Войти
Закрыть

Події революції 1905—1907 рр. в Україні

9 Клас

Революція 1905—1907 рр. у Російській імперії була зумовлена кількома причинами: а) погіршенням становища населення в результаті світової економічної кризи 1900—1903 рр.; б) відсутністю демократичних свобод: в) жорсткою політикою самодержавства в аграрному, робітничому і національному питаннях; г) поразками імперії у російсько-японській війні 1904—1905 рр. У неділю 9 січня 1905 р. в Петербурзі зібралася велелюдна, але мирна демонстрація протесту проти дій імперського уряду. Однак її розігнали, стріляючи на ураження, царські війська. Ця подія увійшла в історію під назвою «Кривава неділя» і стала початком революції 1905—1907 років. У відповідь на «Криваву неділю» масові виступи охопили багато регіонів імперії, зокрема українські землі. У найбільших містах України — Катеринославі, Києві, Одесі, Миколаєві — розпочалися страйки, утворилися ради робітничих депутатів та профспілки. Протестний рух охопив навіть армію і флот. У червні 1905 р. вибухнуло повстання на чорноморському панцернику «Князь Потьомкін-Таврічеський» під проводом українців Григорія Вакуленчука і Панаса Матюшенка. Коли ж до нього наблизилася каральна ескадра російського флоту, то її матроси відмовилися відкривати вогонь по кораблю повсталих. У жовтні 1905 р. відбувся всеросійський політичний страйк, до якого в Україні долучилися робітники і службовці промислових міст. Під тиском подій імператор Микола II видав Маніфест 17 жовтня 1905 р., що проголошував громадянські свободи, дозволяв створювати політичні партії та громадські організації, передбачав скликання парламенту Російської імперії — Державної Думи. Після опублікування Маніфесту утворилася низка політичних партій. До збереження імперії закликали монархісти, компромісу з владою — ліберали, ліквідації самодержавства — ліві політичні сили із соціалістичними гаслами. Активізували свою діяльність і українські політичні партії....
0 Переглянути

Суспільно-політичне життя Наддніпрянщини на початку XX століття

9 Клас

Створення та поширення книг з історії українського народу, вивчення й популяризація українських традицій і фольклору, розвиток української літературної мови привели до змін у свідомості українців. Вони стали розуміти свою інакшість не як наслідок «відсталості культури селянина», що пропагували представники імперських держав, а як результат існування української «історичної нації» із власним героїчним минулим, власними економічними, культурними й політичними інтересами сьогодення. Із 90-х рр. XIX ст. у Наддніпрянській Україні розпочався останній — політичний етап національного відродження. Передумовою створення та діяльності національних партій була консолідація (згуртування) нації. Сприятливо на цей процес впливали кілька чинників. Це, зокрема, індустріальна модернізація, що спричинила зміни в економіці та суспільному житті, а також чисельна перевага у Наддніпрянщині українців, які становили абсолютну більшість населення, завдяки високому природному приросту, котрий компенсував їхній відхід в інші регіони імперії. Проте українці, роз’єднані імперськими кордонами, не мали власної держави. Тому серед частини української інтелігенції та переважної більшості підприємців сформувалася подвійна лояльність: вони любили Україну, однак змушені були пристосовуватися до тодішніх умов, позаяк не вірили в можливість її самостійного існування. За таких обставин національне відродження очолили національно свідома інтелігенція та студентська молодь за підтримки нечисленних українських підприємців-меценатів. Вони розвинули національну ідею самобутності та окремішності українського народу, соборності (цілісності) усіх українських земель, яку пропагували через мережу гуртків (згодом — політичних партій), друковані видання, агітаційні промови тощо. Наприкінці XIX ст. саме інтелігенція становила основу українських політичних партій....
0 Переглянути

Особливості соціально-економічного розвитку Наддніпрянщини на початку XX ст.

9 Клас

На початку XX ст. Наддніпрянська Україна була одним з індустріальних регіонів Російської імперії. Проте господарський розвиток стримували економічна криза 1900—1903 рр. та депресія 1904—1908 рр., котру пережила Російська імперія, як і більшість країн світу. Лише в 1909—1913 рр. почалося промислове піднесення. Усталилася спеціалізація промислових районів. Кам’яновугільна і залізорудна промисловість розвивались у Донецько-Криворізькому басейні, машинобудівна — в містах Південної України, Києві й Харкові, суднобудівна галузь — у Миколаєві та цукрова — у центральних і північних районах. Отже, економічний розвиток Наддніпрянщини був нерівномірним: промислове виробництво зосереджувалося на Півдні та Сході; на Лівобережжі й Правобережжі переважали сільське господарство і пов’язані з ним підприємства легкої та харчової промисловості. Внаслідок імперської політики основне місце у промисловій структурі займали добувні галузі та виробництво напівфабрикатів. На початку XX ст. в Україні посилилася концентрація виробництва, за рівнем якої вона посіла одне з перших місць у світі. Так, п’ять найбільших південних металургійних заводів виробляли майже 25% загальноросійського чавуну. На великих підприємствах України працювало понад 44% робітників, тоді як у США — 33%. Концентрація виробництва сприяла утворенню монополій — об’єднань більшості підприємств якоїсь із галузей промисловості, котрі за рахунок цього могли витісняти з ринку конкурентів і нав’язувати покупцям вигідні для монополістів ціни на свою продукцію. В Україні сформувалися такі монополії: синдикати «Продвагон» (1901 р.), «Продамет» (1902 р.), «Трубопродаж» (1902 р.), «Продвугілля» (1904 р.). Останній контролював 75% видобутку кам’яного вугілля в Донецькому басейні. У розвиток виробництва активно інвестувався іноземний капітал....
0 Переглянути

Практичне заняття № 5 (9 клас Бурнейко)

9 Клас

«XIX сторіччя — це епоха діяльності інтелігенції... Українська інтелігенція доходила до національної свідомості ступенево... Спершу за головне поле своєї діяльності вона вважала письменство і науку... Але пізніше інтелігентна верхівка перейшла до... (роботи з народом) і в народі відкрила великі революційні сили, що скупчувалися коло економічних і соціальних питань. Спираючись на маси і організовуючи їх, інтелігенція розвинула в собі політичний інстинкт і перейшла до активних виступів. Ідеал самостійної України зайняв перше місце в національній ідеології». № 2 Дослідник про значення української інтелігенції XIX ст. у формуванні модерної української нації. Сергій Єкельчик (український історик): «У XIX ст. письменники, журналісти та історики вперше заговорили про Україну як про сучасну націю. Вони побачили зв’язок, спершу дуже опосередкований, між єдиною мовою та культурою та правом на політичний суверенітет». № 3 Сучасник подій про українців на початку XX ст. (текст 1907 р.). Вільгельм Фельдман (польський публіцист): «У XX ст. багато народів постало із попелу, але відродження небагатьох відбулося так швидко і енергійно, як відродження українців Австрії... Їхнє несподіване й бурхливе зростання сталося в основному завдяки тому, що вони навчилися взаємодопомозі та впертій боротьбі за свій кожен здобуток». Завдання 3. Опрацюйте документи № 4-6. Визначте, що вплинуло на збільшення українських публікацій у регіоні. Чи можна стверджувати, що Галичина стала центром українського друкованого слова? Свою думку аргументуйте цитатами....
0 Переглянути

Політизація національного руху на західноукраїнських землях наприкінці XIX ст.

9 Клас

У середині 70-х рр. XIX ст. у Галичині з’явилися люди, найчастіше це були молоді студенти, які критично оцінювали діяльність не тільки москвофілів, а й народовців і греко-католицької церкви. Під впливом ідей Михайла Драгоманова молоді західноукраїнські політичні діячі Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький та інші почали пропагувати ідеї соціалізму. Так в українському русі виникла радикальна течія. Західноукраїнські радикали виступали за соціальне і національне визволення українського народу, за об’єднання українських земель в одній незалежній державі, за покращення життя населення, за зменшення впливу церкви на життя суспільства і національний рух. Радикали вели пропагандистську роботу, тобто поширювали свої ідеї серед селян і робітників. їхніми друкованими органами були часописи «Громадський друг», «Дзвін», «Молот», «Світ»....
0 Переглянути

Національні рухи на західноукраїнських землях у 1880-х — 1890-х роках

9 Клас

Із початком 1880-х рр. галицькі народовці почали займатися політичною діяльністю. У цьому контексті відбулося три помітні події. Перша: 1880 р. Володимир Барвінський скликав у Львові українські масові збори — віче. На віче прийшли понад дві тисячі людей. Вони обговорили становище українців і визначили перспективи українського руху. Друга: 1885 р. народовці створили «Народну Раду» — політичну організацію на чолі з Юліаном Романчуком, яка стала противагою москвофільській «Руській Раді». Третя: 1890 р. лідери народовців уклали з галицьким намісником графом К. Бадені усну угоду про компроміс між українцями і поляками краю та офіційною владою — розпочали «нову еру». «Новоерівська політика» тривала менше чотирьох років — до 1894 р., але за цей час у Галичині відкрили ще одну українську гімназію та українську кафедру східноєвропейської історії у Львівському університеті. Український фонетичний правопис набув статусу офіційного. Створені в 1860-х рр. «Руська Бесіда» і «Руська Рада» стали першими українськими національними організаціями Буковини. Спочатку в них переважали москвофіли і старорусини, а згодом зміцнили свої позиції народовці. Тоді ж започатковано буковинську україномовну літературу. Серед найвідоміших українських письменників краю були Юрій Федькович і брати Григорій та Сидір Воробкевичі, яких називали «буковинською трійцею». З 1885 р. буковинські народовці видавали часопис «Буковина». Також завдяки їх старанням створювалася мережа українських шкіл....
0 Переглянути

Москвофіли і народовці

9 Клас

Після поразки у війні з П’ємонтом і Францією 1859 р. та Пруссією та Італією 1866 р. Австрія опинилася перед загрозою нових визвольних повстань. У підсумку імператор та його уряд пішли на деякі поступки народам, які населяли країну. 1867 р. Австрія та Угорщина підписали угоду, за якою утворилася дуалістична (двоїста) Австро-Угорська імперія. Очолював її цісар (імператор) із династії Габсбургів, котрий одночасно був королем Угорщини. Проголошено рівноправність народів імперії у державних установах, судах і освіті. Крім того, влада імператора відтепер обмежувалася виборними Рейхстагом (Державною Радою) в Австрії та Сеймом в Угорщині. Отже, Австро-Угорщина була вже не абсолютною, а конституційною монархією. Після 1867 р. західноукраїнські землі за адміністративною приналежністю розділили на дві частини: Галичина і Буковина належали до Австрії, а Закарпаття — до Угорщини. Галичина отримала обмежену внутрішню автономію, але й цього разу уряд відмовився поділити її на Східну (українську) і Західну (польську). Краєм управляв намісник, котрого австрійський уряд призначав переважно з поляків. Вони ж домінували і в Галицькому сеймі (органі місцевого самоврядування), що діяв у Львові. Внутрішнє самоврядування запроваджували і на Буковині. Проте в Буковинському сеймі, що працював у Чернівцях, більшість становили румуни й австрійці. Закарпаття у складі Угорщини ніякого самоврядування не мало. Суспільно-політичний рух на західноукраїнських землях другої половини XIX ст. вирізнявся кількома напрямками, але найпомітнішими були дві течії: москвофіли, які бачили майбутнє України лише у союзі з Росією, і народовці, котрі вважали українців окремим народом та у своїй діяльності намагалися захищати його інтереси....
0 Переглянути

Соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель у другій половині XIX ст.

9 Клас

Селянська реформа 1848 р. створила сприятливі умови для розвитку ринкових відносин. Селянські господарства втягувалися в товарно-грошові відносини. У землеробство впроваджували нові сільськогосподарські машини та поліпшені знаряддя праці: вдосконалені залізні плуги і борони, косарки, січкарні тощо. Традиційне трипілля замінювали прогресивнішою системою сівозмін, проводили меліорацію земель. Окрім того, поширилася пропаганда сільськогосподарських знань: публікували сільськогосподарську літературу, відкрили сільськогосподарську школу в Дублянах біля Львова. За нових умов одні поміщики збільшували свої земельні угіддя. Інші — розорялися, продавали свої землі або здавали їх у довготермінову оренду. З іншого боку, землевласниками були й українські селяни. Серед них переважали малоземельні господарства, хоча були і середняцькі, й, навіть, заможні. Через малоземелля, незначну кількість промислових підприємств у регіоні й зростання кількості населення багато селян залишали рідні землі та вирушали на сезонні роботи в центральні й західні провінції Австрії або ж у пошуках кращої долі виїжджали до Канади, США, Бразилії, Аргентини. Тимчасове або на постійній основі переміщення людей з рідної землі в інші країни через складні економічні умови називають трудовою еміграцією. Щоб якось підняти рівень життя селян, західноукраїнська інтелігенція започаткувала кооперацію — самоврядне об’єднання людей із спільними інтересами для взаємодопомоги та співпраці. Поширеними були споживча, заготівельно-збутова, кредитна форми кооперації. Першим українським споживчим товариством у Галичині стала «Народна торгівля», котру заснував у Львові в 1883 р. Василь Нагірний. Щоб домогтися позик на вигідних умовах і не бути при цьому ошуканими, селяни об’єднувались у кредитні спілки. Масовою організацією стало товариство «Сільський господар», члени якого навчали селян новітнім методам господарювання на своїй землі....
0 Переглянути

