§21—22. Український національний рух наприкінці 60-х — у 90-х рр. XIX ст.

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:

характеризувати особливості, форми та зміст українського національного руху в Наддніпрянщині в цей період; аналізувати зміст Емського указу та його вплив на український рух; визначати місце й роль в українському русі «Братства тарасівців» та Загальноукраїнської безпартійної організації; давати оцінку громадівському руху кінця 60-х — 90-х рр. XIX ст.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Охарактеризуйте основні події та здобутки попереднього етапу українського національного руху. 2. Яким був вплив Валуєвського циркуляра на український національний рух?

1. ГРОМАДІВСЬКИЙ РУХ наприкінці 60-х — на початку 70-х рр. XIX ст. Наприкінці 60-х рр. XIX ст. в умовах певного послаблення антиукраїнської політики влади відбувалося відновлення громадівського руху, але вже у формі напівлегального. Центром його відродження знову став Київ, де були зібрані значні інтелектуальні сили. Поряд із колишніми громадівськими діячами з’явилася талановита молодь — М. Зібер, О. Русов, С. Подолинський та інші. Завдання кожного громадівця полягало в конкретних справах за його фахом: історія, мовознавство, література тощо.

Олександр Русов

Крім Києва, громади відновили свою діяльність у Чернігові, Полтаві, Харкові, Єлисаветграді, Одесі. їхню діяльність координувала київська «Українська громада». У 1873 р. вона виступила зі своєю політичною програмою, основною тезою якої були вимоги до оформлення федеративного ладу Росії і надання Україні широкої автономії. У своїх переконаннях значна частина громадівців дотримувалася досить радикальних поглядів, особливо діячі Одеської громади (Л. Смоленський, П. Климович, М. Боровський, А. Крижанівський, І. Луценко).

Межі напівлегальної роботи значно стримували розвиток громадівського руху. Його провідники постійно прагнули знайти законну трибуну, яка відкрила б простір для широкої літературної, етнографічної, видавничої та іншої діяльності.

Вагомим кроком у цьому напрямку стала участь громадівців у відкритті та роботі Колегії Павла Галагана 1871 р., яка завдяки викладацькій діяльності членів київської «Української громади» перетворилася на кращий навчальний заклад Києва. Іншим кроком до розгортання діяльності громадівців стало створення в січні 1873 р. Історичного товариства Нестора-літописця. Проте найбільш плідну діяльність громадівці розгорнули завдяки появі Південно-Західного відділу імператорського Російського географічного товариства, яке стало центром українознавчих досліджень, та придбанню ними газети «Київський телеграф» — легальної трибуни, яка відкривала нові можливості для українознавчої діяльності.

2. ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ ВІДДІЛ ІМПЕРАТОРСЬКОГО РОСІЙСЬКОГО ГЕОГРАФІЧНОГО ТОВАРИСТВА. У 1869 р. клопотаннями імператорського Російського географічного товариства Павлу Чубинському було доручено очолити експедицію до Південно-Західного краю (Правобережна Україна) для вивчення народонаселення регіону.

П. Чубинський значно розширив програму досліджень, долучивши до неї, крім етно-соціальних і демографічних характеристик, ще й побутові та культурні особливості населення. Він вивчав межі не тільки Південно-Західного краю, а й інші українські етнічні території.

Розпочата в травні 1869 р. експедиція завершилася восени 1870 р. Вона дослідила 54 повіти восьми губерній і зібрала багатий етнографічний матеріал — пам’ятки усної народної творчості, записи весільних обрядів, місцевих говірок, звичаєве право Правобережної України. Також було отримано відомості про заняття населення, заробітну плату, урожаї, стан торгівлі та промисловості.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Український мовознавець і громадський діяч П. Житецький про світоглядні позиції київських громадівців

Ми добре вже знали, що одної свободи мало — без науки, без європейської освіти. Знали ми й те, що націоналізм у його чистому вигляді наводить духовний настрій людини до консервативної доктрини. У питаннях національних ми не йшли далі тої межі, яка визначається потребами самооборони. Дуже гидким нам був як польський, так і московський націоналізм із інстинктами державного насильства.

1. Як автор характеризує світоглядні позиції київських громадівців? 2. Як громадівці ставилися до ідей націоналізму? Чим таке ставлення було зумовлене?

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

Павло Чубинський (1839—1884) був людиною, яка вдало поєднувала талант поета, організаційний хист і прискіпливість дослідника. Він народився в Борисполі під Києвом. Навчався в 2-й Київській гімназії, потім — на юридичному факультеті Петербурзького університету. Активно працював у недільних школах Санкт-Петербурга, співпрацював із журналом «Основа». Повернувшись після навчання на Батьківщину, П. Чубинський став активним членом київської «Української громади». Його наукова діяльність відзначалася нагородами, у той час як громадсько-політична зазнавала переслідувань. Приводом до цього були його українофільські переконання, а особливо вірш «Ще не вмерла України...», якому згодом судилося стати національним гімном нашої держави. П. Чубинського двічі висилали з Києва. Перебуваючи в засланні в Архангельській губернії, він розгорнув там широку дослідницьку роботу. Авторитет дослідника-етнографа проторував йому шлях на рідні українські землі.

Урочисте відкриття Південно-Західного відділу імператорського Російського географічного товариства відбулося 13 лютого 1873 р. в Києві. Головою відділу було обрано Г. Галагана, високоосвіченого представника землевласників Лівобережжя та відомого мецената, людину, яка вболівала за виховання національної свідомої молоді. Управителем справ одностайно обрали П. Чубинського.

Друкованим органом відділу стали «Записки Південно-Західного відділу І.Р.Г.Т.». Неформальним органом відділу була також газета «Київський телеграф», що виходила в 1874—1876 рр. До її редакційного комітету увійшли М. Драгоманов, М. Зібер, Ф. Вовк, П. Чубинський, М. Лисенко, П. Житецький. Газета стала захисником і ревним пропагандистом великої й плідної праці з вивчення духовної та матеріальної культури українського народу, яку розгорнули діячі київської «Української громади» під покровительством відділу.

До роботи у відділі було залучено значні наукові сили. Тільки дійсних членів налічувалося близько 76 осіб, серед них були В. Антонович, М. Драгоманов, В. Лисенко, М. Лисенко, О. Ушинський (брат відомого педагога) та багато інших. Крім того, для відділу самовіддано працювала велика когорта провінційних кореспондентів, які готували матеріали про народний побут, традиції, вірування на місцях.

Крім видавничої справи, відділ здійснив низку заходів. Одним із перших стало проведення одноденного перепису населення Києва (1874 р.). Кількість жителів міста перевищила 220 тис. осіб. Було з’ясовано й національний склад міста: найбільшу національну групу становили українці.

Іншим важливим заходом відділу, що набув міжнародного розголосу, стало проведення в серпні 1874 р. III Археологічного з’їзду, який засвідчив високий науковий рівень археологічних досліджень на українських землях.

Не порушуючи жодних законів і циркулярів, вживаючи тільки російську мову, вчені створили в Наддніпрянщині справжній науковий центр з українознавства й широкий науковий рух за участю вчених, краєзнавців, збирачів старовини тощо.

За роки існування відділу (1873—1876 рр.) було зібрано матеріали та видано сім томів «Праць Південно-Західної експедиції» (по 1200 сторінок кожний), два томи «Записок Південно-Західного відділу І.Р.Г.Т.», три томи праць М. Максимовича. Зусиллями членів відділу було створено етнографічний музей, бібліотеку, архів.

Минуло небагато часу, і активна українознавча праця занепокоїла як поліцію, так і тих представників українства, російської громадськості, що віддано служили владі.

Павло Чубинський

Михайло Юзефович

Сторінка Емського указу

3. ЕМСЬКИЙ УКАЗ. У січні 1875 р. київський цензор І. Пузиревський отримав від начальника головного управління у справах друку таємний наказ: «З огляду на те, що Головне управління дістало деякі відомості про газету "Київський телеграф”, пропонується вам під час цензурування зазначеної газети ставитися до неї з особливою обачністю та, між іншим, не допускати в ній жодних статей, що проводять українські тенденції». Окрім цього полковник київського корпусу жандармів В. Новицький доповідав: «...Із відкриттям Відділу (Південно-Західного відділу І.Р.Г.Т. — Авт.) розрізнені українофіли отримали центр і опору, навколо якої згрупувалися та стали діяти сміливіше, так що протягом року їхній успіх став упадати в око». Після цього почали з’являтися доноси, у яких представників українського руху звинувачували в сепаратизмі. Найбільше зусиль для дискредитації українського руху доклав полтавський поміщик М. Юзефович, колишній член київської «Української громади».

