Войти
Закрыть

Практична робота № 3. Українські дисиденти — виклик системі

11 Клас

Радянський генерал-майор, українець, правозахисник. Народився 16 жовтня 1907 року в селі Борисівка на Запоріжжі. З молодих років був захоплений ідеями комунізму. Кадровий військовий. Закінчив Військово-технічну академію у Ленінграді, Харківський технологічний інститут, Військово-інженерну академію в Москві. Брав участь у Другій світовій війні. Після війни працював у Військовій академії імені Михайла Фрунзе, очолював кафедру кібернетики, отримав звання генерал-майора. 1961 рік став для нього переломним: після того, як він виступив на партконференції з критикою Микити Хрущова, був переведений на Далекий Схід. Прийняв рішення не коритися системі, а боротись із нею. У 1963 році створив «Союз боротьби за відродження ленінізму». Організацію викрили, а П. Григоренка позбавили військового звання, нагород, пенсії, заарештували й відправили до психіатричної лікарні. Після виходу з лікарні працював вантажником, налагодив зв'язки з російськими й українськими дисидентами. Після прийняття указу «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму» почав боротьбу за права кримських татар, організував і провів перший відкритий громадський мітинг опозиції. Вірив, що зруйнувати імперію зла можна лише правдою. Був активним дописувачем «самвидаву»: «Думки душевнохворого», «Наші будні», «Дискримінація кримських татар продовжується» тощо. Будучи стратегом, вишукував усе нові й нові форми боротьби із системою. Вважав, що її треба вести легально. У 1970-1974 роках вдруге перебував у психіатричній лікарні. У 1976 році став співзасновником Української Гельсінської групи. В 1977 році захворів, отримав дозвіл виїхати до США на лікування, а через кілька місяців після від'їзду його позбавили радянського громадянства і заборонили повертатися в СРСР. Помер у вигнанні....
0 Переглянути

Театр. Музика. Образотворче мистецтво. Кінематограф

11 Клас

У другій половині 1960-х - першій половині 1980-х років, долаючи штучні перепони, розвивалося театральне життя. У республіці в цей час діяло 87 професійних театрів, близько трьох сотень народних самодіяльних театрів. Вони поповнювали свій репертуар новими оригінальними творами і класикою. Так, великий успіх у глядачів завоювали п'єси «Фауст і смерть» Олександра Левади, «Планета надій» Олексія Коломійця, «Хто за? Хто проти?» Михайла Стельмаха тощо. У цей час розквітнув талант Богдана Ступки, Олександра Задніпровського, Валерії Заклунної, Ади Роговцевої — акторів широкого діапазону, котрі наслідували у своїй творчості найвищі досягнення української театральної культури, органічно поєднуючи яскраву театральність із винятковою природністю. Проте кращі зразки театральних дійств народжувалися не завдяки, а всупереч змісту епохи, у боротьбі митця з режимом. Український театр звертався до культурної спадщини минулого, кращих зразків зарубіжного мистецтва, здійснював пошуки високохудожніх засобів їхнього відтворення. І це сприяло примноженню таких характерних його рис, як народність, демократизм та музичність. Невід'ємною складовою театру, що доповнювала його психологічну дію, чіткіше окреслювала людські характери, надавала усьому творові національного колориту, було українське музичне мистецтво. Визначальною його рисою стало вдосконалення і розвиток усіх жанрів. Композитори створювали опери, оперети, балети, симфонії та пісні. Значної популярності у глядачів набули опери «Ярослав Мудрий» Георгія Майбороди, «Украдене щастя» Юлія Мейтуса, «Назар Стодоля» Костянтина Данькевича, «Заграва» Анатолія Кос-Анатольського, «Лісова пісня» та «У неділю рано зілля копала» Віталія Кирейка, балети «Ольга» Євгена Станковича, «Либідь» Вадима Гомоляки. Оперний жанр означився появою сузір'я талановитих оперних співаків Євгенії Мірошниченко, Діани Петриненко, Миколи Кондратюка, Анатолія Мокренка, Анатолія Солов’яненка, Дмитра Гнатюка, Марії Стеф’юк. Видатним майстром диригентського мистецтва був Стефан Турчак, який уперше вивів українську оперу на європейський рівень. Справжнім тріумфом насамперед Турчака-диригента, а також творчого колективу Київського театру опери та балету стало виконання на фестивалі в німецькому місті Вісбаден у 1982 році опери «Тарас Бульба» Миколи Лисенка. Симфонічні твори Мирослава Скорика, Віталія Кирейка, Андрія Штогаренка, Геннадія Ляшенка увійшли до репертуарів не лише вітчизняних камерних оркестрів,...
0 Переглянути

