§ 5. ЗАГАЛЬНОРОСІЙСЬКИЙ І ПОЛЬСЬКИЙ ВИЗВОЛЬНІ РУХИ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ

Пригадайте зі світової історії найпоширеніші прояви протесту проти деспотизму. Чому всіх об’єднувало прагнення до свободи?

1. Масонство в Україні

Поступовий перехід від традиційного суспільства до модерного зумовив наростання незадоволення соціальної верхівки в Україні відсталими формами життя, які нав’язувала Російська імперія. Однією з форм дворянського протистояння російському самодержавству стало масонство.

Масонство виникло в Західній Європі в середовищі інтелектуалів-гуманістів, які з моральних позицій засуджували політику державної влади й байдужість церкви до соціальних проблем суспільства: бідності, жебрацтва, злочинності, казнокрадства, обкрадання сиротинців, лікарень, зневаги до ветеранів, обманутих жінок, нехтування прав позашлюбних дітей тощо. Вони гаряче закликали владу

до вирішення соціальних проблем, але та залишалася глухою.

Шукаючи ефективних засобів утілення реформаторських ідей, інтелектуали-гуманісти у XVIII ст. створювали таємні товариства на кшталт середньовічних, оповитих таємничістю, цехів будівельників релігійних храмів.

Масони заперечували завойовницьку політику й насильство як засіб суспільних перетворень. Наполягали на втіленні своїх цінностей лише за допомогою самопізнання й морального самовдосконалення. Масонами ставали переважно представники привілейованої верхівки суспільства.

Масонство, франкмасонство (від фр. franc masson — вільний муляр) — етично-релігійний руху багатьох країнах світу, що ставив за мету моральне самовдосконалення та об’єднання людства в морально-релігійному братерському союзі, заснованому на рівності й справедливості.

Головні символи масонів

Історичний факт

Середньовічні муляри (масони) — майстри будівельної справи — за своє вміння споруджувати храми отримували добру платню та право безперешкодного пересування всіма християнськими країнами Європи. Щоб підкреслити свою винятковість і значущість, ремісничі громади «вільних мулярів» створювали навколо своїх зібрань ореол містики, супроводжували їх особливими ритуалами. Масони XVIII і наступних століть запозичили в середньовічних будівельників і назву, і форму організації — цехове об’єднання — ложу, яка мала свій статут, вирізнялася жорсткою дисципліною, захищала й підтримувала своїх членів.

Масонський рух поширився в Україні в середині XVIII ст. У Галичині та на Правобережжі він зазнав переважно польського впливу, на Лівобережжі та Слобожанщині — російського, куди поширився з Англії та Швеції. На півдні переважали іммігранти з Європи. Зокрема, одеську ложу «Понт Евксинський» (1817) заснував французький граф і генерал-губернатор О. Лонжерон, учасник Війни за незалежність Сполучених Штатів Америки. До ложі входили також українці, росіяни, поляки, греки, євреї, італійці та німці.

Оскільки масонами ставали представники соціальної верхівки: повітові й губернські урядовці, учителі, лікарі, військові, а в Одесі ще й «люди купецького звання», то масонський рух поширювався переважно в містах і містечках: Києві («Безсмертя», «Три колони»), Кременчуці («Мінерва»), Житомирі («Розсіяний морок», «Схід Житомирський»), Дубні («Цілковита таємниця»), Полтаві («Любов до істини»), Одесі («Понт Евксинський», «Три царства природи»), Острозі («Благочестивий поляк»), Рафалівці («Увіковічнена краса»), Кам’янці-Подільському («Осіріс») та ін.

Ложі не мали чіткої програми щодо майбутнього облаштування суспільства, а «політичні дебати» не мали яскраво вираженого антиурядового характеру й обмежувалися гаслами про об’єднання всіх народів світу в «розумне суспільство, кожний член якого робить свій внесок, щоб воно було корисним і приємним для всіх».