Зрештою тривожні повідомлення занепокоїли царя. За його дорученням було створено спеціальну комісію, на яку покладалося завдання визначити засоби боротьби з українофільською діяльністю. Комісія дійшла висновку, що «допустити окрему літературу на простонародному українському наріччі означало б закласти тривалу основу для переконання в можливості відділення, хоча б і в далекому майбутньому, України від Росії».

Члени комісії надавали українському питанню настільки велику увагу, що навіть потурбували царя, коли він перебував на відпочинку в німецькому місті Емс. Комісія підготувала на підпис царю таємний указ, що отримав назву Емського указу (від назви міста). 18(30) травня 1876 р. указ набув чинності.

Емський указ у цілому повторював Валуєвський циркуляр, але різко посилив обмеження проти української культури. Указ забороняв: увезення книжок українською мовою; друкування й видання в Росії оригінальних українських творів та перекладів, п’єс для театральних вистав, текстів до нот, крім історичних пам’яток зі збереженням правопису оригіналу; діяльність громад. Указ ліквідував Південно-Західний відділ імператорського Російського географічного товариства, установив суворий контроль над художніми творами українською мовою, які мали друкуватися російським правописом. Заборонялася діяльність театральних труп із суто українським репертуаром, українська п’єса мала йти наприкінці репертуару, після російських; щоразу вистави повинні були отримувати новий дозвіл. Окремий пункт Емського указу стосувався особисто М. Драгоманова й П. Чубинського, яким було заборонено жити на українських землях.

Чиновникам Міністерства освіти було рекомендовано особливо обережно добирати вчителів для шкіл у південно-західній частині імперії. Перевага мала віддаватися росіянам. Тим же учителям-українцям, які здобули освіту в Київському, Харківському, Одеському навчальних округах, пропонувалося виїжджати на роботу за межі українських земель.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Емський указ став тяжким ударом і для науки, і для українського руху в цілому. Він був спрямований на те, щоб вилучити українську тематику із серйозних культурних жанрів, загнати українську культуру в глухий кут провінційної відсталості, розгромити організаційні центри українського руху. Українці були єдиним народом Російської імперії, національна мова якого зазнала переслідувань.

З Емського указу (1876 р.)

1) Не допускати ввозу в межі імперії без окремого на те дозволу Головного управління будь-яких книг і брошур, що видаються за кордоном на малоросійському наріччі.

2) Друкування і видання в імперії оригінальних творів і перекладів на тому ж наріччі заборонити, за винятком тільки: а) історичних документів та пам'яток і 6) творів красного письменства, але з тим, щоб при друкуванні історичних пам'яток безумовно дотримуватися правопису оригіналів; у творах же красного письменства не допускати жодних відступів від загальноприйнятого російського правопису і щоб дозвіл на друкування творів красного письменства давати тільки після розгляду рукописів у Головному управлінні.

3) Заборонити також різні сценічні вистави і читання на малоросійському наріччі, а також друкування на ньому текстів до музичних нот.

4) Припинити видання газети «Київський телеграф».

До чого, на вашу думку, мали призвести встановлені указом заборони стосовно української мови?

ЦІКАВІ ФАКТИ

Залучення до громади нових членів відбувалося за рекомендацією щонайменше двох громадівців, після оголошення на двох зібраннях на третьому зібранні таємним голосуванням. Якщо хоч один голос був проти, то кандидата не приймали, оскільки в такому братстві, яким вважалася громада, не могло бути того, щоб хтось «проти когось щось мав». Така система формування громади робила її досить консервативною й вирізняла серед інших громад, що засновувалися молоддю. Від цього й походила її нова назва — Стара громада.

Пункти Емського указу були дещо пом’якшені в 1881 р., коли уряд дозволив друкувати українською мовою словники, щоправда, російською абеткою. Питання про україномовні вистави відтоді вирішувала місцева влада. Проте пізніше указ доповнили новими заборонами. У 1892 р. цензорам нагадали про неприпустимість публікацій українських перекладів із російської мови. У 1895 р. спеціальним циркуляром було покладено край виданню українських читанок для дітей. їх друкування також заборонялося. У цілому Емський указ зберігав чинність до 1905 р.