Освіта. Наука. Література

11 Клас

Культура другої половини 1960-х - першої половини 1980-х років розвивалася головно в напрямку, який означило партійно-державне керівництво. Характерними її рисами стали посилення русифікації та ідеологізації. У сфері науки пріоритет був за дослідженнями, пов’язаними з військовим комплексом, а у царині культури — перетворення її в засіб пропаганди радянського способу життя. Водночас, закріпивши в суспільній практиці пріоритети за матеріальною, виробничою сферою, на другий план відсунули нематеріальну — освіту, охорону здоров’я, мистецтво. Відтак усталився залишковий принцип фінансування цих напрямків культури, який упродовж багатьох десятиріч визначав формування державного бюджету в колишньому СРСР, а отже, і в Україні. Особливу увагу влада приділяла освіті, котру партія розглядала як частину своєї ідеологічної системи. Освітній процес перебував у стані перманентного реформування. Із 1966 року розпочали впровадження загальнообов’язкової десятирічної освіти. У 1972 році була прийнята постанова «Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді і дальший розвиток загальноосвітньої школи». Це означало, що віднині завданням шкіл і прирівнених до них навчальних закладів було надання освіти кожному громадянинові України, незалежно від його бажання. Згідно із прийнятими у 1984 році «Основними напрямами реформи загальноосвітньої і професійної школи», запроваджували навчання дітей із 6 років (за бажанням батьків); 8-річні школи реорганізовували у 9-річні, а середні — в 11-річні. Важливе місце відводили трудовому вихованню і початковій військовій підготовці. Водночас усталилася тенденція до скорочення числа українських шкіл: у 1979 році їхня чисельність становила лише 28 % від загальної кількості, а в Криму та на Донбасі не залишилося жодної школи з українською мовою навчання. Фактично в Україні не існувало національної школи, основою навчання якої були б рідна мова, історія і всі культурні надбання, звичаї, традиції свого народу. Викривлене тлумачення інтернаціоналізму, надуманість і абсолютизування категорій «радянський народ», «злиття націй», гаслом яких було «відмирання національних мов», на практиці проявилося в республіці у посиленні русифікації освітніх закладів. Уже згадані «Основні напрями реформи загальноосвітньої і професійної школи» стверджували, що «вільне володіння російською мовою повинно стати нормою для молоді, яка закінчує середні навчальні заклади». Водночас в УРСР не було прийнято...
0 Переглянути

Зміни в національній та соціальній структурі населення. Життєвий рівень

11 Клас

Для 1960-х - 1980-х років характерна загальна тенденція до збільшення абсолютної кількості населення України. Однак, попри територіальне розширення (Закарпаття і Крим), чисельність жителів УРСР досягла рівня 1941 року — 42 млн осіб — лише у 1960 році. За переписом населення 1979 року, загальна кількість жителів республіки становила 49,6 млн осіб. Демографи вважають такий приріст недостатнім. Уповільнення темпів приросту населення України мало кілька причин, передовсім соціально-економічних. Це, зокрема, високі темпи зростання кількості мешканців міст. Якщо в 1964 році у містах проживало більше половини жителів республіки, то на середину 1980-х років — дві третини. Така динаміка зумовлена як урбанізаційними процесами, так і непривабливістю проживання у тодішньому селі. Виїздила переважно молодь — дотепер головне джерело відтворення людських ресурсів. Народжуваність у сільській місцевості зменшилася, і в 1979 році середня сільська сім'я дорівнювала за чисельністю міській — 3 особи. Зменшення ж народжуваності у містах було зумовлене насамперед соціально-побутовими факторами: високою зайнятістю жінок у суспільному виробництві (дев'ять із десяти жінок працювали), низьким рівнем системи охорони дитинства, частковим зростанням дитячої смертності, незадовільними житловими умовами. Відтак природний приріст населення в Україні зменшився з 13,6 на одну тисячу осіб у 1960 році до 3,4 на одну тисячу осіб у 1980 році....
0 Переглянути

Економічна ситуація в УРСР

11 Клас

системи не дали очікуваних результатів у економіці «хрущовські нововведення». У 1965 році очільник уряду СРСР Олексій Косигін та група московських технократів розпочали чергову економічну реформу, зміст якої був сповнений суперечностей. З одного боку, вона спрямовувалася на прискорення науково-технічного прогресу, розширення господарської самостійності промислових підприємств (госпрозрахунок), місцевої ініціативи, визначення ефективності роботи підприємства не за виробленою, а за реалізованою продукцією, створення фондів матеріального заохочення робітників і службовців, розширення соціально-культурної сфери. З другого — реформа значно посилювала позиції центральних відомств. У 1965 році були ліквідовані раднаргоспи й відновлені промислові міністерства. Це означало, що уряд республіки втратив контроль над більшістю заводів і фабрик, які знову підпорядкував центр. Проте, незважаючи на свою непослідовність, реформа деякий час позитивно впливала на економіку. Порівняно високі темпи зростання спостерігались у промисловості. У виробництво впроваджували нову техніку і матеріали, зросла продуктивність праці, за рахунок якої одержали більшу частину приросту промислової продукції. Як і промисловість, сільське господарство у другій половині 1960-х років розвивалося порівняно успішно. Було затверджено гарантовану оплату праці колгоспників за тарифними ставками відповідних категорій робітників і службовців радгоспів. Збільшено капіталовкладення в аграрний сектор. У сільськогосподарській практиці почали використовувати нові агротехнічні прийоми, впроваджували у виробництво високоврожайні районовані сорти зернових і технічних культур. Покращилася ситуація у тваринництві. Промисловість забезпечувала село новими машинами, хоча їхня якість не завжди була на достатньому рівні. Упродовж цього періоду основні виробничі фонди і загальний обсяг промислового виробництва зросли в 1,5 рази, а національний дохід — на 30 %. Створено єдину енергосистему республіки із під’єднанням до неї промислових підприємств, завершено електрифікацію сіл України. Радянські економісти навіть назвали восьму п’ятирічку 1966-1970 років «золотою»....
0 Переглянути

Українська Гельсінська група. Боротьба кримських татар за повернення на батьківщину

11 Клас

Із середини 1970-х років дисидентський рух набув нового імпульсу. Він був пов'язаний із підписанням СРСР Заключного акта Наради з безпеки і співробітництва в Європі (Гельсінських угод) 1975 року, який передбачав, з-поміж інших питань, і зобов'язання країнами-підписантами дотримуватись основних прав людини. Це стало підставою для дисидентів перебрати функції громадського контролю за виконанням радянським керівництвом обов'язків у цій царині. 12 травня 1976 року в Москві створили громадську групу для контролю за виконанням Гельсінських угод. 9 листопада того ж року в Україні виникла Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод, яку стали називати Українською Гельсінською групою (УГГ). Серед її засновників були: Олександр Бердник, Петро Григоренко, Іван Кандиба, Левко Лук’яненко, Оксана Мешко, Микола Матусевич, Мирослав Маринович, Микола Руденко, Ніна Строката-Караванська, Олекса Тихий. Очолив українських борців за права людини відомий письменник Микола Руденко, учасник Другої світової війни, політпрацівник, у мирний час — керівник партійної організації Спілки письменників України. Був нагороджений орденами і медалями СРСР. Від попередніх дисидентських спілок і організацій УГГ відрізнялася суттєво. Зокрема, вона діяла легально; хоч і не підтримувала режим, проте вважала, що мала законне право на існування. Іншою відмінною рисою була співпраця з аналогічними групами Росії, Прибалтики, Закавказзя з метою координації зусиль у загальносоюзному масштабі задля захисту громадянських і національних прав. УГГ налагодила також зв'язки із зарубіжними правозахисними товариствами. У програмних заявах УГГ зазначала, що організація ставить за мету виконання кількох завдань: ознайомити українську громадськість зі Загальною декларацією прав людини; сприяти виконанню Гельсінських угод; домагатися присутності окремої делегації України як члена ООН на всіх міжнародних нарадах, де обговорюватимуть питання дотримання прав людини; вимагати акредитації в Україні представників зарубіжної преси. Водночас члени УГГ викривали злочини комуністичного режиму: розкуркулення, Голодомор 1932-1933 років, політичні репресії 1930-х років, винищення УПА, тотальну русифікацію, переслідування шістдесятників. Група, борючись за права українського народу, з повагою ставилася до мови і культури інших народів, які проживали в УРСР. Члени УГГ вважали, що Україна може здобути незалежність мирним шляхом, відповідно до Конституції...
0 Переглянути

Дисидентський рух другої половини 1960-х - першої половини 1970-х років

11 Клас

На пожвавлення дисидентського руху в означений період вплинули як внутрішньополітична ситуація в країні, так і міжнародні події. Серед внутрішніх чинників — соціальна несправедливість, низький матеріальний рівень життя населення, зневага до української мови і культури, ігнорування владою конституційних прав громадян, репресії проти опозиціонерів, посилення тиску союзних органів на Україну. Додаткові спонуки висловлювати своє незадоволення політикою союзного керівництва давала українській інтелігенції діяльність Петра Шелеста і Володимира Щербицького на посаді першого секретаря ЦК КПУ. Все це примножувало кількість опонентів режиму. Важливими зовнішніми умовами посилення інакодумства було розгортання світового правозахисного руху, періодичні суспільно-політичні кризи у країнах соціалістичного табору, особливо «Празька весна» 1968 року, яка завершилася тим, що радянські війська окупували Чехословаччину. Це викликало відкритий чи притаєний спротив частини українського суспільства. В його авангарді, як і у попередні періоди історії, була інтелігенція.  ...
0 Переглянути

Міжнародне становище УРСР у 1964-1985 роках. Суспільно-політичне життя

11 Клас

Важливим напрямком діяльності УРСР на міжнародній арені була боротьба за мир і безпеку, відвернення можливої чергової світової війни. УРСР співпрацювала з різними міжнародними організаціями. Вона належала до Економічної і соціальної ради ООН (1977-1979 рр.), Комісії ООН з народонаселення (1946-1983, 1983-1985 рр.), Соціальної комісії ООН зі становища жінок (1981-1984 рр.), Адміністративної ради Міжнародної організації праці (1963-1966, 1972-1975 і 1981-1984 рр.) та інших. У 1984- 1985 роках представник України головував у Раді Безпеки ООН. Різноманітною була діяльність України в ЮНЕСКО, зокрема у напрямку ліквідації неписьменності в усьому світі. Свідченням внеску українців у скарбницю світової культури стало святкування під егідою ЮНЕСКО пам'ятних дат в історії українського народу, зокрема 150-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка, 250-річчя з дня народження Григорія Сковороди, 100-річчя від дня народження Лесі Українки, Івана Франка, Євгена Патона, 1500-річчя заснування Києва (1982 р.). У 1984 році було влаштовано фестиваль фільмів Олександра Довженка. В 1980 році художниця Людмила Мешкова перемогла в конкурсі на право оформлення центрального холу штаб-квартири ЮНЕСКО у Парижі. Її керамічне панно «Земле, флюїди життя і розквіту світам Всесвіту посилай...» площею 55 квадратних метрів прикрасило інтер'єр будівлі цієї міжнародної організації. Динамічнішими стали зовнішньоекономічні зв'язки республіки. Питома вага України в зовнішньоторговому обороті СРСР становила 23 %. Найбільше УРСР співпрацювала із країнами-членами РЕВ, а також із країнами Азії, Африки, Латинської Америки, «дружніми» до СРСР. Асортимент експорту — переважно продукція важкої індустрії і сировина: машини, устаткування, прилади, металопрокат, металорізальні верстати, екскаватори, вугілля, чавун, залізна руда тощо. До прикладу, лише криворізькою залізною рудою свої потреби задовольняли: Болгарія — на 60 %, Румунія - на 70 %, Чехословаччина — на 75 %, Польща — на 80 %, Угорщина — на 82 %, Німецька Демократична Республіка — на 90 %. У 1964 році розпочали експорт літаків ТУ-124, АН-24, 1965 році — автомобілів «Запорожець», автобусів ЛАЗ, тепловозів тощо. Пожвавилося регіональне співробітництво. Області й міста України встановлювали зв'язки із зарубіжними прикордонними територіями. їхні ініціатори створили товариства дружби, які почасти координували цю роботу. Водночас на початку 1980-х років активізувала діяльність українська...
0 Переглянути

Узагальнення за розділом: Україна в умовах десталінізації

11 Клас

Сигналом до пошуку нових творчих можливостей для української інтелігенції стала стаття ____ «Мистецтво живопису і сучасність» у «Літературній газеті», видрукована у ____ році. У публікації автор закликав «розширювати творчі межі ____ ». Відтоді з'явилася плеяда творчої молоді, яка виступила за припинення ідеологічних утисків у галузі культури, а свою мету вбачала у національно-культурному відродженні України. Представників тієї генерації назвали ____ . Ідеї нового покоління творчої інтелігенції знайшли відгук у різних суспільних груп, насамперед студентської молоді. Протягом ____ років у Києві діяв Клуб творчої молоді ____ . Такий самий Клуб виник у Львові й називався ____ . 6. Дайте визначення поняття «зросійщення». Чому реформування освітньої сфери в Україні у 1950-х роках супроводжувалося зросійщенням? Хто і в який спосіб виступив на захист української мови? 7. З'ясуйте, про яке явище періоду «відлиги» йдеться в уривках з історичного джерела. Із виступу Микити Хрущова на XXII з'їзді КПРС: «Комуністичне виховання має на увазі звільнення свідомості від релігійних пересудів і забобонів, які все ще заважають окремим радянським людям повністю проявити свої творчі сили. Потрібна продумана і струнка система науково-атеїстичного виховання, яка б охоплювала усі верстви і групи населення, запобігала поширенню релігійних поглядів, особливо серед дітей і підлітків»....
0 Переглянути

Практична робота № 2. Феномен шістдесятництва

11 Клас

«То було молоде покоління, яке пішло в університети, яке могло подумати про щось інше, а не тільки про елементарні умови існування... Чорновіл, наприклад, був редактором комсомольської загальноукраїнської газети. Дзюба був одним з найважливіших критиків у Спілці письменників України. Стус був аспірантом в Інституті літератури у Києві. Одним словом, це були найкращі люди в розумінні моральному... Вони відчували, що проповідувати те, в що не віриш, просто робити кар'єру, дивитись, як твій народ російщать, — це багно. Значить, у цих людей виникло природне бажання вирватися з багна». № 2. Учасник подій письменник Євген Сверстюк про шістдесятництво «Шістдесятники — велике явище другої половини XX ст., дивне своїм виникненням у непевну пору «відлиги» та стоїчним протистоянням неосталінізму й живучою енергією в пору лібералізації. ...Серед ознак шістдесятників я б поставив на перше місце юний ідеалізм, який просвітлює, підносить і єднає нас. Під цим індикатором раптом звужується аморфне коло людей 1960-х років і фіксується образ: Такий був час: кругом шакали, У колі жменька нас жива, А ми феномена шукали І спотикались об слова. Другою ознакою я б назвав шукання правди та чесної позиції, у чому вже є неприйняття й опір. Поетів тоді називали формалістами за шукання своєї індивідуальності. Насправді — за шукання істини — замість ідеї, спущеної зверху для оспівування....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 343 344 345 346 347 348 349 350 351 ... 370
Назад

Навігація