Уявіть собі, що було би з людством, якби люди забули про минуле. Без знань минулого неможливий рух. Михайло Грушевський, видатний український історик, в 1918 р. писав: «Мусимо жертвувати всім, щоб урятувати найдорожче в сім моменті: самостійність і незалежність нашого народу... Помилки нам потомство пробачить...» Ці слова він писав сто років тому, а вони актуальні й нині. А головне, що ми з вами можемо зробити власний висновок: наскільки правдиві його слова: «Помилки нам потомство пробачить». Неодмінно потрібно пам’ятати й вивчати помилки людей минулого, але до того ж бути вдячними нашим предкам за те, що стільки часу, сил, навіть життя вони поклали за нашу свободу, за нашу незалежність. Дослідники, мандруючи, описували явища, події, свідками яких вони були. Першим істориком-дослідником вважають Геродота. В його «Історії» знаходимо описи життя скіфів. Він розповів про природу півдня України і народ, який тут жив. Україна також описана в працях античних географів, римських учених, візантійських й арабських мандрівників в X ст. Завдяки таким працям ми знаходимо відомості про те, на якому рівні розвитку перебували люди, які населяли територію України. Крім того, дослідники мали літературний хист, детально описували все, що бачили й чули, і ми відтворюємо своє минуле, ніби були свідками тих часів. Про історичні факти щодо України XVII ст. багато цікавого розповів французький інженер і картограф Гійом Левассер де Боплан. Його праця — «Опис України» детально описує життя, традиції, побут татар, козаків і селян, морські походи запорозьких козаків, становище селян і їхні відносини з іншими верствами населення. «Опис України» цікавий не тільки вченим. Книжка написана як художній твір. Кожний, хто читає, ніби опиняється у XVI ст. й розмовляє з «тутешніми» селянами, які «потрапляли в повну залежність до злих панів». Перегортаючи сторінки, дізнаємось, що «багато хто (із селян) тікає, а найвідважніші з них через деякий час вважаються запорозькими козаками». Разом з автором побуваємо в Криму, який він називає «край Татарії». Дізнаємось, що для татар «конина смачніша, ніж воловина і овече та козине м’ясо. Що ж до баранини, то вона їм не відома». І ми співчуваємо, разом з дослідником: «Ось так той нещасний народ живе. Добру воду п’ють тільки тоді, коли трапиться, що буває дуже рідко»....
|