Емський указ негативно вплинув на український рух, а саме:

• обмежував засоби, за допомогою яких можна було впливати на пробудження національної свідомості українського народу;

• стримував розвиток української культури;

• на деякий час призвів до дезорганізації українського руху в Наддніпрянській Україні, але не до його припинення.

4. СТАРА ГРОМАДА. МОЛОДІ ГРОМАДИ. М. ДРАГОМАНОВ. Після Емського указу громадівський рух не припинився. Діячі київської «Української громади», заявивши про розпуск організації, продовжили свою діяльність підпільно. У результаті кількість членів громади зменшилася зі 100 до 55 осіб. У нових умовах київські громадівці й далі опікувалися справами культури, підтримуючи «свідомих українців» і допомагаючи їм влаштовуватися на службу.

Видання Емського указу поставило перед провідниками українського руху питання про подальший розвиток. Суто підпільна робота була несумісною з культурницькою діяльністю. Як і на початку 70-х рр. XIX ст., постала проблема знайти легальну трибуну для пропаганди своїх ідей. У межах Російської імперії, де українська мова перебувала під забороною, це було неможливо. Тому громадівці вирішили організувати за кордоном український національний центр, який мав налагодити видання вільної української преси й представити український рух у Європі. Виконати таке завдання громада доручила Михайлу Драгоманову, якого за Емським указом було звільнено з Київського університету.

Члени Старої київської громади. Друга половина XIX ст.

Яку інформацію про склад учасників громад можна отримати за ілюстрацією?

ПОСТАТЬ В ІСТОРІЇ

Михайло Драгоманов (1841—1895) належав до молодшого покоління Старої громади. На час приєднання до громадівців він був переконаним демократом. До українського руху він долучився, маючи палке бажання допомогти своєму народу. М. Драгоманов відчував потребу вийти за межі культурно-просвітницької діяльності громадівців і перейти до розв'язання політичних, соціально-економічних і національних проблем. Тому погляди М. Драгоманова привносили в український рух нову ідеологію, хоча вона не одразу набула поширення в колі інтелігенції.

М. Драгоманов мав далекосяжні наміри. Він реально оцінював становище українських земель і порівнював його з розвитком європейських держав. В українському суспільному русі завдяки М. Драгоманову з'явилася нова мета — досягти рівня передових європейських країн. Він вважав, що український демократичний рух має поєднувати соціально-економічні й національні засади. Патріотизм і демократія, на думку М. Драгоманова, випливають із природи українського народу, століттями пригніченого й позбавленого своєї самостійності.

Михайло Драгоманов

Для українського руху важливими були погляди М. Драгоманова на майбутній державний устрій. Він не виступав за відокремлення від Росії, стояв на федералістських позиціях. Однак при цьому М. Драгоманов виходив із можливості реорганізувати Російську імперію. Він бачив її не централізованою державою, а вільною конфедерацією автономних регіонів. Такі його погляди спиралися на положення, що в українському суспільстві не було сил, які могли б довести справу національного визволення до кінця. Не протиставляючи народи одне одному, М. Драгоманов доводив самобутність українців, їхню здатність самостійно вирішувати питання суспільного життя. Сміливою була стаття М. Драгоманова «Пропащий час», у якій він доводив, що під російським правлінням українці більше втратили, ніж набули. Він докоряв тим, хто забув справу українського визволення, марнував надбання власного народу, відмовляючись від мови й культури. Із болем у серці М. Драгоманов писав, що освічені українці зазвичай працюють для всіх, тільки не для своєї Батьківщини та народу.

