§ 13. МИСТЕЦЬКІ ПРОЦЕСИ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ XIX СТОЛІТТЯ

1. Музичне мистецтво

Українське музичне мистецтво живилося народною пісенною творчістю. Календарні землеробські пісні, колядки й щедрівки, веснянки, купальські й жниварські обрядові пісні, народні плачі й голосіння, історичні думи стали тим міцним фундаментом, на якому формувалася професійна музична культура. Пісні-романси на слова Т. Шевченка («Думи мої», «Заповіт», «Реве та стогне Дніпр широкий»), М. Петренка («Дивлюсь я на небо»), В. Забіли («Гуде вітер вельми в полі», «Не щебечи, соловейку») стали класичними. Музику до них часто писали відомі композитори. Наприклад, М. Глинка поклав на ноти вірш В. Забіли «Гуде вітер вельми в полі».

ПЕРСОНАЛІЇ

СЕМЕН ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ (1813-1873)

Композитор, співак, драматичний актор. Народився на Черкащині. Походив із старовинного козацького роду. Навчався в Києві - у духовному училищі та семінарії. 1837 р. переїхав до Петербурга, де зайнявся музичною освітою і співом. Йому відкривався шлях до навчання вокального мистецтва в Парижі й Флоренції, до виступів на сценах Петербурга і Москви. Сцені С. Гулак-Артемовський віддав 23 роки, виконавши понад 50 партій в операх М. Глинки, Дж. Верді, К. Вебера, Дж. Россіні. Здобутком митця є опера «Запорожець за Дунаєм» (1862). Сюжет авторові підказав М. Костомаров, лібрето написав сам композитор, він же виконав і партію Карася. Перша українська лірико-комічна опера ввійшла до золотого фонду національної музичної спадщини. С. Гулак-Артемовський - представник української композиторської школи, у творчості якого завершився процес становлення української музики кінця XVIII - початку XIX ст.

Семен Гулак-Артемовський

Найвідомішим композитором Галичини став М. Вербицький - автор хорів, музики до театральних вистав, а також українського національного гімну «Ще не вмерла Україна».

На західноукраїнських землях набув поширення хоровий спів. Колективи хористів зі Львова, Перемишля, Станіслава, Стрия, Ужгорода, Чернівців відзначалися високою майстерністю виконання не лише народних пісень, але й творів світової класики.

Українські музичні колективи охоче виконували твори зарубіжних авторів. 1845 р. в Лубнах (Полтавщина) було поставлено оперу «Севільський цирульник» Дж. Россіні, яка мала помітний успіх.

В Україні відбувалися також гастролі відомих європейських виконавців. 1847 р. в Одесі, Києві та Єлисаветграді успішно пройшли концерти угорського композитора й піаніста Ф. Ліста, до Одеси кілька разів приїздила італійська оперна трупа. 1848 р. вона давала вистави в Києві.

З’являються перші музичні об’єднання: Філармонічне товариство в Одесі (1842) та Симфонічне товариство любителів музики та співу.

На початку XIX ст. музичне мистецтво виходить з приватних помешкань на велику сцену. Концерти артистів, хорів, капел збирають велику кількість глядачів, причому дедалі більше представників із середовища різночинців.

Основи музичної культури закладалися не лише в родинах, які могли собі дозволити брати приватні уроки музики і танцю, але й у навчальних закладах. Музичні вечори й концерти в ліцеях, гімназіях, університетах, семінаріях стали невід’ємною частиною навчально-виховного процесу і дозвілля. Популярність серед міського населення мали військові духові оркестри, які грали в парках і театрах.

Народний танець нерозривно був пов’язаний з народними святами та обрядами: метелиця, гопак, козачок, полька були дуже популярними і виконувалися зазвичай під акомпанемент троїстих музик (скрипка, цимбали, сопілка чи бубон).

2. Театр

Початковий етап становлення українського театру пов’язаний з домашніми театрами землевласників. Мистецькі смаки дворян задовольняли кріпосні актори. В Україні та за її межами став відомим аматорський (самодіяльний) театр Д. Трощинського в с. Кибинці на Полтавщині. Від 1812 р. керівником цього колективу був батько М. Гоголя - В. Гоголь-Яновський. Ролі виконували не лише селяни-кріпаки, а й дворяни. Творчою активністю відзначалися домашні театри в селах Качанівка і Спиридонова Буда на Чернігівщині, Романівка на Волині. В їхньому репертуарі були навіть балетні вистави, з якими ці колективи виїжджали в міста Наддніпрянської України.

Аматорські театри існували також у вищих навчальних закладах - Харківському та Київському університетах, Ніжинській гімназії. Студенти ставили п’єси Д. Фонвізіна, В. Капніста, І. Крилова, Ж.-Б. Мольєра, В. Гюго, В. Шекспіра.

Перші професійні театральні колективи сформувалися у визнаних центрах культурного життя - Харкові й Полтаві. 1819 р. в Полтаві збудували спеціальне приміщення, на сцені якого ставили п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник». Письменник і драматург організував збір коштів, за які викупили з кріпацтва талановитого актора М. Щепкіна. Переїхавши з Харкова до Полтави, він разом з актрисою Т. Пряженківською стали окрасою театру, що гастролював великими містами України. 1822 р. М. Щепкіна запросили працювати до Малого театру в Москві, а потім - до Олександрівського театру в Петербурзі.

Портрет Михайла Щепкіна. Художник М. Неврев. 1862 р.

На чолі професійного театру в Харкові стояв Г. Квітка-Основ’яненко, який був одночасно його директором, режисером і актором. До роботи в трупі він залучив не лише М. Щепкіна, але й багатьох інших талановитих виконавців. На сцені театру ставилися п’єси О. Грибоєдова («Лихо з розуму»), М. Гоголя («Ревізор»), Г. Квітки-Основ’яненка («Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик»), зарубіжних драматургів.

На західноукраїнських землях також розвивався український театр. Одну з перших вистав за збіркою Й. Лозинського «Українське весілля» дав аматорський колектив Львівської семінарії. 1848 р. у Львові відбувся з’їзд українських учених, для яких місцева аматорська трупа поставила п’єсу «Наталка Полтавка». Через два роки семінаристи зіграли «Сценічний жарт» П. Леонтовича, у якому висміювалися ті, хто зневажав рідну мову.

У 1848 р. І. Озаркевич організував у Коломиї аматорський гурток, на базі якого виникла театральна трупа з українським репертуаром. Театральні гуртки Тернополя, Перемишля ставили п’єси галицьких драматургів А. Петрушевича і М. Устияновича. У червні 1851 р. школярі с. Земплинь зіграли п’єсу О. Духновича «Доброчесність перевищує багатство», що поклало початок театральному рухові на Закарпатті.

3. Образотворче мистецтво

В образотворчому мистецтві першої половини XIX ст. розвивалися різні жанри (побутовий, історичний, пейзажний) і стилі. Значний вплив на український живопис у цей час мала російська художня школа. Випускники Імператорської академії мистецтв В. Тропінін, К. Павлов, А. Мокрицький, І. Сошенко, Г. Васько стали провідниками реалістичного напряму й уславилися полотнами, що прикрашають колекції багатьох музеїв світу. Художник В. Тропінін до 47-річного віку був кріпаком. Близько 20 років працював у маєтку на Поділлі як архітектор, художник, учитель малювання і створив найкращі свої полотна - «Портрет українця», «Дівчина з Поділля», портрет У. Кармелюка.

Пензлю А. Мокрицького належить галерея портретів видатних його сучасників - М. Гоголя, Є. Гребінки, О. Кольцова.

І. Сошенко відомий як автор картин «Жіночий портрет», «Портрет бабусі», «Продаж сіна на Дніпрі», акварелей з київськими пейзажами.

Внесок у становлення реалістичного українського живопису зробив Т. Шевченко. Вихованець К. Брюллова й Імператорської академії мистецтв, він обрав власний шлях у мистецтві. За творчі досягнення йому було присвоєно звання академіка гравюри. Вражає портретний доробок митця - понад 130 полотен, а також цикл малюнків «Притча про блудного сина». Серія полотен «Живописна Україна» розкриває Шевченка як людину, котра самовіддано любить свій край і свій народ.

Дівчина з Поділля. Художник В. Тропінін. 1804-1807 рр.

Помітною постаттю в образотворчому мистецтві Галичини був скульптор Ф. Красуцький, творчість якого відображала кращі традиції українського народного різьблення. Його різцю належать скульптури і барельєфи на багатьох будинках Львова. Скульптори й архітектори Закарпаття прикрасили барельєфами і статуями багато будинків і храмів Ужгорода, Берегового, Мукачевого.

1. Дари в Чигирині. Художник Т. Шевченко. 1844 р.

2. Катерина. Художник Т. Шевченко. 1842 р.

Реалістичними рисами, відходом від канонів класицизму позначена творчість українського художника Л. Долинського, який виконав ікони для собору св. Юра у Львові, брав участь в оформленні Успенського собору в Почаєві.

4. Архітектура

Наприкінці XVIII - на початку XIX ст. відбулися зміни в характері забудови населених пунктів. Розпорядженнями 1797 та 1817 рр. від місцевої влади вимагалося в центрі кожного села розбивати майдан, упорядковувати забудову вулиць. У кожному губернському та повітовому місті передбачалося спорудження адміністративного центру з урядовими установами. У містах з’являлися споруди у класичному стилі, широкі площі, вулиці вимощувалися бруківкою. Архітектори й інженери діставали численні замовлення від приватних осіб та державних органів на зведення палаців, промислових і торговельних палат, храмів, навчальних закладів, державних установ, пам’ятників.

Церква на Аскольдовій могилі в Києві. Архітектор А. Меленський. Сучасний вигляд

1. Пам’ятник магдебурзькому праву в Києві. Архітектор А. Меленський. Сучасний вигляд

2. Потьомкінські сходи в Одесі. Архітектор Ф. Боффо. Поштівка 1890-х років

3. Успенський собор із дзвіницею в Харкові. Архітектори Є. Васильєв, О. Тон. Сучасний вигляд

У Києві за проектами архітектора А. Меленського було збудовано пам’ятник на честь поновлення магдебурзького права (1808), церкву-мавзолей на Аскольдовій могилі (1810), перший у місті театр на Хрещатику. В. Беретті став автором проекту будинків Університету св. Володимира (1843) й Інституту шляхетних дівчат (1843).

У Харкові за проектами Є. Васильєва та О. Тона на честь перемоги у війні 1812 р. зведено високу дзвіницю Успенського собору. Швидкими темпами розбудовувалися південноукраїнські міста: Катеринослав, Миколаїв, Одеса, Херсон.

У Катеринославі за проектом архітектора А. Захарова споруджено Преображенський собор. У дусі античної архітектури збудовано приміщення міського театру Одеси (архітектор Т. де Томон). Окрасою міста стали Потьомкінські сходи і Воронцовський палац (архітектор Ф. Боффо). Разом з Потьомкінськими сходами напівциркульні будинки «присутственних місць» та готель (архітектор А. Мельников) утворили єдиний архітектурний ансамбль.

Кращі архітектори залучалися до спорудження палацово-паркових ансамблів на замовлення заможних дворян - К. Розумовського в Батурині (архітектор Ч. Камерон), П. Ґалагана в с. Сокиринці на Чернігівщині (архітектор П. Дубровський). Уяву сучасників вражають декоративно-пейзажні парки «Олександрія» у Білій Церкві та «Софіївка» в Умані.

Воронцовський палац в Одесі. Архітектор Ф. Боффо. Сучасний вигляд

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Розкажіть про розвиток музичної культури на українських землях у першій половині XIX ст.

2. Складіть план доповіді «Архітектура та живопис у першій половині XIX ст.».

3. Які події в розвитку архітектури пов’язані з ім’ям А. Меленського?

4. Що об’єднує У. Кармелюка і В. Тропініна?

5. «Початковий етап становлення українського театру пов’язаний з домашніми театрами великих землевласників». Доберіть факти, що підтверджують цю тезу.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно