Войти
Закрыть

Узагальнення за розділом ІІІ. «Русь-Україна в другій половині ХІ – першій половині ХІІІ ст.»

7 Клас

З другої половини ХІ ст. розпочався процес політичного дроблення східнослов’янської імперії. Він був призупинений у часи правління Володимира Мономаха та його сина Мстислава Великого. Після смерті Мстислава з другої третини ХІІ ст. Русь-Україна остаточно розпалася на півтора десятка самостійних і напівсамостійних князівств і земель. Не потрібно думати, що політичне дроблення означало загальний занепад. Навпаки, воно сприяло економічному й культурному розвиткові окремих земель, зростанню міст, налагодженню місцевої торгівлі та системи управління, але негативно вплинуло на обороноздатність Русі-України. Якщо результатом розпаду імперії Карла Великого стало утворення згодом Італії, Франції та Німеччини, то в результаті розпаду Русі-України остаточно сформувалися політичні центри, що стали основою української, російської та білоруської держав....

Комбінований урок. «Слово о полку Ігоревім» як історичне джерело та давньоукраїнський літературний твір

7 Клас

«Слово о полку Ігоревім» — один з перших літературних творів давньої України. Проте «Слово...» цікавить не лише літературознавців: воно — важливе історичне джерело. У літописі є лише згадка про поразку князя Ігоря Святославича в 1185 р. від половців. Цей драматичний епізод у житті новгород-сіверського князя був узятий за основу літературного твору. У ньому з великою майстерністю та подробицями, які могли бути відомі лише учасникові, викладено історію походу 1185 р. князя Ігоря Святославича. Причину невдачі цього походу автор убачає в нескінченних міжкнязівських усобицях у Русі-Україні. Тому закликає князів до об’єднання проти половців. «Слово...» доповнює літописні дані важливими подробицями й узагальненнями. З нього ми дізнаємося про стан справ на півдні Русі, «коли рідко орачі перегукувалися, зате часто ворони крякали, трупи ділячи». Автор твору описує озброєння, рух війська, тактику бою тощо. У поемі згадуються деталі князівського побуту. Виявляється, що язичницьких богів добре пам’ятали в Русі-Україні ще й через двісті років після офіційного прийняття християнства. Зі «Слова...» можна довідатися, що в разі успішного походу на ворога численних бранців продавали: «невільниці — по ногаті, а невільники — по різані» (ногата, різана — грошові одиниці; дорівнювали 1/20 гривни й 1/50 гривни відповідно). Автор поеми дає короткі характеристики-прізвиська князям: чернігівський Олег Гориславич (бо часто затівав усобиці), галицький Ярослав Осмомисл (бо володів вісьмома мовами), курський Всеволод Буй-Тур (хоробрий, як тур)....

Культура Русі-України в другій половині ХІ — першій половині ХІІІ ст.

7 Клас

З другої половини ХІ — початку ХІІІ ст. до наших днів збереглася достатня кількість мурованих будівель із цегли та білого каменю. У цей період з’явився новий тип монастирського храму. Це була, як правило, хрестоподібна споруда, увінчана одним куполом. Зразком слугував Успенський храм Києво-Печерського монастиря, зведений у 1078 р. Панівним архітектурним стилем у той час був візантійський. Починаючи з 30-х років ХІІ ст. у зв’язку з політичною децентралізацією посилюється значення міст-столиць удільних князівств. Цей факт впливає на церковну архітектуру. У кожній столиці помітно збільшується кількість церковних споруд. Проте їхні розміри зменшилися, архітектура спростилася, прикраси не були вже такими витонченими й багатими, як у старих столичних київських храмах. Архітектура набуває ознак фортечних споруд — важких, могутніх, з вікнами-амбразурами. У ті часи починає поширюватися замкова архітектура: князі будують замки для оборони своїх земель, зводять укріплені феодальні садиби та монастирі, у яких можна було відсидітися під час нападу ворогів. Характерними пам’ятками цього періоду є церква Богородиці Пирогощі, збудована в 1132 р. в Києві; Юріївська (1144 р.) у Каневі, Борисоглібський храм та Іллінська церква в Чернігові (1128 р.). Характерною ознакою цього періоду було те, що майстри почали використовувати місцеві будівельні матеріали. У Придніпров’ї та на Волині розвивається цегляна будівельна техніка, а в Галичині — білокам’яна. Це надає певних особливостей архітектурі в різних князівствах....

