Войти
Закрыть

Практичне заняття

9 Клас

Цензурування названої збірки народних пісень цими днями закінчено і прийнято рішення про її заборону в основному з тієї причини, що вміщені в ній статті є несвоєчасним духовним витвором екзальтованої юнацької фантазії, читання якого, особливо в теперішній час, може ввести в оману легковажних і викликати в них невдоволення існуючим. Разом з тим там трапляються окремі речення такого роду, що у відриві від основного задуму автора можуть бути неправильно витлумачені... Крім того, вважається за потрібне додати, що згаданим особам (авторам альманаху. - Авт.) у зв’язку з виданням ними в Угорщині названої книжечки без дозволу тутешньої цензури, ректорат виніс сувору догану і під загрозою найсуворішого покарання заборонив їм усяке листування в літературних справах. Джерело: «Русалка Дністровая»: Документи і матеріали. - К.: Наукова думка, 1989. - С. 99-100. 3. Світло «Русалки Дністрової» Альманах «Русалка Дністровая» став, за словами академіка Олександра Білецького, «документом великого суспільного й історико-літературного значення», був першою сміливою заявкою західних українців «про своє існування, про свою національну гідність. Ця скромна книжка - подвиг, про який не забуває український народ». Роль альманаху «Русалка Дністровая», виданого живою народною мовою, аналогічна тій, яку у Східній Україні відіграла поема І. Котляревського «Енеїда», але його значення не обмежується локальними західноукраїнськими рамками, бо альманах став явищем загальноукраїнським. Закликаючи до літературного відродження, діячі «Руської трійці» водночас проголосили єдність українського народу, розчленованого й колонізованого сусідніми державами, неподільність його духовності та культури, яку творить цей народ. Вони були творцями вічних духовних цінностей - гуманізму, свободи і дружби. Світло «Русалки Дністрової» і сьогодні опромінює нас своєю глибокою духовністю....

Національно-визвольний рух у період Європейської революції 1848–1849 рр.

9 Клас

Розгортання революційних подій в Австрійській імперії. Скасування кріпосної залежності селян і панщини. У 1848 р. європейські народи повстали проти режиму самовладдя монархів. Населення європейських держав вимагало демократії, політичної рівноправності всіх класів і станів. Що ж до політично залежних народів, то вони виступили з вимогою відродження власної державності. Не випадково події 1848 р. увійшли в історію як «Весна народів». Розпочавшись в Італії і Франції, революція перекинулася до Німеччини, а в березні спалахнула в столиці Австрійської імперії - Відні. 15 березня австрійський цісар проголосив конституцію, яка передбачала надання громадянам свободи слова, друку, зборів, скликати парламент (рейхстаг). Революційні події активізували національно-визвольну боротьбу західних українців. У Західній Україні накопичилося багато незадоволення і можна було чекати на масовий соціальний вибух. У критичний момент уряд, прагнучи не допустити участі в революції найчисленнішої суспільної верстви - селянства, пішов на скасування кріпосницької системи. Зокрема, у Галичині панщину з великим поспіхом скасували у травні 1848 р., майже на чотири місяці раніше, ніж в інших провінціях імперії. За скасування панщини поміщики дістали грошові відшкодування від держави і звільнення від деяких податків. У власності вони продовжували тримати величезні масиви землі....

Початок українського національного відродження

9 Клас

Пробудження національного життя. Як і в Наддніпрянщині, імперська політика на західноукраїнських землях викликала опір українців, які розгорнули боротьбу за збереження своєї самобутності, за свої національні права. У першій третині XIX ст. там почалося національне відродження. Реформи Марії-Терезії і Йосифа II створили передумови для культурного прогресу. У краї збільшилася чисельність української інтелігенції, яка дедалі частіше замислювалася над становищем народу, його минулим, сучасним і майбутнім. Але наступники імператорів-реформаторів пішли шляхом реакції не лише в селянському питанні, а й у культурно-освітній сфері. У 1805 р. початкові школи були поставлені під контроль римо-католицької церкви. Руський інститут при Львівському університеті в 1809 р. закрили. У 1812 р. влада скасувала обов’язковість освіти. Унаслідок цього рішення кількість дітей у школах різко зменшилася. Здавалося, що над австрійськими територіями України знову опустився морок неписьменності та невігластва, що західні українці опинилися в гірших умовах, ніж їх наддніпрянські брати. Адже підросійська Україна пам’ятала про Гетьманщину і Запорозьку Січ, усупереч політиці царату зберігала дух і частково традиції вільного життя, які на початку XIX ст. ще остаточно не вивітрилися. Наддніпрянщина мала прошарок колишніх козаків, що так і не стали власністю поміщиків. На подібну спадщину не могла спертися закріпачена Західна Україна, самоврядування в якій було так давно, що не залишило жодних спогадів....

Соціально-економічне становище

9 Клас

Політика Австрійської імперії щодо українців. У Галичині, яка складала ядро західноукраїнських земель, австрійці застали необмежену владу польської шляхти, відсутність промисловості й торгівлі, великих міст і нормальних шляхів сполучення, бідність неосвіченого (шкіл узагалі не було), закріпаченого селянства. Такою ж була ситуація і на Буковині, яка до середини XIX ст. адміністративно належала до галицького краю. Австрія розглядала західноукраїнські землі як джерело для поповнення державної казни грошима, а армії - солдатами. Щоб досягти цих цілей, потрібно було перебудувати життя новоприєднаних земель. Тому невдовзі після зміни влади у краї відбулися реформи в економічному і суспільному житті. Реформи припали на 70-80-ті роки XVIII ст., часи правління імператриці Марії-Терезії (1740-1780) та її сина Йосифа II (1780-1790). Нововведення в аграрній сфері посіли центральне місце. Реформами влада намагалася поліпшити становище селянства - найчисленнішої верстви підданих, а отже, головне джерело збирання податків. їм довелося відштовхуватися від невтішних реалій - становище в сільському господарстві Галичини провокували соціальні конфлікти. Окрім Галичини, ніде в Австрійській імперії визискування селянства не набрало таких потворних форм: під час літніх сільськогосподарських робіт панщина становила 6 днів на тиждень. На початку 80-х років XVIII ст. з’явився імператорський указ, який проголосив звільнення селян від особистої залежності від поміщиків і чітко визначив розмір панщини (до 30 днів на рік). [hide][/hide]...

Узагальнення до теми Українські землі у складі Російської імперії наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст.

9 Клас

З одного боку, було втрачено рештки державності. Україна царським урядом не сприймалася, як щось ціле. Вона вважалася частиною Великоросії, а її регіони йменувалися не інакше, як «Південно-Західна Росія», «Західна Росія», «Південна Росія» («Новоросія»). За таких умов зникала навіть згадка про окремішність історичної долі українського народу, про його державницьке минуле. Україною самодержавно правив російський цар, опираючись на чиновників, яких він призначав. Було ліквідовано українське військо, перервано зв’язки з іноземними державами, знищено всі інші атрибути державності. Російське самодержавство взяло під повний контроль внутрішнє життя України. Ліквідація залишків української автономії в Російській імперії різко погіршила соціальне становище населення. Після тривалого періоду свободи українське селянство знову закріпачувалося. Одним з найогидніших витворів кріпосницької системи стали військові поселення, у яких на казарменному становищі проживало понад півмільйона українців чоловіків, жінок, дітей. З іншого боку, у першій половині XIX ст. Україна вступила в період переходу від аграрного суспільства до індустріального, що відкривало перед нею перспективи національного відродження. 2. Перші кроки до індустріального суспільства. У першій половині XIX ст. почався промисловий переворот, складалися ринкові відносини, було зроблено перші кроки на шляху модернізації суспільства. З’явилося фабрично-заводське виробництво, що базувалося на використанні парових машин. З кожним наступним десятиріччям воно пришвидшувалося в розвитку. З поширенням машинного виробництва формувалися і класи підприємців та найманих робітників. Серед підприємців переважали вихідці з поміщиків, купців та міщан - головним чином неукраїнці. Дуже важко було конкурувати з ними українським селянам. І все ж деяким це вдавалося (Симиренки, Яхненки, Терещенки та ін.)....

Масонство і декабристи в Україні. Польський визвольний рух. Соціальні протести

9 Клас

Масонство. В Україну через Росію і Польщу в кінці XVIII ст. прийшов ще один різновид суспільного руху — масонство. Воно мало багатовікову історію. Члени Ордену масонів, чи «вільних каменярів» (від англ. Mason - каменяр, муляр; франц. francmasonerie - вільномулярство), сповідували ідею Бога - Великого Майстра Всесвіту, про єдину людську спільноту: «Весь світ - це одна велика республіка, де всі народи - одна сім’я». Основне масонське гасло - «Свобода, Рівність, Братерство». Наприкінці XVIII ст. ложі (гуртки) масонів діяли в Житомирі, Одесі, Харкові, Полтаві, Львові, Самборі та інших містах. Центром масонського руху в Україні останньої чверті XVIII ст. став Київ. Після наполеонівських воєн рух значно активізувався. Членами лож стали лікарі, архітектори, літератори, купці тощо. Серед масонів України було багато представників старшинсько-шляхетських родин. Зрозуміло, що гасла масонства приваблювали в його ряди незадоволених кріпацтвом. Хоча масонство заперечувало національні кордони, але дух вільнодумства в умовах України не міг не формувати протесту проти національного гніту. Тому серед українських масонів поширювались й ідеї слов’янської федерації, у якій українці були б рівними серед рівних, і навіть державності України....

Практичне заняття

9 Клас

Товариство ставило собі за мету приєднання до Росії іноземних слов’янських племен, а засобами до цього воно вважало піднесення слов’янських племен до поваги власної їх народності, усунення звичаїв із всього іноземного, знищення ворожнечі і встановлення згоди між ними, схиляння їх до сповідання однієї православної віри, відкриття училищ і видання книг для простого народу. У декого з учасників Українсько-Слов’янського товариства було знайдено, не застосований, проте, до товариства: статут, за правилами якого у слов’янських племенах мало установитись народно-представницьке правління; рукопис найзлочиннішого змісту, який нібито витлумачував цей статут; інший рукопис, що називається «Закон божий», або «Подністранка», перероблена з Міцкевичевої «Пілігримки», у якому містилися революційні і комуністичні правила, а в кінці підбурливі відозви до слов’янських племен та інші злочинні твори. Треба ще відзначити, що ідеї про відновлення в кожній країні народності, мови, власної літератури і об’єднання слов’янських племен в одно ціле, не належать тільки особам, причетним до згаданої справи, а становлять об’єкт міркувань багатьох учених, і тих, хто з них займається дослідженням взагалі про слов’ян, називають слов’янофілами. А в Києві і в Малоросії слов’янофільство перетворюється в українофільство. Там молоді люди більше піклуються про відновлення мови, літератури і звичаїв Малоросії, мріючи навіть про повернення часів колишньої вольниці козацтва і гетьманщини. Причетні до справи про Українсько-Слов’янське товариство, як уродженці Малоросії, були, власне, українофілами. Усі вони у своїх листах, а художник Шевченко, колишній вчитель Куліш і Костомаров навіть у надрукованих ними творах, зображаючи неправильно справжнє становище України, яка ніби перебувала в тяжкому становищі, захоплено говорили про колишню Малоросію, надаючи їй надзвичайно великого значення; історію цього краю подавали мало не визначнішою за всі історії, наїзди гайдамаків описували як рицарства, наводили приклади колишньої вольниці, натякаючи, що дух свободи не простиг і досі таїться серед малоросіян. Вірші Шевченка на малоросійській мові, особливо рукописні: «Сон», «Послання до мертвих і живих...», «Три душі» та інші, одні пасквільного і величезною мірою зухвалого, а інші прямо підбурливого змісту, за височайшою затвердженою ухвалою з справи про Українсько-Слов’янське товариство, винуваті засуджені до суворого покарання......

Початок національного відродження

9 Клас

Опозиційні настрої в середовищі нащадків козацької старшини. Знищення царизмом Гетьманщини стало сигналом для боротьби за відновлення національних прав українців. Перша генерація борців за українське відродження формувалася з колишньої козацької еліти. Більшість знатних українських родів, отримавши дворянство, пішла на службу імперії, розширюючи і зміцнюючи її. Але частина з них неприязно ставилася до будь-яких змін, що йшли з Росії, обороняла давній лад і культуру, мріяла про відродження втраченої автономії України. Українських патріотів єднали не лише прихильність до минулого, а й критичне ставлення до сучасного. Вони прагнули зберегти місцеву правову систему, що ґрунтувалася на Литовських статутах, намагалися відновити знищену російським самодержавством армію. Опозиційна діяльність представників українського суспільно-політичного руху найбільше виявилася в роботі патріотичного гуртка в Новгороді-Сіверському. До гуртка належали або були з ним пов’язані декілька десятків освічених представників відомих козацьких старшинських родів (Полетики, Капністи й ін.). Майже всі вони отримали найкращу на той час освіту в Київській академії та західноєвропейських університетах. Члени гуртка пропагували ідею української самостійності, поширювали твори, у яких, зокрема, давали високу оцінку діяльності Івана Мазепи, Павла Полуботка, боролися за права всього українського шляхетства й козацтва. У 1787 р. Василь Капніст очолив групу автономістів, яка опрацювала проект відновлення козацького війська. Російський уряд не прийняв таких пропозицій. Тоді частина української старшини зважилася на більш рішучий крок - установлення безпосередніх зв’язків з прусським двором, налаштованим, на її думку, на війну з Росією. У 1791 р. Капніст приїхав (разом із братом) до Берліна, де мав зустріч із королівським канцлером. Капніста цікавило, чи підтримає Пруссія українське повстання в разі її війни з Росією. Проте відповідь була обережною. Пропонувалося повернутися до цього питання в разі, якщо дійсно почнеться пруссько-російська війна. Однак пруссько-російські відносини незабаром нормалізувалися....

Cоціально-економічний розвиток

9 Клас

Стан економіки. Криза кріпосництва. На початку XIX ст. Україна залишалася аграрним краєм з багатовіковим досвідом виробництва в галузі землеробства й тваринництва, з величезними потенціальними можливостями. Але її сільське господарство, що ґрунтувалося на праці закріпаченого селянства, переживало занепад. Його ефективність була низькою і не відповідала потребам нового часу. Цей контраст був особливо помітний на тлі прогресивних змін в аграрній сфері Західної Європи. Урожайність у Західній Європі була в кілька разів вищою, ніж у Російській імперії. Гальмом у розвитку сільськогосподарського сектору економіки було збереження великого поміщицького землеволодіння і кріпосного права. Праця із застосуванням примітивних знарядь праці, до того ж з примусу, була малопродуктивною, бо селянство не було зацікавлене в її результатах. До певного часу така система господарювання влаштовувала поміщиків. їхні порівняно невисокі потреби задовольнялися безпосередньо з власної землі (натуральне господарство). Великі земельні площі поміщикам були непотрібні, бо їхня участь у торгівлі мала епізодичний характер. Але наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст. умови різко змінилися. Життя стало вимагати від поміщиків багато грошей. З’явилися нові товари й послуги, яких у XVIII ст. не було. Дітей віддавали на навчання в університети, інколи і в закордонні. Модним стало виїжджати на курорти, особливо західноєвропейські. Прагнення до комфорту вимагало сучасних меблів, музичних інструментів, картин, бібліотек, дорогого одягу та інших предметів побуту....

Наддніпрянська Україна в системі міжнародних відносин

9 Клас

Вплив міжнародних відносин на землі Наддніпрянської України. У кінці XVIII - на початку XIX ст. Європа поринула у війни, які називають наполеонівськими. Імператор Французької імперії Наполеон боровся з коаліцією європейських держав, до якої входила і Російська імперія. Не з власної волі Україна втягувалася в це протистояння. Вона стала тилом російської армії, на який у значній мірі лягав тягар видатків з її утримання. Поразка, яку французькі війська завдали в 1805 р. об’єднаним австрійсько-російським силам під Аустерліцом (сучасна Чехія), означала, що в недалекому майбутньому воєнні дії буде перенесено на схід Європи. Українцям залишалося лише чекати - прямо чи опосередковано торкнеться воєнний вихор їх земель. Водночас із початком нового століття знову загострилися відносини між Росією і Туреччиною, які перейшли в завершальну фазу збройного протистояння. У першій третині століття відбулися дві російсько-турецькі війни. В обох з них російська армія спиралася на українські матеріальні й людські ресурси, а в першій - її території взагалі безпосередньо потрапили у вир боїв....

Навігація