Войти
Закрыть

Українські міста і розвиток мистецтва в XVI - першій половині XVII століття

8 Клас

XVI - перша половина XVII століття в українських землях — це час будівництва нових і перебудови старих міст, замків і монастирів. Більшість тогочасних міст мали захисні стіни і центральну площу, на якій розміщувалися ратуша, церква, будівлі заможних містян, торгові лавки, а у визначені дні проводилися ярмарки. Від центральної площі до воріт йшла дещо ширша «головна» вулиця. Землі в межах обгородженого стіною міста було мало, і вона була дорогою, тому будинки часто будували в кілька поверхів і впритул один до одного. На сході України будівлі і стіни міст були переважно дерев’яними, а на заході — мурованими. При будівництві нових міст, або нових кварталів старих міст дотримувалися регулярної забудови: наперед планували розміщення площ та вулиць, дбали, щоб вони були рівними і перетиналися під прямими кутами. Мода будувати ратуші з вежами прийшла до нас із Європи. У житлових будинках як будівельний матеріал зазвичай використовували дерево. Водночас з’явився новий тип споруд — міська мурована кам’яниця. Знання будівельної справи набували в процесі практичної роботи в цехах, із яких найвідомішим був львівський. Під час вступу до цеху і по закінченню навчання передбачалися спеціальні іспити з виготовлення дерев’яних макетів споруд або креслень архітектурних деталей....
0 Переглянути

Культура українських земель другої половини XVI - першої половини XVII століття

8 Клас

Києво-Могилянський колегіум був усестановим навчальним закладом, в якому могли здобувати освіту як діти містян чи козаків, так і шляхтичів, а також триступеневим: коли учень проходив усі 12 років навчання, то отримував початкову, середню і вищу освіту. Основу навчання складали «сім вільних наук», а в класах вищої школи — ще філософія та богослов’я. У курсах філософії, окрім філософських і богословських питань, розглядалися також проблеми природознавства, зокрема і фізики. Навчалися також церковнослов’янської, латинської, польської та староукраїнської мов Викладачі колегіуму інформували учнів про новини тогочасної освіти і науки. Застосовували і досить досконалі як на той час педагогічні методи, зокрема диспути, ігри. Завдяки діяльності цього навчального закладу зросла кількість освічених людей, учителів початкових шкіл. У братських школах, Острозькій академії, Києво-Могилянському колегіумі учнів вчили складати вірші. Декламування окремих віршів або промов поступово переросло в постановку сюжетних діалогів перед глядачами. Так утворилися шкільний театр і шкільна драма як своєрідні явища української культури. Спочатку учні ставили драматичні твори давньоримських авторів для кращого засвоєння латини, а згодом почали робити постановки староукраїнською мовою. Шкільні драми відповідали релігійній тематиці, тривали дуже довго і мали дві-три перерви. У перервах учні-актори грали розмовною українською мовою комедійні сценки — інтермедії на теми народного побуту (повсякденного життя)....
0 Переглянути

Освіта, книговидання в українських землях XVI століттям

8 Клас

Культура українських земель у XVI столітті успадкувала традиції культурних надбань минулого і розвивалася під впливом нових віянь. На її поступ впливала низка чинників: суспільно-політичні події, пожвавлення торгово-економічних відносин, розвиток міст, західноєвропейські процеси Ренесансу, Реформації та Контрреформації. У цей час українці, поєднавши звичаї та традиції княжої доби, культурні надбання народів, що жили поруч, — кримських татар, поляків, німців, угорців, румунів та інших, — зі здобутками нових західноєвропейських ідейно-культурних течій — Ренесансу, Гуманізму, Реформації та Контрреформації, створили власну, — неповторну культуру. Піднесення культурного життя стало можливим завдяки активним представникам усіх станів українського суспільства: тим князям і шляхтичам, які матеріально підтримували українську культуру; містянам, що входили в українські православні братства; діячам православної церкви, які боролися за її права; селянам, які зберігали рідну мову та давні традиції; козакам, які стали на захист прав, свобод і віри українського народу....
0 Переглянути

Православна церква в першій половині XVII століття

8 Клас

1620 року склалася низка обставин на користь православних вірян. Повертаючись із Московського царства, в Київ завітав Єрусалимський патріарх Феофан. Київське православне духовенство не побоялося супроти волі короля просити патріарха про відновлення вищої православної ієрархії в Україні. Того ж року гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний з усім Військом Запорозьким вступив до Київського братства. (Про ці події ви детальніше дізнаєтеся в наступному розділі). 1620 року було відновлено вищу церковну православну ієрархію в Україні: Єрусалимський патріарх Феофан у Києві висвятив шістьох православних єпископів та митрополита. Ним став ігумен Михайлівського Золотоверхого монастиря, ректор Київської братської школи Йов Борецький. Польський уряд відновлення ієрархії в такий спосіб не визнав. Патріарха, митрополита та єпископів оголосив зрадниками й збирався їх покарати, але нічого не міг вдіяти, адже вони були під захистом козаків гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного....
0 Переглянути

