Войти
Закрыть

Київська держава за правління перших князів

7 Клас

Після смерті Олега, у 912 році київським князем став уже давно дорослий Ігор Рюрикович. Проте зміною влади скористалася частина племінних союзів, щоб відновити свою незалежність. Ігор жорстко протидіяв таким спробам. Спочатку він, застосувавши силу, примусив до покори деревлян і обклав їх даниною більшою за ту, що вони платили за правління Олега. Згодом три роки долав відчайдушний спротив уличів, які зрештою були змушені залишити свої давні землі і перебратися на захід, ближче до річки Дністер. Воював князь Ігор також і з тиверцями. Після смерті Олега Візантійська імперія перестала дотримуватися умов договору 911 року, тому Ігор Рюрикович, упорядкувавши свої справи в Києві, взявся вирішувати нагальні питання зовнішньої політики. У 941 році він на чолі великого війська вирушив у морський похід на Візантію, але його флот візантійці спалили «грецьким вогнем» — сумішшю, що не гасла навіть на воді (виготовляли її на основі нафти). Тож князь ні з чим повернувся до Києва. У 942 році русичі здійснили похід до південно-західного узбережжя Каспійського моря, а в 944 році князь Ігор зібрався в ще один похід проти Візантії. Цього разу візантійський імператор погодився платити київському князю данину і підписав з ним торговельну угоду, хай і менш вигідну для русичів, ніж при Олегові....
0 Переглянути

Утворення Русі-України

7 Клас

На південь і на схід від земель, якими володіли наші предки, простягалися безкраї степи. В них здавна випасали череди худоби кочовики-скотарі. Вони створювали могутні військові об’єднання і були серйозною загрозою для східних слов’ян. Із VII століття найближчими кочовими сусідами наших предків були тюркомовні булгари, які утворили міжплемінний союз — Велику Булгарію. У VIII столітті майже усі їхні землі відібрала могутня держава хозар — Хозарський каганат. Хозари панували у причорноморських степах до Х століття і змушували слов’янські племінні союзи полян та сіверян виплачувати данину. (Виконайте завдання 3 до карти на сторінці 9). Далеко за степами, горами та широким морем розташувалася заможна могутня спадкоємиця античного Риму — Візантійська імперія. Відносини східних слов’ян і візантійців були складними. З одного боку, вони активно торгували між собою, а з іншого — слов’яни неодноразово вирушали у військові походи на Візантію, щоб домогтися для себе вигідних торговельних умов. Не менш грізними були і північні сусіди східних слов’ян — варяги. Для західних європейців вони були відомі як суворі і безжальні вікінги, або нормани (північні люди) — талановиті мореплавці, торговці і грабіжники. Варяги для слов’ян бували і ворогами — обкладали даниною кривичів та словен, і союзниками — неодноразово разом зі слов’янами торгували, і воювали з Візантійською імперією. Та це й не було дивним, адже торговий шлях із краю варязького до країни греків (Візантії) пролягав через землі слов’ян по мережі невеликих північних річок та повноводому Дніпру. Він так і називався шлях «із варягів у греки»....
0 Переглянути

Розселення слов’янських племен на території України

7 Клас

Слов’яни — загальна назва споріднених племен, що здавна жили у лісовій та лісостеповій зонах Східної Європи на землях, які нині належать Україні та Польщі. Плем’я — група людей зі спільними походженням, мовою, звичаями та віруваннями. Під час Великого переселення народів слов’янські племена також почали активно заселяти нові землі. Отож, у V-VII століттях відбулося Велике розселення слов’ян. Життя в різних природних умовах, поруч із представниками різних племен і культур, додавало все більше відмінностей слов’янським племенам. Так сформувалися три їхні великі групи: східні, західні та південні слов’яни. Сучасні українці, білоруси, росіяни є нащадками східних слов’ян. У ті далекі часи найбільш споріднені племена утворювали великі об’єднання — племінні союзи. Поляни, сіверяни, деревляни, хорвати, уличі, тиверці, волиняни — східнослов’янські племінні союзи, що внаслідок Великого розселення слов’ян обжили землі на території сучасної України....
0 Переглянути