Наступ на українську культуру в 1875—1876 рр. змусив М. Драгоманова залишити рідні землі. У Женеві (Швейцарія) він разом з іншими українськими політемігрантами видавав перший український політичний журнал «Громада» (1878—1879, 1880, 1882 рр.). Цей часопис став друкованим органом, де були узагальнені погляди громадівців і висунуто програму українського руху. В основі програми лежали такі принципи, як демократизм (запровадження демократичних прав і свобод та відповідних установ, які б їх захищали), федералізм (здобуття національно-культурної автономії України у складі федеративної держави), культурництво (покращення освітнього рівня народу), еволюційність (упровадження нового ладу шляхом поступових реформ), соціалізм (запровадження принципу соціальної справедливості). У програмі також зазначалося, що тенденції українського руху збігаються із загальним напрямком загальнолюдського прогресу. Однак такі погляди М. Драгоманова для діячів Старої громади виявилися занадто радикальними. Після взаємних звинувачень вони припинили співробітництво. У 1889 р. М. Драгоманов переїхав до Софії (Болгарія), де займався викладацькою діяльністю в Софійському університеті.

М. Драгоманов мав вплив на українців не лише в Росії, а й у Галичині. Його ідеї підтримувала молодь. Поширенню соціалістичних ідей та створенню гуртків у Галичині та Наддніпрянській Україні допомагали друзі М. Драгоманова — М. Зібер і С. Подолинський.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Зі статті М. Грушевського «Пам'яті Михайла Драгоманова»

...Чим став Драгоманов в історії українського відродження, він став завдяки сій громадській місії за кордоном, що засудила його на гірке емігрантське життя, — але заразом поставила його в спеціально корисні, з деяких поглядів, і заразом надзвичайно відповідальні політико-громадські обставини. Визволила його з-під тиску царського режиму, з місцевої буденщини і кружківщини, з-під цензурної езоповщини, призначивши на позицію відповідального представника всього поступального українського життя у культурнім світі... Драгоманов і його гурток витягли українство з манівців провінціалізму і опортунізму (пристосуванства) на широкі шляхи світового культурного руху і змушували орієнтуватись на перспективи загального політичного і соціального визволення. На довгий час напрям українського руху пішов по рівнозначнику цих трьох його осередків: київського, львівського і женевського. Місія Драгоманова із цього погляду — епоха в українському житті...

1. У чому, на думку автора, полягає значення діяльності М. Драгоманова? 2. Чи погоджуєтеся ви з тим, що діяльність М. Драгоманова є «епохою в українському житті»? Чому?

Обкладинка часопису «Громада»

Під впливом ідей М. Драгоманова в Наддніпрянській Україні організовувалися молоді громади, у яких гуртувалася переважно студентська молодь. їх приваблювала ідея поєднання боротьби за національне й соціальне визволення.

5. ГРОМАДІВСЬКИЙ РУХ у 80-х рр. XIX ст. «КИЇВСЬКА СТАРОВИНА». 80-ті рр. XIX ст. увійшли в історію національного відродження в Наддніпрянщині як «мертві роки». Серед більшості членів Старої громади поширилася думка, що будь-які спроби політизації українського руху можуть викликати нову хвилю переслідувань, а отже, повне його придушення. Старі громадівці вважали за потрібне сконцентрувати свою діяльність лише на ниві культурництва, вести «поважне життя осередків українства в Російській імперії», продовжувати формувати національну самосвідомість народу не через нелегальну пропаганду, а за допомогою законної культурно-освітньої діяльності. Така позиція суперечила гаслам, що проголошувалися М. Драгомановим у журналі «Громада». Як уже згадувалося, це спричинило різку полеміку між М. Драгомановим і лідерами Старої громади. Спільної мови так і не було знайдено. Стара громада в 1886 р. відмовила в подальшому фінансуванні діяльності М. Драгоманова за кордоном.

В умовах заборони українського слова вихід громадівці вбачали у виданні альманахів. Зміст їх був здебільшого художньо-літературний, інколи з’являлися матеріали бібліографічного, іноді — етнографічного характеру. Перший альманах під назвою «Луна» з’явився в 1881 р. У 1883 р. в Києві вийшов альманах «Рада», у 1885 р. в Одесі — український збірник під назвою «Нива». Наступного року в Херсоні була надрукована збірка «Степ» тощо. Проте альманахи не могли замінити періодичні видання. Зрештою завдяки зусиллям Старої громади та фінансовій підтримці підприємця-мецената В. Симиренка стало можливим видання російськомовного журналу на історичну тематику «Київська старовина». Його перший номер з’явився

Агатангел Кримський

Титульна сторінка часопису «Київська старовина»

Чим «Київська старовина» відрізнялася від часописів «Основа» та «Громада» за своїм змістом і характером діяльності?

в січні 1882 р. За час існування журналу (до 1907 р.) вийшло друком 97 номерів. Це були праці й матеріали з історії та археології України, етнографії, мовознавства, літературні твори, листування визначних людей, спогади, бібліографії тощо. У журналі співпрацювали В. Антонович, П. Житецький, О. Лазаревський, М. Костомаров, Д. Багалій, Б. Грінченко, М. Грушевський, М. Драгоманов, О. Яворницький, А. Кримський, О. Потебня, Т. Рильський, О. Русов, С. Русова, І. Франко та багато інших.

Однак орієнтацію саме на культурницький аспект діяльності сприймали не всі. Молодь здебільшого «йшла в революцію», віддавала свої сили боротьбі політичній, не тільки залишаючи без уваги національні інтереси свого народу, а й із презирством ставлячись до тих «вузьких культурників», що присвячували себе «малим ділам» замість боротьби за «великий схід революційного сонця».

Попри таке становище в українському русі, не можна було заперечувати існування українського національного життя: розвивалися українська наука, музика, особливо театральне мистецтво, література. Хоча молодь загалом приєднувалася до загальноросійського революційного руху, українське культурництво теж знаходило серед неї своїх прибічників.

Важливим наслідком періоду 80-х рр. XIX ст. для українського руху було те, що його провідники усвідомили: цей рух потребує щоденної наполегливої праці, що не дозволить йому зійти нанівець. Вони вирішили зосередитися на Галичині, де були більш сприятливі умови для розвитку українського руху, але не припинили діяльність і в Наддніпрянській Україні. Галичина перетворювалася на «український П’ємонт».

6. СТУДЕНТСЬКИЙ ГРОМАДІВСЬКИЙ РУХ у 90-х рр. XIX ст. Протягом 90-х рр. XIX ст. відбулося піднесення молоді, яка організовувалася в гуртки та більші товариства з єдиною метою: зробити щось корисне для свого народу. На відміну від старших діячів, молодь не влаштовувала аполітична діяльність. Із 1896 р. в Києві існувала таємна громада «Молода Україна» з кількістю учасників понад 100 осіб, що сповідувала ідеї і соціалізму, і національної самостійності українців. За даними поліції, таких громад було 22, причому найважливіші з них — у Києві, Чернігові, Лубнах та Одесі. Входили до них переважно студенти.

«Братство тарасівців» у Харкові

Святкування з нагоди 15-річчя журналу «Київська старовина»

Яку інформацію про названі організації та склад їх учасників можна отримати за ілюстраціями?

Микола Міхновський

Іван Липа

Визначте коротко (одним-двома реченнями) внесок зображених діячів в українських рух.

Члени громад усвідомлювали, що до спільної мети треба йти разом. Виходячи із цього, провідники українського студентства в 1898 р. скликали перший з’їзд студентських громад, який відбувався нелегально. На з’їзді було прийнято резолюції, у яких, зокрема, проголошувалося: «Ми, українська молодь, прагнучи політичної самоуправи, у якій досягаються ідеали волі, рівности, братерства, домагаємося рівности всіх перед законом... свободи совісти і рівности всіх віроісповідань, просвіти на рідній мові, уведення обов’язкової безплатної науки. У політичній ділянці студенти домагаються конституційної свободи з політичною автономією, свободи слова, друку і зборів». Також висувалися вимоги обов’язкового вивчення студентами української культурної та політичної спадщини, поширення просвіти в народі, проведення соціально-економічних реформ.

Через рік українські студенти провели другий з’їзд, на якому заснували свою Центральну спілку. Основні принципи діяльності спілки були такими:

• зупинити згубну для української нації русифікацію студентської молоді в Наддніпрянщині та повернути всіх студентів-українців до служіння інтересам свого народу;

• довести до відома як народної маси, так і інтелігенції, що поганий соціально-економічний і культурний стан українського народу залежить від його національно-політичного гноблення як безпосереднього наслідку російського панування.

Програми студентських з’їздів відображали ентузіазм, ідеалізм молоді в поєднанні з відданістю національним ідеалам.

7. «БРАТСТВО ТАРАСІВЦІВ». Найбільш радикально налаштованою серед студентських громад було «Братство тарасівців», що існувало в 1891—1898 рр. Йому судилося започаткувати період політизації та націоналістичну течію в українському русі в Наддніпрянщині.