Берестейська церковна унія 1596 року

8 Клас

Християнами були як поляки, так і українці, з тією відмінністю, що одні були католиками, а інші — православними. Ще в XV столітті обговорювали питання про відновлення єдності церкви. Та лише в другій половині XVI століття з’явилися передумови для об’єднання православних і католиків, принаймні в кордонах Речі Посполитої. По-перше, католики і православні опинилися в межах однієї держави. По-друге, католицька церква зміцнила свої позиції в процесі Контрреформації, в той час як православна церква в Речі Посполитій переживала період кризи. По-третє, ідею об’єднання підтримувала частина православних єпископів. Серед причин варто відзначити прагнення Римського престолу поширити свій вплив на Схід, а також сподівання правителів Речі Посполитої за підтримки католицької церкви зміцнити владу в державі. З іншого боку, єпископи Київської митрополії хотіли позбутися надмірної опіки братств та отримати місця в сенаті Речі Посполитої нарівні із католицькими єпископами. Бачення умов унії було різним. Православні згуртувалися довкола ідеї непорушності своєї віри, а також старожитніх прав і вольностей, а католики здебільшого уявляли церковну унію як процес приєднання православних до Римського престолу, прийняття католицьких догматів і обрядів. Окрім того, частина православних монастирів, парафіяльних священників і мирян, а також частина шляхти були активними противниками унії. Для вирішення накопичених протиріч вирішено було зібрати церковний собор (з’їзд)....
0 Переглянути

Церковне життя в XVI столітті

8 Клас

І до, і після Люблінської унії більшість українських князів та іншої шляхти у XVI столітті залишалися прихильниками православної конфесії. Інколи тим вони підкреслювали свою окремішність та приналежність до старожитнього руського світу. Завдяки цьому православна церква в українських землях тривалий час отримувала надійні матеріальну підтримку та політичний захист. Та, попри допомогу князів, становище Української православної церкви (Київської митрополії) в XVI столітті поступово погіршувалося через низку зовнішніх і внутрішніх чинників. До зовнішніх факторів відносять: ослаблення впливу Вселенського (Константинопольського) патріарха через захоплення турками-османами Константинополя; виділення у 1589 році Московського патріархату з претензіями на зверхність над Київською митрополією; перебування більшості українських земель у складі держав, які підтримували римо-католицьку церкву, — Польського королівства, Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського та Священної Римської імперії. Послаблювали Київську митрополію зсередини кілька факторів. Зокрема, поширення патронату — права світської шляхти призначати церковнослужителів у своїх володіннях — призвело до ослаблення церковного управління, падіння дисципліни і моральності духовенства, а отже, й авторитету церкви загалом. Окрім того, Річ Посполита створювала умови для зростання впливу римо-католицької віри, яка вважалася більш престижною; в католиків на той час були кращі навчальні заклади; католику легше було здобути прихильність короля. Відтак частина української шляхти переходила в римо-католицтво, що послаблювало матеріальне та політичне становище православної церкви. Не сприяла порозумінню між православними і католиками календарна реформа Папи Римського Григорія XIII, за якою 1582 року було запроваджено новий григоріанський календар у літочисленні, на відміну від старого юліанського. Реформа мала на меті подолати відставання календарного часу від астрономічного, яке у XVI столітті становило десять днів (у XX столітті — тринадцять днів). Однак православні церкви і надалі використовували юліанський календар....
0 Переглянути

Економічне життя українських земель у XVI столітті

8 Клас

На початку XVI століття всі українські землі вже належали державі, шляхті або церкві. Незаселені землі називали пустинями, а залишені людьми поселення — селищами. Безпосередньо на землі працювали селяни, більшість із яких на початку XVI століття ще були похожими (від слова «ходити»), тобто особисто вільними. За користування землею вони сплачували ренту (натуральний податок) — продуктами харчування чи якимись речами — і кілька днів на рік зі своїм реманентом відпрацьовували на користь землевласника: ремонтували мости чи дороги, збирали врожай у жнива тощо. Селяни жили громадами. Громаду очолював виборний староста, але найважливіші справи вирішували на загальних зборах громади. Селяни також користувалися правом копного суду — суду громади. Упродовж XVI століття постійно зростала потреба європейських міст у продуктах харчування. Щоб отримати від цього прибутки, землевласники залишали селянам лише такі наділи, щоб ті могли самі себе прогодувати. За земельний наділ селянин тепер мусив зі своїм реманентом безоплатно працювати кілька днів на пана, тобто відбувати панщину. Окрім того, було дещо обмежено перехід селян з одного місця на інше. Відтак з похожих частина селян ставала непохожими або кріпаками (бо прикріплені до землі). Так виникли фільварки — багатогалузеві господарства, розраховані на виготовлення різноманітної сільськогосподарської продукції на продаж, засновані на праці закріпачених селян. Їхньому розвиткові сприяла прийнята 1557 року королем Сигізмундом II Августом «Устава на волоки». За нею, землі сільських громад переділялися на волоки (лани по 16-21 га), що стали одиницею оподаткування, на родючих ґрунтах заохочувалося створення нових фільварків. Водночас збільшувалися повинності селян. Але на знелюднених через татарські набіги Київщині та Брацлавщині фільварків майже не було....
0 Переглянути

Соціальна структура суспільства в XVI столітті

8 Клас

Українське суспільство в XVI столітті було неоднорідним, поділялося на великі групи людей — соціальні стани. Вони мали закріплені законом права й обов’язки, відрізнялися своїм становищем. Основними станами були шляхта, духовенство, селяни і містяни. До панівних, найбільш привілейованих станів належали шляхта та вище духовенство. Містяни користувались особистою свободою й правом участі в міському самоврядуванні й разом з парафіяльними священниками належали до напівпривілейованого соціального стану. Непривілейованим станом були селяни. Вони становили більшість українського суспільства (близько 80%), але мали найменше прав і частково залежали від власників землі, на якій проживали. У Польському королівстві та Великому князівстві Литовському, Руському і Жемайтійському і в українських землях, які їм належали, знатні люди в XVI столітті були об’єднані в єдиний привілейований панівний стан — шляхту. Шляхтичі мали право володіти землею, носити зброю і брати участь в управлінні державою. Натомість за покликом короля вони зобов’язувалися увійти до посполитого рушення — загального ополчення шляхти. Значними багатствами і владою володіло духовенство — відповідно католицьке або православне. Духовенство поділялося на «біле», представники якого жили поміж мирян і найчастіше були священниками, та «чорне» — котре прийняло чернечий постриг. Вищою ланкою і католицького, і православного духовенства були єпископи....
0 Переглянути

Люблінська унія 1569 року

8 Клас

Наявність спільних ворогів здавна підштовхувала Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське і Польське королівство до союзу. Започаткувала цей процес Кревська унія 1385 року. Тому в першій половині XVI століття дві держави вже були об’єднані особою спільного монарха: великий литовський князь одночасно був і польським королем. Без дієвої підтримки Литви Польща не могла собі дати ради із постійною військовою агресією Тевтонського ордену хрестоносців, що красномовно підтвердила Грюнвальдська битва 1410 року. Із середини XVI століття низка зовнішніх та внутрішніх чинників зумовили Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське шукати більш тісний союз із Польським королівством. Насамперед, південні рубежі князівства потерпали від постійних набігів кримських татар, які знищували і грабували українські села, забирали людей у ясир (полон). Окрім того, у виснажливих війнах із Московською державою за право на володіння українськими землями Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське втратило значну частку своєї території, а поразки на початку Лівонської війни (1558-1583 роки) поставили його перед загрозою бути поглиненим Московським царством. Вихід зі скрутної ситуації вбачався в унії із сильнішим Польським королівством. Польська шляхта прагнула досягнути унії шляхом інкорпорації, тобто через входження Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського до складу Польського королівства. Шляхтичів приваблювали перспективи розширення своїх земельних володінь та нових прибутків від фільваркової системи господарювання в українських землях. У Великому князівстві Литовському, Руському і Жемайтійському настрої щодо унії були різними. Литовські, білоруські та українські магнати (князі і пани) побоювалися втратити владу, землю та привілеї, тому розглядали можливість унії лише на федеративних засадах — як союз двох рівноправних держав з окремими сеймами, управлінням, законодавством тощо. Натомість українські, білоруські і литовські шляхтичі сподівалися на укладення унії, оскільки прагнули, перш за все, звільнитися від влади магнатів, позбутися або принаймні полегшити військову повинність (у Польщі зазвичай використовували кварцяне, тобто наймане військо), поліпшити умови торгівлі та зрівнятися у правах з польською шляхтою. З таким клубком зацікавлень і протиріч дві країни вступили у 1569 рік....
0 Переглянути

Політичне становище українських земель у першій половині XVI столітті

8 Клас

На початок XVI століття українські землі перебували у складі кількох держав: Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського, Польського королівства, Священної Римської та Османської імперій, Великого князівства Московського. До Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського ввійшли Київщина, Брацлавщина (Східне Поділля), Волинь та Підляшшя. В XVI столітті ці території втратили ознаки автономії, а литовські правителі здебільшого почали підтримувати римо-католицьку церкву й польську культуру. Проте і надалі значну роль у Великому князівстві Литовському, Руському і Жемайтійському відігравали великі землевласники, нащадки давньоукраїнських князів: Острозькі, Збаразькі, Вишневецькі, Корецькі, Чарторийські. Вони займали посади намісників великого князя та воєвод, а відтак зберігали місцеві порядки. В їхніх володіннях діяло княже право з власними податками й судом, були свої митниця і військо. Як і більшість населення, вони залишалися православними, використовували руську (староукраїнську) мову, що створило надалі підґрунтя для розвитку української культури....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 171 172 173 174 175 176 177 178 179 ... 370
Назад

Навігація