Політичне й соціально-економічне життя давньоукраїнських князівств у середині ХІІ — першій половині ХІІІ ст.

7 Клас

У першій половині ХІІ ст. на території сучасної України існувало п’ять земель-князівств — Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське, Волинське та Галицьке. їхні кордони часто збігалися з межами колишніх племінних союзів полян, сіверян, дулібів і хорватів. Проте процес дроблення тривав, і вже наприкінці ХІІ—ХІІІ ст. в кожному з цих князівств з’являлися менші князівські уділи. Розвивалась економіка окремих князівств, зростала кількість міст, збільшувалася чисельність населення. Сучасні вчені оцінюють кількість мешканців Русі-України у ХІІ — першій половині ХІІІ ст. в 5-7 млн осіб. Окрім слов’янського населення, на землях сучасної України проживали й інші народи: тюрки, греки, євреї, а в Криму — караїми, готи, вірмени. Південноукраїнські степи й більшу частину Криму займали половці. Ці тюркомовні кочівники, які прийшли зі сходу, в ХІ ст. завдали поразки й поглинули інших кочівників — печенігів і торків. Половці не мали єдиної держави, а становили групу орд (племен), на чолі яких стояли спадкові зверхники — хани. У період дроблення вони брали участь у князівських міжусобицях, почастішали їхні самостійні набіги на Русь-Україну. Половці перервали шляхи сполучення Києва та Чернігова з Тмутороканським князівством. З кінця ХІ ст. про нього вже немає згадок у руських літописах. Тмуторокань і південь Криму потрапили під владу Візантії. 2. Київське князівство Київське князівство знаходилося в Середній Наддніпрянщині. Землі лісової та лісостепової зони були найбагатшими в державі. Окрім родючого чорнозему, що забезпечував розвиток землеробства, було достатньо деревини та корисних копалин, які широко використовували в ремісництві. Річки — Дніпро, Десна, Прип’ять, Південний Буг — з’єднували Київське князівство з іншими землями держави, а також з іноземними торговими ринками. На півдні Київське князівство межувало із землями половців-кочівників. Половці часто робили набіги на Київську землю, грабували й руйнували її. Тому були побудовані оборонні системи, що мали захищати від ворогів....

Правління Володимира Мономаха

7 Клас

Коли в 1113 р. київський князь Святополк Ізяславич, онук Ярослава Мудрого, який характеризувався жорстокістю та потуранням купцям і лихварям, помер, у Києві спалахнуло повстання. Городяни були незадоволені прислужником Святополка, міським тисяцьким Путятою. Повстанці розгромили його хороми, розграбували садиби лихварів. Бояри й купці, перелякані подіями в Києві, зібрали спеціальне віче із заможних городян, яке постановило покликати на престол до Києва шанованого людьми Володимира Всеволодовича (Мономаха). Князь Володимир Мономах прибув до Києва зі своїм військом і придушив повстання. Сидів на київському престолі з 1113 до 1125 р. Він був сином Всеволода Ярославича й дочки візантійського імператора Костянтина Мономаха. Родове ім’я своєї матері, візантійської царівни, Володимир приєднав до свого імені. Переяславське князівство, де протягом 20 років правив Мономах, постійно зазнавало половецьких набігів. Тому князь дуже добре знав, як важко боронитися від ворогів самотужки. Він доклав чимало зусиль для припинення князівських усобиць і згуртування сил для опору кочівникам. З цією метою тричі скликав князів на з’їзди, де вони присягали на Євангелії та цілували хрест, що житимуть у злагоді між собою. Князь дотримувався постанови любецького з’їзду й вимагав цього від своїх підлеглих. Найменші спроби внести розбрат, вийти з-під влади великого князя київського швидко й жорстоко придушувалися. Коли Давид Ігорьович, один з учасників любецького з’їзду князів (волинський князь, онук Ярослава Мудрого), порушив клятву, пішов проти іншого учасника з’їзду — князя Василька Ростиславича — й осліпив його, Володимир Мономах домігся кари для порушника: «Не бувало ще на Руській землі ні за наших дідів, ні за наших батьків такого лиха. Підіть, щоб поправити те все лихо, що натворилося. Бо як цього не поправимо, то настане в нас ще гірше лихо й почне заколювати брат брата, і погибне наша земля, а наші вороги половці прийдуть і візьмуть її». Такі заходи князя зміцнювали державу....