На початку 90-х рр. XIX ст. в Києві утворився студентський гурток, до якого входили М. Махновський, В. Шемет, А. Кучинський та інші.

Гурток підтримував тісні зв’язки з провідними діячами українського руху. Ще в 1891 р. під час перепису рухомого майна в Полтавській губернії відомий українофіл О. Русов залучив до цієї роботи багатьох студентів. До складу гуртка увійшли І. Липа, Б. Грінченко, М. Байздренко, М. Базькевич, В. Боровик. Улітку 1891 р. вони, склавши на могилі Т. Шевченка клятву вірності ідеї визволення України, заснували таємне товариство, члени якого згодом стали називати себе «Братством тарасівців». Воно поділялось на «п’ятірки», які в середині 90-х рр. XIX ст. діяли в Харкові, Одесі, Катеринославі, Полтаві, Чернігові та деяких інших містах.

ДОКУМЕНТИ РОЗПОВІДАЮТЬ

Із програмових вимог «Братства тарасівців»

Ми, свідомі українці, рішуче й назавжди пориваємо зв'язок з українофілами. Ми, свідомі українці, оддаємо всі наші сили на творення української культури, на національно-політичне визволення поневоленого українського народу. Ми вживаємо тільки українську мову. Ми працюємо тільки для українського народу. Ми мусимо агітувати за наші думки, втілюючи їх у життя, між іншим, і тим, що кожен мав на протязі року навчити грамоти по-вкраїнському не менше двох членів для нашої організації.

1. Як ви вважаєте, чому тарасівці у своїй програмі заявляли про розрив з українофілами? 2. Яку основну мету своєї діяльності вони проголошували? 3. У чому полягає неконкретність вимог тарасівців?

Першим публічним виступом братства стало читання промови «Декларація віри молодих українців» на шевченківських роковинах у березні 1893 р. в Харківському університеті. Того ж року вона була надрукована у львівській газеті «Правда». У ній проголошувалися такі принципи:

• українці є окрема нація;

• як і кожна нація, українці потребують національної волі для праці й розвитку;

• повна автономія України (на той час на це гасло не наважувався ніхто);

• єдність українського народу (це гасло стало зародком майбутньої концепції соборності Української держави);

• негативне ставлення до українофільства (культурництва), але при цьому визнання його користі для національного руху;

• необхідність існування українських шкіл;

• вживання української мови тощо.

На тлі загального занепаду українського громадсько-політичного руху після Емського указу ідеї, висловлені в промові, виглядали справжнім національним радикалізмом.

Ідеї братства знайшли своїх прихильників, але поширення не набули через різко негативне ставлення до нього представників інших течій українського руху, цілковите ігнорування соціально-економічних питань тощо.

Члени братства проводили в основному організаційно-виховну роботу, спрямовану на формування національної самосвідомості.

ІСТОРИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ГРОМАДІВСЬКОГО РУХУ

Співробітники видавництва «Вік». Кінець XIX ст.

У 1893 р. в Києві відбувся організаційний з’їзд братства. Проте «Братство тарасівців» не мало конкретної програми дій, а іноді просто дублювало старе культурництво у своєрідних формах (наприклад демонстративне носіння національного одягу), тому поступово стало занепадати, а наприкінці 90-х рр. XIX ст. фактично розпалося. Цьому сприяли й поліцейські переслідування членів організації.

8. ЗАГАЛЬНОУКРАЇНСЬКА БЕЗПАРТІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ (ЗУБО). Починаючи з 90-х рр. XIX ст. під тиском радикально налаштованих діячів і студентської молоді відбувалося своєрідне організаційне оформлення культурництва, діяльність якого була спрямована на закладення основ майбутньої політичної організації.

Першим кроком на цьому шляху стало створення зусиллями В. Антоновича та О. Кониського в 1898 р. на з’їзді громад Наддніпрянщини в Києві Загальноукраїнської безпартійної організації (ЗУБО). Восени 1898 р. вона об’єднувала вже 22 громади в різних містах України. До організації входило 438 членів. Вона мала великі матеріальні можливості. Так, річний членський внесок становив 25 карбованців. Крім того, значну фінансову підтримку ЗУБО надавав підприємець-меценат В. Симиренко.

Керівництво організацією здійснювала рада, яку в різні роки очолювали композитор М. Лисенко, історик В. Антонович. Рада збиралася щочетверга на квартирі одного зі своїх членів для обговорення поточних справ. Загальні збори членів громад відбувалися один раз на рік. Неодмінним головуючим на всіх з’їздах був земський діяч адвокат Ілля Шраг, який користувався великою популярністю серед української інтелігенції.

При раді діяв видавничий гурток, на основі якого утворилося українське видавництво «Вік».

Загальноукраїнська безпартійна організація об’єднувала значну частину української інтелігенції, безпосередньо пов’язаної з народними масами. Однією зі сфер її діяльності було працевлаштування в земствах національно свідомих інтелігентів та поширення в Наддніпрянську Україну забороненої літератури. Діяльність організації розгорталася здебільшого під прикриттям якихось офіційних державних або напівдержавних установ, завдяки чому вона уникала особливих ускладнень у відносинах із поліцією.

Отже, на перший погляд Загальноукраїнська безпартійна організація опікувалася тими самими культурницькими справами, що і її попередники. Однак це культурництво було вже не гуртківським, замкненим у собі, а орієнтувалося на інтелігенцію, особливо сільську, тісно пов’язану з народом. Крім того, було створено необхідні умови для формування партійної організації: діяльність розкиданих по українських землях та ізольованих громад почали об’єднувати й координувати з одного центру. Культурницький етап національно-визвольної боротьби почав переходити до політичного етапу.

Ілля Шраг

Визначте коротко (одним-двома реченнями) внесок зображеного діяча в український рух.

Висновки

• Незважаючи на урядові заборони, український рух продовжував свій розвиток. У 80—90-ті рр. XIX ст. він вступив у новий етап.

• Культурницька робота в межах громад уже не задовольняла молоде покоління українських діячів. Одні представники громадівського руху намагалися привнести поширені на той час у Європі ідеї соціалізму (М. Драгоманов і молоді громади), інші виступили з націоналістичними гаслами («Братство тарасівців»).

• Загальним підсумком розвитку цього етапу українського руху в Наддніпрянщині став перехід до політичного етапу національно-визвольної боротьби.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Яка освітня установа завдяки діяльності громадівців стала найкращим навчальним закладом тогочасного Києва? 2. Коли було відкрито Південно-Західний відділ імператорського Російського географічного товариства? Хто його очолив? 3. Якими були основні положення Емського указу? 4. Яку назву мав журнал, що видавався в Женеві М. Драгомановим? 5. Коли утворилося «Братство тарасівців»? б. Хто очолював Загальноукраїнську безпартійну організацію?

7. Чим діяльність громадівців наприкінці 60-х — на початку 70-х рр. XIX ст. відрізнялася від попереднього періоду? 8. Яку роль у тогочасному українському русі відіграла діяльність Південно-Західного відділу імператорського Російського географічного товариства? 9. Як був прийнятий і який мав вплив на український рух Емський указ? 10. Охарактеризуйте роль в українському русі Старої громади і молодих громад. 11. Якими були особливості й здобутки громадівського руху у 80-х рр. XIX ст.? 12. Як розгортався й чим відрізнявся від попередників студентський громадівський рух 90-х рр. XIX ст.? 13. Як утворилося «Братство тарасівців»? Чому з ним пов'язують початок політизації й виникнення націоналістичної течії в українському русі? 14. Яку роль в українському русі відіграла Загальноукраїнська безпартійна організація?

15. Завершіть складання таблиці «Громадівський рух у Наддніпрянській Україні», розпочате за попереднім параграфом (с. 133). 16. Проведіть дискусію за проблемою «Якими були здобутки українського руху в Наддніпрянщині наприкінці 60-х — у 90-х рр. XIX ст.?».

17. За додатковими джерелами підготуйте повідомлення про життя і діяльність П. Чубинського, М. Драгоманова або Б. Грінченка (за вибором). 18. М. Костомаров у 1861 р. назвав ідею місцевої політичної незалежності Наддніпрянщини «донкіхотською мрією». Що було зроблено в розглянутий період українського руху, щоб ця ідея набула реальних рис?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно