Войти
Закрыть

Українська культура у 20–90-х роках ХVIII ст.

8 Клас

Події XVIII ст. суперечливо позначилися на розвитку української культури. Втрата державності призвела до посилення імперського тиску. Катерина II поставила перед своїми урядовцями чітке завдання: Україну, Ліфляндію та Фінляндію «належить найлегшими способами привести до того, щоб вони обрусіли й перестали дивитися як вовки на ліс». З цією метою 1720 р. Синод заборонив друкувати в Україні книжки українською мовою. Тоді ж цар наказав київському губернатору оглянути бібліотеки всіх монастирів і вилучити з них літописи, рукописи, рідкісні книги, історичні пам’ятки, давні жалувані грамоти, оригінальні листи тощо. Через це, окрім культурних, Україна зазнала ще й історичних і правових втрат. Тепер українці вже не могли посилатися на документи, які захистили б їхні давні права та вольності. Перетворення Гетьманщини на господарську й політичну провінцію Російської імперії призводило до втрати Україною своїх культурних діячів і талановитої молоді. Більшість юнаків їхала на навчання за кордон і назад уже не поверталася. Не тому, що вони були байдужими до рідної землі, а насамперед через відсутність потреби в талановитих фахівцях, неможливість утілити свої знання й уміння в українській провінції Російської імперії. Особливо ослаблював українську культуру російський уряд. Він постійно переманював до Петербурга та Москви українських учених, педагогів, богословів і письменників. До їхнього числа потрапили й такі яскраві постаті, як Феофан Прокопович, Стефан Яворський, Гаврило Бужинський. Одночасно українська культура зазнавала впливу європейського раціоналізму та просвітництва. Саме цей вплив давав можливість українській культурі зберігати високий рівень розвитку, глибокий демократизм і гуманізм....

Соціально-політичне й економічне становище західноукраїнських земель у другій половині ХVIII ст.

8 Клас

У ході Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького Галичина стала одним із районів бойових операцій. Край був охоплений активним національно-визвольним рухом. Галицький шляхтич Семен Височан створив 15-тисячний Галицький полк. Проте виведення гетьманом своїх угруповань із західних територій надовго відірвало Галичину від тих історичних процесів, які відбувалися в Наддніпрянщині, і дуже ослабило справу українства. Часті воєнні дії, шведська й московська окупації, сутички магнатів, татарські набіги, шляхетське свавілля та слабкість центральної влади Речі Посполитої призвели економічно розвинуті землі України до занепаду. Після Національно-визвольної війни українство Галичини втратило політично найорганізованішу та національно найсвідомішу складову — православну шляхту. Під тиском судових переслідувань польської влади, вібирання маєтків, усіляких обмежень вона покатоличилася й сполонізувалася. Полонізації зазнавали також міста. Українське міщанство дедалі слабшало. Занепадали братства. У 1676 р. членам православних братств заборонили виїздити за кордон і підтримувати контакти з одновірцями — митрополитом Київським, патріархами Константинопольським і Московським. Надзвичайно ускладнилося становище міського населення. Деякі міста й майже всі містечка були приватною власністю польських чи спольщених магнатів і шляхти. Вони накладали на мешканців міст податки, займалися прибутковими промислами. Усе це розоряло міста, стримувало розвиток промисловості. У підпорядковане становище потрапляли насамперед українці, які не могли успішно конкурувати з іноземцями (поляками й німцями) у цеховому виробництві та великій торгівлі....

Правобережна Україна у 20–90-х роках ХVIII ст.

8 Клас

На початку XVIII ст. на Правобережжі було ліквідовано відроджений С. Палієм і зміцнений та розширений І. Мазепою полково-сотенний устрій. Договори, які уклали Росія, Туреччина та Польща в другому десятилітті XVIII ст., повертали Правобережну Україну під владу польської корони. Сюди знову прийшли польські магнати й шляхтичі, які прагнули якнайшвидше відновити старі порядки. Щоб залюднити землі, магнати й шляхтичі надавали переселенцям пільгові слободи. На Правобережжя почали переселятися селяни із Західної Волині, Полісся, Галичини й Гетьманщини. На руїнах колишніх сіл виростали нові. Переселенці створювали господарства, а шляхтичі терпляче очікували, поки минуть «пільгові роки», щоб знову посилити визиск і навернути православних «схизматиків» до католицтва, примусити православних зректися своєї віри, забути українську культуру й мову....

Україна та Кримське ханство у вирі російсько-турецьких воєн ХVIII ст.

8 Клас

Російська імперія давно пробивала собі шлях до Чорного моря й готувалася до боротьби з Османською імперією. У війні 1768-1774 рр., що розпочалася у вересні 1768 р., одразу ж була задіяна Україна. Малоросійський генерал-губернатор і президент Другої малоросійської колегії повністю підпорядкував господарство Гетьманщини задоволенню потреб російської армії. Людей і транспортні засоби десятками тисяч відмобілізовували будівельниками на фортифікаційні роботи в райони ведення бойових дій, спорудження переправ через річки, погоничами для перевезення військових вантажів, будівельних матеріалів, дров, сіна, сушення сухарів для російської армії. Знову українці страждали від вилучень худоби, транспортних засобів і продовольства. Українська скарбниця стала постачальником грошей для російської армії. Мешканців Гетьманщини масово залучали до будівництва Дніпровської оборонної лінії. Історичний факт Поки 13 козацьких полків Гетьманщини та 11 тис. запорожців воювали, забезпечуючи себе власним коштом, Гетьманщина утримувала на фронті 6 російських драгунських полків, потративши на це протягом війни майже 700 тис. рублів. Приблизно 2 млн рублів із Генеральної військової канцелярії було використано на «татарські витрати», на купівлю для російської армії десятків тисяч волів, коней, упряжі, возів, провіанту та фуражу, забезпечення розвідувальних акцій, транспортування через Україну воєнних вантажів тощо....

Запорозька Січ і південь України в другій половині ХVIII ст.

8 Клас

Крім Гетьманщини та Слобожанщини, третьою окремою політичною областю України була Запорозька Січ. У 1734 р. запорожці покинули Олешківську Січ, розміщену на території Кримського ханства, і неподалік від місця розташування старої Чортомлицької Січі заснували Нову (Підпільненську) Січ. Вона знаходилася на півострові, який утворила притока Дніпра — річка Підпільна. Повертаючись під російську протекцію, січове товариство зобов’язувалося захищати південні кордони від нападів татар і турків. Оскільки це повністю відповідало інтересам Російської імперії, з її казни Запорожжю щороку виділяли 20 тис. рублів, порох, свинець, борошно та крупи. Водночас, нібито для допомоги запорожцям, а насправді для нагляду за діями козаків, царський уряд побудував за 2 км від Нової Січі свої укріплення: два редути та Новосіченський ретраншемент із постійною залогою. 2. Адміністративно-територіальний поділ та освоєння запорозьких земель Навколо січової фортеці розкинувся Запорозький край, який січовики називали Вольностями Війська Запорозького2. Він простягався від річки Синюхи на Правобережжі до річки Кальміус. на Лівобережжі та від річки Самари на півночі до гирла річки Дніпра на півдні. Отже, землі Запорожжя приблизно охоплювали територію сучасних Запорізької, Дніпропетровської, Миколаївської, Херсонської та Донецької областей....

Україна-Гетьманщина в другій половині ХVIII ст.

8 Клас

Покращення становища України-Гетьманщини розпочалося з приходом до влади в імперії Єлизавети Петрівни. У 1744 р. українські старшини скористалися приїздом імператриці до Києва й вручили їй прохання про вибори нового гетьмана. Проте російський уряд зважився на це лише через 6 років. Плануючи подальше розширення імперії на південь і захід Європи, російські урядовці усвідомлювали, що Росія неминуче вступить у сутичку з Туреччиною та Пруссією. На вістрі обох напрямів знаходилася Гетьманщина. На той час вона була господарськії ослабленою, з народом, який утратив будь-які ілюзії щодо російської влади. Тому імперія запланувала повернути прихильність старшин і козацтва, відродити господарство Гетьманщини, щоб перетворити її на постачальника для своїх військ. Єдиним кандидатом на гетьманство було висунуто Кирила Розумовського — молодшого брата фаворита імператриці Єлизавети, графа Олексія Розумовського. Вибори відбулися 22 лютого 1750 р. в Глухові. Майбутній гетьман народився 1728 р. в с. Лемешах поблизу Козельця в родині козака Григорія Розума. Завдяки турботі брата Кирило здобув добру освіту. Протягом 1743-1745 рр. здійснив освітню подорож Європою. У Берліні навчався в знаменитого математика Леонарда Ейлера, слухав лекції в Гданську, Кенігсберзі, Геттінгені, побував у Франції, Італії, вивчаючи німецьку, французьку й латинь. З поверненням до Петербурга його, 18-річного юнака, проголосили президентом Академії наук. Усе життя цікавився літературою та мистецтвом, при власному дворі утримував найкращий в імперії духовий оркестр та оперний театр....

Життя України-Гетьманщини наприкінці 20-х — у 40-х роках ХVIII ст.

8 Клас

Зі смертю Петра І політика щодо України не змінилася. Звільнених старшин відпустили з казематів, але не дозволили повернутися додому. Коли ж декого відпустили з Петербурга, то лише навзамін синів, яких залишали заручниками. Краєм правила Малоросійська колегія, збільшуючи податки й збори. Зміні політики щодо Гетьманщини та відновленню гетьманства посприяло різке погіршення російсько-турецьких відносин і посилення дипломатичної активності П. Орлика. Улітку 1727 р. уряд Петра II розпочав підготовку до нової війни з Туреччиною. Щоб заспокоїти українство, у Гетьманщині скасували податки, запроваджені Малоросійською колегією, а потім і її саму. Справи України знову було повернуто до відання Колегії закордонних справ, і, нарешті, було дозволено обирати гетьмана. 12 жовтня 1727 р. на Генеральній військовій раді в Глухові гетьманом став 73-річний миргородський полковник Данило Апостол. Гетьман народився 4 грудня 1654 р. в сім’ї Павла Апостола — вихідця з Молдови, який поселився в Лівобережній Україні та записався до козацького війська. Данило навчався в Києво-Могилянському колегіумі. Завдяки впливу батька-полковника, який не раз був наказним гетьманом Лівобережжя, Д. Апостол уже у 28-річному віці очолив миргородський полк. Проте швидко став відомим і завдяки власним заслугам. Він брав участь у багатьох походах наприкінці XVII — на початку XVIII ст., воював хоробро й уміло, що увіковічнив відомий «Літопис Самовидця»....

Протистояння українських гетьманів наступу Петра І на українську державність

8 Клас

Після переходу І. Мазепи на бік Карла XII Петро І серйозно побоювався, що все козацьке військо перейде за своїм провідником на сторону шведів, а тому постарався якнайшвидше провести вибори нового гетьмана. 17 листопада 1708 р. у Глухові відбулася Старшинська рада. Вона була далеко не повна. Не прибули генеральні старшини (вони пішли з І. Мазепою), з полковників прибули лише ті, полки яких опинилися в районах розташування московських військ. Це були два повноважних обраних полковники — стародубський і чернігівський — і два наказних — переяславський і ніжинський. Тісними групками трималися полкові й сотенні старшини та козаки. Рада обговорювала дві кандидатури: Івана Скоропадського — стародубського полковника та Павла Полуботка — чернігівського полковника. Присутній на раді цар практично призначив стародубського полковника. Так у віці 62 років, сам того не бажаючи, І. Скоропадський отримав гетьманські клейноди. Іван Скоропадський народився 1646 р. в Умані в сім’ї православного шляхтича, який перейшов на бік повсталого народу й влився в ряди козацької старшини. Після зруйнування Умані турками 1674 р. переселився на лівий берег і поступив на службу до І. Самойловича. Служив військовим канцеляристом у гетьманському уряді, виконував різні дипломатичні доручення, брав участь у кримських походах. За І. Мазепи став генеральним старшиною, спочатку бунчужним, а потім осавулом. 1706 р. І. Мазепа призначив його полковником стародубським. Безперечно, він належав до прихильників гетьмана, але події, що застали І. Скоропадського зненацька, змусили його залишитися на боці Москви. Показово, що він у всіх документах ніколи не вживав виразу «зрадник Мазепа», а лише — «колишній гетьман»....

Узагальнення до розділу IV «Українські землі наприкінці 50-х років XVII — на початку XVIII ст.»

8 Клас

Смерть Великого гетьмана похитнула основи створеної ним держави. Поділ державного керівництва на декілька старшинських угруповань, відмова І. Виговського від політики соціальної рівноваги, сприяння старшинам у накопиченні багатства, втручання у внутрішньополітичну боротьбу сусідніх держав призвели до Руїни — громадянської війни. Спроби гетьманів І. Виговського, Ю. Хмельницького, П. Дорошенка відновити українську державність були перекреслені імперською угодою Польщі та Московії — Андрусівським договором 1667 р. про поділ України по Дніпру. Подальшу боротьбу українського громадянства за незалежність і соборність очолив П. Дорошенко. Гетьману вдалося ненадовго відновити єдність українських земель, а мешканцям Лівобережжя вигнати московських воєвод. Використавши союз із Туреччиною, П. Дорошенко продовжив боротьбу, проте султан скористався союзом лише для відвоювання в Польщі Західного Поділля. Спроби Москви та лівобережного гетьмана відібрати Правобережжя в Туреччини стали спустошенням і знищенням гетьманської столиці — Чигирина. Після поразки П. Дорошенка територія Гетьманщини обмежилася Лівобережною Гетьманщиною. Її життя наприкінці XVII ст. набуло стабільності. Зовнішньополітичне становище України стало визначатися договором про «Вічний мир» 1686 р., який на необмежений час утверджував насильницький поділ України. Серйозного удару українському рухові було завдано підпорядкуванням Московському патріарху Київського митрополита. Перехід влади до рук І. Самойловича, а потім І. Мазепи Москва використала для подальшого обмеження державної автономії Гетьманщини. Після поразки Туреччини під Віднем польський уряд задумав нове заселення Правобережжя шляхом відновлення тут українського козацтва. Успіхи відроджуваного козацтва, очоленого С. Палієм, занепокоїли Польщу. Події Північної війни, що склалися сприятливо для Росії та її польських союзників, дозволили їм спільно знищити правобережне козацтво....

Українська культура наприкінці 50-х років ХVII — на початку XVIІІ ст.

8 Клас

На розвиток культури значно вплинули Національно-визвольна війна українського народу під проводом Б. Хмельницького та створення Української козацької держави. Звільнення народу сприяло розквіту духовного життя й утвердженню національної самосвідомості українців. Характерною особливістю тодішньої української культури залишалася відкритість, що зумовлювалася її перебуванням на межі трьох цивілізацій. Українська культура цього періоду розвивалася в рамках мистецької течії бароко. Для неї були характерними примхливість форм, наповненість рухом, експресією, зосередження уваги на людській силі та пристрастях, їхньому звеличенні й уславленні. На початку XVIII ст. значно поширилася світська культура. Це було пов’язано зі зростанням культурних запитів козацької старшини. Одночасно змінилися і творці культури: ними стали вихідці з козаків, міщан і посполитих. Разом із чинниками, які сприяли піднесенню культури, виникли й такі, що гальмували її розвиток. Це розчленування українських земель, запровадження цензури над українськими друкарнями й заборона книгодрукування українською мовою, переманювання кращих науковців і митців державами-колонізаторами. Так українці ставали постачальниками талантів для інших культур, не розвиваючи власну....

Навігація