Русь-Україна за Ярославичів

7 Клас

Політичне дроблення (децентралізація) Русі-України, що розпочалося після смерті Ярослава Мудрого, було закономірним явищем, мало й політичні, й економічні причини. Спочатку верховним землевласником був київський князь. Він роздавав землі своїм васалам як нагороду за службу. Разом з помістями (держанням землі) зростають вотчини (земельні володіння). Розвиток феодального землеволодіння перетворив бояр та удільних князів на політичну силу, зацікавлену в процвітанні власних земель. Інтереси величезної держави з центром у Києві стають їм байдужими. Розпочинаються міжусобні війни за землю і владу. Причини політичного дроблення: — поширення спадкової вотчинної форми земельного володіння; — економічне та військово-політичне посилення удільного боярства й удільних князівств; — зростання старих і поява нових міст — економічних і військово-політичних центрів, наростання суперництва між ними та Києвом; — послаблення ролі Києва як політичного й торговельного центру після перших хрестових походів — перенесення міжнародних торговельних шляхів у Середземномор’я; — процес розвитку народностей у різних частинах держави; — величезна територія Русі-України, що ускладнювала централізоване управління; — відсутність правових норм або усталених традицій успадкування великокнязівського престолу. Окремі князівства розпочинають самостійно проводити не тільки внутрішню, а й зовнішню політику. Наймогутніші з удільних правителів беруть собі титул «великий князь», тобто сюзерен1, непідвладний іншому володарю. Період із другої половини ХІ ст. до середини ХІІІ ст. історики називають періодом феодальної роздробленості. Русь-Україна як держава залишилася існувати, але її устрій та форма правління зазнали змін. Якщо раніше верховна влада в державі належала великому князеві київському, то за доби дроблення — групі найбільш впливових князів. Таку форму правління історики називають колективним сюзеренітетом. З’являється новий орган державного управління — князівські з’їзди («снеми»). На зміну централізованій монархії приходить федеративна монархія....

Узагальнення за розділом ІІ. «Русь-Україна наприкінці Х — у першій половині ХІ ст.»

7 Клас

Русь-Україна, об’єднавши всі східнослов’янські племінні князівства, деякі угро-фінські та тюркські племена, досягла найвищої могутності наприкінці Х — у першій половині ХІ ст. за часів Володимира Святославича та його сина Ярослава Мудрого. За їхнього правління остаточно було визначено територію та створено політичну систему давньоукраїнської держави. Русь-Україна була середньовічною централізованою монархією — імперією. Великий князь київський зосереджував у своїх руках усю законодавчу, виконавчу, судову та військову владу. Зміцнення центральної влади Володимиром Великим і прийняття християнства сприяли тому, що Русь-Україна на початку ХІ ст. стала однією з найбільших і наймогутніших держав тогочасного світу, а київські князі прирівнювалися до інших християнських володарів Європи. Нова релігія поступово витісняла язичницькі вірування наших предків. Християнська церква із суворим підпорядкуванням нижчих чинів вищим стала зразком державного будівництва. Єдина релігія об’єднувала, консолідувала та згуртовувала суспільство. З прийняттям християнства в Русі-Україні поширилася кирилична система письма, розвивалися освіта, іконопис, церковний спів та архітектура. З’явилася нова освічена верства суспільства — духовенство. За часів Ярослава Мудрого найбільшими досягненнями були відновлення території держави після міжусобної війни з братами й підвищення міжнародного авторитету Русі-України. Військові походи як головний засіб досягнення зовнішньополітичних та економічних цілей поступаються рівноправним відносинам із сусідніми християнськими державами. Подібно до інших тодішніх володарів Європи, Ярослав Мудрий закріплював зовнішньополітичні союзи за допомогою династичних шлюбів своїх синів і дочок. Він розширив межі держави на північному заході й успішно боровся з кочівниками на південному сході. Розгром печенігів під стінами Києва в 1036 р. на три десятиліття убезпечив Русь-Україну від загрози вторгнень кочівників....

Практична робота. Роль християнської релігії та церкви в житті руського (давньоукраїнського) суспільства

7 Клас

Давньоруські ченці. Вплив чернецтва на життя давньоруського суспільства був насамперед релігійно-культурним. Дослідники давньоруського чернецтва, описуючи яскравих його представників цього періоду, виокремлюють три моменти в діяльності митрополита Іларіона: глибоку релігійну віру, дар слова та яскраво виражену національну свідомість. Цими ознаками можна охарактеризувати чернецтво часів Русі-України. Ченці, або монахи (з грецьк. самітники), здійснили великий вплив на середньовічне суспільство. Серед них було немало освічених представників аристократичних родин. Неодружені й бездітні, не маючи особистого майна, позбавлені світської гонитви за багатством і чинами, в однаковому простому одязі, ченці посідали становище між панами та слугами. Своєю щоденною фізичною працею, яка вважалася не гідною для пана-аристократа, дисципліною та організованістю чернечі общини монастирів були взірцем для суспільства. Монахи виконували різний послух (обов’язки) залежно від своїх знань і вмінь. Серед них були перекладачі й переписувачі книг у монастирських приміщеннях-скрипторіях, укладачі літописів (Нестор), іконописці (Алімпій) і лікарі (Агапіт). Деякі з них здійснювали небезпечні подорожі-паломництва до святих місць: у Палестину й до Риму. Звідти вони приносили не лише святі реліквії, а й насіння та плоди, що не росли на батьківщині. З монастирських садів і городів у нас поширилися волоський горіх, виноград і грецьке жито (гречка)....

Культура Русі-України наприкінці Х — у першій половині ХІ ст.

7 Клас

Будівельники Русі-України створювали чудові споруди з дерева, каменю і цегли. Головним будівельним матеріалом у давнину було дерево. З нього зводили житло, оборонні споруди, церкви та мости. Житла переважно були одноповерховими, у великих містах — іноді двоповерховими. Будинки заможних верств населення згадано в писемних джерелах під назвою хороми. їх складали із зрубів колод, які утворювали цілісний комплекс приміщень — сіни, істба, кліть. Істба була житлом, інші приміщення призначалися для господарських потреб. Князівські й боярські садиби в літописах називають дворами. Однак жодних свідчень про їхню забудову немає. Кам’яне будівництво виникло завдяки контактам з візантійською культурою після впровадження християнства. Князі прагнули наслідувати спосіб життя візантійських володарів. У Києві наприкінці Х — на початку ХІ ст. почали будувати монументальні кам’яні споруди: постали два палаци з видовженими фасадними галереями. Матеріали розкопок, а також мініатюри Радзивіллівського літопису засвідчують, що князівські палаци були двоповерховими, з аркадами й службовими приміщеннями внизу та житловими — угорі. За мініатюрами, в аристократичних житлах були спеціальні спальні лави, які відрізнялися від звичайних шириною, іноді мали підняте узголів’я. На зображеннях вони завжди застелені покривалом до підлоги. їх називали одрами, або ложами....

Політичний та соціальний устрій Русі-України наприкінці Х — у першій половині ХІ ст. Розвиток господарства

7 Клас

За правління Володимира Великого та Ярослава Мудрого остаточно сформувалася державна (інакше кажучи, політична) система Русі-України. За своїм політичним устроєм Русь-Україна була імперією, яку населяли понад 20 племен і народів, подібною до імперії Карла Великого на заході Європи чи Хозарського каганату на Сході. Імперія — велика за територією багатоетнічна монархічна держава, у якій співіснують панівні та підлеглі народи. її населяли: фіни й балти — на півночі, слов’яни — у центрі, тюркомовні племена — на півдні. Середньовічні держави не мали чітко визначених кордонів. їх розділяли непрохідні ліси, болота, річки або гори. Ці держави єднали правлячі династії, закони, податки, релігія та церква. За формою правління Русь-Україна була монархією. На чолі держави стояв один правитель — великий князь київський з династії Рюриковичів. Він видавав закони, здійснював суд, призначав своїх намісників. Великий князь зберігав за собою і функції воєначальника. Інші князі та бояри, які правили окремими землями, корилися і визнавали владу великого князя київського. Такі відносини в Європі називають васалітетом. Князівська верства була правлячим і найбільш замкненим станом у суспільстві, доступ до якого давало тільки народження. Титул князя не можна було заслужити. Князем можна лише народитися....

Навігація