Найбільш національно орієнтованою була заснована 1818 р. в м. Полтаві масонська ложа «Любов до істини». До її складу ввійшли українські поміщики С. Кочубей, Г. Тарновський, переяславський маршалок дворянства В. Лукашевич, автор «Енеїди» І. Котляревський. Найбільший інтерес члени ложі виявляли до історичного минулого України. Чіткої програми щодо майбутнього України вони не розробляли й зосередилися на піднесенні загальної політичної свідомості українського дворянства. Великого поширення масонство в Україні не набуло. Уже 1819 р. царський уряд закрив полтавську ложу, а 1822 р. — усі інші ложі.

2. Декабристи в Україні

Похід російської армії в Європу показав російським офіцерам-дворянам відсталість Росії з її необмеженим самодержавством, свавіллям і хабарництвом чиновників, варварством поміщиків, повною безправністю, страшною злиденністю й неосвіченістю народів. Це спонукало їх об’єднуватися в таємні політичні товариства, які прагнули змінити суспільно-політичний лад Росії.

Існували таємні товариства декабристів і в Україні. Адже тут, поблизу російсько-австрійського кордону, дислокувалася 160-тисячна російська армія. На початку 1820-х років в Україні сформувалися дві декабристські організації: у Тульчині (нині Вінницька обл.) та Києві — Південне товариство, у Новограді-Волинському Товариство об’єднаних слов’ян, яке в 1825 р. з’єдналося з Південним товариством. Північне товариство знаходилося в столиці Росії — Петербурзі. Засобом перетворень декабристи вважали захоплення влади в результаті збройного повстання, арешту й навіть знищення царської сім’ї.

Пам’ятник декабристам у м. Кам’янці (Черкаська обл.). 1975 р.

Повстання Чернігівського полку. Декабристи планували збройне повстання навесні 1826 р. Саме тоді в Україну мав приїхати з інспекцією війська цар Олександр І. Проте його раптова смерть і викриття змови примусило декабристів до негайних дій.

Незважаючи на поразку повстання в Петербурзі (14 грудня 1825 р.) та арешт голови Південного товариства П. Пестеля, керівники Васильківської управи офіцери С. Муравйов-Апостол (онук гетьмана Д. Апостола) і М. Бестужев-Рюмін вирішили підняти Чернігівський полк. Повстання розпочалося 29 грудня 1825 р. в с. Трилісах, де стояла одна з рот Чернігівського полку. Пройняті ненавистю до свого жорстокого командира, солдати охоче підтримали заклик декабристів до повстання й захопили Васильків. Проте повстанці діяли надто повільно. 5 січня 1826 р. під час походу до Білої Церкви Чернігівський полк було розбито. Його керівників С. Муравйова-Апостола та М. Бестужева-Рюміна було страчено, полк розформовано, офіцерів-повстанців позбавлено чинів і дворянства й заслано в Сибір на каторгу, солдатів покарано шпіцрутенами та відправлено на Кавказ воювати проти гірських народів.

3. Україна в програмних документах декабристів

Арештовані під час слідства декабристи розповідали, що їхні опозиційні погляди формувалися значною мірою під впливом жахливого становища українців у царській «тюрмі народів». Однак у програмних документах декабристів, що керувалися великодержавницькими ідеями, не йшлося про вирішення власне українських питань. Товариство об’єднаних слов’ян своїм завданням ставило визволення й об’єднання всіх слов’янських народів у рівноправний федеративний союз, проте про долю України й українців навіть не йшлося. Українську тему ігнорував і головний документ Південного товариства «Руська правда». У ньому наголошувалося, що майбутня Російська республіка має бути централізованою державою. Усі неросійські «племена й народи», уключаючи й українців, планувалося уподібнити росіянам. Українську територію пропонували поділити без урахування національного складу мешканців. Києву відводили роль обласного міста. Керівник Південного товариства П. Пестель узагалі планував очистити прикордонні землі імперії — Україну, Білорусь, Молдову, Закавказзя та ін. — від корінних народів, виселивши їх у глиб Росії та в Сибір, а звільнені від «інородців» окраїни заселити «великоросами».