Практична робота № 4 (9 клас Бурнейко)

9 Клас

«Якщо ви хочете бути послідовними демократами і служити народу, то мусите визнати, що більшість народу на Правобережній Україні становлять українці. Отже, поляки-шляхтичі мають перед судом совісті два виходи: або полюбити народ, серед якого вони живуть, ...повернутися до його національності і невтомною працею і любов’ю спокутувати те зло, що було завдано українському народові їхнім класом, або залишитися у ролі визискувачів чужої праці і ворогів національного розвитку свого народу». № 2 Дослідник про приклад діяльності хлопоманів. Олександр Донік (український історик): «Так, шляхтич Т. Рильський, котрий майже 40 років прожив у с. Романівка (сучасна Житомирщина), відкрив зразкову народну школу, в якій сам учителював. У власному господарстві він використовував агрономічні досягнення та технічні новинки, надавав односельцям допомогу в розв’язанні їхніх повсякденних проблем.» № 3 Дослідник про національні ідеї поляків, росіян та українців. Ігор Гирич (український історик): «Українці стикнулися з впливами сусідніх національних ідей, але знайшли свій вихід на виклики часу, протиставивши польському елітаризму й аристократизму та російському централізму й авторитаризмові свою демократичну ідею рівноправності та громадського устрою. Проте за всіх позитивів громадівська теорія мала й свою суттєву ваду, бо погоджувалася з ідеєю бездержавності українського народу і можливості існування нації без власної держави»....
0 Переглянути

Суспільно-політичні рухи в останній чверті XIX ст.

9 Клас

Приєднання Кримського ханату до Російської імперії спричинило масову еміграцію до Туреччини татар, які хотіли жити в мусульманській державі, але побоювалися утисків від російського уряду. Проте початково російська влада лояльно ставилася до верхівки кримськотатарського населення, відкривши беям (князям) та мірзам (дрібній шляхті) доступ до статусу російського дворянства і наділивши їх землею із селянами, які на ній проживали. Проте у середині XIX ст. ставлення російського уряду до Криму і його мешканців змінилося. Невелике кримськотатарське містечко Ак-Мечеть було перетворено в адміністративний центр Сімферополь, земельні володіння кримських татар влада почала передавати російським аристократам. Після завершення Кримської війни російський уряд посилив утиски кримських татар, що спричинило нову хвилю еміграції. На їхнє місце прибували українці, росіяни та представники інших етносів. Якщо до початку російського правління татари становили 90% жителів Криму, у 1854 р. — вже 60%, то у 1897 р. — 34%. Зазнала втрат і місцева культура. Частину пам’яток було зруйновано, мечеті перетворено на православні храми. Проте така російська політика не завадила розгортанню у 1880-х рр. кримськотатарського національного відродження. Його центром стала історична столиця Кримського ханату м. Бахчисарай, а лідером — Ісмаїл Гаспринський (Гаспіралі). У Бахчисараї І. Гаспринський заснував газету «Перекладач-терджиман» (1883—1914 рр.), яка мала на меті служити словом не лише кримським татарам, а й усім тюркським народам Російської імперії. Також І. Гаспринський започаткував просвітянський рух, учасники котрого прагнули реформувати застарілу татарську систему освіти, створити єдину тюркську мову, розвивати національний друк, модернізувати мусульманський спосіб життя та поліпшити становище жінок....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 257 258 259 260 261 262 263 264 265 ... 370
Назад

Навігація