування окремого українського народу, а галицьких русинів зачисляли до "єдиного великорусского народу”, що проживає на території "від Карпат до Уралу”... На москвофільські позиції перейшла більша частина старої руської інтелігенції, московська орієнтація стає домінуючою в політичному та громадському житті галицьких українців 1860—1880-х років. Її перемога була зворотньою стороною впровадження польської політичної монополії в краї. Тому не дивно, що безкомпромісна антипольськість стає однією з характерних ознак москвофільськості руху».

Сучасний український історик Микола Лазарович: «Однак москвофільські тенденції, влучно названі Осипом Назаруком "внутрішньою раною нашого народу”, спроби зв’язати українців Галичини з російською ідеєю викликали значний опір нової генерації інтелігенції, так званих "народовців”. ...галицькі народовці виступали за єдність українських земель, розвиток української літератури на живій народній основі, створення єдиної літературної мови, обстоювали ідею окремішності українського народу. Поряд із цим вони залишалися лояльними до австрійської влади. ...народовці започатковують й очолюють низку українських культурно-просвітницьких, господарських, політичних організацій, що своїми розгалуженнями сягали кожного села».

Сучасний український історик Святослав Даниленко: «Українська інтелігенція на той час уже досягла такого рівня розвитку, що в її середовищі склалися соціально-історичні передумови для відтворення і передачі національно-культурних традицій від одного покоління до іншого... Нове покоління української інтелігенції все більше тяжіло до масштабніших форм об’єднання, радикальних дій, і фактично, політизації культурницького руху, утворення політичних організацій».

Сучасний український історик Микола Лазарович: «Останнє десятиліття ХІХ ст. стало переломним у розвитку українського національного руху. З виникненням в цей час у Галичині українських політичних партій національна ідея виходить за рамки суто інтелігентського середовища і проникає вглиб суспільства. Це створює умови для формування масового національного руху з яскравим політичним забарвленням. Галичина, попри власні важкі умови національного й економічного і снування, стає центром українського руху, в тому числі й щодо східноукраїнських земель, відіграючи роль полігону, де створювалися і вдосконалювалися засоби національно-культурного й суспільно-політичного відродження українського народу».

2. Національне відродження в долях і обличчях

Чи погоджуєтесь ви з висловлюванням М. Грушевського? Чи бували у вас колись подібні думки, відчуття?

Михайло Грушевський: «Чоловік — створіння громадське. Без зв’язку з громадою подібних до нього створінь, без почуття сього зв’язку, своєї людської солідарності не може він жити. Але сих зв’язків шукає він у своїм найближчім окруженню... Він цінить передовсім зв’язки з тою національністю, яка окружає його; з тим ґрунтом, на якім він живе; з поколіннями тих людей, що на тім же ґрунті жили, оплодотворивши його своєю працею, зросивши його своїм потом і кровію... тих великих і малих борців за волю й поступ свого народу, великих і малих творців української культури, українського слова, української свідомості... всіх, що зв’язали себе з долею українського народу, України й віддали свої сили, свою працю її будущині».

Як ви розумієте слова історика, що «Національний рух є насамперед апостольство»? Пригадайте (за допомогою підручника або інших джерел) факти життя й діяльності керівників українського руху на західноукраїнських землях і підтвердіть (спростуйте) цю тезу.

Український історик діаспори Ілько Борщак: «Керівники українського руху XIX ст. майже всі були людьми, яких поважали в Європі, насамперед за їхній моральний рівень, за добропорядне життя, здібності, знання, таланти. Це, вважаємо, не проста випадковість... національний рух є насамперед апостольство, духовне надбання, а ідеї здебільшого є такими, як і люди, які їх пропагують; вони заслуговують стільки ж уваги, скільки й самі ці люди».

3. Ідея соборності України в національному відродженні другої половині ХІХ ст.

Опрацювавши джерела, дайте відповіді на запитання: за яких обставин в українському русі виникла ідея соборності України? Хто був її ініціатором? Як проявлялася співпраця обох частин України і що вона приносила українцям?

Михайло Грушевський: «В останнє десятиліття ХІХ століття Галичина, незважаючи на власні досить важкі умови національного і економічного існування, стає центром економічного руху і щодо українських земель Росії відіграє роль культурного арсеналу, де створювались і вдосконалювались засоби національного культурного та політико-громадського відродження українського народу».

Український історик початку ХХ ст., нащадок гетьманів Михайла і Петра Дорошенків Дмитро Дорошенко: «Коли російський уряд розпочав репресії проти українського руху, то серед українських діячів виникла думка тимчасово перенести літературну роботу до Галичини, в умови вільнішого конституційного життя, зміцнити цим місцевий український рух у Галичині, щоб опісля, як настануть вільніші відносини в Росії, використати здобутки цього руху для України наддніпрянської».

Сучасний український філософ Мирослав Попович: «Галицькі часописи і видавництва, галицькі культурні та політичні організації ставали базою для діяльності східноукраїнських учених, письменників, театральних і музичних діячів. У свою чергу, постійна присутність східних українців у культурному житті Галичини була потужним стимулом для подолання "рутенства”, розвитку культури в цьому краї в загальноукраїнському річищі. Цим не вичерпується взаємодія українського Сходу і Заходу. Без самовідданості галичан, їх безмежної захопленості українською ідеєю, їх дисциплінованості не було б загальноукраїнського культурного процесу».

Сучасний український історик Микола Лазарович: «Останнє десятиліття ХІХ століття було переломним у розвитку українського національного руху... Однією з основних особливостей національного відродження на цьому етапі є пожвавлення зв’язків між Галичиною й Наддніпрянською Україною. І хоч темпи зростання національної свідомості і сила національного руху у цих двох регіонах залишалися різними, виникало немало політичних, культурних, наукових організацій, діяльність яких мала всеукраїнський характер...

У цьому процесі кожна з двох частин України відіграла свою роль. Отямившись після поразки в боротьбі з Польщею та Росією за свою свободу, український народ — як на Сході, так і на Заході — відповідно до обставин робив свій внесок до національної скарбниці. Українці з Російської імперії, не маючи можливості національного розвитку в себе, давали передовсім ідею, яка впроваджувалася на західноукраїнських землях у практичну справу, творячи новочасне українське національне життя. Галичанам Велика Україна давала почуття сили, яку можуть мати тільки сини великого народу. Національні досягнення Західної України служили підбадьоренням і зразком для наслідування українцям під російським пануванням».

Сучасна українська дослідниця Ірина Закутій: «Про особливу, майже "п’ємонтівську”, роль Галичини в самій австрійській провінції говорилося уже із середини 60-х років ХІХ століття — тобто відтоді, відколи українська культурно-просвітницька діяльність потрапила під систематичні обмеження в Російській імперії, а натомість у володіннях Габсбурґів остаточно запроваджено конституційні свободи... Внаслідок цих обставин Галичина ставала не лише "іншою Руссю”, але й "іншою Україною” — подібною й водночас несхожою на основний національний "материк”».

Пригадайте, що таке карикатура й для чого її використовують політичні опоненти. Припустіть, чому різні течії українського визвольного руху стали темою для поданих карикатур.

Карикатура 1882 р. показує занепад русофільських видань (собака з написом «Пролом» — назва русофільської газети) порівняно з популярністю народовецьких (місяць із написом «Діло» — назва українофільської газети)

На карикатурі представлена алегорична постать жінки-цариці. Вона благословляє вільні народи, які з транспарантами — гаслами національних гімнів виходять із шатра цариці Слави у світ. Серед них — персонажі в козацьких строях, які тримають гасло «Ще не вмерла Україна». Ліворуч зображено їхнього опонента — москвофіла з прапорцем із написом «Адінъ народ», за спиною у якого стоїть із нагайкою російський бородатий козак — символ насилля й національного гніту.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. За матеріалами уроку складіть порівняльну таблицю культурницького та політичного етапів національного відродження на західноукраїнських землях, зазначивши: дати початку й кінця, основні течії, основних діячів і їхнє соціальне походження, цілі рухів і течій, головні факти діяльності.

2. Сформулюйте, у чому ви вбачаєте історичне значення національного відродження на західноукраїнських землях для тогочасної України, для нащадків і сучасної України.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно