§ 16. Міжнародне становище УРСР у 1964-1985 роках. Суспільно-політичне життя

• У яких міжнародних організаціях брала участь УРСР у 1953-1964 роках?
• Визначте основні риси внутріполітичного життя УРСР за хрущовської доби.
• Назвіть дату прийняття Конституції УСРР.

1. Зовнішньополітична діяльність УРСР.

У зазначений період зовнішньополітичну діяльність УРСР регламентував союзний центр. Відсутність можливості встановлювати прямі дипломатичні відносини, укладати договори, розвивати безпосередні контакти з іншими державами не давала підстав вважати УРСР суб'єктом міжнародних відносин у добу «холодної війни».

Керамічне панно Людмили Мешкової

Важливим напрямком діяльності УРСР на міжнародній арені була боротьба за мир і безпеку, відвернення можливої чергової світової війни. УРСР співпрацювала з різними міжнародними організаціями. Вона належала до Економічної і соціальної ради ООН (1977-1979 рр.), Комісії ООН з народонаселення (1946-1983, 1983-1985 рр.), Соціальної комісії ООН зі становища жінок (1981-1984 рр.), Адміністративної ради Міжнародної організації праці (1963-1966, 1972-1975 і 1981-1984 рр.) та інших. У 1984- 1985 роках представник України головував у Раді Безпеки ООН. Різноманітною була діяльність України в ЮНЕСКО, зокрема у напрямку ліквідації неписьменності в усьому світі. Свідченням внеску українців у скарбницю світової культури стало святкування під егідою ЮНЕСКО пам'ятних дат в історії українського народу, зокрема 150-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка, 250-річчя з дня народження Григорія Сковороди, 100-річчя від дня народження Лесі Українки, Івана Франка, Євгена Патона, 1500-річчя заснування Києва (1982 р.). У 1984 році було влаштовано фестиваль фільмів Олександра Довженка. В 1980 році художниця Людмила Мешкова перемогла в конкурсі на право оформлення центрального холу штаб-квартири ЮНЕСКО у Парижі. Її керамічне панно «Земле, флюїди життя і розквіту світам Всесвіту посилай...» площею 55 квадратних метрів прикрасило інтер'єр будівлі цієї міжнародної організації.

Динамічнішими стали зовнішньоекономічні зв'язки республіки. Питома вага України в зовнішньоторговому обороті СРСР становила 23 %. Найбільше УРСР співпрацювала із країнами-членами РЕВ, а також із країнами Азії, Африки, Латинської Америки, «дружніми» до СРСР. Асортимент експорту — переважно продукція важкої індустрії і сировина: машини, устаткування, прилади, металопрокат, металорізальні верстати, екскаватори, вугілля, чавун, залізна руда тощо. До прикладу, лише криворізькою залізною рудою свої потреби задовольняли: Болгарія — на 60 %, Румунія - на 70 %, Чехословаччина — на 75 %, Польща — на 80 %, Угорщина — на 82 %, Німецька Демократична Республіка — на 90 %. У 1964 році розпочали експорт літаків ТУ-124, АН-24, 1965 році — автомобілів «Запорожець», автобусів ЛАЗ, тепловозів тощо. Пожвавилося регіональне співробітництво. Області й міста України встановлювали зв'язки із зарубіжними прикордонними територіями. їхні ініціатори створили товариства дружби, які почасти координували цю роботу. Водночас на початку 1980-х років активізувала діяльність українська діаспора, зокрема в США. Був заснований Американо-Український громадський центр у Нью-Йорку, що додало клопотів українській дипломатії у сфері пропагандистської роботи. В 1983 році утворені комісія Конгресу США і Національний комітет вшанування жертв геноциду в Україні та відзначення 50-ї річниці організованого в Україні Голодомору 1932-1933 років. Спеціально створена Комісія з дослідження обставин та наслідків Голодомору в Україні збирала матеріали, незважаючи на пропаганду СРСР.

• 1. Чи виступала українська дипломатія як окремий суб’єкт міжнародних відносин?
• 2. До яких міжнародних організацій належала УРСР?
• 3. Які товари експортувала УРСР?

2. Зміни в системі влади. Петро Шелест та Володимир Щербицький.

Жовтневий (1964 року) пленум ЦК КПРС, який усунув від влади Микиту Хрущова, відбувся під гаслами подолання волюнтаризму й суб'єктивізму, надання внутрішній та зовнішній політиці реалізму і стабільності. Основою нового політичного курсу було визначено «наступність», «поступовість», «зваженість» у прийнятті рішень. Однак на практиці відбувся рух у зворотному напрямі — від хрущовської лібералізації до неосталінізму. Будь-які реформи, насамперед у політичній сфері, вважали недоцільними, бо нібито всі проблеми в суспільстві вже розв'язані. Спроби ж небайдужих людей привернути увагу до негараздів оцінювали як наклеп, вияви хворої психіки, антирадянщину. Так у країні замість стабільності утвердився на два десятиліття застій. Зріс вплив компартійно-державного апарату — номенклатури — нового правлячого класу радянського суспільства. Леонід Брежнєв, прийшовши до влади як компромісна особа, убезпечив компартійно-державну номенклатуру від реформаторства, що одночасно задовольнило як сталіністів, так і прихильників лібералізації режиму. Були зняті обмеження обіймати відповідні посади упродовж тривалого часу, що гарантувало компартійно-державній номенклатурі стабільність. У владних структурах сформувався відповідний стиль керівництва — обережний, уповільнений, орієнтований не стільки на вирішення проблем, як на те, щоб не порушити власної рівноваги. Водночас Леонід Брежнєв зміцнив особисте становище. Уперше в історії СРСР одна особа поєднала посади Генерального секретаря ЦК КПРС і Голови Президії Верховної Ради СРСР. Система влади в СРСР нагадувала піраміду, на вершині якої були вищі чини партії і держави. КПРС контролювала профспілкові, молодіжні, громадські організації. Тисячі рядових членів партії змушені були сумлінно виконувати постанови вищих керівних партійних органів. Доступ до державних посад мали головно члени КПРС. Тому, природно, їхня чисельність постійно зростала. Партійні органи союзних республік формально були самостійними, однак реально підпорядковувалися московському центрові. Політичне життя в країні дедалі більше набувало закритого характеру, наростало відчуження партії від народу, посилився ідеологічний диктат.

У цей період Україна мала двох лідерів Комуністичної партії — Петра Шелеста і Володимира Щербицького, політичні лінії яких хоч і відрізнялись, але однаково ніби ілюстрували проблеми, що постали перед керівниками республіки. Перебування Петра Шелеста на посаді першого секретаря ЦК КПУ тривало упродовж 1963-1972 років, а характерною рисою цього періоду стало утвердження автономного курсу українського керівництва. Головною турботою Петра Шелеста були економічні інтереси України, які він відстоював перед союзним центром, вимагаючи для України більшої ролі у процесі планування в СРСР. Петро Шелест був активним прибічником принципу паритету, за яким Україна мала отримувати від Радянського Союзу фонди, товари і послуги, що дорівнювали б вартості її внеску в СРСР. Ще відвертіше захищав очільник партії мовні та культурні права українців. У його промовах лунали заклики «як найдорожчий скарб», берегти «прекрасну українську мову». В 1965 році затвердили правила прийому до вишів, за якими перевагу мали абітурієнти, котрі добре володіли українською мовою. Збільшили кількість навчальної літератури українською мовою. Петро Шелест підтримав ініціативу української інтелігенції щодо увічнення пам'ятних місць, пов'язаних з історією запорозького козацтва. Острів Хортиця в місті Запоріжжя проголосили державним історико-культурним заповідником. Проте, перебуваючи на посаді першого секретаря ЦК КПУ, Петро Шелест придушував прояви дисидентського руху в Україні.

Історико-культурний комплекс «Запорозька Січ» на острові Хортиця з висоти пташиного польоту

1970 року вийшла друком його книга «Україно наша Радянська». На перший погляд відверто ідеологічно-пропагандистська праця Петра Шелеста наочно демонструвала увагу республіканської партійно-державної еліти до соціально-економічних проблем України, зацікавлення її історією та культурою. До певного часу українофільство Петра Шелеста в Москві сприймали спокійно. Однак у 1972 році його усунули з посади в Києві, звинувативши у «м'якості» до українського націоналізму та потуранні «економічному місництву». Випадок із Петром Шелестом яскраво ілюстрував стиль конкурентної боротьби у вищих ешелонах влади, який передбачав інтриги, підсиджування конкурента, його дискредитацію. А вже після того розпочинали публічний ритуал вигнання.

КПУ очолив Володимир Щербицький — представник «дніпропетровського ядра» партійно-державної когорти кадрів і політичний супротивник Петра Шелеста. Перебування на посаді Володимира Щербицького стало рекордним за тривалістю (до 28 вересня 1989 року). Під приводом оздоровлення апарату Компартії України він здійснив кадрові зміни. Однозначна підтримка Володимиром Щербицьким лінії кремлівського керівництва щодо України спричинила нові імпульси політики русифікації в УРСР. Українська мова почала зникати з офіційного вжитку. Курс на русифікацію політичного життя значно пришвидшився в лютому 1976 року, коли лідер українських комуністів виголосив звітну доповідь на XXV з'їзді Компартії України російською мовою. Він також підтримав політику підпорядкування української економіки центрові, а також виступив за жорстоке і безкомпромісне придушення політики дисидентського руху. Не підлягає сумніву, що Петро Шелест і Володимир Щербицький бачили майбутнє України у світлі комуністичної ідеології та в контексті радянської системи.

• 1. Назвіть риси, характерні для періоду правління Леоніда Брежнєва.
• 2. У чому проявився автономний курс політики Петра Шелеста?
• 3. Якою була внутрішня політика в УРСР за Володимира Щербицького?

Леонід Кравчук, перший Президент України

«Володимир Васильович Щербицький ставився до рідної мови, м'яко кажучи, не вельми приязно. Сам він говорив винятково російською, тому для його підлеглих, незалежно від національності, ця мова ставала мовою спілкування. А про документи, звіти, виступи, доповіді — годі й казати. За часів секретарства Петра Юхимовича Шелеста у багатьох школах існували куточки української мови. Після приходу Володимира Щербицького ці куточки зникли, натомість почало з'являтися дедалі більше шкіл, де рідною мовою викладали хіба що українську літературу».

• 1. Порівняйте ставлення до української мови Петра Шелеста та Володимира Щербицького.

Петро Шелест (1908-1996)

Радянський державний і партійний діяч. З одного боку, ідейний комуніст, перший секретар Київського обкому партії (1957-1962 рр.), перший секретар ЦК КПУ в 1963-1972 рр.; а з іншого — відстоював економічні інтереси УРСР перед центром, ігнорував політику русифікації, сприяв розширенню вживання української мови в освіті, діловодстві; вимагав від підлеглих виголошувати промови українською, підтримував і захищав провідних українських кінорежисерів Сергія Параджанова та Юрія Іллєнка, українських письменників Олеся Гончара та Івана Дзюбу, підтримував ансамбль танцю Павла Вірського. Як радянський керівник дотримувався консервативних поглядів: виступав проти десталінізації, боровся з дисидентським рухом, з діячами культури та мистецтва, котрі були непідконтрольні партії. Саме за час його перебування при владі відбулися дві хвилі арештів дисидентів: у серпні-вересні 1965 року було заарештовано 24 особи, а в січні-квітні 1972 року — 73 особи. Водночас у проміжку між цими роками органами КДБ республіки було ізольовано 148 антирадянськи налаштованих громадян. Негативно ставився до повернення у Крим кримських татар.

• 1. Висловіть обґрунтоване судження щодо діяльності Петра Шелеста.

Володимир Щербицький (1918-1990)

Радянський партійний і державний діяч. Дисциплінований комуніст та функціонер: керівник Дніпропетровського обласного комітету КПУ (1955-1957 рр.), секретар ЦК КПУ (1957-1961 рр.), Голова Ради Міністрів УРСР (1961-1963 рр.), перший секретар ЦК КПУ (1972-1989 рр.). Він був здібним управлінцем, переймався економічними проблемами України. Ініціював будівництво оздоровчого центру «Молода гвардія» в Одесі, 32 будинків дитини, Інституту акушерства, гінекології і педіатрії, Республіканської дитячої бібліотеки в місті Києві та інших соціальних об'єктів. Проте саме за Володимира Щербицького зросла залежність економіки України від підприємств, що перебували поза її межами, 80 % заводів і фабрик не мали завершеного циклу виробництва. Ретельно втілював політику Москви щодо русифікації України: російська мова витісняла українську з освіти, науки, культури; майже все діловодство перевели на російську мову. Були проведені масові арешти дисидентів. Під тиском очільника СРСР Михайла Горбачова не повідомив народ про небезпеку в перші дні після Чорнобильської катастрофи у квітні 1986 року.

• 1. Висловіть обґрунтоване судження щодо діяльності Володимира Щербицького.

3. Конституція СРСР 1977 року. Конституція УРСР 1978 року.

Ідеологічним орієнтиром партійно-державного керівництва Радянського Союзу загалом та Української РСР як його складової частини зокрема були положення схваленої у 1961 році Програми КПРС про побудову комунізму в СРСР до 1980 року. Проте реальне життя виявилося набагато складнішим, аніж його змальовували ідеологи Компартії. Уже в другій половині 1960-х років стало очевидно, що широко розрекламовані обіцянки побудувати до 1980 року комунізм виконані не будуть. Показники економічного зростання, передбачені Програмою КПРС на 1961-1970 роки, виявились абсолютно нереальними. Це поставило під загрозу комуністичний міф, на якому ґрунтувалася внутрішня і зовнішня політика СРСР. Відтак центральна влада змушена була шукати вихід із цієї ідеологічної кризи й запустила в обіг термін «розвинутий соціалізм». Народу наполегливо та цілеспрямовано прищеплювали думку, що він живе в суспільстві, де успішно вирішують питання задоволення життєвих потреб, процвітає економіка, розвиваються наука, освіта, мистецтво. Саме це і є розвинутий соціалізм — найдосконаліша форма суспільно-політичного устрою. Влада наголошувала, що розвинутий соціалізм — перехідний етап до комунізму, який «волюнтарист» Микита Хрущов, мовляв, хотів «перескочити». Розвинутий соціалізм лише поступово може трансформуватися в комунізм, а Комуністична партія — основна сила, яка мала забезпечити цей суспільний прогрес.

В СРСР почали розробляти нову конституцію держави. Після обговорення її проекту, Конституцію СРСР прийняли в жовтні 1977 року. В ній стверджували тезу про побудову в СРСР розвинутого соціалістичного суспільства як перехідного етапу на шляху до комунізму. Стаття 6 проголошувала, що «керівною і спрямовуючою силою радянського суспільства, ядром його політичної системи, державних і громадських організацій є Комуністична партія Радянського Союзу». Ці слова конституційно стверджували диктатуру Комуністичної партії, яка вже стала реальністю.

Після цього в Україні взялися за роботу над новою Конституцією УРСР, схвалену 20 квітня 1978 року. Конституцію республіки уклали відповідно до Конституції СРСР 1977 року, і вона мало чим відрізнялася від останньої. Водночас Конституція УРСР визначила структуру влади в республіці, територіально-адміністративний поділ. УРСР проголосили суверенною республікою, що зберігала право вільного виходу з СРСР, щоправда, механізм реалізації цього права не обговорювали, а самі висловлювання про незалежність розглядали як націоналізм та зазіхання на основи конституційного устрою СРСР. Найвищим законодавчим органом державної влади була Верховна Рада УРСР у складі 650 депутатів, які обиралися на п'ять років і отримували гарантії недоторканості; виконавчим і розпорядчим органом — уряд — Рада Міністрів УРСР. Місцеві органи державної влади і управління складали ради народних депутатів та їхні виконавчі комітети.

Правосуддя в УРСР здійснював тільки суд. Конституція гарантувала права громадян на працю, житло, безкоштовну освіту, медицину, свободу слова, зборів, віросповідання тощо. Проте більшість її статей залишалися декларативними, позаяк не були підтверджені законами, не відповідали реаліям життя і їх здебільшого не виконували. Конституція 1978 року закріплювала залежне від центру становище УРСР. Отже, на перший погляд, ситуація доби «застою» видавалася цілком спокійною. Проте в суспільстві визрівала політична криза, одним із перших проявів якої став дисидентський рух.

• 1. Чому влада змінила ідеологічний курс із побудови комунізму на утвердження розвинутого соціалізму?
• 2. В якому документі було юридично оформлено диктатуру Комуністичної партії Радянського Союзу?
• 3. Коли прийняли Конституцію УРСР? Що в ній було окреслено?

Витяг із Конституції Української Радянської Соціалістичної Республіки 1978 року

«У результаті творчої діяльності трудящих, керованих Комуністичною партією, у нашій країні побудоване розвинуте соціалістичне суспільство [...] зміцнюється непорушний союз робітничого класу, колгоспного селянства і народної інтелігенції, склалася нова історична спільність людей — радянський народ. Завдяки послідовному проведенню ленінської національної політики і побудові соціалізму в СРСР вперше в історії успішно розв'язане національне питання...»

• 1. Що мали на увазі укладачі Конституції під поняттям «розв’язати національне питання»? Яким способом влада в Україні формувала міжнаціональну спільність «радянський народ»?

Коли в Україні прийняли Конституцію УРСР, в Іспанії набула чинності нова Конституція, яка після падіння диктатури Франсіско Франко встановлювала у країні конституційну монархію.

Підсумуйте свої знання

1. Запам’ятайте дати і події, пов’язані з ними:

- 1963-1972 рр. — перебування Петра Шелеста на посаді першого секретаря ЦК КПУ:

- 1970 р. — вихід друком книги Петра Шелеста «Україно наша Радянська»;

- 1972-1989 рр. — перебування Володимира Щербицького на посаді першого секретаря ЦК КПУ;

- 1977 р. — прийнято Конституцію СРСР;

- 1978 р. — прийнято Конституцію УРСР.

2. Поясніть значення понять: «застій», номенклатура, розвинутий соціалізм.

3. Порівняйте діяльність Петра Шелеста та Володимира Щербицького на посаді першого секретаря ЦК КПУ.

4. Доведіть або спростуйте думку: «Зовнішньополітична діяльність УРСР була лише номінальною».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Історія України 11 клас Хлібовська, Наумчук (рівень стандарту)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)