К. Кольман. Повстання 14 грудня 1825 р. в Петербурзі. 1830-і роки

Отже, декабристський рух був загальноросійським. Живучи чи служачи в Україні, декабристи не планували вирішення жодного українського питання.

4. Польське повстання 1830-1831 рр. і його наслідки для України

Після перемоги над Наполеоном Росія посилила підпорядкування Польщі. За рішенням Віденського конгресу 1815 р. більша частина Польщі разом з Варшавою перейшла під владу Росії. Хоча її було проголошено Царством Польським і даровано конституцію з правом скликати сейм, намісник царя у Варшаві управляв Польщею одноосібно й самочинно.

Польська шляхта не бажала миритися з куцою автономією. 17 листопада 1830 р. вона підняла у Варшаві повстання. Був створений Національний уряд (Жонд народовий) на чолі з магнатом А. Чарторийським. Повстанці звернулися до всіх пригноблених народів Російської імперії зі славнозвісним гаслом: «За нашу і вашу свободу». Боротьба поляків знайшла відгук у серцях солдатів та офіцерів імперської армії: кілька сотень українців, білорусів і росіян добровільно приєдналися до повстанців.

Однак повстання було приречене на поразку. І не тільки тому, що Російська імперія була тоді сильною державою. Головна причина поразки крилася у свідомості повстанців. Польські шляхтичі, звільнивши Польщу, не збиралися відмовлятися від своїх привілеїв, звільняти селян і наділяти їх землею. Це дуже швидко відвернуло від повстання його основну опору — польських селян. Розчаровані у своїх провідниках, вони відмовлялися від активної боротьби.

Польське повстання поширилось і на територію Литви, Білорусі та Правобережної України. Тут його підтримали польські шляхтичі, проте місцеве селянство залишилося байдужим. Адже повстанський уряд прагнув відновити Річ Посполиту в кордонах 1772 р. Для українських і білоруських селян це означало продовження національного гноблення, переслідування православних.

У квітні 1831 р. польський уряд надіслав на Волинь і Поділля для розгортання повстанського руху два загони чисельністю по 7-8 тис. бійців, проте вони зазнали поразки. Сконцентрувавши сили, 60-тисячна російська армія під командуванням генерала І. Паскевича у вересні 1831 р. захопила Варшаву й придушила повстання.

Прапор польських повстанців. 1830—1831 рр.

Незважаючи на поразку, повстання справило значний вплив на свідомість українців. Боротьба поляків стала символом боротьби проти абсолютизму, за свободу й демократію. Українські патріоти отримали наочний урок героїзму й пожертви заради відновлення національної держави. Тим часом царат використав поразку для ослаблення на Правобережжі польських впливів і посилення русифікації краю, спрямувавши в міста російських військових, чиновників, містян та ін., закривши польські навчальні заклади, натомість відкривши російські. Одним із наслідків цієї політики стала ліквідація української греко-католицької церкви.

На думку вченого

Відомий український історик Д. Дорошенко писав: «До нового XIX ст. український народ перейшов позбавлений не тільки свого автономного устрою, своєї школи, а й своєї національної церкви. Над його духовним життям залягла темна ніч».

5. Соціальні протести

Гноблення, якого зазнавало українське селянство, неминуче призводило до соціальних протестів. Шукаючи захисту від поміщицького свавілля й гноблення, селяни писали скарги, відмовлялися виконувати повинності, відробляти панщину, платити оброк. На приниження гідності й катування селяни відповідали підпалами поміщицьких садиб. Іноді громади вдавалися до селянського звичаєвого суду й публічно страчували своїх мучителів, а потім утікали з насиджених місць, не сподіваючись на справедливе розслідування властей. Тікали поодинці, сім’ями, великими групами, подекуди навіть цілими селами.

Нерідко селяни вдавалися й до відкритих виступів. За підрахунками вчених, протягом 1800-1860-х років відбулося до 2400 виступів. Траплялися випадки, коли селянські заворушення тривали по кілька років. Так виступ колишніх козаків с. Турбаї на Лівобережжі, яких хотіли зробити кріпаками, тривав з 1789 до 1793 р., а на Волині селяни поміщиці Закашевської відмовлялися виконувати панщину протягом 1811—1847 рр.

Державні селяни й козаки не хотіли ставати так званими військовими поселенцями. Зокрема, у 1817 р. повстало 6 тис. козаків Бузького війська, улітку 1819 р. виступили військові поселенці Чугуївського й Таганрозького полків, у 1829 р. — поселенці слободи Шебелинки на Харківщині. Усі повстанці прагнули ліквідації військових поселень. Повстання придушили війська, озброєні артилерією. Засуджені до страти поводилися гідно й не просили помилування.

Г. Гордієнко. Бунт селян містечка Германівки 10 липня 1825 р.

Історичне джерело

Доповідаючи цареві про приборкання військових поселенців Чугуївського полку, царський улюбленець О. Аракчеєв писав: «Лють злочинців була такою, що із 40 осіб лише троє розкаялися у своєму злочині й просили помилування, вони ж були на місці прощені, а решта 37 покарані, однак це покарання не подіяло на решту арештантів...»

У 1820 р. повстало 45 тис. селян Катеринославської губернії. Щоб придушити повстання, царський уряд кинув на розправу з ними цілу армію.

Селяни Подільської губернії під проводом селянина-кріпака Устима Кармалюка (родинне прізвище — Карманюк) застосували партизанські методи боротьби. Протягом 1813-1835 рр. вони здійснили понад 1000 нападів на поміщицькі маєтки, сільські й придорожні корчми, господарства заможних селян. До суду в справі Кармалюка було притягнуто 2700 учасників. Усього в справі фігурувало майже 20 тис. осіб. Кармалюк — це водночас і героїчна, і трагічна історична постать. Жертвами нападів його загонів ставали й ні в чому не винні заможні селяни. І нападники, і постраждалі були жертвами кріпосницької політики царату.

Кульмінаційним моментом боротьби селянства проти кріпацтва стали Київська козаччина (1855) і «Похід у Таврію за волею» (1856), про які йтиметься в наступних параграфах.

Запитання та завдання

1. Визначте причини виникнення осередків російського декабристського руху в Україні.

2. Назвіть форми опору, які застосовували українські селяни, захищаючи свої соціальні інтереси.

3. З’ясуйте походження й значення слів «декабристи», «інородці».

4. Поясніть, чому масонські ложі на теренах України не мали національно спрямованої ідеології.

5. Прокоментуйте зміст вислову «Російська імперія — тюрма народів», повстанського гасла «За нашу й вашу свободу».

6. Устима Кармалюка одні дослідники називають месником, інші — злочинцем. А як би ви охарактеризували цю історичну постать?

7. Поміркуйте, як на українській свідомості й діях учасників національно-визвольного руху позначилися описані події російського та польського рухів.

8. Визначте причини переходу частини солдатів та офіцерів російської армії на сторону польських повстанців у 1830-1831 рр., а також причини байдужості абсолютної більшості українців до повстання.

9. Доведіть чи заперечте тезу: «Декабристський рух на теренах України не був українським».

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 1

ТАРАС ШЕВЧЕНКО Й УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ РУХ

1. Знання, необхідні для виконання практичних завдань

Національні погляди й переконання Т. Шевченка були сформовані завдяки народній творчості й спогадам свого діда-гайдамаки та його односельців; тодішній історичній літературі, насамперед «Історії русів», яка поширювалася серед читачів у рукописах; «Истории Малой России» Д. Бантиша-Каменського, «Истории Малороссии» М. Маркевича. Важко встановити всі друковані джерела, з яких здобував знання Т. Шевченко. Бібліотека поета до часу його повернення із заслання не збереглася.

Читаючи твори Т. Шевченка на теми національного життя, потрібно пам’ятати, що Кобзар працював як поет, письменник, а не як науковець.

Уперше твори Т. Шевченка з погляду історичної науки було проаналізовано на засіданні Історичного товариства Нестора Літописця в Києві 1 березня 1881 р. Член товариства професор В. Антонович прочитав доповідь «Про відтворення історичних подій у поезії Т. Шевченка».

Учений наголосив, що художні твори Т. Шевченка більшість освічених читачів сприймала як достовірний історичний матеріал. «Я, наприклад, не маю сумніву, — казав історик, — що більшість читачів історичних поем Шевченка була переконана в тому, що Ґонта справді порізав власних дітей, як це показано в "Гайдамаках”, що Семен Палій помер у Межигір’ї, що Підкова й Гамалія ходили на Царград і Скутарі тощо. Такий погляд на історичні твори Т. Шевченка був властивий не лише читачам, які не займалися вивченням історії, а навіть фаховим історикам, котрі працювали в 1870-х роках».

В. Антонович був переконаний, що такі погляди на творчість митця є помилковими. Не можна ототожнювати поета з ученим. Поет відтворює живий образ доби, «оживляє» окремих історичних осіб, цілі покоління; у його творчості воскресають епохи й народи, з їхніми мріями та сподіваннями. Художник не прагне точності подробиць, для нього важливо, щоб історичні факти були можливі на тлі епохи, яку він зображує.

2. Практичні завдання

1. Пригадайте поему Т. Шевченка «Тарасова ніч» і дайте відповіді на запитання.

У поезії Тарас Трясило відповідає на плач «України» закликом «Віру рятувати». З тексту поеми з’ясуйте, які ще цілі, крім боротьби за віру, були в повстанців на початку XVII ст.

3 якою метою в цьому та в багатьох інших творах Т. Шевченко прославляє героїчне минуле, розповідаючи затурканим кріпацькою неволею нащадкам козаків про повсталих Северина (Семерія) Наливайка, Павлюка (Павлюгу), Тараса Трясила (Федоровича)?

Шевченко назвав свій твір «Тарасова ніч», хоча відомо, що Переяславська битва 1630 р. відбувалася вдень. Поміркуйте, чому для Шевченка-поета ця деталь стала неважливою, чому він романтизував події, додавши образ темної ночі.

2. Перечитайте вірш «Чигрине, Чигрине...» і дайте відповіді на запитання.

Чому Т. Шевченко прагне зберегти пам’ять співвітчизників про Чигирин? (Де він стояв? Чого стояв?).

Дайте відповіді на запитання Т. Шевченка: За що боролись ми з ляхами?/За що ми різались з ордами?/За що скородили списами/Московські ребра?/ Що ж на ниві уродилось ?!

У чому Т. Шевченко вбачає свою роль як поета в історичному поступі України?

3. Перечитайте поему «Гамалія» і дайте відповіді на запитання.

Чи був козацький ватажок Гамалія історичною особою?

3 якою метою ходили козаки в морські походи? За сріблом-злотом? Як на це запитання відповідає Т. Шевченко?

Чому Кобзар зображує Чорне море союзником козаків? Пригадайте ідею про природні права людини.

3 матеріалу 8 класу пригадайте, яку роль відіграли в історії України та Європи морські походи козаків.

Про кого йдеться в афоризмі Т. Шевченка: Огонь запеклих не пече?

4. Перечитайте вірш «Іван Підкова» і дайте відповіді на запитання.

Чи відомі історикам документи про морські походи, які очолював І. Підкова?

Як розуміти Шевченкові слова: Козацька могила — свідок слави дідівщини / З вітром розмовляє, /А внук косу несе в росу, /За ними співає?

Т. Шевченко стверджує: Кругом хвилі, як ті гори. / Ні землі, ні неба. / Серце мліє, а козакам/Того тілько й треба. Чи дійсно козакам було потрібне неспокійне море?

5. Перечитайте вірш «Розрита могила» і дайте відповіді на запитання.

Поміркуйте, чому Т. Шевченко звинувачує Б. Хмельницького в історичному поневоленні України Росією: ...Ой Богдане!/Нерозумний сину!Подивись тепер на матір, /На свою Вкраїну... У своїх роздумах зважайте на те, які знання за часів поета поширювала російська імперська історична «наука», як вона зображала Б. Хмельницького.

6. Відновіть у пам’яті комедію «Сон» і дайте відповіді на запитання.

У творі є слова: Це той первий, що розпинав/Нашу Україну,/А вторая доконала / Вдову сиротину. / Кати! кати! людоїди! / Наїлись обоє, / Накралися, а що взяли/На той світ з собою? Про кого веде мову Т. Шевченко, про які їхні справи?

Як поет пов’язує долю козаків з російською столицею?

Про якого наказного гетьмана йдеться в комедії «Сон»?

7. Перечитайте розділи «Інтродукція», «Титар» з поеми «Гайдамаки» і дайте відповіді на запитання.

Що спонукало гайдамаків «освятити ножі» і почати повстання?

Наскільки історично об’єктивно Т. Шевченко зображує причини повстання?

Реальний Іван Ґонта не вбивав своїх дітей. Поміркуйте, чому Кобзар використовує цей вигаданий епізод у поемі. Чому літературний Ґонта піддається на провокаційні слова ксьондза-езуїта?

8. Перечитайте прозовий текст, яким Т. Шевченко закінчує поему «Гайдамаки» і дайте відповіді на запитання: ...Весело подивитися на сліпого Кобзаря, як він сидить собі з хлопцем, сліпий, під тином, і весело послухать його, як він заспіває думу про те, що давно діялось, як боролися ляхи з козаками; весело... а все-таки скажеш: «Слава Богу, що минуло», — а надто як згадаєш, що ми одної матері діти, що всі ми слов’яне. Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову із своїми ворогами. Нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навіки од моря й до моря — слав’янська земля.

Про які етнологічні дослідження щодо «братів-слов’ян» не міг у XIX ст. знати Т. Шевченко?

Які погляди Кирило-Мефодіївського братства відображені в процитованих словах поета?

УЗАГАЛЬНЕННЯ ДО РОЗДІЛУ І

«УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ в складі РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст.»

Соціально-економічне становище України наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. характеризувалося відсталістю. Кріпосницька Російська імперія загальмувала розвиток України, запровадивши тут застарілі суспільні відносини й способи господарювання. Найбільшої шкоди завдавало відновлене кріпацтво. За допомогою екстенсивних способів господарювання поміщики-кріпосники посилювали експлуатацію та моральний розклад селянства. У відповідь селяни вдавалися до різноманітних стихійних і неорганізованих форм соціального спротиву. Спираючись на силу держави (бюрократії, поліції та армії) і тодішньої церкви, кріпосники успішно приборкували селянську стихію. Розвиток України погіршувався й унаслідок імперських воєн, у які був проти власної волі втягнутий і український народ.

Протягом 1820—1850-х років в Україні стали помітні перші прояви індустріальної революції. Однак феодально-кріпосницькі відносини гальмували як промисловий розвиток, так і формування суспільних верств. Найуспішніше нові соціально-економічні відносини розвивалися в Південній Україні. Швидко зростали й південні міста, зокрема Одеса, яка отримала статус міста портофранко. Однак це уповільнило розвиток українського машинобудування.

З одного боку, в Україні відбувалися модернізаційні процеси, а з іншого — господарський розвиток гальмувався відсталою Російською імперією, культурне й соціальне гноблення викликало природний опір. Усе це спонукало українське громадянство стати на шлях національного відродження. Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. на Лівобережжі нащадки старшин і шляхти доби Гетьманщини розпочали боротьбу за визнання прав на дворянство за нащадками козацької старшини нижчих рангів. У процесі боротьби вони поступово пройнялися ідеєю народності (шанобливе ставлення до власного народу, готовність захищати його культурні права). Під впливом ідей романтизму нащадки старшин подивилися на себе, як на самобутній народ із героїчним минулим, багатими культурою й мовою, високими гуманістичними ідеалами.

Завдяки зусиллям культурних діячів і науковців Слобожанщини, які гуртувалися в Харківському університеті, ідея народності отримала подальший розвиток.

Під впливом ідей Французької революції українські патріоти усвідомили потребу доповнити культурні права народу політичними, що передбачає відродження власної держави — головного знаряддя захисту прав, потреб та інтересів народу.

Яскравими проявами усвідомлення національної ідеї став історичний твір «Історія русів» і діяльність Новгород-Сіверського патріотичного гуртка автономістів. Невдала спроба члена гуртка В. Капніста відродити українську державу за військової допомоги Пруссії показала майбутнім поколінням українців, що національне визволення — справа українського народу.

Новим етапом національного відродження стала діяльність Кирило-Мефодіївського братства, яке започаткувало перехід українського національного руху від періоду дворянсько-шляхетського за складом та академічного й культурницького за змістом до періоду різночинного (представленого насамперед українською інтелігенцією) з яскраво вираженим політичним змістом. Братство організаційно об’єднало діячів українського національного руху. Кириломефодіївці вперше сформулювали українську національну ідею в сучасному її розумінні. Саме від них веде свою історію новий український національний рух, спрямований на здобуття державної самостійності, соціального звільнення народу, народовладдя у внутрішньому житті, федералізму в міжнародних стосунках зі слов’янами.

На окремих українських територіях і в містах наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. розгорнулися масонський, декабристський і польський повстанські рухи. Учасники цих рухів звертали увагу на український народ лише із загальнолюдських гуманітарних позицій (масонство) або й ігнорували його потреби (декабристи, польські повстанці), тому не знаходили підтримки українства.

Кінець XVIII — початок XIX ст. був украй несприятливим періодом в історії нашого народу. Україна фактично стала колонією Російської та Австрійської імперій. Проте й за таких обставин українці, використовуючи тисячолітню народну культуру, протистояли асиміляторському наступу й залишалися окремим народом, засновували перші організації, які намагалися відроджувати традиції української державності.

Відсталість Російської імперії породила опозиційний рух серед усіх соціальних верств населення. Дворянська опозиція режиму виявлялася в організованих формах: масонські ложі, таємні політичні організації, програмові документи, керівні центри, заздалегідь сплановані виступи. Народна опозиція вирізнялася стихійними формами протесту, відсутністю політичної ідеології.

Саме з остаточною ліквідацією української автономії наприкінці XVIII ст. розпочалося українське національне відродження. Своїм виникненням воно завдячує двом факторам: з одного — романтичним ідеям, які поширилися з Німеччини й характеризувалися інтересом до народності, національного минулого, фольклору; з іншого — природній реакції на посилення російського тиску, аби завадити відродженню старих історичних традицій. Новий український рух був зумовлений ідеалізацією козаччини й утрачених проявів автономії, пов’язаних з ідеями політичної свободи. Як наслідок, на межі XVIII—XX ст. виникло нове явище — український національний рух.

Насамперед він проявився в написанні літературних творів народною мовою. Першим таким друкованим твором стала поема-травестія «Енеїда» (1798) І. Котляревського. Активізувалося збирання й оприлюднення народних пісень, історичних матеріалів, пам’яток давньої писемності. З’явилися цілісні курси національної історії. Цей рух охоплював найвищі, шляхетні верстви українського суспільства та використовував політичні й соціальні ідеї, поширені серед цих верств, незадоволених централістичною та асиміляційною політикою російського уряду.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно