«У колгоспі треба було працювати, але зарплата була раз на рік, під Новий рік, і ніхто не знав, що ви можете отримати з того. Бо перше треба було віддати державі, для колгоспу, а робітникам, які працювали в колгоспі, вже були залишки. Нам не вистачало навіть на три місяці того, що ви заробили у колгоспі - нараховували трохи картоплі, зерна, борошна не давали, треба було ще десь зерно змолоти». Григорій Зубенко, 1924 р. н. Кожен член такого господарства - колгоспник - мав відпрацювати певну кількість трудоднів. Оплата була настільки мізерною, що прохарчувати себе і свою родину колгоспник за неї не міг. По суті, колективізація перетворювала українських селян із господарів своєї землі в наймитів, які не могли вільно розпоряджатися ані землею, ані результатами власної праці. Тому українські селяни чинили спротив колективізації. Колгоспи, колективні господарства - великі колективні сільськогосподарські підприємства в СРСР. На початку 1930-х років основною формою колгоспного руху була артіль. Вся земля членів артілі (крім городів та садів), худоба, реманент, насіннєві запаси ставали державною власністю. Члени артілі могли мати в особистому користуванні невелику присадибну ділянку для городу та саду, одну корову й малу живність - свиню, вівцю, птицю. За підрахунками істориків, на початку 1930-х років відбулося близько 4 тисяч масових виступів селян проти колективізації за участю близько 1,2 мли осіб. Із колгоспів вийшли 41 200 селянських господарств. Тому більшовики почали примусово заганяти селян у колгоспи. Тих, хто чинив опір, оголошували куркулями і разом із родинами виселяли з власних домівок, відбирали майже все майно й виселяли до Сибіру. За підрахунками істориків, у цей час було «розкуркулено» понад 1,5 мли осіб....
|