Казки часто називають душею народу. З раннього дитинства вони супроводжують людину протягом життя і впливають як на погляди окремої людини, так і на культуру народу взагалі. Казкові приказки збагатили та прикрасили нашу мову. Згадаймо, коли ми промовляємо: «Ранок вечора мудріший», «Де праця — там і пісня» тощо.

Незважаючи на те, що в основі казки — захоплива розповідь про вигадані події і явища, у ній відображено суспільні цінності народу, його працю і побут, природні умови. У казках засуджуються такі риси, як жадібність, бажання розкошувати за рахунок чужої праці та чужого розуму, і прославляються такі риси, як працелюбність, правда, розум, вірність, щирість («Правда і Кривда», «Золотий черевичок», «Чабанець», «Красносвіт» та ін.).

Кожен народ має свої легенди про історичне минуле. Події в легендах нерідко перебільшуються, у них допускається вигадане, фантастичне, неймовірне. Але разом із тим легенди це не прості вигадки, адже беруть свій початок з реальних подій.

Чимало інформації з усних джерел увійшло в давньоруські літописи — це народні легенди, оповідання і перекази про реальних історичних персонажів: князів Кия, Щека, Хорива, Аскольда, Діра, Олега, Ігоря, княгиню Ольгу та ін. Усім відома легендарна оповідь з «Повісті минулих літ» про заснування міста Києва тривалий час вважалася вигадкою. Однак дослідження істориків та археологів доводять, що легендарний засновник Києва був реальною особою, а саме полянським князем.

Легенда (від лат. legenda — те, що має бути прочитане) — невеликий за обсягом твір усної народної творчості, в якому йдеться про певну історичну подію чи життя людей, оповите казковістю, фантастикою.