Запам’ятайте дати 7 клас Гісем

7 Клас

Середина VI ст. — рух аварів через українські землі в Середнє Подунав’я. VI—VII ст. — Балканські війни. Кінець V — перша половина VI ст. — час життя князя Кия. 602 р. — остання згадка про антів у писемних джерелах. VIII ст. — утворення князівств у східних слов’ян. VIII — початок IX ст. — утворення Київської держави. 839 р. — прибуття руського посольства до Константинополя. У писемних джерелах вперше згадується назва «Русь». 860 р. — перший похід Русі на Царгород. 882 р. — похід Олега на Київ. Об’єднання північного і південного слов’янства в єдину державу — Київську Русь. 907 та 911 рр. — походи Олега на Царгород. 941 та 944 рр. — походи Ігоря на Візантію. 946 р. — посольство княгині Ольги до Царгорода. 964—967 рр. — походи Святослава на Волгу та Північний Кавказ проти Хозарського каганату та його союзників. 968—971 рр. — Балканські походи Святослава. 968 р. — реорганізація управління Русі Святославом. 972 р. — загибель Святослава. 980—1015 рр. — правління Володимира Великого. 988—989 рр. — хрещення Русі. 996 р. — завершено будівництво Десятинної церкви — першого кам’яного храму на Русі. 1019 р. — утвердження Ярослава Володимировича на київському престолі....
0 Переглянути

Словник термінів 7 клас Гісем

7 Клас

Авантюра — ризикова і небезпечна дія, здійснена без врахування реального становища, як правило, приречена на провал і поразку. Автономія — самоуправління певної частини території держави. Автохтонний — той, який виник або який зародився на місці сучасного проживання етносу, існування. Агресія — незаконне застосування збройної сили однієї держави проти іншої, порушення суверенітету, територіальної цілістності, позбавлення політичної незалежності. Адміністрація — органи державної влади, управління. Анти — об’єднання, союз слов’янських племен, що згадується у візантійських джерелах VI ст. Займало територію між Дністром і Дніпром. Назва анти має іранське походження і означає крайній, окраїнний. Остання згадка про антів датується 602 р. Розпався після поразки у війни з аварами. Арсенал — склад зброї. Архаїзм — пережиток старовини. Археологічна культура — группа споріднених археологічних пам’яток, які належать до одного часу, займають певну територію і відзначаються місцевими особливостями. Археологічні пам’ятки — місця проживання та виробничої діяльності давньої людини, її святилища, поховання та могильники, речові скарби та окремі знахідки....
0 Переглянути

Культура українських земель у другій половині XIV—XV ст.

7 Клас

Так, українські землі потрапили під владу інших держав: Польщі, Угорщини, Литви, Османської імперії та Московської держави. Умови розвитку культури в цих державах були різними. Попри негативність цього процесу, він мав і позитивний момент: культура українських земель стала відкритою для зовнішнього впливу. Так, через Польщу сюди проникли західноєвропейські форми — ідеї гуманізму, Відродження тощо. Втім, українська культура повністю не запозичувала якісь ідеї, а поєднувала різні елементи культурних впливів на основі давньоруської спадщини, в результаті чого поставали справжні шедеври світового рівня, які мали чітко визначене національне забарвлення. Також українці, не маючи власної вищої школи, отримали можливість навчатись у європейських університетах, долучаючись до загальноєвропейського культурно-освітнього розвитку. У другій половині XIV-XV ст. почалася активна експансія католицької церкви, особливо в Галичині та на Поділлі, що перетворило українські землі на арену протистояння між католиками і православними. Православна церква, що втрачала підтримку держави, могла спертися лише на власний народ, на його творчі сили. Крім того, через Україну пролягала межа між християнською та мусульманською цивілізаціями, що теж впливало на культурні процеси....
0 Переглянути

Господарський розвиток українських земель у другій половині XIV—XV ст.

7 Клас

Упродовж XIV—XV ст. у господарському житті населення українських земель продовжувало залишатися домінуючим сільське господарство, яке мало переважно натуральний характер. Традиційними його видами були: землеробство, тваринництво і підсобні промисли — рибальство та бортництво. Проте в цей час відбулося його помітне піднесення: запроваджується нова техніка, зокрема колісний плуг, соха з лемешем і сошником. Завдяки цьому розорюються нові землі. Невтомною працею селяни підвищували врожайність землі. Продовжували сіяти ячмінь, жито, пшеницю. Значного поширення набуло городництво й садівництво. Бортництво заступило присадибне бджільництво. Продовжували розвиватися промисли, передусім ті, що переробляли сільськогосподарські продукти: млинарський (виготовлення різних сортів борошна, круп), винокурний (виготовлення горілки) та пов’язаний із ним корчмарський. Важливим промислом було рибальство. Воно процвітало не тільки на великих річках. Феодали і навіть селяни споруджували стави на річках, струмках і заболочених місцевостях. Солеварінням займалися в Карпатах і на солоних озерах Північного Причорномор’я. У період феодалізму полювання було привілеєм феодалів. Проте на Подніпров’ї до нього вдалися місцеві селяни та міщани, що приносило їм чималий дохід. Зміни відбулися і в правовому становищі селян. У цілому воно залежало від правового устрою сіл: руського (українського), волоського чи німецького. Переважна більшість сільського населення проживала в селах руського (українського) права. У XIV ст. більшість селян на українських землях були вільними та лише сплачували данину за користування землею, яка розподілялася ланами (волоками) по 16,8—21,4 га між селянськими дворищами. Дворище складалося з 5—10 хат (димів), у яких жила велика селянська родина. Податок — подимне — платили з кожного диму. Кілька дворищ утворювали сільську громаду (село), яку очолював отаман. Кілька сіл об’єднувалися у волость — копу, яку очолював староста («старець»). На зборах копи розглядалися всі важливі справи. Також діяв копний суд....
0 Переглянути

Соціальна структура населення українських земель у другій половині XIV—XV ст.

7 Клас

За своєю суттю тогочасне суспільство було феодальним. Для нього характерним був поділ на стани. Для станової організації суспільства, що зазвичай містить декілька станів, є характерною ієрархічна будова (підпорядкованості одних станів іншим), виражена в нерівності становища (правах та обов’язках) і привілеях. Соціальна структура українського суспільства XIV—XV ст. була доволі розмаїтою. Основними станами були шляхта (князі, пани, зем’яни, бояри), духовенство («церковні люди»), міщани (патриціат, бюргерство, плебс) і селянство (слуги, данники, тяглові). Найвищим станом суспільства була шляхта. Її складали князі — найзаможніша титулована знать, які поділялися на «княжат головних» і «княжат-повітовників». Перші не підлягали місцевій владі, входили до великокнязівської ради, а у військові походи йшли зі своїми загонами під родовими гербами. Другі навпаки, підпорядковувалися місцевій владі, не входили до великокняжої ради, а у військові походи йшли у складі повітового ополчення. Шляхту також складали пани — заможна знать, яка не мала князівських титулів, але вирізнялася давністю роду, вотчинним (спадковим) землеволодінням і певними привілеями. Найбагатші пани разом із князями становили групу магнатів — найбільших землевласників. Середня служила шляхта називалася зем’янами. Вона була залежною від князів і панів, а шляхетський статус і спадкове землеволодіння здобула за військову (боярську) службу. Зем’яни виконували особисту кінну службу і виставляли під час походу певну кількість кінних воїнів....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 136 137 138 139 140 141 142 143 144 ... 370
Назад

Навігація